Осінні поезії від Юлії Хандожинської

Юлія Хандожинська

ВЧОРА БУЛО ЛІТО...

Вчора було літо ще таке зелене     
І сміялось сонце променем ясним,
А сьогодні жовтий чуб в старого клена,
Ніби, уночі  щось сталося із ним.

Пожовтіло листя, помарніло листя.
Цілу ніч похмуро, цілу ніч дощить.
Відшуміло літо тепле, урочисте.
Осінь жовтокрила, ніби птах, летить.

* * *

А ОСІНЬ Й СПРАВДІ ЗОЛОТА

А осінь й справді золота,   
І  ліс, і сад  її радіє,
То одягне жовте вбрання,
А то візьме й почервоніє.

А що вже дикий виноград,
Сором'язливо зашарівся,
І щоб усім не заважать
На старий клен, як кіт, поплівся.

Нехай  ще  осінь  золотить,
Багрянець сяде між гілками,
І неба чистого блакить
Впаде на воду острівками.

* * *

ЛИСТОПАД

Відшуміло листя золотаве,
Вкрило землю, мов бажаний гість.
На узліссі лиш шумлять заграви
Золотим шнурочком із беріз.

Вітер позолоту не зриває,
Мається у купелі гілок,
Ніби якусь милість до них має
І не відпускає ні на крок.

Обрій оксамитом запалиться,
На берізки зиркне крадькома,
Як вони тендітні,  білолиці
Ще чекають сонечка й тепла.

Та дощі косматі, навіжені
Змиють все, як повінь навесні,
І один за одним, мов шалені,
Полетять листочки до землі.

ОСІНЬ В ЛІСІ ПОХОДИЛА...

Осінь в лісі походила,
Жовтим листям потрусила.
Гарно все поприбирала
Килими повистиляла,
Залишила лиш ялинку
Зайченятам на хатинку.

* * *

ХОДИТЬ ОСІНЬ ПО САДОЧКУ

Ходить осінь по садочку
В позолоченім віночку,
Одягає всі листочки
В жовті вишиті сорочки.

В кошик яблука збирає,
До комори відправляє.
Із тонкої павутини
Випліта свої картини.

Ходить осінь і сміється,
Бо усе їй удається!

ОСІНЬ ЯК ТА ЛИСИЧКА

Осінь, осінь, осінь!     
Ти, як та лисичка,
Маєшжовту шубку,
Маєш хитру звичку.

Сонечком смієшся,
Дощиками росиш,
У лісок осінній
На грибочки просиш.

* * *

ТИХО ОСІНЬ ЙДЕ

Тихо осінь йде, ступає,
3 жменьки дощик висіває,
Вітром чеше довгі кіски
У вербички і в берізки.

ВІДЛЕТІЛИ ПТАШЕЧКИ

Відлетіли пташечки,
Голосів не чути,
Тільки вітер тополину
Наче, дзигу, крутить.

За хмаринку все частіш
Сонечко сідає,
У  рум'янім капелюшку
Осінь заглядає.

* * *

ПІДКРАДЕТЬСЯ ОСІНЬ...

Підкрадеться осінь,
Як руденька кішка,
Підфарбує листя
В клена і горішка.

А зелені трави
Жовтим підмалює,
Килимок простелить,
Там і заночує.

А на ранок сивий
Туман погукає,
Який в чистім полі
Всю ніч спочиває.

ВЖЕ АКАЦІЇ МАЛЕНЬКІ..

Вже акації маленькі
Піджачки вдягли жовтенькі,
А тополі і кленочки —
Позолочені сорочки.

Горобина у намисті
Запишалася у листі.
А маслята жовтолиці
Заховались під ялиці.

* * *

КАШТАН З ДЕРЕВА ЛЕТІВ

Каштан з дерева летів,
Кожушок свій загубив.
Хто не йде, каштан чіпає,
Бо усім він заважає.

Десь взялося кошеня,
І каштанчик навмання
Полетів, мов горобець,
Через стежку навпростець.

Біля тину зупинився,
Все навколо подивився,
Глянув, гарна є новина —
Спить під тином кожушина.

ВІТЕР ЛИСТЯЧКО ЖЕНЕ

Вітер листячко жене
Садом у долину,
Зашарілися пацьорки
Рясно в горобини.

І все меньшенько тепла
В сонечка на віях,
Мабуть, вітер те тепло
Літечком розвіяв.

* * *

ВІТЕР

Вітер довгим вусом водить
Сперечатись не виходить.
Вчора був з тепленьким літом,
А весною — з білим цвітом.

А сьогодні в гості просить
На гостину тепла осінь.
Ну, а завтра по сніжку
Пробіжусь у кожушку.

* * *

ДЕ Ж ЦЕ ЛИСТЯЧКО ПОДІЛОСЬ...

Де ж це листячко поділось,
Деревцята голі.
Геть, ну геть усе опало,
Сумно так довкола.

Лиш один листок маленький
Якось залишився
На тоненькій павутині
Вушком зачепився.