Більше...

Ірина Мацко, оповідання


Ірина Мацко - письменниця, публіцист, видавець, ілюстратор дитячих видань, укладач хрестоматій та прописів для дошкільнят, авторка оповідань, жиночих новелл, есе, дитячих казок. Ірина є фіналістом першого конкурсу малої прози „Сила малого” (її твір увійшов у 100 кращих творів та книгу „Сила малого”, що була видана за результатами конкурсу), призером конкурсу творів для дітей "Мистецької Сторінки" та часопису "Захід-Схід" (з казкою для дітей „Пригоди дубового листочка”), "Рукомесло 2009" (з казкою "Медовий Сухарик").

 

* * *

 

Ірина Мацко. Казки для дітей

Ірина Мацко, письменниця, ілюстратор дитячих видань, публіцист, видавець.Казочки Ірина Мацко для дітей: "Мамине серденько", "Різдво ялиночки", "Загублена писанка", "Тік-Так", "Медовий сухарик", "Як корова царицею стала", "Пригода дубового листочка", "Зажурилася бабуся Зима", "Вушик, Горлик та Носик".


"Вогник попереду! 
Що це? 
Невже я, нарешті, зігріюся біля цього вогнища? 
Завтра ж Різдво. А у цей час різні дива трапляються..."

(Ірина Мацко)

"Потяг цього разу надто довго повз темними полями, селами, біля заспаних хатин, ніби хотів показати мені, яка вона довга - дорога додому... " (Ірина Мацко)

"Сірий та похмурий день не видававсь якимось незвичним. Все як і завжди: розмірено, повільно, нудно, поки… Поки не заграла звична мелодія мого мобільного. На екрані висвітився невідомий номер. «Узяти чи ні?» – майже як у Шекспіра іронічно промайнуло в голові, але наступної хвилини я вже натискала кнопку відповіді. Приємна новина мене чекає чи ні, та в цій розміренності я вже надто засиділась. А що мені приніс невідомий дзвінок, не дізнаюся, поки не підніму слухавку. Не підняти ще гірше – весь день думатиму, що, можливо, це і був той мій шанс, котрий, як кажуть, дається раз у житті. А я б його прогавила. Тому відповіла..." (Ірина Мацко)

"Вечір. Сутінки. Моросить зажурений дощ, кидаючи на вікна холодні сльози. Я стою біля вхідних дверей та дивлюсь на маленьку дверну ручку у якій, здається, зараз усі мої думки та переживання..." (Ірина Мацко)

"Нога у білій лакованій туфлі ступила в густу зелену траву. Враз нахлинули спогади. Зима того далекого року видалася холодною та сніжною. Мені було лише дванадцять. Я підійшла до неї, вона навіть не здригнулася, та для мене це була безмовна подруга..." (Ірина Мацко)

"Бідний хлопчина вже вкотре намагався прилаштувати у відоме видавництво свої новели написані ночами, вистраждані й переболені. Раз по раз отримавши відмову, зневірявсь і давав собі слово більше не писати. Але минав час, і невдаха знову брався за писання. Інакше не міг..." (Ірина Мацко)

"Не знаю чому, але мені дістаються лише крихти… Я збираю їх, вириваю, бережу, плекаю та охороняю, а інколи і сама їх вигадую, уявляю і… здається, що вони й справді є. Та коли зовсім вже голод допікає, коли хочеться вити від бажання насититися – зриваюсь і вириваю їх у інших.  Чи втамовує голод пташина, коли збирає крихти? Довго, наполегливо, цілеспрямовано… Мабуть, втамовує. Крихти любові, крихти щастя…" (Ірина Мацко)

"У Вас колись було взуття, що тиснуло, терло бідні ваші ноги, впивалося в них і спотворювало кожен крок? Та так, що ні про що більше думати неможливо, лише про ту частину ноги, в яку впивається взуття. У мене таке взуття чомусь було завжди. Що б я не купила, як не підбирала та приміряла, туфлі, босоніжки, черевички тиснули, спричиняли біль. От і зараз я була взута у свої улюблені черевички, які вже другий сезон мене мучили, а я їх вперто носила в надії, що розходжу і все буде добре..." (Ірина Мацко)


Останні коментарі до сторінки
«Ірина Мацко, оповідання»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті