Більше...

Жниварські пісні (з книги "Календарно-обрядові пісні")


Після  Купала  припинялись  молодіжні  розваги  і  гуляння,  наступала  велика  і  відповідальна  пора  в  житті  хлібороба  —  жнива.  Жниварський  пісенний  цикл  є  своєрідним  апофеозом землеробської  праці  селянина-трударя.  За  своїм  походженням  він такий  же  давній,  як  і  праця  хлібороба.

 

Матеріал про жниварські пісні читайте на нашому сайті за посиланням:

Характеристика жниварських пісень (критика)

 

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісні, Календарно-обрядові пісні, Пісні літнього циклу: жниварські пісні, книга Календарно-обрядові пісні

 

 

 ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ - ПІСНІ ЛІТНЬОГО ЦИКЛУ

 

 

 

 МАЯЛО,  ЖИТЕЧКО,  МАЯЛО
 
 Маяло  житечко,  маяло,
 Як  у  полі  стояло;
 А  тепер  не  буде  маяти,
 А  буде  в  стодолі  лежати.
 До  межі,  женчики,  до  межі,
 Бо  мої  пиріжечки  у  діжі.
 До  краю,  женчики,  до  краю,
 То  я  вам  пиріжечка  покраю.
 Котився  віночок  по  полю,
 Просився  женчиків  додому:
 —  Візьміте  мене,  женчики,  з  собою
 Та  занесіть  мене  до  господаря,  в  стодолу,
 Бо  я  вже  в  чистім  полі  набувся,
 Буйного  вітречку  начувся,
 Од  ясного  сонечка  нагрівся,
 А  дрібного  дощику  напився.
 Нехай  же  я  у  стодолі  одпочину,
 Поки  вивезуть  знов  на  пиву.

 

* * *

 

ТАМ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА

Там у полi криниченька,
Навколо пшениченька.

Там женчики жали,
Золотi серпи мали,
Срiбнiï юрочки,
Що в’язали снопочки.

Добрiï були женцi
Дiвчата й молодицi.
Дiвчата косатi,
А хлопцi вусатi,
Молодицi бiлолицi.

 

* * *

 

ОЙ  ПРОСИВСЯ  ВІНОЧОК
 
 Ой  просився  віночок
 Молоденьких  дівочок:
 —  Возьміть  мене  з  собою,
 Бо  я  ся  в  полі  бою.

 

* * * 
 
 
 КОТИВСЯ  ВІНОЧОК  ПО ПОЛЮ

 
 Котився  віночок  по  полю,
 Просився  хазяїна  в  стодолу:
 —  Пускай,  хазяїн,  в  стодолу,
 Вже  я  набувся  на  полю.
 Вже  я  на  полю  набувся,
 Буйного  вітру  начувся,
 Ранньої  роси  напився.
 Я  недовго  полежу,
 Зараз  в  поле  побіжу.

 

* * * 
 
 
 ТОЧИСЯ,  ВІНОЧКУ

 
 Точися,  віночку,
 З  полейка  до  дворойку;
 З  полейка  широкого
 До  двору  багатого.
 Наш  вінойко  кудлатий,
 Наш  панойко  багатий.

 

* * * 
 
 
 ВИЙСЯ,  ВІНОЧКУ,  ГЛАДКО

 
 Вийся,  віночку,  гладко,
 Як  червоное  ябко.
 Із  барвінку  зеленого
 А  й  з  вівса  жовтейкого.

 

* * *


 
 ОЙ  ПАНОЧКУ  НАШ

 Співається  перед  початком роботи  на  ниві, коли,  за  звичаєм, господар  повинен  завести  женців за  постаті.
 
 Ой  паночку
 Наш,  наш,
 Да  заведи
 Нас,  нас
 Та  й  у  добрий
 Час!


 

* * *
 
 
 ТАМ  НА  ГОРОЙЦІ

 
 Там  на  горойці
 Три  наненойці
 Ячмінь  жнуть.
 Гей  милий  боже,
 Хто  ж  їм  допоможе?
 Не  вижнуть!
 Соненько  низько,
 Вечерейко  близько,
 Не  вижнуть!
 Пташеньки  літають,
 Снопойки  зношають,
 Не  знесуть!
 Гей  милий  боже,
 Хто  ж  їм  допоможе?
 Не  знесуть!
 Соненько  низько,
 Вечерейко  близько,
 Не  знесуть!
 Сивий  соколейко
 Копойки  складає,
 Не  зложить!
 Гей  милий  боже,
 Хто  ж  му  допоможе?
 Не  зложить!
 Соиенько  низько,
 Вечерейко  близько,
 Не  зложить!
 Зозулька  кує,
 Копойки  рахує,
 Не  злічить!
 Гей  милий  боже,
 Хто  ж  їй  допоможе?
 Не  злічить!
 Соненько  низько,
 Вечерейко  близько.
 Не  злічить!

 

* * * 
 
 
 ГОВОРИЛА  НИВКА

 
 Говорила  нивка,
 Щоб  не  боліла  спинка.
 Ні  спина,  ні  голова,
 Щоб  була  ціле  літо  здорова.
 Ой  жнися,  загоне,  жнися,
 На  мене  не  дивися,
 Бо  я  женчик  маленький,
 А  в  мене  серпик  тупенький.

 

* * *
 
 
 ЖНИСЯ,  ЗА  ГОНЕЦЬ  ВУЗЕНЬКИЙ

 
 Жнися,  загонець  вузенький,
 Орав  тебе  ратайчик  молоденький.
 Орали  водики  половії,
 Поганяли  ратаї  молодії.
 Жнися,  загонець,  широкий,
 Орав  тебе  ратайчик  кривобокий.
 Орали  волами,  коровами,
 Поганяли  з  чорними  бровами.

