ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ - ПІСНІ ЛІТНЬОГО ЦИКЛУ
Характеристика жниварських пісень (критика)
Після Купала припинялись молодіжні розваги і гуляння, наступала велика і відповідальна пора в житті хлібороба — жнива. Жниварський пісенний цикл є своєрідним апофеозом землеробської праці селянина-трударя. За своїм походженням він такий же давній, як і праця хлібороба. Залежно від певного етапу жнив, характеру обряду і основного змісту жниварських пісень, вони поділяються на: зажинкові, що співалися на початку роботи, жнивні - виконувані під час збирання врожаю та обжинкові (або дожиякові), що супроводжували святковий комплекс завершення праці на ниві. Щоб зрозуміти зміст жниварських пісень, слід згадати основні обряди і звичаї, що були пов’язані з трудовою діяльністю хлібороба. Адже з піснею йшли в поле і повертались додому, з піснею працювали й відпочивали, піснею урочисто вінчали успішне закінчення жнив.
Починалися зажинки обрядом зажинання першого снопа, званого «воєводою», що його мала нажати «в добрий час» постадниця — найкраща жниця. У зажинкових піснях бажали радісних і щасливих жнив, співали хвалу першому снопу, який урочисто ставили в світлиці на покуті. Відтоді на повний хід починались жнива і співали власне трудових пісень, що не були пов’язані з певним обрядом, а звеличували, опоетизовували працю хлібороба, змальовували повсякденний побут женців, висміювали нероб і гультяїв. Віддавна жнива провадились толокою, коли декілька сімей об’єднувалося, щоб спільно обробити поле кожної із них по черзі. Закінчувалася толока обідом у господаря. В жниварських піснях йому дякували за шанобливе ставлення до працівників, за щедрий обід та уславлювали дбайливість господаря і господині, величали їх «пан» і «пані», навіть якщо вони були незаможними.
Найбільшу групу жниварських пісень складають обжинкові пісні, пов’язані з багатьма обрядами і звичаями на закінчення жнив. Тема тяжкої праці поступається щедрій похвалі золотій ниві, що «Сто конів зродила» і подарувала господареві на цілий рік достаток, величаниям його за те, що зростив урожай, уславленням завзятих женців, що допомогли зібрати збіжжя. Останній на полі сніп, званий «осталець», або «дід», перев’язували червоною смужкою і урочисто з піснями несли в село. На полі залишали жменю невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називалося «бородою», або «козою», «перепілкою». Колосся заламували до землі, зерно з них висипали у розпушену землю, клали хлібину і ставили воду: «...Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода». За язичеськими віруваннями, збереження в хаті на покуті останнього снопа та обряд «завивання бороди» пов’язані були з духом рослинності і покликані повернути силу, що перейшла в колосся, землі, а також всьому хазяйству господаря. Закінчивши жнива, женці качалися по стерні, щоб не боліла спина і легко було жати на наступний рік. При цьому співали:
Ой ниво наша, ниво,
Верни нам нашу силу!
Ми на тобі жили,
Силоньку положили.
Із пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок — символ щедрого врожаю та успішного завершення жнив. Закосичений маками, волошками, калиною вінок прикрашав найкращу жницю — «княгиню», яка в парі з хлопцем, що ніс останній сніп, йшла попереду всієї громади женців до двору господаря. По дорозі співали пісень, в яких вшановували обжинковий вінок «вищий від плота, ще дорожчий від золота», зверталися до нього, як до живої істоти. Щедра персоніфікація дожинкового вінка є відгомоном рослинної магії, обожнювання нашими пращурами навколишньої природи:
Котився віночок по полю,
Просився у женчиків додому:
— Візьміть мене, женчики, з собою
Та занесіть мене до господара в стодолу,
Бо я вже в чистім полі набувся.
Буйного вітречку начувся,
Од ясного сонечка нагрівся,
А дрібного дощику напився.
Перед двором господаря вінок клали на хліб і просили за нього викуп — «рублика на танок». Хазяїн вішав обжинковий вінок у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сіяння озимини. Поряд із оспівуванням урожаю, праці женців у обжинкових піснях поширені мотиви величання господаря і його сім’ї, побажання достатку і здоров’я. Пестливо-зменшувальна лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень перегукуються з величаннями колядок і щедрівок. Господар в обжинкових піснях іменується «соколонько», «соловейко», господиня — «голубочка», «пишна, як у саду вишня», «гожа, як у саду рожа», їх діти «як рожеві цвіти», «хазяїн з дітками» як «місяць з зірками», хата — «золота брама і срібная призьба». Природа у всіх жниварських піснях змальована в органічній єдності з людиною і є художнім фоном її діяльності. Так, женці, розмовляючи з сонцем, дорікають йому, що рано сходить, а пізно заходить, звертаються до місяця з проханням освітити пї дорогу; соловейко, зозуля допомагають їм у роботі, перепілочка «колосопьки збирала, в снопочки в’язала, копоньки складала».
Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики. Дещо вужче, порівняно з іншими циклами, у жниварських піснях представлена родинно-побутова тематика. Основні її мотиви теж зосереджені навколо збирання врожаю, і особливо цікавим є те, що розпочата у веснянках тема зародження першого почуття знаходить тут ніби своє логічне завершення — після жнив відбувались весілля, і більшість пісень присвячено очікуванню майбутнього шлюбу:
Ой жни, дівче, пшениченьку,
Та й не думай собі,
Буде тота пшениченька
На коровай тобі.
Косарські та гребовицькі пісні виконувались під час відповідних сільськогосподарських робіт, що не були пов’язані з певними обрядами. В часі косовиця передувала, а подекуди і збігалася із жнивами. Часто її проводили колективно толокою або на відходах, і після закінчення роботи, як і в жнива, косарі й гребці йшли до хазяїна на обід. Подібність характеру та умов роботи пояснює схожість жниварських та косарських й гребовицьких пісень. Їх об’єднує спільна композиція, подібна образність, майже дослівна тотожність окремих рядків, перегукується і тематика цих пісень. Це дає підстави віднести косарські та гребовицькі пісні до календарно-обрядових.
За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна стаття та примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя Перевальського та Анатолія Павленка, стор. 14 - 17.