Юлія Хандожинська. "Намисто казочок"


 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

 

Юлія Хандожинська

НАМИСТО КАЗОЧОК

 

 

ЗМІСТ:

1.    Пір'ячко    
2.    Котик Мав    
3.    Пікавка    
4.    Співучий соловей    
5.    Зайчик - довгі вушка     
6.    Жабка (відео)
7.    Рибка - пліткарка
8.    Петрушка - сонна мушка
9.    Маленька сіра мишка    
10.    Пузатий чайник    
11.    Зелений огірочок    
12.    Мале Лоша    
13.    Цукерки    
14.    Гордовита курочка    
15.    Овечка Пхинька    
16.    Поросятка 
17.    Ведмежа
18.    Хитренька лисичка    

 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко.
 

 

ПІР’ЯЧКО

Одного разу ряба курочка вирішила знести яєчко. Вибрала вона собі затишне гніздечко у курнику, залізла туди, вмостилася. Розправила свого хвостика, аж раптом у курник вскочив тхір, який був дуже голодний і хотів поласувати свіжим яєчком. Тхір так налякав курочку, що вона скочила з місця аж пір'ячко згубила. Пір'ячко було маленьке, рябеньке і таке легесеньке, що миттю вилетіло з курника, немов маленький літачок, поки курочка не бачила.
Летить собі пір'ячко, летить, аж раптом на зустріч йому індикачка чалапає.
-    Качечко, качеко, я загубилося, а візьми мене до себе на крильце жити.
-    Ну сідай та й живи, раз тобі так хочеться, - крякнула індикачка і почалапала до найближчого ставка.
Сіло пір'ячко на крильце до качечки та й сидить тихенько, обживається, як раптом качечка вскочила в ставок. Усі пір'ячка поруч враз стали виблискувати, а наше рябеньке лиш змокло, як хлющ, і злиплося. - Ні, думає пір'ячко, - не підходить мені таке життя. Відчепилося і полетіло собі далі над ставком. Летить пір'ячко, летить, аж назустріч йому лелека.
-    Лелеко, лелеко, я загубилося, а візьми мене до себе на крильце жити.
-    Ну сідай та й живи, - погодилась лелека. А вона саме летіла у теплі краї, бо ж наступала осінь і всі птахи відлітали. Вмостилося пір'ячко поміж білих пір'ячок, довгих та великих, дивиться собі на світ божий, а от і краї теплі вже видно. І все б нічого, живи собі пір'ячко на лелеці, але ж ні, бо побачило воно раптом папугу заморського. Красивий, незвичайний птах, ще й кольорів на ньому скільки: тут тобі і зелений, і жовтий, і малиновий. І захотіло пір ячко жити на папузі. Вискочило з крила лелеки, підлетіло до папуги і проситься:
-    Пташко, пташко, я маленьке пір'ячко, я заблудилося, а візьми мене до себе на крильце жити.
А папуга як розвернеться, як надується і просичить по-заморському:
-    Та що б якесь рябе пір'ячко зі мною красунчиком жило? Ти що не бачиш, який я кольоровий, а ти звичайна ряба пір'їна, а ну лети туди, звідки прилетіло!
Засумувало маленьке рябе пір'ячко, принишкло. Аж раптом каже йому лелека, з яким воно прилетіло:
-    Не плач, пір'ячко, он я попрошу хмаринку, і вона тебе швидко назад додому віднесе до мами курочки.
-    А що правда? - запитало пір'ячко.
-    Правда, правда, - сказала лелека.
І вже через тиждень рябе пір'ячко повернулось назад додому до мами курочки на хвостик, і більше саме воно нікуди не літало.
І саме тому, що маленьке пір'ячко розповіло про непривітних папуг, курочки навіть і не пробують летіти в теплі краї.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 


 КОТИК МАВ

Жило собі на світі кошеня. Маленьке, гарненьке, жваве, як шкварка на сковорідці. Усюди любило воно заглядати і залазити, любило скакати коником і бігати зайчиком, а ще трішки могло і нашкодити, якщо дуже хотіло. То залізе в курник і всі гнізда там поперекидає, то - на дерево вилізе та всі яблука лапами пообриває, то ще що утне. Ну дуже вже воно любило гратися. Але завжди кошеня мовчало. Не можна було від нього почути а ні звуку. Ну не кіт, а рибка якась.
Одного разу, як завжди, прокинулося кошеня і хотіло погратися. Йде воно, йде, аж на зустріч йому - щеня.
-   О, привіт, котику! куди це ти біжиш?
А котеня зупинилося і тільки дивиться великими очима на енятко.
-    Що мовчиш, як у рот води набрало? - питає цуцик. Він був новенький у дворі і не знав про кошенятко нічого.
-    Дивний ти якийсь, але то нічого. А давай будем разом гратися?
А котик нічого не промовив, тільки махнув малим хвостом, неначе згоду подав. Гралися вони, гралися, що вже щеня не робило, а котик мовчить. І тут песик запропонував.
-    А давай я навчу тебе говорити?
Кошеня кивнуло лише. І песик взявся його повчати.
-    Ставай на чотири лапи і спинку вигни рівненько. Голову догори поверни, щоб носик нюхав хмарки, і хвостиком махай обов'язково. Видихни і кажи: гав-гав-гав.
Став котик на чотири лапки, вирівняв спинку, та поки почав хвостом махати, то вже й забув, що казати тільки й чути: ав-ав.
-    Та ні, не так! - командує песеня і знову береться повчати кота.Та от біда, поки голову йому до потрібного рівня підняв, то там ззаду вже хвостик упав. Ще раз і ще раз показував песик, як потрібно, а кошеня наче навмисно дражниться. «Ах так, подумав песик, - зараз я тобі допоможу по-своєму!»
-    Ставай сюди, - командує песик, - тримай голову трішки доверху, я рахую і на рахунок «три» ти кажеш гав!
–   Добре, – кивнув котик. 
Став на чотири лапи, спинку вирівняв, голову задер, налаштувався на потрібну хвилю, а песик як підійде ззаду тихенько і – кусь котика за хвостик, що той з переляку аж закричав:
-    Мав-мав-мав!!!!
І з того часу котика називали Мав, тепер він умів говорити, правда тільки одне слово - "мав", а з песиком більше не водився. І кожного разу, як бачить котик песика, то стрибає високо на паркан, щоб його не вкусили за хвостика. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ПІКАВКА