 

* * * 
 
 
 ОТО  НАША  ВЕСЕЛКА

 
 Ото  наша  веселка
 Од  полудня  до  вечерка,
 Щоб  ся  жало  веселенько,
 І  здоровенько,
 І  богу  миленько,
 І  людям,  і  нам,
 І  нашим  панам.
 А  жніте,  пожинайте,
 Колос  побирайте.
 Не  стоїть  пан  о  колос,
 Оно  о  солому,
 Позивати  стодолу  і  обору.
 Мій  сніп  воєвода
Ходить  коло  города;
 Мій  сніп  осталець
 Поведе  постадницю  в  танець...

 

* * * 
 
 
 ОЙ ДОБРАНІЧ, ШИРОКЕЄ  ПОЛЕ

 
 Ой  добраніч,  широкеє  поле,
 Жито  ядренеє!
 Добраніч,  на  здоров’я,
 Жнії  молодії,  еерпи  золотії!
 Приходьте  завтра  ранесенько,
 Як  солнійко  зійде,  росиця  опаде;
 Та  приносьте  по  бохону  хліба,
 По  білому  сиру.
 Вже  солнійко  зійшло,  росиця  опала,
 А  мої  жнійки  не  бували.
 Чи  повтомилися,  чи  поморилися,
 Чи  на  мене,  нивку,  забулися?
 —  Ми  не  позморилися,  не  повтомилися,
 І  на  тебе,  нивку,  не  забувалися.

 

* * *

 

 ОЙ  ЖНИ,  ДІВЧЕ,  ПШЕНИЧЕНЬКУ

 Ой  жни,  дівче,  пшениченьку
 Та  й  не  думай  собі,
 Буде  тота  пшениченька
 Наї  коровай  тобі!
 А  як  будеш,  дівчинонько.
 Думати,  думати,
 Буде  твоя  пшениченька
 В  полі  зимувати.
 —  Ти  дівчино  чорнявая,
 Ти  дівчино  біла,
 Чи  ти  в  полі  не  робила,
 Що  ж  не  обгоріла?
 —  А  я  в  полі,  легіники,
 Жала  і  в’язала,
 Але-м  своє  біле  личко
 Хустков  закривала.
 —  Якби-с  була,  дівчинонько,
 Того  не  сказала,
 Була  би-с  ся,  моя  любко,
 Сих  м’ясниць  віддала.
 —  Ой  я  в  полі  та  робила
 І  робити  буду,
 Але-м  роду  біленького
 Та  й  біленька  буду.

 

* * * 
 
 
 ОЙ  ЛАНЕ,  ЛАНОЧКУ

 
 Ой  лане,  ланочку,
 Повіж  нам  правдочку.
 Чи  будемо  у  кінці?
 Чи  будемо  у  вінці?
 Будеш,  донечко,  будеш,
 Лиш  ланочка  дожнеш.
 
 

* * * * * * * * * * * * * 


 
 ЖНИВНІ  ПІСНІ

 
 ОЙ  ЧЕРЕЗ  СЕЛО  ПЕРЕПІЛКА  ЛЕТІЛА
 
 Ой  через  село  перепілка  летіла,
 Не  дала  мати,  за  кого  я  хотіла.
 Ой  я  хотіла  за  війтового  сина,
 Щоб  рочків  зо  два  панщини  не  робила.
 Ой  не  так  зо  два,  ой  хоч  рочків  зо  штири,
 Ой  а  щоб  ручки  з  ніжками  одпочили.
 Розбився  горщик  з  густою  лемішкою,
 Господь  відає,  де  буду  невісткою  —
 Чи  тому  пану,  що  ходить  у  "жупані,
 Чи  тій  гетьмазі,  що  ходить  у  серм’язі.
 Чи  тому  пану,—  допоможи  й  а,  боже,
 А  чи  гетьмазі,—  не  суди,  милий  боже.
 Ой  заржи,  заржи,  сивий  кошо,  на  росі,
 Кого  я  люблю,  пізнаю  по  голосі.

 

* * * 
 
 
 У  НЕДІЛЮ  ПОРАНЕСЕНЬКО

 
 У  неділю  поранесенько
 Найняв  женців  Ковалесенько,
 Найняв  женців  та  добірнії:
 Хлопці  та  дівчата  молодії.
 Молодиченьки  —  всі  вдовиченьки.
 Завів  їх  на  нивоньку,
 На  яру  пшениченьку.
 —  Жніть,  женчики,  не  вгинайтеся*
 Назад  себе  не  оглядайтеся.
 Я  піду  додому  переобідаю,
 Своїх  дрібних  діток  перевідаю.
 Не  за  довгий  час,  за  годиноньку
 Ведуть  Коваленка  у  неволеньку.
 Йому  білі  ноги  позаковані,
 А  білії  руки  назад  зв’язані,
 А  чорнії  очі  позасклеплені.
 —  Повій,  вітроньку,  та  й  опівночі,
 Розкрий  мені  мої  чорні  очі.
 Хай  же  я  на  світ  подивлюся
 І  з  своїми  женцями  та  й  наговорюся.
 Повій,  вітре,  та  й  упіл  дороги,
 Розкуй  мені  мої  білі  ноги.

