Ольга Зубер
ЗАБАВКИ В МОРОЗЯНУ НІЧ
(9 частина казкової повісті «Подорож на Край Світу»)
Ця історія трапилася одного морозного вечора, коли Край Світу був щедро засипаний снігом, і усі сиділи по своїх домівках.
Лорі, як вже бувало, не спалося. І вона, сидячи біля світильника, читала книгу, яку взяла у пана Жоржика.
Раптом, вона почула, як зашумів ліс, і виглянула у вікно. Це пан Вітер гнав стадо Снігових Хмар у бік Океану. Хмари були зовсім сонні і ледве плентались одна за одною. Та одна з них навпаки була напрочуд весела й непосидюча. Очевидячки, хмара не дотримувалася режиму дня. Вона ніяк не хотіла слухатися пана Вітра і рвалася в напрямку Лориної хатинки. Непомітно відірвавшись від стада, вона почала наближатися до Високої Гори.
— Ой! Здається мені, що ця хмара засипле мою хатинку снігом по самісінький дах! — злякалася Лора.
Але пан Вітер вчасно помітив втікачку і, розвернувши, помчав її понад Океаном.
— Здається, минулося! — зраділа Лора, проводжаючи поглядом Хмару.
І раптом помітила, як дивовижно розмалював пан Мороз її віконце.
— Яка краса! — захоплено мовила Лора, роздивляючись візерунок. — І взагалі, надворі так чудово! Чому б мені не прогулятись, раз все одно не спиться? І пана Вітра поблизу немає, що неабияк важливо! — говорила сама до себе Лора, одягаючи шубку.
Пан Мороз зрадів Лорі і одразу ж почав щипати її за щоки. Лора, в свою чергу, подякувала пану Морозу за чудовий візерунок і побажала творчих успіхів на майбутнє. Потім вона пострибала навкруг хатинки і поглянула на небо, всіяне зорями. Зірки веселилися й сіяли на Землю срібні блискітки. І раптом Лорі також стало так радісно і захотілося веселитися й жартувати. І вона попрямувала до Марти, не помітивши, що пан Мороз тихенько прямував за нею.
Коза завжди на ніч залишала нічничок, тому, заглянувши у вікно, Лора побачила, що коза спить у своєму ліжку, а біля комину згорнувся калачиком Лютик.
— От було б добре зараз пограти в сніжки! — подумала Лора і вирішила розбудити Марту з Лютиком.
Притулившись до вікна, вона почала гукати:
— Го-го-го! Го-го-го! — гогокала вона, ледве стримуючись від сміху.
Та коза з котом спали так міцно, що не чули, як під їхнім вікном веселилася Лора.
Згодом Лорі набридло гогокати, і вона вирішила постукати в двері.
Та не так сталося, як гадалося.
Гогокаючи, Лора надто довго тулилася до вікна, і за цей час пан Мороз, якому також заманулося пожартувати, приморозив Лориного носа до скла.
— Рятуйте! Допоможіть! — щосили заволала Лора, барабанячи у вікно.
Звісно, що від такого галасу Марта з Лютиком не могли не прокинутися.
— Лютику! Біжи мерщій до Фіалки! Попроси в неї фіалкові краплі, мені треба заспокоїтись! — попросила коза, тримаючись за голову.
Кіт прожогом помчав по засніженій вулиці.
— Ой-ой-ой! — продовжувала репетувати Лора.
— Оце халепа! Як таке могло статися? — хвилювалася Марта.
Лютик тим часом розбудив Фіалку й розказав їй про Лорину пригоду.
— Через це Марта й попросила фіалкові краплі, бо їй стало недобре.
— Ой, чекай! Я спочатку сама вип’ю! — розхвилювалася корова і накрапала в скляночку фіалкових крапель. — Тепер ходімо! — сказала Фіалка, і вони вирушили до хатинки Марти.
— Спробуй відірватися! — запропонувала коза Лорі.
— Ой-ой-ой! — зарепетувала вівця.
— Я не знаю, що робити! — в розпачі сказала Марта.
— Не стояти ж їй так до весни, — підійшовши, промовив Лютик.
— Як до весни?! — ще більше перелякалась Лора.
— Ну, весною сніг розтане й Мороз забереться геть!
— То ж зима ще тільки почалася! — зауважила Фіалка.
— Ой, лишенько! — застогнала коза, випивши фіалкові краплі.
— А якщо зробити так, щоб весна настала зараз, посеред зими? — сказав Лютик.
— Як це? — хором закричала Марта, Лора й Фіалка.
— Дуже просто! Треба зігріти Лориного носа!
— Ти просто диво, а не кіт! — зраділа Лора, а Фіалка з Мартою кинулись його обіймати й гладити, та так, що на мить забули про Лору.
— А чим гріти? — спитала вівця.
— А чим гріти?! — перепитали коза з коровою, отямившись від котової ідеї.
— Чимось теплим! — поважно відповів той.
— У мене є теплі рукавички! — сказала Фіалка.
— Ні! Рукавички не підійдуть! — заперечив Лютик.
— Тоді що?! — запитали коза з коровою.
— Можна полити носа теплою водичкою… або…
— Що?!
— Просто всім разом похекати на Лориного носа, от він і розтане… тобто… відмерзне… тобто… відліпиться від вікна! — запропонував розумничок-котик.
— Ну, що Лоро! Вибирай! Лити воду чи хекати? — запитала Марта.
— Краще хекати! — промимрила Лора.
Так вони й зробили. Обступили Лору й почала хекати. Сама Лора також підхекувала, як могла.
Лютик виявився правим. Лора відступила від вікна й схопилася за носа.
— Який він у тебе дивний! — підозріло глянула на носа Марта.
— Чому?
— Занадто червоний!
