Публікації за тегом: Галина Римар

"В тиху нічку-новорічку
Божий Ангелок літав.
І дівчаткам, і хлоп'яткам
Сни спокійні дарував.
І зустрів маленьку Фею,
Що трудилась, як і він.
Фея казочки носила
Добрі-добрі в кожен дім.
І домовились летіти
Вони вдвох. Так веселіш!
Можна ще й погомоніти.
І зробити все хутчіш..."  (Галина Римар)

"Коли трішки засумуєш,
а чи сильно дуже,
у країну Казочок
завітай, мій друже!
У краю затишнім цім
віднайдеш розвагу,
а іще — що так важливо —
просто рівновагу.
Розповім тобі сьогодні
про мале дівчатко.
Тож умощуйся зручненько
й слухай за порядком..." (Галина Римар)

"В однім прекраснім краї
ліси й гаї розкішні,
там ріки і озера
прозорі й чисті-чисті!
І птахам там привільно,
й звірятам любо жить..."

(Галина Римар)

"Мороз у лісі -
аж скрипить!
Зимова ніч,
холодна ніч.
Та світло
в гномиковій хатці.
Чом гномик
досі ще не спить?
Пече бісквіти
гноменяткам!"

(Галина Римар)

"Є у нашій Україні
дуже дружная сім'я:
мама дбає-доглядає
тридцятьох і трьох малят!
Має клопотів доволі!
Її можна зрозуміть —
кожну крихітку-дитину
треба доброму навчить!"

(Галина Римар)

"Наша мовонька — прекрасна,
дивовижна, як весна,
і співуча, і привітна,
зачарує всіх вона!
Гарно вчимось говорити,
щоб дзвеніла, як струмок,
чиста, лагідна і добра
мова — дзеркало думок."

(Галина Римар)

"Чи це правда, а чи ні —
вам судить, маленькі.
Я лиш баєчку скажу
тихо-помаленьку.
Феям не було роботи.
І таке буває!
Політали біля річки,
а тоді — по гаю.
— І пташки чомусь примовкли,
й рибки затужили.
Що б для них таке зробити,
щоби звеселіли?..."  

                                           (Галина Римар)

"У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку. У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато. Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі - мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем. А дід Андрій усміхається..." (Галина Римар)

 

"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)

 

"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся..." (Галина Римар)

 

"У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку. У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато. Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі - мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем. А дід Андрій усміхається..." (Галина Римар)

 

"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)​

 

 

"Граються у звірів хмари - 
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот 
З подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка 
Заховався між ромашки..."
(Марія Дем'янюк)

"Жили собі на світі 
маленькі слоненятка.
І слухалися маму, 
і слухалися татка.
Любили у водичці
купатися у річці.
Любили слухать співи
завзятих солов'їв.
А ще вони хотіли
скоріше виростати,
щоб швидше тату й мамі
в усьому помагати..." (Галина Римар)

 

"Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож сьогоднішня казочка — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — казка..." (Галина Римар)

Цікаві запитання і варіанти відповідей — у представленому ту варіанті контрольної роботи з української літератури для учнів 5 класів. 

 

 

 

 

 

 

"Можливі види роботи над текстом:

1. Скласти простий план.

2. Віднайти споріднені слова. (Ящірка, ящіронька; травиця, травичка; крило, крильце; маленький, помаленьку; цвітуть, квітоньці; черв'як, черв'ячок; бережно, обережно; питає, запитав)..."

Дивіться далі у літературному блозі Галини Римар.

 

 

"Слова нашого земляка Івана Івановича Огієнка, борця за щасливе життя народу, вражають болем за долю своєї землі. Справжній син України написав: "До тебе, український народе в розсіянні, це щире слово моє. Шалений буревій схопився на твоїй нещасливій Батьківщині й розвіяв дітей її, немов осінній вітер пов’яле листя восени. І по цілому світу немає закутини, де не пробували б недолею вигнані українці, в більшому чи меншому скупченні. Проте й на чужині скрізь вони пам’ятають про свою незабутню Батьківщину, про свою Матір-Україну, що кривавиться в недолі..." (митрополит Іларіон)

 

 

"Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку... Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує..." (Галина Римар)

 

 

 

"Білоньці на іменини
дві панчішки
зайці зшили!
З пів дороги
повернули -
бо ж іще
про дві забули!.."

(Галина Римар)