Була собі на світі маленька мишка Пікавка.
- Пі-пі-пі, - кричала мишка і швидко-швидко бігла у своїх справах.
А справ у мишки було багато: то сиру потрібно було накрасти, щоб кіт Микита не побачив, то нірку свою облагородити, а саме: вкрасти пір'ячко у курочки. Ось яка була справна мишка Пікавка, була крадійкою. Та не тільки красти мишка вміла, а ще, бувало, любила і понасмі- хатися з оточуючих, вкраде шмат ковбаси, а по дорозі ще й глечик з сметаною поб'є. То вже на ранок кіт Микита отримує по повній програмі, а мишка сидить глибоко в нірці і тільки чути:
- Пі-пі-пі!
Старий кіт, що уже тільки не робив: і сам мишку чатував біля нірки, і собаку просив, і півня, але ніхто не міг Пікавку зловити, від усіх вона тікала, а потім тільки чути з нірки:
- Пі-пі-пі!
Ніхто не любив мишку: ні курочки, ні качечки, ні навіть стара ворона, що жила поблизу на високій акації, а ні інші жителі двора. Старалися з нею не розмовляти, обходити десятою дорогою.
І от одного разу зібралася Пікавка в гості до своєї сестри - польової мишки. Бігти потрібно було далеко, ген аж через садок і лісок, а там вже і поле золотаве видніється.
Біжить мишка, біжить, аж захекалася, а на плечі гостинчик несе, шматочок сиру, бо де ж то польова мишка таке могла спробувати? Кругом її нори лише одні корчі та корінці, не те, що вишукані страви у Пікавки вдома.
Несе Пікавка сир і так він смачно пахне, а в животі бурчить і бігти так ще далеко, що вирішила вона присісти на хвилинку та трішки під'їсти. Тільки Пікавка вмостилася, вже навіть було рота відкрила, щоб поїсти, аж тут, як вскочить ворона, хапнула сир і навтьоки летіти зібралася.
Але Пікавка була не промах, вчепилася з другого боку куска міцно-міцно і не відпускає сир.
- Пі-пі-пі, - запищала мишка, - ах ти ж крадійка, і не соромно тобі з рук маленьких мишок сир виривати?
-    Від крадійки чую, - каркнула ворона та так, що сир з рота вилетів і закотився далеко в кропиву. А тут ще й ворона над головою літає і насміхається. Голодна і зла вирішила Пікавка тягнути свій сир назад, чого ж добру пропадати. Спробувала вона запустити свої лапки в кропиву, ага - жалить кропивка. Пікавку тільки й чути: пі-пі-пі.
І так, і сяк старалася мишка, та нічого не виходить. Сіла вона та й просить:
-    Кропивко, кропивко, я така голодна, віддай мені мій сир назад.
-    Ні, не віддам, бо ти - знана крадійка і вкрадеш собі ще, - насміхається кропивка.
-    Ну, будь ласка, я така голодна, - продовжувала просити мишка.
-    Що ж, я поверну тобі сир, але пообіцяй більше не красти у інших.
-    Обіцяю, - промовила мишка і швидко вихопила свій сир.
З тих пір обходила мишка Пікавка кропивку десятою дорогою, а ще перестала насміхатися з кота Микити.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

СПІВУЧИЙ СОЛОВЕЙ

Жив собі маленький соловей. І дуже він любив співати і пісеньки придумувати. Кожного дня він трудився над своїм голосом і вкладав душу у свої пісні. Одного ранку летів лісом соловейко і тихенько пісеньку співав:

Тьох, тьох, фіть, фіть, фіть,
Хто є в лісі, ой не спіть,
Ви мені допоможіть,
Тьох, тьох, тьох, фіть, фіть, фіть.

Так йому було весело та радісно, як ніколи. Всі дерева вушка -листочки розправили, тріпотять, ніби підспівують соловейкові. Аж тут, де не,візьмись з - за шовкового куща показалася ворона.
-    О привіт, соловейку, як же ти гарно співаєш, так ніхто в лісі не вміє, не вміє, повір мені.
-   Ось тільки трішки затихо, якби в тебе була сопілочка, це було б пречудово, тебе було б чути навіть в ті делекі ліси, що за крутими горами.
-    Привіт. Дякую.
-   Я подумаю, задумався. На другий ранок соловейко вирізав собі сопілочку з вербички і полетів співати і на сопілочці грати:

Тьох, тьох, фіть, фіть, фіть,
Хто є в лісі, ой не спіть,
Ви мені допоможіть,
Тьох, тьох, тьох, фіть, фіть, фіть. 

 
Та так же гарно співав, так загравав,що в лісі кожна мурашина проснулася, всі квіточки відкрили свої очки і навіть саме сонечко встало і розпустило свої промінці. За таку гарну пісеньку принесли йому мурахи травички соковитої, а польова мишка навіть в'язку колосків принесла, так вже сподобалася їм пісенька. 
З того часу почав соловейко усіх будити своєю пісенькою, а звірі в знак вдячності приносили йому подарунки, а іноді просто добре слово.
Побачила ворона, що соловейку так хороше живеться, він, бачте, пісеньку заспівав, і на тобі – повнісінько подарунків отримав. 
І стало вороні заздрісно, і подумала вона: "А чим же я гірша?"
Прийшла до соловейка та й каже:
-    Привіт, соловейку!
-    Привіт, вороно!
-    Ой яка ж хороша пісенька в теба вийшла, а сопілочка яка!- А позич мені свою пісеньку, мені дуже хочеться хоч раз над лісом пролетіти і щоб всі мого концерту послухали.
-    Так, звичайно, без проблем, тримай ось сопілочку, зараз я тобі покажу, як грати, і листочок візьми, запиши слова пісеньки, - прощебетав соловейко.
-    Ой, ще писати, а давай ти мені розкажеш, а я запам'ятаю, - ліниво мовила ворона.
-    Ну добре, як хочеш, то давай я тобі покажу, як на сопілочці грати.
-    Ой, ще будеш показувати, я й так знаю, - хмикнула ворона ліниво.
Наступного дня вранці розправила ворона крила, сопілочку прихопила і вирушила в дорогу. Відкрила вона широко рота і хотіла було заспівати, та от біда - не пам'ятає слів, тільки й чути:
Кар та кар та знову кар. Ну, думає ворона, як не виходить співати, то зараз я на сопілочці заграю. Набрала вона повні груди повітря та як дуне у сопілочку, а звіти тільки й чути: Уууу і ніякої пісеньки не виходить! Мучилася ворона, мучилися, і так, і сяк, ну нічого не виходить. Прилетіла вона до соловейка та й каже:
-    На, бери свою дудочку-сопілку назад! Нічого вона не грає і пісня в тебе теж так собі.
-    То давай, вороночко, я тебе підучу і покажу, а ти все гарненько вивчиш та й будеш тоді літати, грати і співати.
-    Ще тільки такими дурницями я собі голову не забивала. Спасибі, не треба мені ніякої науки, - каркнула ворона і швидко полетіла геть.
З того часу ніжну пісню солов'я можна почути на світанку, лунає вона різноманіттям нот, а от ворона не хотіла вчитися, тож до цієї пори у неї пісня лише із одого слова - кар.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ЗАЙЧИК – ДОВГІ ВУШКА

Сьогодні в лісі на великій галявині під старим дубомдаким високим, що аж ген затуляє пів галявини, позбиралося чимало мешканців лісу. А зібрала їх усіх сова - мудра голова. Адже сьогодні перше вересня і перший урок. Вовк, кабан, їжачок, лисичка і мале зайченя дружно прибігли до старого дерева. Усі з новими портфелями, пишними бантиками, новими пеналами і шкільним приладдям сіли за парти по двоє. Поважна сова у великих окулярах широко відкривала рот, щоб уважніше її дослухалися, і окуляри раз за разом поправляла. Звірята сиділи тихо, так, що можна було почути, як муха летить. А ось маленькому зайченяті, тому, що сидів поруч з жабчиком на задній парті, ну ніяк вже не сиділося. Він і лапками перебирав, і очима наздоганяв хмаринки, і, немов пружинка, підстрибував на одному місці.
-    А давай будем стрибати, поки пані сова не бачить! - запропонував жабчик.
-    О, давай, - каже зайчик, - бо вже так йому нудно було ті уроки слухати.
От тільки сова - мудра голова повернеться, жабчик - плиг, повернулася вдруге, зайчик - плиг.
-    Вище, вище! - намовляє жабчик.
Хитрувато крутнувши маленьким хвостиком, зайчик, мов хотів сказати «зараз я тобі покажу!» так підскочив високо, що аж зачепився вушком за надломану гілочку, яка висіла, як парасолька, у нього над головою, і повис, як сумочка.
Уже закінчувався урок і звірята швидко схопили свої речі і поспішили додому, що й на зайчика уваги не звернули. Після цікавої зустрічі всі веселі і грайливі порозбігалися по лісу пошвидше додому на смачний обід.
Хотів було і жабчик побігти аж чує:
-    А я, а я?
А як же я? - пропищав малий.
Хто це тут, хто? - здивовано запитала сова. - Це я.
Я ось тут на дереві, тихо просопів зайчик. Сова придивляється:
-    Ти, чого це туди забрався?
-    Я, я не знаю.
-    А хто знає?
-    Не знаю.
-    Ой, горечко мені з тобою, не слухався, тому так і сталося.
-    Зачекай, зараз я подумаю.
Ходить під деревом туди-сюди, думає.
-    Ану, я зараз спробую погукати вітра.
-    Вітре, вітре, лети до старого дуба на допомогу, поспішай.
Через деякий час лісом десь почулося: "Ауууууу, аууууу, лечууууууууууууу!!!" Веселий кучерявий вітер так летів, що мало зайця не здув.
-   О, привіт! - а ти чого це ось тут висиш? за вухо зачепився, чи що?
Зайченя очі втупило в землю, ніби це не до нього, соромиться.
-   Так допоможіть мені, будласка, спуститися
-  Сова, допоможи йому, бо ще без вуха залишиться. Взяв вітер малого на свою широку долоню і посадив на траву. Коли придивляється жабчик, що з цікавості додому не пішов, як зарегоче:
-    Ха, ха, ха, а що це в тебе з вухами сталося? Зайчик лапками шукає вушка, крутить головою і не може зрозуміти.
-    Баааааа, одне маленьке, а друге довге...
-   Як же я тепер буду по лісу бігати, усі будуть сміятися. 
Закрився лапками і плаче. А жаба скаче напроти, квакає і сміється.
Шкода вітрові зайчика стало, облетів він тричі навкруг дерева, посміхнувся і каже:
-    Не плач, зараз я тобі щось скажу, нахилися до мене ближче, і потягнув малого за коротке вушко. Вушко і витягнулося.
З того часу зайчик і жабчик не товаришували і за однією партою більше не сиділи. А зайчик, завдяки своїм довгим вухам, гарно слухав сову і став вчитися найкраще у класі.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ЖАБКА

