7 літературних легенд від Галини Римар


 

Галина Римар. 7 легенд. Ілюстрація Вікторії Дунаєвої

 

 

Галина Римар

ЛІТЕРАТУРНІ ЛЕГЕНДИ

 

Зміст:

1. Легенда про Ясеня-красеня, що всім серцем любив земленьку рідную
2. Легенда про Писанки
3. Легенда про сучасного  Котигорошка
4. Про чарівні Зернятка 
5. Чому собачки котиків недолюблюють 
6. Про Сонце і планети
7. Про дивовижних майстрів-павучків

 

 

Завантажити текст семи літературних легенд від Галини Римар (txt.zip)

 

 

ЛЕГЕНДА ПРО ЯСЕНЯ-КРАСЕНЯ, ЩО ВСІМ СЕРЦЕМ ЛЮБИВ ЗЕМЛЕНЬКУ РІДНУЮ​

Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий  раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку...
           
Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує...
           
Аж знайшлися вороги заздренні. Й замислили у наших людей землю плодючу відібрати, а русинів-землелюбів у рабів своїх перетворити!
           
А в одному волинському селі та й жив стрункий і сильний легінь-красень зі світлим чолом, щирою вдачею і добрим серцем. Та й ім'я мав ясне і світле - Ясень. А що був народжений весною, то добрі люди його ще й тепло Яруньком звали.
           
І полюбилася доброму Ярунькові гарна й роботяща дівчина, вже й засватав її, а така була привітлива й мила, що день і ніч би на неї глядів - і не наглядишся. Та треба було батькам підсобляти і для майбутньої сім'ї оселю зводити. Тож він цілісінький день працює, а з першою зіронькою лаштується й до коханої через ліс-пагорки летить-поспішає...
           
От ішов він раз, а вечір був теплим, тихим, місячним, добре стежечку видно. Як одійшов трохи від села, що вже лаштувалося до сну, наблизився до лісу і піднявся стежиною по горі, так, що якраз йому все як на долоні видко: і село, і ліс, а його - ні. Аж у хащах засвітився світлячок. Інший, може, й обминув би це диво, та Ярунько зійшов убік і присів під деревом у гущавині помилуватися живим вогником.
           
Як скоро почув чиєсь притишене шванькання. Якісь незнайомці з чужинською мовою по згірку кралися іншою стежкою до його села. І їх було багато...

Все зрозумів юнак.

"Зненацька на потомлений люд наскочити хочеш?! Маскуєшся, лиходію!!" - гнівно подумав він.

Та й нечутно сарною вискочив ще трохи вище по пагорку, тоді вибрався на міцне високе дерево з густою кроною (а йому ж кожен камінчик, рослиночка й гіллячка тут рідні), вийняв з полотняної торбини свою саморобну сопілочку, з якою ніколи не розлучався, приклав її до вуст - і полилася пісня іволги! Ну справжнісінький тобі птах.

Почули люди в селі пісню та й здивувалися:

- Вивільга? Вночі?

- Дивина, ця птиця у серпні ще відлітає!..

А Ясень тоді як запищить кішкою! Чисто іволга!

- Та то ж Ярунько!

- Петре, чого б це він бавився?

- Завжди до нареченої мчить.

- Тут щось не те...

- Увага! Жінок з дітьми - у сховок, у підземелля! Чоловіки - за зброю - і в засідки! - вмить скерував старійшина.
           
Зібралися всі. Хутко дітей і жінок у підземелля замасковані під кущами й деревами провели. Матері закутали сонних малюків у теплі ковдри, кожухи, до грудей приклали і сховалися, принишкли.
           
Чоловіки з парубками за палиці міцні перевірені та за рогачі, списи, луки вхопилися і групками розбіглися в засади - круг ущелини, в яку ворог сунув.
           
Аж ось лиха хмара в яму зайшла, злорадно руки потирає...           
           
А коли останній чорт з горба зліз, як сипоне ж по них град стріл зусібіч! А тоді каміння велике покотилося!
           
І стало тихо.
           
Прийшов Ярунько, а його вітають, дякують: "Не бачити б нам світу милого і воленьки красної, якби не ти, наш дорогий рятівниче Ясеню!"
           
І скоро Ясень добудував хатину, і весілля справили.
           
І народилося в молодят багато діточок, таких, як і їх батьки, працьовитих, волелюбних, мужніх і красивих.
           
А там і внуків-правнуків сивий і щасливий дідуньо Ярунько на колінах бавив, сопілки їм майстрував, кобзи, ліри, торбани, і грати вчив! А бабусенька пісень діток народних навчала і з ними у свята й по вечорах любо співала.
           
Довго топтав ряст Яруньо. Багато доброго встиг зробити. До нього за порадою-розрадою звідусіль ішли дорослі й діточки.
           
А як не стало майстра, то все село його проводжало. І саме небо схилилося в шанобі до доброї душі, що довго сонцем світ зігрівала...
           
А весною на могилці Ясеня само зросло струнке й преміцне дерево - світлокоре, з гарною кроною і птицями-співаницями, цвітом-китицями, а плодами - золотими дощинками. Його люди й назвали ясенем.
           
З насіннячка дерева скоро розрісся цілий світлий ясеневий ліс!
           
Бруньки у рослин чорні, як брови Ясеня. Дерева світлолюбні, як його душа, швидко ростуть - тягнуться до сонця.
           
Коли хто має біль у серці - іде в лісок, сідає під найстарішим ясенем і слухає гомін-шум листячка. І знаходить вирішення своїх проблем.
           
Ясенів ніколи не рубали. То вважалося тяжким гріхом - як зі світу звести Добру душу.

Лише з нижніх гілок ясена, обрізаних бережно, щоб не пошкодити дерево, майстрували коромисла, дитячі іграшки, а з ширших - гарний посуд.
           
Воїни ж із віття стругали міцні бойові списи, луки й стріли для захисту своєї землі.
           
А відвар жменьки свіжого листя загоював захисникам рани!
           
Отака бувальщина про доброго, світлого Ясеня.
(05.05.2020 р.)

 

* * *

 

ЛЕГЕНДА ПРО ПИСАНКИ


В однієї Матінки народився Пресвітлий Син. Коли підріс та зміцнів, вирушив нести людям Слово Чисте Любові й Злагоди.

Не сподобалося це владі. І почала вона наговорювати на Доброго й Чесного Чоловіка, аби люди самі стратили Сина Світла.
 
Повірили люди обману... Вбили сповнену любові до них душу.

Як тужила Матінка, бо народила й виховала Сина для їхнього Добра...

Щоб утішити Матусю, злетілися до неї тисячі тисяч пташечок, які добре знають серце людини. 

Побачив це Бог Сонце. Обернув своє лице до птиць-улюблениць і мовив:

- А летіть-но, діти Світла, до люду й занесіть їм по одному яєчку.

Полетіли пташечки. А за ними - Великий Біль Матері рясним Дощем. 

Від сліз Матері зродилися три барвисті Веселочки та й розфарбували шкаралупки.

Як не стало Сина Світла, то з Вічної Темряви вирвався зміїще і став залякувати та приманювати обманом людей - робити їх серця злими, байдужими, черствими.

Вже й до дитячих сердечок підкрадається...

Аж тут пташечки кожному, а найперше ж малим діточкам, розписані яєчка в руки дають.

Дивляться люди на красу - і робляться добрими й захищеними.

Змій безсилів, слабшав і, переможений Світлом, зник.

А Світло воскресило Свого Сина. І Він - серед нас.

Відтоді люди весною розписують яєчка, аби не піддаватися обману та спокусам.
(Січень 2021)

 

* * *

 

ЛЕГЕНДА ПРО СУЧАСНОГО КОТИГОРОШКА

В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба.

Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк.

Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся.

А коли виріс до семи літ, то став справжнім помічником: ранесенько встане - з річки води наносить, корів, овець, курей погодує, у хлівах поприбирає, двір чисто вимете, весь город пересапає, тоді з'їсть три миски борщу, горщик каші з печі, зап'є квасом - і на теплу піч, коли дощ чи сніг. А влітку ще й квіти в підвечірок поллє.

Дивуються люди: "Справжній Котигорошко!"

А весь наш люд давно страждав від жорстокого червоного дракона, що жив у сусідній державі й намагався захопити наші землі, людей у полон - щоб понищити український рід.

Тисячі найхоробріших гинули за честь і волю свого народу.

