Михайло Слабошпицький. Оповідання "Чудасія на балконі"


 
Михайло Слабошпицький, Чудасія на балконі, оповідання. Художник В. І. Анікін

 

 

Михайло Слабошпицький

ЧУДАСІЯ НА БАЛКОНІ

Оповідання


Ми живемо аж на дев’ятому поверсі білого будинку, що стоїть над самісінькою Русанівською затокою. Вийду я на балкон, гляну ліворуч, гляну праворуч — і там, і там бачу, як купаються хлопці, як ловлять рибу, і геть усю затоку бачу. А ще видно острів на Дніпрі, укритий деревами, а далі, за Дніпром,— червоні дахи будинків, трамваї, автобуси і лінію метро, яка вискакує з-під землі, і по ній пропливають поїзди...
Мабуть, у всьому Києві ніде немає кращого місця, аніж це, де виріс наш будинок. Як добре, що ми саме в ньому одержали квартиру!
Отже, живемо ми в цьому будинку, у цій квартирі, і в нас на балконі завжди хтось живе. То голуби поселяться і цілими днями про щось між собою туркотять. То зграя горобців вицвірінькує. А то довго хрупотів морквою в клітці кролик, якого мені подарували в бабусиному селі. Привіз його зовсім маленького, а коли вже осінь настала і довелося віддавати кролика назад у село, бо взимку буде холодно йому тут, то став він великий, мов кіт.
А цієї весни почалася на нашому балконі справжня чудасія. Стояв там у нас фанерний ящик із землею. Мама збиралася в нього квіти посадити.
Якось вона вийшла на балкон, щоб поприбирати після зими. Коли, чую, гукає мене.
— Це твоя робота? — запитує і не каже, про що.
— Яка?.. Де?..— дивуюся я, бо цього року ще й не виходив туди — то морози, то дощі; що я там робив би?
А мама показує в ящику, у землі, ямку. І де вона могла взятися? А в тій ямці — справжнісіньке яйце. Тільки на куряче й трохи не схоже. Бо крапелинками всіяне і менше, аніж ті, що ми купуємо на базарі.
— То це хіба не ти його сюди поклав? — ніяк не могла повірити мама.
— Та, звичайно ж, не я! — хотів навіть було розсердитися.
Але ту сердитість мою уже перебила цікавість: а й справді, звідки воно?
І не голубине, і не горобине. Таж і ніколи голуби з горобцями в нас на балконі не неслися.
А вже ввечері ми все знали. То — дика качка. Справжнісінька дика качка! Вона сиділа в ящику і зовсім не боялася того, що ми дивимося у вікно на неї. Коли я відчинив двері і вийшов на балкон, качка не полетіла, а спокійнісінько глянула на мене. Я хотів доторкнутися до неї, але мама не дозволила.
— Не чіпай,— каже,— хай вона звикає до нас...
Отож я й не чіпав качку. Тільки заглядав у ямку, коли її не було в ящику. Там насподі вона настелила сухого листя. А на ньому вже з’явилося друге яйце, третє, четверте...
Потім їх стало аж дев’ятеро. Попритулялися одне до одного, мов живі істоти.
Що ж вона з ними робитиме? Мабуть, каченят висиджуватиме... Невже в нас на балконі будуть живі каченята?
Даремно я сумнівався. Так воно й сталося. Одного ранку ми почули з балкона писк і вереск. Глянули туди — аж там повзають пухнасті жовті каченятка. Такі гарні й кумедні. Та все тицяються дзьобиками то в ящик, то в стінку, то у свою маму. Мовби шукають чогось.
Коли ми відчинили двері, каченята полізли до кімнати. А качка з балкона сердито засичала на них, щоб верталися назад. Та вони її не слухалися. Мабуть, вона їх ще встигне виховати.
Ми стали годувати каченят крихтами хліба й дрібно нарізаними шматочками яблук. Вони глитали все підряд.
— Мов із голодного краю вирвалися,— сміялася мама.
Качка дозволяла нам годувати своїх дітей, тільки сичала сердито, якщо ми брали котресь на руки. Мабуть, боялася, щоб ми їх не забрали в неї назовсім. Начебто ми не розуміємо, що такого робити не можна!
А каченята росли та й росли і стали такими голосними, що всі сусіди знали тепер про них і часто приходили до нас подивитися на жителів балкона. Їхня мати зовсім спокійно терпіла людей. Ніхто з сусідів ще не знав такої чудасії. А я пишався: не випадково качка вибрала саме наш балкон. Онде їх скільки в будинку, є і вище, й нижче за нас, а їй захотілося саме тут гніздо мати. Мабуть, тому, що я тут живу. Я ж — не звичайний хлопчик, а справжній друг природи. Знаю, що звірам і птахам треба допомагати, бо вони — наші брати. Так я всім і казав. І всі зі мною погоджувалися.
Каченята ж, мама любить так казати, росли як з води. З води — бо воно й справді так: ми ставили на балконі великий тазок з водою, і вони хлюпалися там скільки хотіли. Отоді вереск здіймався! Ніби ціла птахоферма в нас на балконі. А їх же — тільки дев’ятеро та ще мати їхня.
От уже наші каченята підросли і стали зовсім не схожі на тих, які вилупилися на світ.
— Скоро вони нас покинуть,— сказала мама.— А восени полетять у теплі краї...
— І ніколи на наш балкон не повернуться? — запитав я.— Ніколи-ніколи?
— Мабуть, ні...
— От шкода! — вигукнув я.
— Навіщо ж їм повертатися? Вони ж будуть зовсім дорослі...
А потім наші каченята вирушили в перволіт. Їхня мати почала спихати каченят з балкона. І кожне ставало в повітрі на крило.
— Прощавайте,— журно сказав я їм.— І не забувайте мене!

За матеріалами: О. Я. Савченко. Читанка. Підручник для 4 класу. Частина перша. Художник В. І. Анікін. Київ, "Освіта", 2004, частина перша, стор. 78 - 82.

 

 

Більше творів Михайла Слабошпицького на нашому сайті:

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.
 

Казки Михайла Слабошпицького для дітей

Михайло Слабошпицький"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" - ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.
 

 


Останні коментарі до сторінки
«Михайло Слабошпицький. Оповідання "Чудасія на балконі"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми