Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина, Юлія Хандожинська, Сергій Губерначук, Марія Яновська, Василь Мелюс, Тетяна Прокоф'єва — українські автори, що створили поезії про Чорнобильську катастрофу, які увійшли до цієї добірки. Читаймо... Пам'ятаймо...
Вибух на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року став причиною наймасштабнішої техногенної катастрофи у світовій історі. Аварія розцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики як за кількістю постраждалих від її наслідків, так і за економічною шкодою. Вона сталася на території СРСР, але з розпадом Союзу це стало проблемою України.
"Чорно-біла доля, чорно-біла...
Чорнобилем доля побігла.
Бігла навіжена і не спитала:
«А на кого ж мати зосталась?»"(Валентина Козак)
"Чорний біль…,гострий страх
Посідає душу мою.
Очі бачили пекло, жах.
Молодь гинула в бою.
Красень – лейтенант став на ґанку,
Прикриваючи собою нас.
Він розумів: не побачить світанку,
Прийшов його останній час..."
(Валентина Кундель)
"Поворожи мені на вранішній зорі,
Чи на сузір'ях, де найкраще видно приму,
Чи на сосновій чорній репаній корі,
Де знак запікся від чорнобильського гриму..."(Віктор Баранов)
"Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією..."(Володимир Шовкошитний)
24 квітня 2015 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Чорнобиль – незагоєна рана України», присвячену 29-й річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Стало гіркою, болісною, але, без сумнівів, необхідною традицією відзначення кожного року чергової річниці аварії на Чорнобильській АЕС.
"— Як тебе звати?
— Калина.
Любомир здивовано зводить брови й перепитує:
— Може, Килина?
Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:
— Ні, Калина... Хіба не чув такого імені?
— Хто тебе так назвав?
— А батько з матір'ю. — Та й, поспішаючи вибалакатися, так і сипле лункими словами-дзвониками. — Я була маленька, то не пам'ятаю, як вони мене називали. Ми сюди приїхали з Чорнобиля, я тепер живу у баби Явдохи..." (Євген Гуцало)
"Ти життя моє перечорнобилив,
Заорав ти мою рідню.
Своїм чорним горбатим шнобелем —
Я виорююсь день по дню."(Іван Драч)
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)
У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила.
Тривожна ніч. Здригнулася земля.
Невинно вишні чарували цвітом,
А вибух все навколо спопеляв.
Дзвінок в пожежній. Швидко мчать машини.
В четвертім вибух і прорвало дах.
Відважні хлопці мужньо, безупинно
У пекло йшли, забувши біль і страх..."(Марія Яновська)
"Господь створив людину,
Людина — мирний атом,
А наслідки жахливі —
В нас помирає тато!
Чому він помирає?
Тому, що для країни
Віддав щонайдорожче:
Здоров'я, силу й сина..." (Наталя Ільчишина)
"Україно, рідний краю,
Перед тобою чоло схиляю.
Пам'ять леліє багато доріг,
Що знову ведуть на твій поріг.
Серце гучно в дзвони б’є:
Є в мене Вітчизна, є!
Бажана, як та жар – птиця,
Україна білолиця!"
(Валентина Кундель)
Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Авторка 7 поетичних збірок: «Квіти любові», «Не забувай», «Голос голубки», «Стежина до щастя», «Мереживо долі», «Намисто мрій», «Подаруй мені щастя», збірок віршів для дітей «Подарунок від зайчика» та «Український віночок». Результатом співпраці з композитором Миколою Ведмедерею є співаник «Я чую музику води». Співавторка більш, ніж 30 колективних збірок та літературно-художніх альманахів. Її поезії друкувалися в районних газетах «Народна воля» та «Яремчанський вісник», у всеукраїнській літературно-художній газеті «Гарний настрій». Учасниця ГО «Літературна студія «Бистрінь» ім. Н. Чира».
"Моя прабабуня — самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль *1 і всіх вивезли. Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліс сі й помру», — сказала мамі. Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить. Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння..." (Саша Кочубей)
"...Доля вділила всього: не скупа й не безслізна
Путь пролягає по тернях тобі й небесах
Мусиш триматись. Ти — жінка, і значить: залізна.
Значить, стожильна.
Нам в дітях
народ колисать..."(Світлана Йовенко)
"Ніхто нічого ще не знав
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару..."(Сергій Губерначук)
Катерина Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Читаймо твори письменниці, представлені на "Малій Сторінці":
"Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)
"Зірвався в небо стовп вогню
І заблищало світло всюди,
Земля здригнулась від антен,
"Що сталося?" - кричали люди..."(Юлія Хандожинська)