Найсміливіші відбивали напади. Крила ворогу обсмалили, та поки ще не знищили.

Як підріс Котигорошко до 14 літ, не втримався і попросив батьків:

Благословіть, татусю й матінко-нене, піду землю рідну боронити!

І наснився батькові сон, як його предок до нього мовив: "Моя пора настала, маю знову прислужити своїй землі. Зрубайте дуба, на честь мого народження батьком моїм посадженого, та змайструйте синочку справжню семипудову булаву. Синочка ж перед походом ось таким Цілющим зіллям умийте, щоб він і вночі, і навіть спиною ворога бачив, та пильно сім днів перед тим за нього помоліться. Ще змайструйте для нього плуга, такого, як для семи волів, міцного, залізного. Він від сусіди нечестивого за одну ніч яр вириє, замаскує - і поганий лишиться ні з чим! Та й все добре буде".

Тож поблагословили батьки на ратне Діло свою кровинку.

А найкращі теслі-майстри з усіх усюд зійшлися та з тисячолітнього дуба булаву тесали. А ковалі з сусідніх сіл назбирали металу на велетенського плуга...

Сім днів молилися за Котигорошка, за його Перемогу усією громадою.

Тож зранечку узяв на плече булаву хлопець, наче іграшку, та й пішов.

Аж уночі чують люди - земля двигтить. А то наш богатир булаву по ворогу кинув - так той з переляку стрімголов та у свою чорну державу й помчав, аж за ним лиш мокра смуга лягла! Хай честь знає.

А тоді Котигорошко на межі з тим поганцем-сусідом та його лихими прислужниками глибокий яр вирив, ще й спритно замаскував його. То ворог тільки на нашу землю ступить, як у провалля й потрапить, що й сліду не лишається.

Дякують люди рятівникові. І живуть у мирі, злагоді й достатку.

А в славного Котигорошка вже діти-онуки зростають, такі ж міцні, витривалі й сміливі. І більшає ліс дубовий славний...

Не зрубуймо дуби, бо ще не одну булаву доведеться тесати!

 

* * *

 

ПРО ЧАРІВНІ ЗЕРНЯТКА

Було це ще тоді, як у наших українських селах і містах щурі не водилися. Звісно, давненько було. Жили собі люди, багато працювали, та ж на себе робили, і добрячі запаси на довгу зиму мали. 
           
От якось прийшов вечір. Треба меншенькій дитині казочку казати. Аж не знають, якої. І дідусь не надумає, і бабуся, і тато, і мама, і старші братики й сестрички. Усі казки вже розказали... 
           
Аж тут бабуся згадала, як бачила, коли вносили хліб (урожай), одна Казочка на снопику сиділа. Пішов на тік* батько - не знайшов. Пішла мати - теж не побачила. Пішли старшенькі діти - марно. Тож пішла бабуся - віднайшла того снопика з гарним перевеслом, але казочки там уже не було. І пригадала вона, як її бабуся ще від своєї бабусі чула, і їй повідала, що колись дісталося їм від Святозара зернятко чарівне, яке вони мали щороку висівати і його діток-зерняток дбайливо збирати та знову сіяти й гарно доглядати. Бо прийде пора - і станеться Диво. Розповіла про це бабуся усім - якраз і малечі замість казочки. 
           
Обмолотили ж того снопика, борошенця змололи і спекли в добру пору в печі коровай. Та такий же ловкий він удався - великий, пишний! Умили його злегка джерельною водицею, укутали рушниками домотканими. Почекали. Та й відкраяли першу скибку бабусі - і стала бабуся такі казочки казати, що і старий, і малий заслухається! Дали по скибці дітям - а ті на різних інструментах заграли, та так вправно і вміло, що ноги самі в танок біжать, а як заспівали - то й соловейки примовкли-заслухалися! Тоді усіх діток свого краю цим хлібцем почастували. 
           
І сталося Диво. І став наш рід український найталановитішим у світі. 
           
У тих діток народжувалися ще талановитіші діти! Тож з усіх усюд почали до нас гості приїздити, чудувалися, що за нарід! Бо за що не візьметься - усе в нього ловко так виходить, що диву даються. І незлобний, приязний люд, а що вже працьовитий! 
          
