Галина Римар
МАЛЕНЬКИЙ ПОМІЧНИК, АБО КОЛИСОНЬКА ДЛЯ МАРІЄЧКИ
(образок*)
У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку.
У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато.
Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі — мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем.
А дідуньо Андрій усміхається:
— Ну що, малюче, підсобляй! Твоя колисочка була яворова, зараз Іванко в ній спить-виростає. А малесенькій Марієчці зладнаємо кленову. Бильця он татко вже закінчує, з калини. Омолодимо заодно й калинового куща. Най рясно плоди родить і нам, і нашим пташечкам...
— А подай-но, внучку, долото. Так, оце. А меншеньке собі бери... Ми з кленочка основу зладнаємо. Округлу, затишну...
А татко вже й матрацика для манюньої свіжою пшеничною соломкою набиває. Рівненько, соломинка до соломиночки, щоб не муляло...
Сергійко підходить до тата й запитує:
— Татуню, а чому саме пшенична? Не вівсяна? Не ячмінна - бо може бути з остюками, а що не з льону - бо стебла тверді, сам знаю.
— Так заведено, синку: дівчаткам — пшенична, хлопчикам — житня.
Ось наша бабуня трав лікувальних нарвала, висушила і в Церкві посвятила, а неси-но, під матрацик покладемо, щоб маленька вдихала чарівні аромати й чебрецю, й рутки-м’ятоньки, трошки деревію додамо, безсмертника і зовсім мало — полину. Щоби наша манюня міцно спала і спокійна та дуженька зростала.
Спокійно й малому біля діда й татка, так добре. Сергійко все, що вони загадають, зробить. Поганому ж не навчать.
Хлопчик старається та до дідових, татових рук уважно приглядається, й кожне слово ковтає. Бо все, що вмієш, за плечима не носити, як любить повторювати бабуся.
Та сердечко починає прискорено битися від згадки, що тату скоро знову на війну йти, бо треба землю рідну боронити.
І сльози туманять очка. Хлопчик одвертається, щоб ніхто їх не побачив, бо він має бути мужнім, дбати про рідних, аби вони зайвий раз не хвилювалися.
"Хоч би тільки тієї війни не було! І що тому лютому ворогові від нас треба? Не чіпаємо ж нікого. Хай забирається геть! Ненаситний поганець!! І все буде добре!" — думає.
Бере себе в руки, усміхається до нені, яка з Марійкою на руках підходить до них...
Дідуньо:
— От, невістонько, який умілець у нас росте: і біля бджілоньок тямить ходити, і сад доглядати, і з дерева все робитиме. Так, онучку? Ось і зараз для сестрички старається!
Мама гладить сина по голівці, повертається з донею до хати й нишком витирає сльозу радості, болю і з надією дивиться в Небо:
"Благослови, Пресвятая Богородице, наш рід український на спокійну, мирну долю!"
(14.10.2020)
* Образок — невеликий художній твір (переважно прозовий), побудований на матеріалі якогось конкретного життєвого факту чи події.
Ілюстрації взято з інтернет-ресурсу: http://pkm.poltava.ua/
Матеріали надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
