.jpg)
Євген Дмитренко
ЯК ТИ КЛИЧЕШ СВОЮ МАТУСЮ?
(казка)
Якось загубився один маленький котик. Та такий маленький, що тільки от ходити навчився. А тому й загубився, бо ж ходив-блукав аж поки не заблукав.
Тож, сів маленький котик на землю й почав голосно плакати.
Як раптом підлетіла до нього бджілка та й запитує:
— Чому ти плачеш?
— Я загубився! І не знаю дороги додому.
— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!
— Я дуже далеко відбіг від дому. Боюся, що вона мене не почує.
— Ти що, це ж матуся. Вона завжди чує.
Послухав котик бджілку. Підтер носика, а потім:
— А як кликати матусю? Я ніколи її не кликав, бо ж вона завжди була поряд!
— А ти спробуй як я! — І бджілка голосно-голосно задзижчала: — Дзззззмуся!
Котик також спробував задзижчати, але зміг вимовити лише тихе "няу".
— Ні, не вийде в мене дзижчати.
Розплакався бідолаха й пішов собі далі.
А на зустріч йому теля.
— Чому ти плачеш? — поцікавилося воно.
— Я загубився! І не знаю дорогу додому.
— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!
— Я... я не знаю, як кликати матусю, — плачучи промовив котик.
— То ти спробуй як я! — І теля голосно-голосно замукало: — Му-му-мууууся!
Котик також спробував замукати, але зміг вимовити лише тихе "няу".
— Ні, не вийде в мене мукати.
Розплакався бідолаха й пішов собі далі.
А на зустріч йому кізонька.
— Чому ти плачеш? — запитала кізонька.
— Я загубився! І не знаю дорогу додому.
— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!
— Я... я не знаю, як кликати матусю, — плачучи промовив маленький котик.
— То ти спробуй як я! — І кізонька голосно-голосно замекала: — Ме-ме-мееееееееся!
Котик також спробував замекати, але зміг вимовити лише тихе "няу".
— Ні, не вийде в мене мекати.
Розплакався бідолаха й пішов собі далі.
А на зустріч йому свинка.
— Чому ти плачеш? — запитала вона.
— Я загубився! І не знаю дорогу додому.
— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!
— Я... я не знаю, як кликати матусю, — плачучи промовив маленький котик.
— То ти спробуй як я! — І свинка голосно-голосно захрюкала: — Хрю-хрю-хрююююся!
Котик також спробував захрюкати, але зміг вимовити лише тихе "няу".
— Ні, не вийде в мене хрюкати.
Розплакався бідолаха й пішов собі далі.
А на зустріч йому півник.
— Чому ти плачеш? — запитав він.
— Я загубився! І не знаю дорогу додому.
— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!
— Я... я не знаю, як кликати матусю, — плачучи промовив маленький котик.
— То ти спробуй як я! — І півник голосно-голосно закукурікав: — Ку-ка-рі-кууууся!
Котик також спробував закукурікати, але окрім тихого "няу" в нього нічого не вийшло.
— Ні, не вийде в мене кукурікати.
Розплакався бідолаха й пішов собі далі.
Як раптом, почув він дуже знайоме нявчання й одразу ж голосно-голосно занявчав у відповідь:
— Няв-няв-няся!
І до маленького котика прибігла стурбована матуся.
Вона міцно його обійняла промовивши:
— Я тебе почула, синку!
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.