Літнього дня на ставку, коли сонечко гарно припікає, велика зелена пупириста жаба сиділа в очереті під берегом і співала пісень. Ква-ква, ква-ква.
Квакала, надривалася і так, і сяк, та ніхто її не чує. Розсердилася жаба і думає:
-    Господи, ну як же мені привернути увагу до себе? Дивиться вона на середину ставка, аж бачить, а там зелені килими з білими квітами, плетючі зелені містки із водяних трав, що з'єднують невеличкі острівки, що гріх не помилуватися. От вилізла вона на один з таких килимів, сіла напроти білої квітки, милується і каже:
-    Боже, яка ти вродлива, ніжна і приваблива, якби я хоч трішечки була схожа на тебе, то б вже гарно привертала на себе увагу.
-    То на, візьми мою пелюсточку та й будеш хоть трішечки краща,- каже їй квіточка водяна.
-   О, диви, яка цяця я й без тебе знаю, що робити, - квакнула жаба і полізла в очерет, бо, бачте, жабу задушила жаба, що якась там квіточка буде її повчати.
Нарвала жаба качалок з очерету, зробила собі з них корону велику-превелику, сіла на березі та й чекає. Аж пливли повз бобри та й дивляться, що то за жаба, не жаба, а корона з качалок небо підпирає, сміються, пальцями тикають, не бачили ще такого.
Жаба ж сидить, від щастя такого надулася, аж плями на шкірці проявилися. Сидить вона собі, далі жде інших своїх пошановувачів. Довго вона сиділа на березі і пишалася від тої своєї краси неземної, вже і всі перехожі, хто як хотів, на жабу дивилися. Аж надвечір надумала жаба і сама на себе подивитися, глип у воду, а що це там таке на неї з річки дивиться, від краси такої страшної вилізли у жаби очі, ледь не осліпла. Злякалася квакуша. Хотіла було квакнути, але корона так голову здушила, що геть рота відкрити не може, розгнівалася.
- Ой здалася мені ця краса, я і так нічого! - плюнула жабка на ті комиші, плигнула у воду, тільки лишилася корона на березі валятися!
З того часу шкірка у жабки у плямку, ще й очі лупаті. І тепер тільки вечорами можна почути ква-ква!. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

РИБКА-ПЛІТКАРКА

Жила собі у річці маленька рибка. Така собі срібляста і швидка. І більше за все на світі любила рибка поговорити. Та от біда, що не почує, перекрутить, як захоче, а потім і по- своєму розкаже. Любила рибка затаїтися в очереті де жили по сусідству водяні раки, і слухати, про що вони говорять, а потім швиденько пливти і розказувати усім новини. Дуже вже їй подобалося усе про всіх поперед усіх знати.
Отож одного дня засіла рибка в зеленому очереті. Нагострила вушка і слухає, про що раки говорять, думає, що ніхто її не бачить.
А раки того дня підрізали очерет, прибирали навколо своєї хатки. Раптом бачать щось побліскує, знають, що то вже рибка чатує. От і шепоче один рак до іншому:
-    От видно знову приперлася рибка-побрехушка, буде слухати, про що ми говоримо.
-    А давай її провчимо, - запропонував інший. Давай! 
Навмисне під задкували раки до рибки тихенько і говорять чим поголосніше:
-    Ото друже вищипаємо сьогодні увесь очерет!
-   Так, так, не залишим нічого усе начисто приберем, ще й водорослі повищипуємо, щоб не лазили тут всякі риби.
Як почула це рибка, підскочила, хвостиком махнула, аж очерет затрусився, швидко пливе і у кожен дім стукає. Підпливла вона до нірки де видра живе, та й кричить: 
-    Виходь, видра, прийшов тобі кінець. Бо казали раки, що сьогодні усі нори болотом заліплять, щоб у нашій річці більше не водилися видри!
-    Та не може бути,- відповідає їй видра.
-    Чесно тобі кажу, на власні вушка чула! Злякалася видра швиденько попливла в бік очерету, а рибка часу не гає, далі собі пливе. Припливла вона до бобрів, стукає і гукає:
-    Гей, виходьте, бобри. Тут вам і кінець прийшов, бо казали раки, що сьогодні будуть валити дерева і усі ваші хатки теж будуть валити. Сказали, що більше в нашій річці бобрів не треба!
Злякалися бобрики і швидко в бік очерету кинулися. А рибка продовжує свою справу благородну та вже жодного корча жодної хатки не минає. Гарно постаралася, що вже всі мешканці річки в очерет побігли.
Пливе щаслива, задоволена собою.
-   От вам зараз і влаштують, будете знати, як над маленькою рибкою насміхатися! А вони думали, я глуха, шепоту їхнього не почую! Наївні.
Підпливла рибка ближче до очерету, хотіла було затаїтися та подивитися на шоу, аж раптом її тут усі мешканці річки зустрічають: і бобри, і видра, і скойки, і щуки, всі- всі прийшли.
-    А ну, рибко, відповідай за свої слова, - крикнув бобер.
-    Та які слова? Відтепер будем її називати рибка-побрехушка і більше віри їй нема, - кричали скойки!
-    Так, так, підтримали інші.
-    Не хочу бути побрехушкою, не буду. Пробачте мені, я більше так не буду, - просилася рибка.
Але ніхто в її слова не вірив. Тож рибка вирішила всім довести протилежне, і з того часу усі рибки мовчать. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ПЕТРУШКА – СОННА МУШКА