— Що ж робити?
— Треба його відігріти! Він дуже змерз! — сказала коза й повела Лору в хатинку.
Фіалка попленталась додому спати, а Лютик, як ні в чому не бувало, мирно заснув на килимку.
— З тобою завжди стається щось кепське, Лоро! — невдоволено бурчала Марта, думаючи, чим би зігріти багатостраждального Лориного носа.
— На тобі ось цю тепленьку шкарпетку, Лоро! Засунь в неї свого носа! — наказала Марта.
Лора зробила, як запропонувала коза, й всілася на ліжку.
— Може, краще погріти його в комині? — прогугнявила вона зі шкарпетки.
— Ага! Відморозила, а тепер спалити хочеш! Добре ж ти ставишся до свого носа! — відказала коза. — Все! Давай шкарпетку, а то ще задихнешся! З тебе станеться!… будеш сьогодні спати отут, зі мною! А то ще вигадаєш якісь дурниці!
Отже, Лора, послухавши Марту, залишилась ночувати в неї. А вранці, поснідавши й подякувавши подрузі за турботу, подалася додому.
Вона йшла поспіхом, затуливши носа рукавичками.
Та ось, раптом з-за ялинки вискочив пан Мороз й схопив Лору за щічки. Лора злякалася й гепнулась в кучугуру.
— Йой! Йой! — репетувала вона, борсаючись в снігу.
Нарешті, їй вдалося звестися на ноги, й вона затуливши носа потупцяла додому.
Аби підняти собі настрій, Лора дістала з полички плитку шоколаду, який їй напередодні надіслала Моллі, і, відкусивши шматочок, всілася біля вікна.
Потім вона згадала вчорашню пригоду, і їй знову стало весело.
Милуючись візерунками, що залишив пан Мороз на її вікні, Лора подумала, що тут він справжній майстер, але жартівник іще той.
І тому спілкуватися вона з ним буде дуже обережно, а краще — просто вітатиметься, і все!
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
Чимало українських письменників творили казки. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. У розділі представлені казки таких авторів, як: Андієвська Емма, Білкун Микола, Васильчук Віктор, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винничук Юрій, Вовчок Марко, Воронько Платон, Глібов Леонід, Гончарук Яків, Гринько Варвара, Денисенко Лариса, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Жиленко Ірина, Жук Михайло, Забіла Наталя, Іваненко Оксана, Калинець Ігор, Керницький Іван, Коломієць Тамара, Королів-Старий Василь, Коцюбинський Михайло, Куліш Пантелеймон, Кротюк Оксана, Лепкий Богдан, Лірник Сашко, Липа Іван, Лотоцький Антін, Магера Микола, Майданська Софія, Малик Галина, Малицька Костянтина, Мацко Ірина, Мирний Панас, Нестайко Всеволод, Олесь Олександр, Перелісна Катерина, Підгірянка Марійка, Пономаренко Марія, Пригара Марія, Самійленко Володимир, Симоненко Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Михайло, Стельмах Ярослав, Стороженко Олекса, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Терен Віктор, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Українка Леся, Франко Іван, Храплива-Щур Леся, Чубач Ганна, Чухліб Василь, Шевчук Валерій, Ярмиш Юрій.
Українські оповідання для дітей
На цьому терені — оповідання для дітей — працювала ціла плеяда видатних українських письменників. У цьому розділі читайте оповідання, що написали: Андрусяк Іван, Артамонова Віра, Бабанський Пилип, Бабкіна Катерина, Багмут Іван, Близнець Віктор, Бондаренко Ксенія, Бондарчук Андрій, Буцень Олег, Васильченко Степан, Васильчук Віктор, Вдовиченко Галина, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винниченко Володимир, Вишня Остап, Воронина Леся, Галина Мирослава, Гончар Олесь, Грінченко Борис, Гуцало Євген, Григорук Анатолій, Давидов Анатолій, Давидова Оксана, Демченко Галина, Денисенко Лариса, Дерманський Олександр, Довженко Олександр, Донченко Олесь, Дяченки Марина та Сергій, Жарко Яків, Іваненко Оксана, Йогансен Майк, Живка Зоряна, Забіла Наталя, Караванська Оксана, Кара-Васильєва Тетяна, Кибалка Людмила, Коломієць Аліса, Коломієць Тамара, Копиленко Олександр, Король Петро, Костецький Анатолій, Коцюбинський Михайло, Кочубей Саша, Красицька Людмила, Кротюк Оксана, Кузьменко Дмитро (Кузько Кузякін), Лепкий Богдан, Лотоцький Антін, Лущевська Оксана, Магера Микола, Малетич Наталка, Малицька Костянтина (Віра Лебедова), Малкович Іван, Мацьків Олена, Мензатюк Зірка, Міхаліцина Катерина, М'ястківський Андрій, Нагорняк Володимир, Нестайко Всеволод, Нечуй-Левицький Іван, Ніцой Лариса, Ольжич Олег, Павленко Марина, Паламарчук Інна, Пантюк Сергій, Перепелюк Володимир, Підгірянка Марійка, Плачинда Сергій, Пригара Марія, Прокоф'єва Тетяна, Прохаськи Мар'яна і Тарас, Пчілка Олена, Рута Оляна, Рутківський Володимир, Сенатович Оксан, Сенцовський Володимир, Сенченко Іван, Скуратівський Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Ярослав, Стефаник Василь, Стороженко Олекса, Стус (Щербаченко) Тетяна, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Усачов Андрій, Франко Іван, Чабанівський Михайло, Чередниченко Дмитро, Черкасенко Спиридон, Чухліб Василь, Шиян Леонід, Шморгун Євген, Дрозд Володимир, Валентин Чемерис, Більчук Олена, Фролова Майя та інші українські автори.