Завантажити текст легенд про вітер, дощ і вогонь (txt.zip)
ЛЕГЕНДА ПРО ДОЩ
Є повір’я, за яким Бог має особливі склади дощу на краю світу... Коли з’являється потреба пускати дощ на землю, Бог посилає пророка Іллю і глухого янгола. Вони набирають дощ у хмару і розносять його по світу. При цьому часто буває, що як почнуть вони пускати дощ, то пускають його безперервно, декілька днів поспіль. Так стається тому, що глухий янгол запитує в Бога, куди потрібно пускати дощ. Бог каже йому: «Ходи там, де чорно», - а він, не розчувши, ходить там, де вчора. Бог каже: «Іди туди, де просять», — а він, не розчувши, іде туди, де косять. Бог каже: «Іди туди, де ждуть», — а він, не розчувши, іде туди, де жнуть.
Досить поширена думка, що дощ — це вода, яка насотується з морів, рік, озер, колодязів, ставків та інших водойм і виливається у хмари райдугою. Сама райдуга уявляється «цмоком», тобто насосом. Разом з водою райдуга всмоктує і все, що є у воді — жаб, черв’яків, риб, каміння, які потім і випадають із хмар разом з дощем. Але воду всмоктує лише синювато-червона райдуга, тоді як яскраво-червона не діє і є лише веселкою, оскільки під час її появи прояснюється від сонячного проміння (стає веселим) виднокруг, який перед тим був закритий хмарами і навіював сум.
А ще райдугу вважають шляхом, яким сходять з неба янголи, щоб набрати води. Цю воду вони потім виливають на особливу сітку (сито) і так утворюють дощ.
* * *
ЛЕГЕНДА ПРО ВОГОНЬ
Вогонь одного господаря здибався о вогнем другого господаря, й вони почали між собою говорити. Перший каже: «Мені добре в мого господаря, бо він гарно обходиться зо мною — коли треба, то кладе гарних дровець, а як не треба, то бере чистої водиці й мене заливає. Так що мені добре». Другий каже: «Мені дуже зле, бо господар дає погані дрова, а коли мене не треба, то заливає помиями. Ото я хочу йому відомстити тим, що піду гуляти по його господарстві». Перший каже: «Коли будеш гуляти, не спали там колесо мого господаря, яке лежить на подвір’ї твого».
От вночі розпочалась пожежа в другого господаря і згоріло все, а колесо першого викотилося та й залишилося.
* * *
ЛЕГЕНДА ПРО ВІТЕР
Молотив один господар. Як змолотив, почав віяти зерно, але ніяк не може закінчити: стане на один бік вітер з іншого боку дме, перейде — а вітер наче насміхається. Розсердився чоловік, вихопив з-за халяви ніж та й кинув за вітром. А ніж і щез, наче й не було. І з тієї хвилини вітер перестав чоловікові перешкоджати. Однак і вестися чоловікові перестало: що не почне то на зле виходить, за що не візьметься погано скінчить.
Покинув чоловік господарство та й пішов у світ. Приходить до одного села, о там лише в одній хаті світиться. Проситься він на ніч.
— Як же я маю тебе на ніч прийняти, коли ти мені ногу ножем врізав, відказує йому господар.
Аж тоді зрозумів той чолов’яга, що самого вітра своїм ножем поранив.
За матеріалами: Л.П. Шабельникова. Українська література. Підручник для 5 класу. Київ, видавництво "Грамота", 2005 р., стор. 14 - 15.
Читайте також на нашому сайті:
Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.
Дивіться також:
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.