 

* * * 
 
 
 У  НАШОГО  ВІЙТА

 
У  нашого  війта
Рябії  онучі,—
Заплакала  челядонька
З  панщини  ідучи.
В  нашого  окомуна
Волосяні  волоки,—
Ідуть  люди  з  панщини,
Беруться  під  боки.
А  в  того  гицлиська
Все  рябії  хуста,
Не  єдному  господарю
Він  поробив  пусто.

 

* * *

 

 ЗАКОТИЛОСЬ  СОНЕЧКО ЗА  ЗЕЛЕНИЙ  ГАЙ

 Закотилось  сонечко  за  зелений  гай,
 Устань,  устань,  невдашечко,  сей  сон  одгадай!
 Як  устала  невдашенька  —  не  вмивалася,
 не  втиралася,
 Пошла  в  поле  жать.
 Дожалася  до  постаті,  покотилася,
 По  своєму  миленькому  зажурилася.
 —  Десь  мій  милий  по  риночку  ходить
 І  чужую  милую  за  рученьку  водить.
 Чужую  милую  цілує,  милує,
 А  на  мене,  молодую,  нагайку  готує.
 А  я  ту  нагайку  підкину  під  лавку,
 Нехай  та  нагайка  хоть  трохи  оддише,
 А  мої  шати-рукава  вітер  поколише.

 

* * * 
 
 
 А  ВЖЕ  СОНЦЕ  ЗАПАДАЄ

 
 А  вже  сонце  западає,
 Пан  нам  роботу  закладає;
 Бодай  пана  громи  били,
 Як  ми  рученьки  потомили.
 Ручки й ніжки  потомили,
 Тобі,  пане,  не  вгодили.
 Бодай  пан  їв  —  не  наївся,
 Бодай  пан  пив  —  не  напився,
 В  ложці  води  утопився,
 А  якщо  ні,  то  вдавився.

 

* * * 
 
 
 ОЙ  ЗАСПІВАЙМО, НЕХАЙ  ВДОМА  ПОЧУЮТЬ

 
 Ой  заспіваймо,  нехай  вдома  почують,
 Ой  нехай  же  нам  вечеройку  готують.
 Утомила  нас  та  широкая  нива,
 Що  тепер  нам  і  вечеря  немила.
 Ой  не  так  нива,  як  високії  гори,
 Ой  не  так  гори,  як  широкі  загони.
 Не  так  загони,  як  малейкее  жито,—
 А  вже  ж  нам  спину,  як  києм  перебито.

 

* * *

 
 
 ОЙ  Я  ЖАЛА,  ЖАЛА

 
 Ой  я  жала,  жала
 І  дуже  пильнувала  —
 У  день  по  три  копи  нажинала.
 Я  думала,  що  три  копи,
 Оглянуся  —  аж  три  снопи.

 

* * * 
 
 
 ЩО  В  МОЄЇ  РОДИНИ

 
Що  в  моєї  родини
Верне  жито  з  ниви,
А  у  мене,  нещасної,
Нема  й  колосини.
Що  в  моєї  родини
Жито  та  пшениця,
А  у  мене,  нещасної,
Горох  та  мітлиця.
Що  в  моєї  родини
Женці  дожинають,
А  у  мене,  нещасної,
Журавлі  збирають.

 

* * * 
 
 
 УЖЕ  СОНЕЧКО  ЗАКОТИЛОСЯ

 
 Уже  сонечко  закотилося,
 Нам  додомоньку  захотілося.
 Закотилося  та  за  гороньку,
 Та  находить  сон  на  головоньку.
 Треба  ж  нам  спати  на  всю  ніченьку,
 Йдем  рано  жати  та  пшениченьку.


 

* * *
 
 
 НУМО,  НУМО  РОБИТЬ

 Нумо,  нумо  робить,
 Себе  не  барить.
 Яворе,  явороньку  зелененький.
 Нумо,  нумо  до  межі,
 Вареники  у  діжі.
 Яворе,  явороньку  зелененький.
 Нумо,  нумо  уп’ять,
 Варенички  вже  киплять.
 Яворе,  явороньку  зелененький.
 
 
 * * *


 
 ОЙ  ЯК  БУЛО  РАНО

 
 Ой  як  було  рано,
 То  й  серденько  в’яло,
 Як  повечоріло,
 То  й  повеселіло.
 Ой  раночку,  раночку,
 Сховайся  у  ямочку,
 Сонечко  —  в  траву,
 А  ти,  вечір,-—  гу!
 Бо  додому  йду.

 

* * * 
 
 
 ЧОГО,  ГАЮ,  ТЕМНИЙ  СТОЇШ?

 
 Чого,  гаю,  темний  стоїш?
 Чом,  гаю,  не  зеленієш?
 Як  я  маю  зеленіти?
 Була  зима  сутужная,
 А  ще  до  того  морозная.
 Ішло  військо  великее,
 А  ще  до  того  прибірное,
 Піді  мною  ночувало,
 Коріннячко  потрощило,
 А  гіллячко  поламало.

 

* * * 
 
 
 УЖЕ  ВЕЧІР  ВЕЧЕРІЄ

 
 Уже  вечір  вечеріє,
 Уже  сонце  низько,
 Пускай,  панку,  з  цего  ланку,
 Додому  неблизько.
 Уже  вечір  вечеріє,
 Ми  вечора  ждемо,
 Ми  вечором  попід  верби
 Додому  підемо.

 

* * * 
 
 
 ОЙ  УЖЕ  СОНЦЕ  НАД  ВЕРБАМИ

 
 Ой  уже  сонце  над  вербами:
 Пусти  нас,  пане,  хоч,  з  ребрами!
 Ой  уже  сонце  над  грушами:
 Пусти  нас,  пане,  хоч  з  душами.
 Ой  уже  сонце  в  очереті:,
 Пусти  нас,  пане,  вечеряти.
 Ой  уже  сонце  в  овсі,  в  озсі:
 Полічи,  пане,  чи  ми  усі?