Була собі мушка, а звали її Петрушка. Мушка була неповоротлива, повільна. Нікуди ніколи не поспішала. Сяде, бувало, на квіточку і спить, нічого її не турбує, ну геть зовсім, ані стілечки. Нічого Петрушці не цікаво, тільки б поспати, і побільше, і подовше. От так вона і жила, де не сяде, там і спить.
Одного разу вирішила Петрушка – сонна мушка на листочку біля лісу поспати. Лежить собі на сонечку, загоряє, аж раптом чує якийсь шелест. Глянь, а то комарик внизу бідний один волочить соломинку.
-    Гей ти, комарику, ану не шелести там, невже не бачиш, що тут я на листочку сплю, - закомандувала мушка.
-    Ти знаєш, не бачу, а шелестіти буду, бо бачиш білий день на дворі і потрібно працювати, а не спати.
-    А як будеш мені шелестіти, то я зараз спущуся і вкушу тебе, дзз-дзз.
-    Ах так! - сказав комарик, і як свисне. Почали з купки ліворуч вилазити і інші комарики, лізуть, як маленька чорна хмара.
-    Тепер спробуй нас усіх перекусати, - кричать комарики і лізуть наверх.
Злякалася мушка, і хоч яка сонна була, а все ж мусила з листочка полетіти. Летить вона собі лісом, аж бачить високу сосну, а в ній дупло.
-    Ось тут вже я перепочину і ніхто не буде мені заважати. Залізла вона в дупло і навіть не постукала, дивиться, а в середині мед по стінках тече і оси поруч трудяться.
-    Ну привіт, - каже мушка, - це я тут маю спати ще й меду заодно поїм, а от ти геть звідси.
-    Це мій дім і мед також мій,- заперечила оса.
-    Будеш ще мені тут розказувати, зараз як укушу тебе, пригрозила Петрушка, дзз - дзз.
Раптом як затріпоче крильми оса, та де не взявся рій і давай мушку з дупла виганяти. Вилетіла мушка, як куля, геть і про сон свій зовсім забула.
Летить Петрушка – сонна мушка, аж бачить - щось у траві блищить. Підлетіла вона ближче, дивиться – ниточки срібні в траві переплітаються у павутинку. Торкнулася мушка...
-   Ой, як мякенько, - прошепотіла Петрушка. 
Закралася вона тихенько в серединку, але заплуталась у павутинні і вже не змогла звідти вибратись. Ось така вона необачна, Петрушка – сонна мушка.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

МАЛЕНЬКА СІРА МИШКА

Жила собі на світі мишка і дуже вона себе полюбляла. Їй дуже подобалося, коли мама купувала їй нові речі, і їй хотілося, щоб так було щодня. Бувало, відкриє зранку шафу і починає перебирати:
- І це мені до лиця, і те мені до лиця, боже, яка ж вже я красуня, - нахвалює себе мишка у дзеркало. 
Та все їй мало і мало.
Дивиться і надивитися на себе не може.
-    Пі-пі-пі, які очки, мов намистинки.
-    Пі-пі-пі, який носик, як горошинка!
А хвостик, хвостик, немов стрічечка!
Вийде Мишка у двір, та не біжить, не спішить, іде повільно, мов кораблик пливе, тільки вушками веде туди- сюди. От Мишка йшла собі, пишалася, нюхала квіточки, аж раптом чує, як курчатка з каченятками розмовляють:
-    Ой, що то буде, що буде? Ото вже краса, ото вже нарадуємося!! - пищали курчатка.
-    Так, так, обов'язково потрібно піти ! - клекотали каченята.
-    Що, що там станеться? - питає Мишка, а сама з цікавості аж труситься.
-    Цирк, до нас у двір приїде цирк!
-    Цирк? - перепитала Мишка, - а що воно таке?
-    Та це найкращі костюми, - мукнуло теля.
-    Найспритніші акробати, - рохнули поросята.
-    Найяскравіші афіші, - загелготіли індики.
-    Ой, - подумала мишка, - треба швидко бігти готуватися! 
І побігла, навіть з друзями не попрощалася.
Наступного дня із самісінького ранку шкряботушка збиралася. Перебрала купу всього, та все щось не те і не так. Думала вона, думала і придумала....
На маленькому подвір'ї уже зібралися усі звірята. І поросята пищали від задоволення, і каченята скакали, мов жабки, і телята уже займали найкращі місця, і курчатка бігали туди-сюди, мов на параді.
Тільки мишка ступала плавно, мов пава. Вона одягла все найкраще, що в неї було. І сережки не забула, очі олівцем чорним маминим гарно так підмалювала, щічки припудрила та ще й бурячком підрумянила, губки підвела, червоні, мов маки. Навіть найвищі мамині туфлі взула, правда, вони на розмірів три були більші, ніж потрібно, але то все заради краси. 
Іде мишка, землі під собою не бачить, пишається своєю красою. 
Аж раптом курчатка як за пищать:
- Це що клоун?! Ура, до нас клоун іде!!
Стрепенулася мишка, повернула голову наліво, направо - теж хоче клоуна побачити, а навкруги одні знайомі мордочки і ніякого клоуна нема. Аж коли підбігли курчата ближче, зрозуміла Мишка, що то з неї вони сміються, хотіла було сховатися, та одежа на ній, мов світлофор, де не стань, там видно, ще й туфлі модні спадають, щоразу треба їх підбирати.
Стояла Мишка, мов пугало огороднє, поки справжні клоуни не приїхали, і навіть на цирк дивитися не пішла, побігла перевдягатися. Насилу вимилася від такої краси.
З того часу мишки стали сірі і непомітні, і бігають вони швидко - швидко, щоб ніхто їх не помітив. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ПУЗАТИЙ ЧАЙНИК

На верхній полиці стояв чайний сервіз. Шість чашечок з блюдечками і чайник пузатий, червоний в горошок. Чайник стояв, як маяк, пишався своїми горошками, а носа, носа задер аж до самого неба. Ні з ким чайник не полюбляв товаришувати і вважав,що то не гідне діло спілкуватися із звичайним посудом, адже він був не простим чайником, а святковим. Діставали його тільки на великі свята або коли гості поважні приїжджали, то ж від таких справ чайник вважав себе пупом усього кухонного начиння.
Бувало, прибіжать чашки, аж румяні після чергової порції чаю, або пахнуть малиною після свіжого компоту. Щасливі щебечуть, радіють.
А чайник зирк на них:
- Та що ви? От я! Я не простий чайник, а святковий, з мене найповажніші гості в цьому домі п'ють! А ви? Що ви ? Тільки й тратите свої обідки на прості чаї, вас навіть у куточок кладуть. А от я ! Я на самій серединці стою.
І вже замовкнуть чашечки і мовчать, стоять собі скромно в куточку.
От після одного такого чаювання прибігли чашечки назад. Стали у рядочок і раптом пузатому чайнику здалося, що він не на самій серединці стоїть.
- Гей ти, маленька чашка, ану посунься вправо, бо ти моє місце займаєш! - та й сунеться чайник поперед чашок, дороги не бачить, та так, що аж на блюдце з пересердя наступив. А блюдце від болю аж підстрибнуло, та так, що чайник аж з полиці звалився.
Упав чайник, відбилося в нього вушко, плаче.
-    Ось і все, прийшов мені тепер кінець. Вже горошки мої більше не будуть на полиці око радувати. Бідний я, бідний чайник!
-    Нічого ти не бідний, - закричали чашечки, їм стало шкода чайника хоч він був і пихатий, але вже вони до нього звикли, - просто тепер ти більше не святковий, а самий звичайний пузатий чайник. А якщо ти не будеш вважати себе кращим за нас, то ми тобі допоможем!
-    Не буду, - проситься чайник
Порадилися чашки між собою, пробачили чайнику і переселили його на стіл. А вушко йому підклеїли, правда, тепер він став звичайним, буденним посудом і чай тепер з нього пили кожен день. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ЗЕЛЕНИЙ ОГІРОЧОК

Лежав собі на сонечку маленький зелений огірочок. Ніжився він у променях, грів свою зелену спинку, аж раптом світло затулила йому тінь від листка старого хрону.
-    Гей ти, забери свій листочок, мені не вистачає сонечка, - жалібно пропищав малий огірочок.
-    А хто це там говорить? - пробурмотів старий.
-    Це я, огірочок, осьдечки я!
-    Я що сліпий? Усе зелене і нічого і нікого я там не бачу, а тому не буду забирати свого листя, - буркнув хрін і навіть не ворухнувся.
-    Що ж робити? - подумав малий. От якби я був червоний, то мене відразу було б помітно!! Потрібно діяти! І пішов він по городу, аж раптом бачить грядочку із спілими червоними помідорами.
-    А ну посуньтесь, тепер я буду тут лежати і боки вигрівати, бо дуже вже мені треба стати червним! Ліг огірочок посеред грядки і лежить. 
Годину лежить, другу лежить, аж набридло вже йому та й питає у сусіднього помідора:
-    Ну що вже я червоний?
-    Ні, - відповідає той.
-    Як це так! Видно у вас місце не таке і видно сонечко світить не так, піду я далі, - промовив огірочок голосно, щоб всі-всі помідори його почули, і помандрував на пару грядочок далі, дивиться, аж там редиска рожева соковита росте. 
-    Ну теж нічого, якщо не червоний, то буду хоча б рожевий. Прийшов, вмостився посред редиски і лежить. Пів дня там огірочок пробув, але як був зелений, так і залишився. Тоді він вирішив, що точно щось не так і з редискою і пішов знову далі. За цілий день він і біля квасолі, і в картоплі, і біля малинки, кругом побував, а результату нуль. Втомився вже огірок мандрувати і вирішив повернутися додому.
Прийшов, ліг, аж раптом чує знайомий голос хрону:
-    Гей ти, а ну геть звідси, це місце зеленого огірочка!
-    Та це ж я !
-    А я що сліпий? Огірочок був зелений, а ти якийсь жовтий.
Довго пояснював огірочок, чому так сталося. І з того часу огірочки, які довго подорожують по городу і не знають свого місця, жовтіють. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

МАЛЕ ЛОША

Жило собі мале лошатко, було воно вперте і все робило наперекір. А гарне яке ж було: і грива, і хвостик - розкішні, довгі, блискучі. Звали його Топу-Топ, бо дуже вже воно любило тупцяти ніжками, бігати і брикати. Бувало, заженеться в город і все, що там є, топче. Вскочить в помідори і вже чути чвак- чвак,а потім летять шматки гарбуза чи кабачка. І кричить Топу-Топ: іго- го, іго- го. А його мама просить: -Не лізь туди, не йди сюди, будь обережним. Та нічого не можна було зробити. Ось такий був неслухнянчик.
Того дня у Топу-Топа був день народження і ввечері він чекав гостей. Мама розчесала його розкішну гриву і хвостика і відпустила гратися. Звісно, як кожен іменинник, він подумав, що сьогодні йому можна все. І поки мама не бачила, він тихенько вислизнув в город.
Бігало там лоша цілий день, веселилось і вже натоптало всього, що хотіло, від душі. Потім загналося у кукурудзу, яка була на краю города. 
Жувало її, ломало, кричало: "Іго-го, іго-го". Програлося там цілий день, аж вже час додому повертатися та зустрічати гостей. Брикнув Топу-Топ на останок і раптом послизнувся на кінчику молодої кукурузки та й як звалиться в будяки. Раз і запутався хвостик і грива розкішна. Спочатку лошаті було смішно, потім хотів він вийти звідти, а будяки міцно вчепилися в лоша і не пускають.
- Я не зрозумів! - промовив до себе коник. - Зараз я тобі зроблю. І кусь будяка за квіточку фіолетову. Що ж тут сталося, в горлі закололо, задеренчало, навіть "іго-го" крикнути не може.
Так і сиділо лоша в будяках, поки його мама не знайшла. Увечері зустрічав коник гостей лисий, як яєчко, ні тобі гриви розкішної, ні хвостика.
З того часу Топу-Топ більше не ходив в город і нічого там не топтав, а слухався свою маму.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ЦУКЕРКИ

На вітрині магазину красувалися шоколадні цукерки. Вони виблискували кольоровими фантиками. Радували око різнобарвними відтінками і вабили своїм запахом покупців.
-    Ой, я настільки приваблива, що мене полюбляють усі, і дорослі, і малі, - хизувалася Ліщина, - а плаття, платтячко яке! зелененьке у золотий горішок!
-    Ой то твої горіхи усім в зубах застрягають! Теж мені знайшлася цукерка! - єхидно перебила її сусідка, - ти довга і зелена, як качан кукурудзи, нічого особливого. А ось я! Я! Кругленька, як яєчко, а платтячко біленьке в горошинку. А що вже смачна, тільки й чути, як діти біжать і кричать : « хочу ко ко чоко» ко ко чоко і зліва, і справа!» - нахвалювала себе кругла цукерка та так, що мало із полиці не звалилася.
-    Та ти хвалько! Яйце тут я, а не ти! А ще я найбажаніше із усіх солодощів, мені тут ніхто не конкурент, - промовив шоколадний кіндер-сюрприз. 
Суперечка продовжилася,і тут уже всі шоколадні цукерки кричали, одна з перед одної розповідаючи, які ж вони смачні, які популярні і які в них фантики блискучі і різнобарвні. 
І тут велика коробка мармеладу, що стояла на видному місці, і якій уже добряче допекли ці суперечки, раптом запропонувала:
-   А давайте так: кого сьогодні куплять найпершим, той і є найпопулярнішою цукеркою.
-   Згода, згода, - промовили інші.
Двері магазину відчинилися і розпочався робочий день. Перший покупець підійшов до прилавка. Оглянув оком різномаїття цукерочків і промовив:
-   Дайте мені 500 грам м'ятних цукерок, он тих, збоку.
Маленькі льодяники у скромних зелених платтячках несміливо зраділи, стрепенулись, ожили і, мов молодий горох посипалися в торбинку покупця.
Соромно стало Ліщині і Коко чоко вже мовчала. Вони раптом зрозуміли, що некрасиво вихвалятися і сперечатися, і що усі цукерки, незалежно від платтячок, форми і начинки, є смачними. Бо на кожну цукерку є свій покупець.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

 ГОРДОВИТА КУРОЧКА

Жила собі на світі маленька, ряба курочка. Ходила вона по двору і клювала пшеничку, а при будьякій нагоді любила похизуватися перед всіма. Усе вона знала краще всіх, і все вона вміла, і дуже вже їй хотілося, щоб усі в дворі її поважали. І от вона собі придумала таку річ. Прийшла до півника і каже:
-    Ти знаєш, я тут подумала і вирішила, що тепер я буду усіх будити зранку! Я найрозумніша і знаю краще за тебе, як це зробити!!
Ну дуже вже їй хотілося, щоб зранку усі прокинулись, а тут поперед сонечка курочка на паркані сидить.
-    А ти знаєш, яка це відповідальна робота? - запитав її півник. 
-    Пхе, та що там знати? Вилізь собі на паркан та й кричи.
-    Що ж, - промовив півник,- завтра ти будеш усіх будити, домовились? А я відпочину.
Наступного дня пихата курочка з самого ранку наточила кігтики, розпушила пір'ячко, клювик підмалювала, вискочила на паркан і чекає. От вже прийшов час будити сонечко. Вчепилася курочка в огорожу своїми кігтиками, розпушила хвоста, відкрила дзьоба і:
-    Ко-ко-ко, а сонечко не встає, і навіть кіт під парканом не встає.
-    Знову курочка кричить:
-    Ко-ко-ко, а ніхто не чує.
Збісилася курочка, розпушила пір'я, надулась та як крикне, раз - і яйце вискочило, а ніхто не встав. Тужилась вона бідна, кокала, але так і не закукурікала. Пішла в сарай:
-    Вставай, півнику, біжи буди своє сонечко і всіх там...
-    Встав півник, розбудив сонечко і весь двір. З того часу пихата курочка більше не патякала і не бралася за те чого не вміє.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ОВЕЧКА ПХИНЬКА

Жила колись на світі маленька овечка Пхинька. І все їй завжди було не те і не так. Піде, бувало, в садочок пастися і - ме-ме недобра травичка в садку (пхе, пхе, пхе), наллє їй мама свіжого молочка, а вона надіп'є трішки, скривиться і: "Ме-ме: не люблю таке, хочу молочко з вареннячком!" Отак вона собі і жила, що не так, одразу: "Ме!"
За це її не дуже любили інші мешканці двору. Одного літнього жаркого дня Пхинька вирішила піти попити холодної водички у луг. Бігти треба було через садочок донизу, а там через кладочку і джерельце прохолодне. Біжить Пхинька, мекає по дорозі, як завжди, все їй не так, добігає вона до кладочки, аж на зустріч їй баран.
-   Ме, - кричить Пхинка на півлугу, - дорогу вівці!
-    Бе, - кричить баранчик і як на зло посеред кладочки став і стоїть.
-    Пусти, я хочу водички! Ме-ме-ме.
-    Не пущу, - бекнув баран.
-    А я мамі розкажу, от тобі вона дасть! Ме- ме-ме.
-    Бе-бе-бе, я не слухаю тебе! - вперся баран та ще й роги свої наставив.
Так і стоять посеред кладочки, і ніхто не хоче поступитися. Спекотно, піт тече, сонце палить, задуха і тіки чути: "Бе-ме-бе!"
Не витримала Пхинька, очі викотила, в горлі пересохло, хекає, а баран собі стоїть, бекає і нічого йому нема.
-    Ну пусти, - не можу більше терпіти, - вже просить вівця.
-    Кажи чарівне слово і не мекай більше, - незадоволено зжалився баранчик.
-    Будь ласка, баранчику, пусти мене, я тепер завжди - завжди буду чемною!
Пропустив баранчик вівцю, і з того часу вони почали товаришувати. І Пхинька більше не була пхинькою, а стала чемною і ввічливою овечкою. Ось так діють чарівні слова. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ПОРОСЯТКА

Одного разу вибігли поросятка погратися. Боже, та такі ж гарнесенькі, круглесенькі, малесенькі хвостики, як шнурочки, довгесенькі любо-мило глянути. 
Гралися вони гралися і забрели у чисте поле. Глянь, а скільки ж тут нірок мишачих!
-    А давай подивимось, а що там усередині, - запропонувало одне порося!
-    О давай, давай! - запищали інші.
Схилилися вони і давай заглядати і лівим оком, і правим оком, і так, і так, нічого не виходить, не видно, що там в нірках. Тоді одне порося вирішило взяти паличку і розрити ту нірку. Ну дуже вже їм було цікаво.
Поки поросята розривали нірки, поверталася верталася польова миша, і побачила, що свинки руйнують її будиночок. Розсердилася вона, підкралася тихенько, як тільки мишки вміють, і зав'язала їм їхні рівненькі хвости на бантик міцно-міцно. А потім грізним голосом як закричить:
- Пі-пі-пі!
Сполохалися поросята і кинулися тікати: хто вправо, хто вліво, хто вперед, тягнули, хто як міг, щосили що аж бант розв'язався! Прибігли поросята додому рожеві, захекані, а от хвостики у них з тих пір стали закручені. Отож, дітки, запам'ятайте, що не можна в чужі будиночки без запрошення влазити, бо виростуть і позакручуються хвостики. 

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

 

ВЕДМЕЖА

В одній ведмежій родині було троє ведмежат. Двоє слухняних, а третє, не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток.
Неслухняне ведмежа звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися, полюбляли солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли в ліс по ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять які хочеш - і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть», подумав Ток, виберу я собі найбільшого вулика і наїмся меду досхочу. Була це обідня пора і всі бджілки саме працювали, тож вулики були пусті. Заліз Ток у вулик, ой же хороше йому там, ой смачно. А наївся так, ген он пузо до носа тирчить.
-    Ну що ж тепер можна додому, - подумав маленький, аж чує щось дзижчить.
Бджоли повернулися і угледіли ведмежа, яке з'їло увесь їх мед, та вирішили його провчити, як почали його кусати. Кусь і кусь ведмедика за вухо, за лапку, щоб знав, як чуже брати. Біднесенький так розпух, що не міг із вулика вилізти. Почав Ток просити пробачення.
-    Бджілки, пустіть, я більше так не буду. Будь ласка. Почули це трудівниці і відпустили ведмежа.
З тих пір Ток завжди слухав маму, ніколи чужого не брав і завжди цінував чужу працю.

 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Хитренька лисичка.

 

ХИТРЕНЬКА ЛИСИЧКА

Маленька руденька лисичка одягнула свій улюблений капелюшок і побігла в ліс. Біжить по стежинці, пісеньку співає, радіє, а назустріч їй Вовчик.
-    О, привіт, лисичко.
-    Привіт.
-    Боже, який в тебе красивий капелюшок.
Так, красивий, а ти що хочеш теж поносити?
-    То бери, мені не шкода, а ввечері повернеш ну за якийсь там маленький гостинчик.
-    Добре, - каже вовк. - Ти ж знаєш, де я живу.
Підвечір вовчик повернув капелюшок і приніс лисичці м'ятки на чай. Лисичка все забрала, зраділа, а на ранок знову в ліс. Біжить по тій самій стежинці, а назустріч їй коза.
-    О, привіт, лисичко.
-    Привіт, ти така сьогодні незвичайна і капелюшок новенький у тебе.
-    То можеш приміряти, якщо хочеш.
-  Тобі теж пасує, можеш поносити, але тільки сьогодні, а ввечері разом з гостинчиком повернеш.
І кізонька повернула, як і обіцяла, капелюшок і пучечок лісових полуниць.
-    На ранок, тільки сонечко прокинулося, а лисичка біжить по стежинці, співає, а назустріч їжачок.
-    Привіт, руденька, ти така весела, якась гарна новина в лісі?
-    Привіт, ні, я радію, бо в мене хороший настрій, а ще - новий капелюшок! Ось, бачиш?
-    О, правда, який гарненький.
-   Візьми, поноси трішки, але недовго, а ввечері повернеш разом із гостинчиком.
Їжачок погодився. Взяв ввечері декілька білих грибочків і повернув лисиці капелюшок. Лисичка думала, що так буде завжди, і усім, кого в лісі зустрічала, давала поносити капелюшок. 
Та одного разу сталося ось так: взяла вона свій капелюшок, побігла в ліс, а назустріч їй -вовчик. 
- Привіт, вовче.
- Привіт!
- Ну що, сподобався тобі мій капелюшок? Можливо, ще разок приміряєш?
- Ні, - відповів вовчик. – І всі, кого вона стрічала, відмовлялися.
Це тому, що з друзями потрібно ділитися від щирого серця, просто так, а не заради гостинців. 

 

Юлія Хандожинська. Намисто казочок. Пір'ячко. Котик Мав. Пікавка. Співучий соловей. Зайчик - довгі вушка. Жабка (відео онлайн). Рибка - пліткарка. Петрушка - сонна мушка. Маленька сіра мишка. Пузатий чайник. Зелений огірочок. Мале Лоша. Цукерки. Гордовита курочка. Овечка Пхинька. Поросятка. Ведмежа. Хитренька лисичка.

За матеріалами: Юлія Хандожинська. "Намисто казочок". Вінниця, ТОВ «ТВОРИ», 2020 р., 60 с.

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Юлія Хандожинська. Твори для дітей (вірші, казки, інсценівки)

"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"

(Юлія Хандожинська)


Останні коментарі до сторінки
«Юлія Хандожинська. "Намисто казочок"»:
Катя , 2021-06-01 12:33:55, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми