Світлана Пасенюк. Добірка віршів про весну

Світлана Пасенюк

ПРИХІД ВЕСНИ

Біжать струмочки весняні,
І краплі дзінь, та дзень -
Співають весело пісні,
Весняний славлять день.

Раніше сонечко встає,
Промінням бавить нас.
На серці веселіш стає -
Прийшов жаданий час.

Ще де–не–де лежать сніги,
Та в небі голубім
Тріпоче жайворон крильми,
Весні співає гімн.

У лісі, щойно сніг зійде,
На мерзлій ще землі,
Блакитний пролісок цвіте
На радість дітворі

І квіти ці, і ці струмки –
Стрімкий природи рух.
І ми вдихаєм залюбки
П’янкий весняний дух.

* * *

Ой Березень – бере зілля,
Заплітав деревам гілля,
Націдив з берези соку,
Сонечко підняв високо,
Розтопив сніги навколо,
Оживив і ліс і поле.
В небі жайворонки в’ються,
На дротах шпаки сміються.
Б’є синичка в срібні дзвони,
Між граками перегони.
Все вирує, все спішить,
Йде, пливе, кудись летить.
Як подовшали вже дні,
Як радіють всі весні,
Та чому б і не радіти,
Не летіти, не спішити?
Березень приніс тепло,
Що завмерло – ожило!

* * *

Сьогодні свято наших мам -
Ясне, дзвінкоголосе.
І горобців веселий гам,
І березнева просинь.

Надворі ще сніжинок літ,
Та на душі тепліє.
Я мамі простягну букет,
Вона йому зрадіє.

Букет не з лілій,
           не з троянд -
Простий і дуже скромний.
Пухнастих котиків гілля
Весною дім наповнить.

У мами усміх на устах,
Ласкаві теплі руки.
Нехай легким твій буде шлях,
Не буде хмар розлуки.

Хай буде сонце і тепло.
В твоїй щасливій долі.
- Спасибі, мамо, за добро, -
Скажу я їй сьогодні.

Спасибі, мамо, за добро
І за тепло, й за ласку.
І за усміхнене чоло,
І за вечірню казку.

* * *

ЛАСТІВКИ

З далекого краю,
Мов блискавки білі,
Дві ластівки любі,
До нас прилетіли.

Як тільки з’явились –
Не стали чекати.
Мершій заходились
Гніздо будувати.

Працюють із ранку
До пізньої ночі
І, нібито, зовсім
Спочити не хочуть.

Як швидко, дивіться,
У нас на очах,
Маленькі пташатка
Звели собі дах.

Мов справжні майстри,
Лише з глини й травички,
Вони змайстрували
Гніздо невеличке.

Кубельце м’якеньке
Змостили в гніздечку.
І вже у гніздечку –
Строкаті яєчка.

Сьогодні ж мене
Вони так здивували –
З гніздечка жовтенькі
Дзьоби виглядали.

То п’ятеро діток
В гніздечку сиділо,
І їсти весь час
Вони в мами просили.

Мов стріли літали
І мама, і тато,
Та діточки їсти
Хотіли багато.

Росли, мов з води.
Пташенята малі,
Щоб швидше злетіти
На власнім крилі.

І ось – полетіли.
Спочатку тихенько.
А потім - все швидше
Від татка і неньки.

* * *

Із постелі виліз жваво
На весні їжак.
Глянув вліво, глянув вправо –
Не збагне ніяк:

"Як лягав я вчора спати -
Сніг навкруг білів,
А сьогодні гомін лине
Із п’янких садів.

Як могло такеє статись?
І у чому річ?
Всі сади порозквітали
За єдину ніч!"

Із гнізда гука синичка:
"Маєш купу справ.
Годі, друже, дивуватись.
Ти півроку спав!"

* * *

Зазелені вже поля -
Від сну прокинулась земля.
А дощик стиха поливає,
Її, мов дівчину, вмиває.

І квіти скрізь, немов віночки.
Так ваблять зір, втішають очі
Весняні пахощі усюди:
"Живіть, любіть, радійте, люди!"

Стоять в зеленому серпанку
Берези, що прибрались зранку,
Мов наречені до вінця.
Чарує всіх краса оця.

Громи весняні, мов гармати.
Які взялись життя вітати.
Живи, радій, втішайте світ
Сьогодні, завтра й сотні літ.