 

* * * 
 
 
 ОЙ  ЯК  ЖЕНЦІ  НА  ПОРІГ

 Ой  як  женці  на  поріг  —
 Наша  пані  за  пиріг:
 —  Лінилися  жать,
 Ложітеся  спать!
 —  Панойку,  не  лінились,
 Потомились!  —
 Ой  як  женці  за  ложки  —
 Наша  пані  в  ладошки:
 —  Лінилися  жать,
 Не  дам  вечерять!
 Наша  пані  висока
 Зарізала  гусака:
 Сама  не  їла
 І  нам  не  дала.

 

* * * 
 
 
 УЖЕ  СОВА  ЗЛЕТІЛА

 
 Уже  сова  злетіла,
 Полуднувать  схотіла!
 —  Ой  дай,  пане,  дай,
 Полуднувать  дай!
 —  Ой  ие  дам,  не  дам:
 Не  вробили  нам!
 —  Як  не  даси,
 То  вдруге  вже  людей  не  проси.
 Ой  не  підемо  й  не  підемо
 На  завтрішній  день!
 Підемо  додомоньку!

 

* * * 
 
 
 ГОСПОДИНЯ  ДОМУЄ

 
 Господиня  домує,
 Нам  вечеру  готує.
 Нам  вечера  немила:
 Нас  нива  потомила,
 Серпики  поломила.
 А  в  нашого  пана
 Золотая  брама,
 Срібная  призьба,—
 Сіло  женчиків  триста.

 

* * * 
 
 
 НАША  ГОСПОСЯ  ДОМУЄ,  ДОМУЄ

 Наша  госпося  домує,  домує,
 Щм  вечероньку  готує,  готує.
 Нам  вечеронька  немила,  немила,
 Широка  нива  втомила,  втомила.
 Не  так  нивонька,  як  гони,  як  гони,
 Широкі  були  загони,  загони.
 Нам  бочка  пива  і  музики,  музики.
 —  Я  бочки  пива  не  хочу,  не  хочу,
 Заграє  музика  —  подскочу,  подскочу.

 

* * *
 
 
 СОЛОВЕЙКО  НА  МАКІВЦІ ВЕСЬ  МАК  ПОДЗЬОБАВ

 Соловейко  на  маківці  весь  мак  подзьобав,
 Весь  мак  подзьобав!
 Сидить  наш  пан  на  покуті,  ніжки  підобгав,
 Ніжки  підобгав!
 Золотою  гребінкою  кудрі  розчесав,
 Кудрі  розчесав!
 Та  все  своїх  женчиків  з  поля  дожидав,
 З  поля  дожидав!
 Ой  десь  мої  женчики  забарилися,
 Забарилися!
 На  буйному  житечку  притомилися,
 Притомилися!
 Та  на  мою  вечероньку  опізнилися,
 Опізнилися!
 Чуй,  пане,  чуй!  Женців  почастуй!

 

* * * 
 
 
 ОЙ  ЗАШУМІЛА  ДУБРОВА

 
 Ой  зашуміла  дуброва,
 Ой  задзвеніла  дорога.
 По  тій  дорозі  женці  йдуть,
 Стиха  голосок  подають.
 Хто  той  голосок  зачує,
 Хай  вечеройку  готує.
 А  як  не  буде  готова,
 То  хай  не  ночує  дома.
 Нехай  ночує  у  лісі,
 Як  ластівойка  у  стрісі.
 

* * *
 
 
 ВІДЧИНЯЙ,  ПАНЕ,  ВОРОТА

 
 Відчиняй,  пане,  ворота,
 Іде  твоя  робота.
 —  Ой  дай,  пане,  дай,
 Вечеряти  нам.
 Наш  пан  соловейко,
 Пускає  нас  ранейкіо.
 Пускай,  пане,  нас,
 Вже  додому  час.
 Ой  час  і  пора,
 А  нас  дома  нема.
 
 
 * * *

 

 УЖЕ  СОНЦЕ  КОТИТЬСЯ

 Уже  сонце  котиться  —
 Нам  додому  хочеться;
 А  ми  не  йдемо,
 Приказу  ждемо
 Од  пана  свого,
 Од  молодого.
 
 
 * * *

 

 КОЛИ Б, ГОСПОДИ, ПОВЕЧОРІЛО
 
 Коли  б,  господи,  повечоріло,—
 На  моєму  серденьку  повеселіло.
 Не  заходь,  сонце,  не  заходь,
 Не  великий  переход!
 Сонце  за  берізку,—
 А  ми  на  доріжку;
 Сонце  за  ялинку,—
 А  ми  через  нивку.
 
 
 * * *

 

 А  ЩЕ  Й  СОНЦЕ  ВИСОКО, НАМ  ДОДОМУ  ДАЛЕКО
 
 А  ще  й  сонце  високо,  нам  додому  далеко.
 Іще  не  пора  нам  до  двора!
 А  вже  сонце  низько,  нам  додому  близько.
 Ой  пора,  пора  нам  до  двора!
 Підходимо  під  село,  наше  село  весело.
 Добрий  вечір  вам!  Чи  раді  женцям?
 
 
 * * *

 

 УЖЕ  СОНЦЕ  НА  ЛАНУ
 
 Уже  сонце  на  лану  —
 Я  додому  полину!
 Полинула  б  я,
 Неволя  моя.
 Чуй,  пані,  чуй,
 Вечерять  готуй!
 Ой  як  готовенька,
 Сиди  веселенька,
 А  як  не  готова,
 То  не  сиди  дома.
 