"І майстри на всі руки, і співаки найчудовіші, і сади у них найкращі, й огорожі вербові затишні, і городики родючі, і квіти запахущі..." - казали.
 
А далеко за височезними горами царював змій нечистий. І прочув про це. Та й почала його заздрість гризти і вдень, і вночі. Аж схуд від злоби.
          
Зібрав усіх своїх вірних підданих і став намовляти, аби днями й ночами не спали, а мізкували, як знищити той народ, їх благодатний край захопити, а талан і талант собі загребти... 
          
І дізналися злозичливці, що сила народу тримається на чарах Слова й Зернятка. То й стали так чинити, аби забули українці, хто вони, якого роду, та й мову свою їм нав'язати. У щурів перетворилися, скрізь стали безлад великий чинити. І робили своє чорне діло багато століть! 
          
Що довірливими були русичі, то ті до них своїх засланців підсилали, і нечисті наших новонароджених діток викрадали, а своїх дітей натомість підкладали. Наших маляток талановитих у свій злий край забирали, по-своєму ростили і з покоління в покоління зло до нашого роду вселяли. 
          
А людей найкращих наших зі світу підло зживали, щоб не родили більше розумних і талановитих... Нечестивці.
          
Бачив це Світлосил, попереджав недобрих, та ті не зважали, а що далі, то більше розпоясувалися. Вже й зерно майже все від народу відібрали, щоб з голоду згинули... 
          
І послав кару Світлозарів син - Світлосил - і потонуло те царство у пітьму! 
          
А нарід мій живе і вічно житиме, бо зародив його Світлозар Ясний і завжди оберігатиме. Лиш добрими й уважними будьмо. Будьмо ж, брати мої русичі!  


* Тік - розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна.

 

* * *

 

ЧОМУ СОБАЧКИ КОТИКІВ НЕДОЛЮБЛЮЮТЬ 

Було це дуженько давно.

Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала.

Сама ще не поїсть, а його погодує.

А пес за це вірно день і ніч служив господареві - старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини.

Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла.

І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати.

Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок - ото й усе.

Дуже засмутився собака: "Де ж справедливість? Я вірно день і ніч за всім слідкую, а кішечка в сіні, на соломі чи й на сонечку вилежується - і їй дяка?!"

Тож відтоді й незлюбив хитрющу кішку. І все ніяк не міг змиритися з неправдою гіркою.

Аж якось, коли вдома не було людей, до хати підкралися лев з тигром. Пес гавкає, ричить, відігнати їх хоче, а ті просто до нього прямують. От-от розірвуть...

Аж тут несподівано з дерева кішка як плигне левові на голову! Та так гострющими кігтями ворогу в очі вп'ялася, що той з болю аж заревів. Розвернувся - і тільки курява за ним стала. А тигр і собі хвоста підібгав та й за левом помчав!

Відтоді пес став поблажливіше ставитися до кішки. А кішка більш ревно виконувати свою роботу. Та коли розлінується, собака її й присварює.

А кішечка, аби нагадати псові про той випадок, вигне спину дугою, шерсть настовбурчить - то собака все згадає та й скоро заспокоїться.

 


* * *

 

ПРО СОНЦЕ І ПЛАНЕТИ 

- Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще - Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... 

Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти.

А зорі - вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне.

Тож ця легенда - про таємничий Всесвіт  і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла.

А тепер - слухайте.


І


Це було давно, навіть не просто давно, а дуже-дуже-дуже-предуже давно!

Коли у Сонечка був стомільйонний день народження (це одиничка і вісім нуликів), а нині Сонцю більше як чотири з половиною мільярди років (4 500000 000), матуся з любов’ю подарувала йому власноруч  сплетеного надміцного золотого вінка, щоб дитина носила його як Оберіг від зла, і поцілувала синочка у щічку. А татусь мовив:

- Дитино дорога моя, ти вже знаєш життя. Ти став, Сонечку, старшим, хоч назавжди залишишся нашим малим сином. Ти маєш досвід, засвоїв істинні цінності, розумієш, що таке обов’язок. Тому дарую тобі справжні  планети й довіряю повну опіку над ними. Відтепер вони обертатимуться навколо тебе. Тож дуже прошу: ніколи не забувай про свій Обов’язок - ревно дбай про малого Меркурія, палку Венеру, затишну Землю, про Марса, Сатурна, Урана, про Нептуна і маленького Плутона! Завжди стався до них з турботою й теплом.

Ми з матусею будемо навідувати тебе. Не осоромся. Світи та грій! Будь пильним і дбайливим! Ми тебе дуже любимо і віримо в тебе!

- Най береже тебе наша любов! - турботливо додала матуся.

Сказали і вмить перемістилися швидкольотом-думкою з нашої галактики під промовистою назвою Чумацький (Молочний) Шлях в іншу галактику до сестри Сонця, лиш натиснули на табло позначку місця прибуття з написом "HD186302, зоря класу G3 за 184 світлових роки".


ІІ

А наше Сонечко відразу ж стало до праці. Спочатку, правда, розгубилося - чи ж подужає? Та дуже скоро призвичаїлося, гарненько до всього пригледілося, все вивчило й уклало режим свого нового буття. І старанно дбало і дбає про свій світ.

Воно від початку любило спостерігати за планетами та їх супутниками, з великою цікавістю вивчало їх характери, поведінку і навіть примхи.

Та найбільше вподобало нашу Землю з супутником Місяцем. Для нього змалечку одне слово "Земля" з вуст батьків, які теж любили і люблять цю планету, навівало тепло й затишок.

Його ж батьки в усьому керувалися й керуються любов’ю і почуттям обов’язку, тож відповідальний син змалечку має тонке чуття гармонії, краси й уміє піклуватися про інших. І він попросив у тата якимось чином захистити Землю від метеоритів та інших небесних тіл, що можуть причинити їй зло.

І ось на один зі своїх наступних днів народження отримав у подарунок ще одну величезну планету до своєї Сонячної системи. Чи скажете, дітки, яку?

Юпітера. І відтоді він знаходиться між...

Ну от. Першою від Сонця є планета на літеру "ем" із трьох складів. Це... Меркурій. Другою, найгарячішою (бо перша планета має слабку щільність і пропускає крізь себе тепло променів Сонця) є Венера з достатньою щільністю, тому затримує тепло - на її поверхні може бути аж до 470 градусів вище нуля. А ще вона має свою примху, забаганку - забажала обертатися навпроти інших планет, щоб зустрічатися з усіма лице в лице! І Сонце не проти. Адже таке рішення його Венери.

А третя - наша з вами прекрасна Земля. Потім - невелика, менша від Землі - планета Марс, а далі - найбільший - Юпітер, що має потужну гравітацію - тобто силу тяжіння.

На Юпітері Творець задумав величезну червону пляму, де постійно штормить, а іншими словами - планета втягує через неї в себе усіляке космічне сміття.

За Юпітером слідують Сатурн (трішки менший від Юпітера) зі своїми знаменитими кільцями, Плутончик складається з каменю й льоду, він іще не розчистив собі як слід шлях-орбіту. Проте має 5 супутників, а зі своїм першим супутником Хароном рухається разом. Земля ж більша від Плутона десь у 170 разів.

А що таке Церера (Ceres), Еріда (Eris), Хаумеа (Haumea) і Макемаке (Makemake)? Ще 4 карликові планети Сонця.

Тож Юпітер знаходиться між Марсом — четвертою планетою від Сонця (сусідом Землі, що є третьою планетою) і Сатурном.


ІІІ

А Сонечко далі й далі мріяло вдосконалювати свою любу планету.

І скоро вся Земля увібралася в різнобарвний килим-віночок.

Шовкова травиця, між якою розкидані чарівні квіти, а ще кущі, дерева - нижчі, середні й могутні, високі - по суші, а там рослини на поверхні води й навіть на дні водойм. І в кожної рослиноньки - своя особливість і неповторність - своєрідні пластинки листочків, а ще колір, форма, забарвлення пелюсток квітоньок... Усе - таке дивовижне й гармонійне!

- Як же не любити й не берегти нашу любу Землю! Як же нею можна не захоплюватися?! - в захваті щораз  повторювала матуся Сонечка, коли гостювала у сина.

Іще більше полюбило Сонечко свою Землю. Та й випрохало в татуся-Творця ще чогось незвичайного й цікавого.

І з’явилися на планеті тварини - привітні пташечки, різнобарвні комахи, звірята, у воді - риби.

І зазвучали пташині славні хори в затишних лісах, гайочках, звеселіли береги озер, річеньок. До квітів прилітали пістряві комахи. Звірі стали лісами походжати, стрибати, кожен собі хатку знаходити. І ніхто нікого не ображав!

Й усміхнулася на радощах Земля!

Справжній світ гармонії та краси!

Так минали сотні-тисячі років. І Сонечко захотіло ще урізноманітнити й прикрасити планету. Й попрохало:

- Любий татусю, маю ще один задум: якби поселити на Землі розумних істот, які б самі могли творити та прикрашати нам на радість цю планету.

І прийшли люди на Землю...

...Чомусь Сонечко втратило свою  яскравість і активність...

Що буде далі?
(07.06.2020) 

 

* * *

 

ПРО ДИВОВИЖНИХ МАЙСТРІВ-ПАВУЧКІВ

Друзі, ви вже знаєте, що наш світ - це Казка й вічна Добра загадка водночас. А ми в ньому - творці Прекрасного! 
           
Такими є й жителі одного королівства... 
           
Повідаю  вам про одну чудову країну. Тож слухаймо?
           
У далекій стороні живуть незвичайні й майстровиті ТКАЧІ, а країна зветься Королівством Золотих Умільців.
           
Тож як тільки перші промінчики Сонечка позолотять край неба, усі прокидаються, вмиваються джерельною водицею (а це обов'язково! мами-павучихи самі вмиваються і пильно слідкують, аби всі діточки також вмилися, бо інакше Дива не станеться!!) і йдуть вітатися з Сонцем. Ще й виносять наткані звечора початки з сірими нитками-павутинками.
           
Сонечко всміхається до милих павучків і цілує нитки, і тоді сірі павутинки враз стають ЗОЛОТИМИ!

І починається щоденна робота - заводяться хитромудрі верстати, з яких виходять найпрекрасніші в світі золоті тканини з дивовижними рослинними орнаментами! 

З неї феєчки замовляють павучкам-кравчиням і майстриням-швачкам неймовірно красивий одяг для принців, принцес, королів, королев, звичайних дівчаток і хлоп'ят та їх матусь, татусів, бабусь і дідусів. Навіть для звірят і пташаток...

Ще феєчки повідали, що якось один павучок не послухав матусю й до зустрічі з Сонечком не вмився, а заховався, щоб його не помітили. Та коли Сонечко вийшло на ранкове вітання до жителів королівства, непослух став з викликом попереду всіх. І Сонечко не усміхнулося, і того дня нитки не перетворилися на золото! 

Тож усі мусили вибачатися перед Світилом за нечупару, який так і не покаявся - і з золотого став чорним павуком. І втік з країни.

Та коли виріс, став приходити поночі й викрадати в павучків золоті нитки й укидати їх в самісіньке болото!

Такого сорому ще не мав ніхто в роду старанних павучків!

Його матуся з горя завчасно посивіла, згорбилася і дуже постаріла... 

Хоч вона привчала сина до порядності і старанно настановляла його дотримуватися Законів Славних Предків...

Та в роду не без виродка...

І вигнали страшну потвору з країни.

А той ніяк не каявся та ладнав щораз міцніші сіті на барвистих метеликів, колібрі, інших дрібних комах і пташок... І від цього росла його зла сила.

Як ви гадаєте, що ж сталося далі?

Тоді вже самі феєчки змушені були втрутитися. Бо чорна потвора нищила наш Добрий Сонячний Світ. І влаштували пастку - із золотих соломинок зладнали чарівну павутину - тож однієї ночі злий лиходій і піймався. 

А золоті павучки продовжують свою славну предківську справу - множать Світло Життєдайного Сонця.
           
Відтоді про всяк випадок наш народ і плете з соломи павутину від чорної потвори. І поважає Сонце й усталений Добрий Світовий Лад.

Матеріали люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".

 

 

Дивіться також на нашому сайті:​

Галина Федорівна Римар - вчителька початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом - у нас з Вами багато спільного ) Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини - без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро - Галина Федорівна Римар.

 
 
 
Галина Римар. Казки для усієї родиниЧитаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.

 


Останні коментарі до сторінки
«7 літературних легенд від Галини Римар»:
Ірина , 2021-03-20 15:43:10, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми