Дитячі пісні до Великодня на слова Юлії Хандожинської (музика – Миколи Ведмедері) – тексти та ноти
"Ой, вербиченько зелена,
В гості завітай до мене.
Передай природню силу,
Побажай здоров'я й миру."(Слова Юлії Хандожинської
Музика Миколи Ведмедері)
"Мале село Рукав, що розкинулося у самісінькій низовині невеличких гір, вкритих лісами, красувалось білими хатинками. В одній із таких хатин проживала бабуся Катерина. І як же вона чекала, щоб до неї прийшла її онучка Іринка, яка жила з батьками, через дві хати від неї. Іринка з бабцею Катериною увесь ліс, як кажуть, і вздовж і впоперек перейшли. Влітку ходили збирали дрова і сухі гілки, що вітер наломив, а разом з цим – і грибів на юшку. І так – до самісінької осені, аж поки сніг не випав. Правда, Іринка і взимку не сиділа вдома. Взявши старі дитячі санки, у яких не було вже дві дощечки, мала тягла їх на найбільший горб, що поблизу лісу, і швидко, як сніжинка, злітала донизу. А сніги які були, Боже ж мій! Так понамітають за ніч, що й дорогу важко знайти... Та якось переживали зиму, хвалити Бога... Зима потроху відступала, ніби сама просилася втекти. Засіявшись, веселий промінець сонечка розтопив геть усі сніги й погнав через горби до річки галасливі струмки. Весняний день збільшувався і теплішав. А головне – усі люди готувалися до Великодня..." (Юлія Хандожинська)
"Вже Великдень від Бога спустився,
До людей ніжним словом вклонився,
В небі сонце вмивав крашанками,
Випікав хліб насушний пасками.
Як із давніх давен повелося,
Людям з вечора ще не спалося,
В Божі храми на службу ходили,
Захистить розум й серце просили..."(Юлія Хандожинська)
Пісні про школу, випускників та останній дзвоник на слова Юлії Хандожинської (тексти та ноти)
"Школа нас навчила усього багато.
Кожен день у школі – це подвійне свято.
Як же буде сумно залишати школу,
Де дзвінок не буде вже гукати знову!.."(слова Юлії Хандожинської)
"А чи можна вам колядувати? —
Запитали діти крізь вікно.
Дух Різдвяний в хату закликати
На здоров'я, щастя і добро!.."(Юлія Хандожинська)
Дитяча пісня "Миколаю, Миколай" (слова Юлії Хандожинської, музика Ірини Мринської) — текст та відео
"Запалило небо сотню зір,
Щоби радість йшла у кожен двір,
Щоб зустрілись мрії і казки,
Щоб жили щасливо малюки..."(Юлія Хандожинська)
"У одному дворі жив собі маленький півник. Той півник наче і не поганий був і друзів мав і маму слухав, і з татом-півнем щоранку кукурікати ходив. Одного дня вийшов він на вулицю погратися і надумав сходити у сусідній двір та й проситься у мами. "Чому ж тобі Півнику у нашому дворі не грається?" — питає його мама курочка. Он глянь, качури повиходили. Іди з ними по воду! "Пхе, вони ж старі! Знову будуть теревенити про свої річки… Скучно-о-о!" "Добре, он глянь, курчатка коричневі повиходили! Зараз будуть бігати! Іди, сходи до них!" !Ще тільки я з малявками не водився, — незадоволено кукурікнув малий. — Ну пусти мене, хоч на трішки!"" (Юлія Хандожинська)
Дитяча пісня на слова Юлії Хандожинської "Ой, зима" (композитор — Михайло Назарець) — текст, відео
"Зимонько, ой зимонько,
Снігу підсипай
Та й на гірку весело,
Дружно всіх гукай.
Ми повибігаємо
Хутко на сніжок,
Ой, який красивий
В тебе килимок!.."(Юлії Хандожинської)
"На верхній полиці стояв чайний сервіз. Шість чашечок з блюдечками і чайник — пузатий, червоний в горошок. Чайник стояв, як маяк, пишався своїми горошками, а носа, носа задер аж до самого неба! Ні з ким чайник не полюбляв товаришувати і вважав, що то не гідне діло — спілкуватися із звичайним посудом, адже він був не простим чайником, а святковим. Діставали його лише на великі свята, або коли гості поважні приїжджали, тож від таких справ чайник вважав себе «пупом» усього кухонного начиння. Бувало, прибіжать чашки, аж рум’яні після чергової порції чаю, або пахнуть малиною після свіжого компоту. Щасливі — щебечуть, радіють. А чайник — зирк на них: "Та що ви? От я! Я — не простий чайник, а святковий! З мене найповажніші гості в цьому домі п’ють! А ви? Що ви? Тільки й тратите свої обідки на прості чаї! Вас навіть у куточок кладуть. А от я ! Я на самій серединці стою!" І вже замовкнуть чашечки і мовчать, стоять собі скромно в куточку..." (Юлія Хандожинська)
"Лежав собі на сонечку маленький зелений огірочок. Ніжився він у променях, грів свою зелену спинку, аж раптом світло затулила йому тінь від листка старого хрону. — Гей, хрончику, забери свій листочок, будь ласочка! Мені не вистачає сонечка, — жалібно пропищав малий огірочок. — А хто це там говорить? — пробурмотів старий. — Це я, огірочок! Осьдечки я! — Я що, сліпий? Усе зелене — і нічого, і нікого я там не бачу, а тому не буду забирати свого листя, — буркнув хрін і навіть не ворухнувся. — Що ж робити? — подумав малий. — От, якби я був червоний, то мене відразу було б помітно! Потрібно діяти!.." (Юлія Хандожинська)
"На вітрині крамниці красувалися шоколадні цукерки. Вони виблискували кольоровими фантиками. Радували око різнобарвними відтінками і вабили своїм запахом покупців. — Ой, я настільки приваблива, що мене полюбляють усі, і дорослі, і малі, — хизувалася «Ліщина», — а плаття, платтячко яке! Зелененьке у золотий горішок! — Ой, то твої горіхи усім в зубах застрягають! Теж мені знайшлася цукерка ! — єхидно перебила її сусідка. — Ти — довга і зелена, як качан кукурудзи, нічого особливого! А ось я! Я! Кругленька, як яєчко, а платтячко — біленьке в горошинку! А що вже смачна! Тільки й чути, як діти біжать і кричать: «Хочу «Ко-ко-чоко»! Хочу «Ко-ко-чоко»!» — і зліва, і справа! — нахвалювала себе кругла цукерка — та так, що мало із полиці не звалилася..." (Юлія Хандожинська)
"Скрижалі української прози поповнюються книгою «Ненаписана доля», у якій — 10 оповідань. Шановний читачу, Ви перейметеся 10-ма різними за сюжетом долями, разом з героями пройдете дорогами духовного зростання, спокутування гріхів, виживання, пізнання великого кохання й розчарування, зрозумієте, як багато у житті важать чесність і порядність, шанування прабатьківських традицій, віра у себе, таїнство душі… Отож, нехай Вас до глибини душі схвилюють життєві перипетії героїв оповідань: перенесені милі страждань Міри й Віоли – «Зустріч через півстоліття»; нерозділена любов Андрія й Ольги – «Під грушею»; ставлення Петра й Данила до духовного начала – «Стара церква»; повернення Андрія до Галини через пройдені випробування – «Старша дружка»; тепла весняна сльоза Асі – «Особливий день»; проникливі погляди Гната і його сина Гаврила в монастирі (до чого призводять чуже багатство і нелюбов) – «Чужа земля»; незвичний подарунок сироти з дитбудинку Єгора – «Дві цяточки»; страждання Марини через Артура Місника та її загартований характер – «Ненаписана доля»; Карпо й Орися зустрілися за надто складних обставин – «Розбита дорога»; врятована від самогубства Алла й негідний вчинок Руслана – «Катя»..." (Катерина Бондарчук)
"... З того часу на світі з’явилось чотири пори року. Літо – період, коли панує тепло, як у добрі давні часи, осінь – коли всі збирають урожай, зима – коли земля спить і відновлює свої сили, і, нарешті весна, коли прилітає Стрітень, будить землю, і все розквітає. Адже Стрітень і Природа відтоді просто стали невидимі для людей. На згадку про ті давні часи люди влаштовують свято. А ще випікають невеличких жайворонків, якими закликають весну. Ви запитаєте, що ж сталося із Павуком? Він отримав по заслузі, і тепер щоосені наплітає купу павутиння, яке, політавши, бабиним літом падає людям до ніг." (Юлія Хандожинська)
Юлія Хандожинська. "Лесі Українці" (вірш)
"Ще й досі за тобою в серці щем,
Ти Україну-неньку залишила,
Та все, що написала, збережем
Як скарб безцінний, у якому – сила.
В твоїх долонях, Лесю, ціле небо,
І ціла вічність – на твоїм крилі,
І промінь твій, якого нам так треба,
Освітлює дорогу у пітьмі."(Юлія Хандожинська)
"Ти писав про чорні брови,
Про дівочу вроду,
Ти писав про довгу косу,
Про чистую воду,
Про той вітер, що із гаєм
Тихо розмовляє,
Про той човен, що у морі
Один потопає,
Про сумне, чуже, стражденне
Як горить, як тліє,
Як у кріпака в неволі
Серденько німіє."(Юлія Хандожинська)
"Тихого вечора, щойно на небі з'явилася велика зірка, бабця Ганна запалила стареньку лампу, схожу на грушечку. "Бабцю, що, вже Різдво прийшло?" - допитувалася Марійка. "Прийшло." І тут враз під вікном, як маленькі пташечки, защебетали колядники. У хаті було так тихо, що здавалося чути, як дихає лампа. Дзвінкі дитячі голосочки, мов різдвяні дзвіночки, несли в хату радість і дух свята. Ганна відчинила двері, привіталася, подякувала і кожному з дітей в торбинку поклала гостинці..." (Юлія Хандожинська)
"У Марці було дві чарівні донечки — Олеся та Іванка. Олеся була менша, їй всього сім рочків, вона дуже схожа на маму. Таке ж біле личко, маленькі волошкові очі, мов вогники, завжди усміхалися, звеселяючи всіх навколо себе. Дівчинка завжди ходила слідом за мамою, в усьому їй допомагала, тягнулася до землі, помічала, як все з неї проростає, як довкола розцвітає. Іванка – старшенька, їй було дев’ять рочків. Та була більше схожа на батька. Мала грубіші риси обличчя, смагляву шкіру, чорні хитрі оченята. Полюбляла довше поспати і трохи лінувалася, до роботи бралася неохоче. Та мама любила обох донечок однаково, бо тільки мамине серце здатне любов ділити порівну. Чоловік Данило давно поїхав на заробітки, там і залишився. Важко було Марці з двома дівчатками, та діти допомагали їй по господарству..." (Юлія Хандожинська)
"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"(Юлія Хандожинська)
"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"(Юлія Хандожинська)