 
 * * *

 

 ОЙ  ПАНОЧКУ  НАШ
 
 Ой  паночку  наш,
 Додомоньку  час.
 А  вже  сонце  над  грушами,
 Пускайте  нас  із  душами
 Додому!
 Ой  паночку  наш,
 Додомоньку  час.
 А  вже  мати  затопила,
 Вечеряти  наварила,
 Виглядає  нас!
 
 
 * * *

 

 ОЙ ТО НАШІ ЖЕНЦІ — ДІВЧАТА  Й  ХЛОПЦІ
 
 Ой  то  наші  женці — дівчата  і  хлопці  —
 Забарилися,  забарилися.
 Вони  до  нас  вечеряти
 Опізнилися,  опізнилися.
 Ой  хоч  вони  опізнилися,
 То  я  й  засвічу,  то  я  й  засвічу.
 Як  хороше  уробили,
 То  я  заплачу,  то  я  заплачу.
 
 
 * * *

 

 МИ  СВОЄМУ  ПАНУ ТА  ЗРОБИМО  СЛАВУ
 
 Ми  своєму  пану  та  зробимо  славу:
 Та  вижнемо  жито  до  самого  краю.
 Поставимо  в  копки  та  вдаримо  в  гопки.
 Чуй,  пане,  чуй,  вечерять  готуй!
 
 
 * * *

 

ОЙ  ЧИЇ  Ж ТО ТА  ЖЕНЧИКИ  ЖНУТЬ
 
 Ой  чиї  ж  то  та  женчики  жнуть,
 Ой  кому  то  їстоньки  та  неньки  несуть?
 Ой  на  тій  же  ниві  вже  копи  стоять,
 Сватай  мене,  серце,  буду  панувать.
 
 
 * * *

 

 МОЛОДИЦІ  —  БІЛОЛИЦІ
 

 Молодиці  —  білолиці,
 А  хлопці  —  чорнобривці,
 Парубки  —  вусаті,
 А  дівки  —  косаті.
 Наша  господиня  не  пишна,
 За  ворота  вийшла,
 Взулася  в  черевички
 І частує  робітнички.

 

 
*************************

 

 ОБЖИНКОВІ  ПІСНІ
 
 ОЙ  НИВО  НАША,  НИВО
 
 Ой  ниво  наша,  ниво,
 Верни  нам  нашу  силу!
 Ми  на  тобі  жили,
 Силоньку  положили.
 
 
 * * *

 

 ХВАЛИЛАСЯ  НИВА
 
 Хвалилася  нива,
 Що  сто  копів  вродила:
 —  Іще  буду  родити,
 Як  будемо  в  світі  жити.

 

* * *

 

 МИ-TO,  ЖЕНЧИКИ,  МИ-ТО

 Ми-то,  женчики,  ми-то,
 Пожали  всейке  жито,
 А  другії  ліниві  —
 Стоїть  жито  на  ниві.

 

* * *

 

 ОЙ  ЛІТАЄ  СОКОЛОНЬКО  ПО  ПОЛЮ
 
 Ой  літає  соколонько  по  полю,
 Та  збирає  челядоньку  додому:
 —  Іди,  іди,  челядонько,  додому,
 Вигуляла  все  літечко  по  полю.
 Вигуляла  все  літечко  ще  й  жнива,
 Не  боліла  головонька  ще  й  спина.
 Не  боліла  головонька  ні  спина,
 Широкая  нивонька  —  втомилась.
 А  вже  ж  мені  вечеронька  не  мила,
 Далекая  доріженька  —  спізнилась.
 
 
 * * *

 

 А  В  НАШОГО  ГОСПОДАРЯ

 А  в  нашого  господаря
 Сивий  кінь.
 Ой  літає  він  по  полю,
 Як  сокіл.
 Ой  літає  він  по  полю,
 Літає.
 Та  й  все  своїх  женчиків
 Питає:
  —  Ой  женчики,  женчики
 Ви  мої,
 Чи  дожали  житечко
Ви  мені?
 —  Ой  дожали  житечко,
Дожали,
 Щоб  здорові  на  другий  рік
Діждали.

 

* * *

 

 ПОЛИНЬ,  СОКОЛЮ,  ПО  ПОЛЮ

 Полинь,  соколю, полю,
 Збирай  галойки  до  бору:
 —  До  бору,  галки,  до  бору,
 Ой  годі  бути  на  полю.
 —  Ми  тутечки  не  гуляли,
 Тільки  квіточки  зривали,
 Тільки  квіточки  зривали,
 Дівочкам  вінок  сплітали.—
 Поїдь,  паничу,  по  полю,
 Збирай  женчики  додому.
  —  Додому,  женці,  додому,
 Годі  гуляти  по  полю.
 —  Ми  тутечки  не  гуляли,
 ГуСте  житечко  зжинали.
 Великі  снопи  в’язали,
 Рядочком  копи  складали.
 
 
 * * *


 ЩО  ГАННОЧКА  ДІВКА ПО  ДВОРИКУ  ХОДИТЬ
 
 Що  Ганночка  дівка  по  дворику  ходить,
 По  дворику  ходить,  в  руках  ключики  носить.
 Скрині  одмикає,  скатерті  виймає.
 Ой  паночку  наш,  обжиночок  ваш.  Гу-у-у!
 Скатерті  виймає,  столи  застеляє,
 Столи  застеляє,  женців  привітає.
 Столи  тисовії,  женці  молодії.
 Ой  паночку  наш,  обжиночок  ваш.  Гу-у-у!
 
 
 * * *


 ЧУДУВАЛИСЯ  ЛІСИ
 
 Чудувалися  ліси,
 Де  ся  поділи  вівси
 Без  ниви  жовтейкої,
 Без  челядки  білейкої.
 Калина  ся  сумувала,
 Що  ся  сама  зостала.
 Не  сумуй  ся,  калинойко,
 Ми  попри  тебе  йдемо
 Та  й  з  собов  тя  возьмемо.
 
 
 * * *


 ДИВУВАЛИСЯ  ЛІСИ
 
 Дивувалися  ліси:
 Де  ся  поділи  вівси?
 Женчики  піджинали
 Залізними  серпами.
 Залізними  серпами,
 Біленькими  руками.
 
 
 * * *


 ДОБРІ  МИ  ЖЕНЦІ  БУЛИ
 
 Добрі  ми  женці  були,
 Пшеницю  ми  вижали.
 Вижали,  позбирали,
 Вижали,  пограбали,
 В  снопоньки  пов’язали.
 ОЙ  лили  ми нивку
 Ой  жали  ми  нивку
 Із  гори  в  долинку.
 Від  кінця  до  кінця
 Вижали-смо  за  сонця.
 
 
 * * *

 
 ЗОЛОТІЇ  СЕРПИКИ  БРЯЗЧАЛИ

 
 Золотії  серпики  брязчали,
 Поки  сього  жита  дожали;
 Тепер  вже  не  будуть  брязчати,
 А  будуть  в  коморі  лежати.
 
 
 * * *


 ОЙ  ДОБРАЯ  БУЛА  НИВА
 
 Ой  добрая  була  нива:  (2)
 Сто  кіп  вродила.
 Ще  лучче  наша  сила,  (2)
 Що  її  походила.
 Серпики  не  ломила,  (2)
 Білих  рук  не  томила.
 
 
 * * *


 ДОБРА  НИВОЙКА  БУЛА
 
 Добра  нивойка  була:
 Сто  кіп  жита  зродила;
 Іще  ся  похвалила  —
 Копу  перечинила.
 Запрягайте  воли,
 Поїдем  до  діброви:
 Сосноньки  витинати,
 Копоньки  підпирати.
 
 
 * * *


 ДОБРА  НИВОНЬКА  БУЛА

 Добра  нивонька  була,
 Сто  кіп  ізродила:
 Що  копа,  то  колода  —
 Панові  нагорода.
 Запрягайте  воли,
 Їдьте  по  підпори,
 Скиртоньки  підпирати,
 В’язальників  поспрашати.
 
 
 * * *


 ПЕРЕПІЛОНЬКО  МАЛА

 —  Перепілонько  мала,
 Де  будеш  зимувала?
 Ми  пшеницю  вижнемо,
 Тебе  виженемо.
 —  А  літом  під  копою,
 А  зимою  під  скиртою.
 
 
 * * *


 ЗАКОТИЛОСЬ  СОНЕЧКО

 Закотилось  сонечко
 За  виноградний  сад.
 Цілується,  милується,
 Та  хто  кому  рад!
 Ой  Маруся  із  Іваном
 Цілувалась,  милувалась
 І  рученьку  дала:
 —  Оце  тобі,  Івасеньку,
 Рученька  моя!
 Ой  як  діждеш  до  осені,—
 Буду  я  твоя.
 
 
 * * *


 ЗА  ГОРОЮ  ЖИТО  ЖАЛА

 За  горою  жито  жала,
 Снопів  не  в’язала,
 Молодому  козакові
 Правди  не  казала.
 Тоді  буду  снопи  в’язать,
 Як  місячко  зійде,
 Тоді  буду  правду  казать,
 Як  він  мене  візьме.
 
 
 * * *


 УЖАЛА  Я  ПШЕНИЧЕНЬКУ

 Ужала  я  пшениченьку
 Попід  колоссячко,
 А  у  мого  миленького
 Злоте  волоссячко.
 А  у  мого  миленького
 Волоссячко  руде,—
 А  як  іде  горі  селом  —
 Завидуйте  люде.
 
 
 * * *


 СТОЯЛА  ПШЕНИЧЕНЬКА  СТОЯЛА

  Стояла  пшениченька  стояла,
 Там  її  Галя  дожинала.
 Там  її  Галя  дожинала,
 Вишитими  рукавами  маяла,
 Золотими  перстенями  сіяла.
 Прийшов  до  неї  той  Іван:
 —  Боже  тобі,  Галю,  помагай,
 Буде  з  цеї  пшениченьки  коровай.
 Буде  з  цеї  пшениченьки  насіння,
 Коли  в  тебе,  Галю,  весілля?
 —  В  суботу,  Іване,  в  суботу,
 Бо  я  маю  за  тебе  охоту.
 В  неділю,  Іване,  в  неділю,
 Бо  я  маю  на  тебе  надію.
 
 
 * * *


 ЯК  Я  БУЛА  ДА  НА  ТОЛОЦІ

 Як  я  була  да  на  толоці  —
 Мої  очі  да  на  тім  боці.
 Не  сварися,  моя  мати,
 Що  я  прийшла  опівночі.
 Хоч  сварися,  не  сварися,
 Да  ти  ж  мене  не  научиш;
 Хоч  кого  я  вірно  люблю,
 Да  з  тим  мене  не  розлучиш.
 
 
 * * *


 ОЙ  ЧИЄ  ТО  ПОЛЕ

 Ой  чиє  то  поле
 Задрімало  стоя?
 Ой  паночку  наш,
 Обжиночок  ваш.  Гу-у-у 
 Закурчило  поле,
 Задрімало  стоя.
 Ой  паночку  наш,
 Обжиночок  ваш.  Гу-у-у 
 Головенкове  поле
 Веселиться  стоя.
 При  сонечку  спали,
 При  місяцю  жали.
 Женці  все  старії,
 Серпи  луб’янії.
 При  місяцю  жали,
 Серпи  поламали.
 Ой  паночку  наш,
 Обжиночок  ваш.  Гу-у-у 
 
 
 * * *


 ОЙ  ЧИЄ  Ж  ТО  ПОЛЕ

 Ой  чиє  ж  то  поле
 Заспівало  стоя?
 Заспівало  нам,
 Хорошим  женцям.
 А  чиє  ж  то  поле
 Задрімало  стоя?
 Задрімало  там,
 Нашим  ворогам.
 Ой  чия  ж  то  борода
 Сріблом,  злотом  обвита?
 Любої  пані  жито
 Сріблом,  злотом  обвито.
 А  чужої  пані  жито
 Коноплями  обвито;
 Ой  обвито  там
 Нашим  ворогам.
 
 

* * *

 
 СИДИТЬ  ВОРОН  НА  КОПІ

 Сидить  ворон  на  копі,
 Дивується  бороді:
 —  Ой  диво  мені
 Вашій  бороді.—
 Ой  паночку  наш,
 Обжиночки  в  нас!
 Ой  чия  то  борода
 Сріблом-злотом  облита?
 То  Петрова  борода
 Сріблом-злотом  облита,
 І  облита,  і  обшита.
 
 
 * * *


 ПІШЛИ  ДІВОНЬКИ  В  ДОЛИНУ

 Пішли  дівоньки  в  долину
 По  червоную  калину,
 Калиноньку  ламати,  
 Бородоньку  вбирати,  
 
 Всім  нам  селом  весело,
 Ми  віночок  несемо,
 Не  з  золота,  не  з  яриці,  
 А  з  озимої  пшениці.  

 

* * *

 

 В  КОЛО,  МІСЯЦЮ,  КОГО  НЕСЕМО

 В  коло,  місяцю,  кого  несемо?
 Вінок  селом  несемо,
 Вище  від  плота,
 Дорожчий  від  злота.
 
 
 * * *


  ЙДІТЕ,  ДІВОЙКИ, В  ДОЛИНУ

 Йдіте,  дівойки,  в  долину,
 По  червоную  калину,
 Наламаємо  квіточок
 Та  й  обтичемо  віночок.
 Йдіте,  дівойки,  до  рядка,
 Котора  здатна  до  вінка.
 Котора  не  здатна  под  вінок,
 То  ту  викиньте  за  рядок.
 Ой  а  ти,  паничу,  уважай,
 На  которую  накладай:
 Не  накладай  на  стару,
 Бо  не  буде  в  полі  врожаю.
 Позаторік  несла  старая,—
 Вродилася  метлиця  самая.
 А  вторік  несла  молода,
 То  виросло  житечко,  як  стіна.
 
 
 * * *


 СТАНЬТЕ,  ДІВЧАТА, В  РЯДОЧОК

 Станьте,  дівчата,  в  рядочок,
 Котра  нестиме  віночок?
 Ой  котра  молодая,
 Тая  віночку  радая.
 А  котра  старая,
 Тая  віночку  смутная.
 
 
 * * *


 БЕРЕГОМ  КАЧКИ  ПЛИЛИ

 Берегом  качки  плили,
 Куда  женчики  ішли,
 Битою  дорогою,
 Зеленою  дібровою.
 
 

* * *

 

КРУГОМ,  ЖЕНЧИКИ, КРУГОМ

 Кругом,  женчики,  кругом.
 Понад  зеленим  лугом.
 Женчики  кружинають,
 Пшениці  дожинають.
 Кінець  нивоньці,  кінець,
 Будемо  плести  вінець.
 То  з  жита,  то  з  барвінку,
 На  хорошую  дівку.
 В  нашого  господаря
 Та  золота  брама.
 Мальовані  одвірки,
 Зробимо  сьогодні  обжинки.
 Світи,  місяцю,  з  рога,
 Щоб  була  видна  дорога.
 Щоб  з  неї  не  зблудити,
 Віночка  не  згубити.
 
 
 * * *


 МІСЯЦЮ,  МІСЯЧЕЙКУ

 Місяцю,  місячейку!
 Світи  нам  дорожейку,
 Жеби-сь  мо  не  зблудили,
 Віночка  не  згубили;
 Бо  наш  вінойко  красний,
 Як  місячейко  ясний,
 Іде  вищий  від  плота,
 Ще  дорожчий  від  злота.
 Іще  вищий  від  гори,
 Ще  яснійший  від  зорі.
 
 
 * * *


 ЗАСВІТИВ  МІСЯЦЬ  ІЗ  РОГА

 Засвітив  місяць  із  рога,
 Да  щоб  нам  була  видна  дорога,
 Щоб  ми  із  неї  не  зблудили,
 Щоб  своєму  господарю  вгодили.
 Прочини,  господарю,  ворота,
 Занесем  тобі  віночка  із  золота;
 Він  не  із  золота,  а  із  жита,
 Да  позволь  тобі,  боже,  спожито.
 На  друге  літо  заложити.

 

 * * *


 ЗАШУМІЛА  ДУБРОВА

 Зашуміла  дуброва,
 Залящіла  дорога,
 Хазяїнові  женці  ідуть,
 Золотий  вінок  несуть.
 
 
 * * *


 ОЙ  КОТИВСЯ  НАШ  ВІНОЧОК ПО  ПОЛЮ

 Ой  котився  наш  віночок  по  полю,
 Ой  просився  в  господаря  в  стодолу:
 —  Пусти  ж  мене,  господарю,  в  стодолу,-—
 Нехай  же  я  хоть  трошечки  спочину!
 Бо  треба  йти  на  зиму  на  ниву.
 А  вже  я  і  так  дрібного  дощику  намокся
 І  буйного  вітроньку  начувся.
 
 
 * * *


 КОТИТЬСЯ  ВІНОК  З  ПОЛЯ

 Котиться  вінок  з  поля
 Гладкою  дорогою
 До  самого  покою.
 З  покою  до  стодоли,
 А  з  стодоли  до  комори,
 А  з  комори  на  нивоньку,
 В  щасливую  годиноньку.
 
 

* * *


 КОТИВСЯ  ВІНОК  З  ПОЛЯ

 Котився  вінок  з  поля,
 Із  поля  на  дорогу,
 А  з  дороги  до  стодоли,
 З  стодоли  до  комори,
 З  комори  до  світлиці
 На  пухкі  паляниці.
 
 
 * * *


 ПОВІСИМО  ЖИТНІЙ  ВІНОК НА  СТІНІ

 Повісимо  житній  вінок  на  стіні,
 Жеб  нам  було  сто  талярів  на  столі.
 Повісимо  житній  вінок  на  колку,
 Жеб  було  нам  сто  талярів  на  столку.
 
 
 * * *


 ОТВОРІТЬСЯ,  ГУМНА

 Отворіться,  гумна,
 Іде  вінойко  шумно.
 Із  гір,  із  підгір’я
 До  пана  на  подвір’я.
 
 
 * * *


 ОЙ  ДО  КІНЦЯ,  ЖЕНЧИКИ

 Ой  до  кінця,  женчики,
 До  кінця,  до  кінця,
 Щоб  вижати  пшениченьку
 За  сонця,  за  сонця.
 Ой  щось  наша  господиня
 Бариться,  бариться.
 Ой  щось  довго  гусонька
 Вариться,  вариться.
 Не  барися,  господарю,
 Не  барись,  не  барись,
 Ой  вийди-но  на  нивоньку
 Подивись,  подивись.
 Нехай  твоє  серденько
 Радіє,  радіє,
 Бо  вже  наша  пшениченька
 У  снопах  жовтіє.
 Ой  заріж  нам,  господине,
 Індика,  індика,
 Щоб  була  нам  вечеронька
 Ще  й  музика,  ще  й  музика.
 Ой  повій  же,  вітроньку,
 На  нивоньку,  на  нивоньку,
 Бо  несемо  віночок
 Додомоньку,  додомоньку.
 
 
 * * *


 ХОРОША  ДІВОНЬКА,  ЩО  ВЕЛА

 Хороша  дівонька,  що  вела,
 А  ще  й  та  хороша,  що  несла.
 Одчиняй,  господарю,  кватиру,
 І  поглянь  на  небо,  на  ниву:
 Скільки  на  небі  зірочок,
 Стільки  на  ниві  кіпочок;
 На  небі  зірочок  —  не  зчислити,
 А  на  ниві  кіпочок  —  не  зложити.
 
 
 * * *


 ОЙ  ПРОЧИНИ,  НАШ  ПАНОЧКУ, ВОРОТА

 Ой  прочини,  наш  паночку,  ворота.
 Несем  тобі  вінчика  з  золота.
 Ой  прочини,  наш  паночку,  новії  брами,
 Несем  тобі  вінчика  з  перлами.
 Ой  прочини,  наш  паночку,  оконце,
 Несем  тобі  віночка,  як  сонце.
 Ой  прочини,  наш  паночку,  кватирку,
 Несем  тобі  вінчика,  як  зірку.
 Ой  прочини,  наш  паночку,  новий  двір.
 Несем  тобі  вінчика  на  розвід.
 
 
 * * *


 УЖЕ  СОНЦЕ  НАД  ДУБАМИ

 Уже  сонце  над  дубами,—
 Трясуть  коні  поводами.
 Трясіть,  не  трясіть,
 Та  додому  везіть!
 Ой  вже  сонечко  над  рікою,
 Трясе  наш  пан  калитою,
 Тряси,  не  тряси,
 По  гривні  даси!

 
     

За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Київ, Видавництво  художньої  літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна  стаття  та  примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя  Перевальського та  Анатолія  Павленка, стор. 210 - 262.

 

 

Характеристику жниварських пісень читайте на нашому сайті за посиланням:

Характеристика жниварських пісень (критика)

 

 

Більше пісень на нашому сайті:​

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісніПісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (Заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).


Жниварський  пісенний  цикл  є  своєрідним  апофеозом землеробської  праці  селянина-трударя.  За  своїм  походженням  він такий  же  давній,  як  і  праця  хлібороба. Залежно  від  певного етапу  жнив,  характеру  обряду  і  основного  змісту  жниварських  пісень,  вони  поділяються  на:  зажинкові,  що  співалися  на  початку роботи,  жнивні  - виконувані  під  час  збирання  врожаю  та  обжинкові  (або  дожиякові),  що  супроводжували  святковий  комплекс  завершення  праці  на  ниві.


Останні коментарі до сторінки
«Жниварські пісні (з книги "Календарно-обрядові пісні")»:
Альоша С. , 2018-01-04 18:11:11, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
На сайті