Оксана Давидова
МОБІЛКА
(оповідання)
Марина прислухалася як дзижчить муха. Крім цього дзижчання чулося лише старанне сопіння сусіда по парті. Він намагався дописати нарешті ту самостійну. Марина зітхнула і також взялася за ручку. «Мар’яно Олегівно! – Гукнула красунечка Віталіна. – А можна мені вийти? Я вже все дописала!» Вона насправді тільки про косметику та хлопців і думала. Тому й всі контрольні-самостійні писала будь-як, аби швидше.
Віталіна вискочила з класу, а Марина знову взялася за ту задачу. Шурх! – на парту впав папірець. Точно! Це Маринина подружка – Женя. Знову просить написати, як вирішити задачу. Марина взялася переписувати рішення, відправила папірець назад, знову взялася за свою самостійну та дописати не встигла – пролунав дзвоник і Мар’яна Олегівна своїм пискучим голосом почала гукати, щоб всі припиняли писати. В класі здійнялася штовханина. Ті, хто все встиг, або нічого не знав йшли швидше здавати зошити, а ті, хто не встиг, як Марина, намагалися ще щось дописати. Та зошит вихопила вчителька і, цокаючи підборами, вийшла з класу.
Коло парти закрутилася червона спідниця – Женя підійшла.
– Ой, дякую тобі, Мариночко. Ти – справжній друг! Я побачила, що не встигаю все написати, а знаю, що ти все по черзі вирішуєш, то я спочатку останні задачі повирішувала, а потім в тебе перші попросила. Я все встигла! А ти?
– Я не встигла.
– Ой, як прикро! А твоя мама мене сьогодні підстриже? Я таку зачіску в журналі знайшла!
Маринина мама була перукарем. Й інколи робила зачіски сусідкам вдома. А Женя взагалі міняла зачіски двічі на місяць. Мама залюбки робила такі подаруночки подружці доньки. Сама Марина любила свої довгі каштанові коси. Мама лише чолку підрізала та підрівнювала кінчики.
А Женя торохтіла далі.
– Ти до біології все написала? А реферат в тебе про що? А, може ми з тобою разом його зробимо?
– Женю, минулого разу «ми разом робили». Все я написала, а ти тільки прізвище поставила.
– То було минулого разу, в мене були обставини. Ви-ключ-ні! Квиток на концерт пропадав. Цього разу разом писатимемо! Добре? Ти ж моя подружка!
– Та добре. Щось тут задушливо. Давай вийдемо.
Раптом голосно ляснули двері. За ручку їх тримала Віталіна. Була вона страшенно розлючена. І, мабуть, перед цим плакала, бо дорога туш трохи розмазалася під очима.
– Ніхто з класу не вийде!
– Віталіно, що сталося? Перерва коротка. Вийти.
– В мене пропала мобілка! Хтось її вкрав! Не пущу нікого!
Школярі незадоволено загули.
– А ми тут до чого? Отого, хто вкрав і тримай тут. Ги-ги.
– Поки мені не повернуть мобілку, нікого не випущу!
Двері хтось смикнув з коридору. Потім ще раз. А тоді двері затрусилися, ніби в них був напад. І пискливий голос загукав:
– Хто там хуліганить! Негайно відчиніть!
Злякана відскочила від дверей. Зайшла Мар’яна Олегівна і здивовано глянула на школярів.
– Чого ви в класі? Хто дозволив? Чому порушуєте гігієну приміщення? Відкрийте вікна!
– Не відкривайте! – Вискнула Віталіна. – Мар’яно Олегівно, в мене мобілка пропа-ала… – захлюпала дівчина. – Нової моделі. Дорога. Може, злодій захоче її у вікно викинути.
– Та-а-ак. – Ніби гвіздок забила математичка. – Міліції вам захотілося. Так? На облік. Так? Ганьба на весь район!
В класі запала тиша. Голос, вчительки, завжди гучний і високий, ніби стелився по підлозі. Двері класу прочинилися і туди засунулася голова:
– А Сашка можна?
– Ні! – Вчителька сама закрила двері і повернула в замкові ключа.
– Віталіно, де був твій апарат? Який? Подзвони на нього.
– Золотистий. З камінчиками. Ще висулька там була – підкова. Телефон на парті лежав, коли я з класу виходила. Повернулася – нема. Я дзвонила – злодій його вимкнув…
Хтось з учнів м’явся коло дверей.
– А можна мені вийти?
– Ніхто не вийде!
– А мені ду-уже треба… Я не брав. Можете подивитися.
– Правильно, – зраділа потерпіла. – Хай всі сумки покажуть. І кишені.
– Добре. Давайте свої речі мені. Я шукатиму. – звеліла математичка.
Нетерплячий хлопець першим тицьнув до рук вчительки сумку. Вона, гидливо взявши її за низ перевернула. На стіл посипалися зошити, ручки, папірці і надкушений шматок хліба. Хазяїн речей швидко загорнув їх назад до сумки і, вивернувши кишені (посипалися крихти, ключі, несвіжа хустинка, щось загорнене в папірець), вибіг з класу. Замок знову клацнув.
– Хто наступний?
– А якщо в мене там… особисте? – нерішуче пролунав дівочий голос.
– Думаєш, в тебе там є щось, чого хлопці по телевізору ніколи не бачили? – хтось загиготів, але під вчительськім оком замовк. – Швидше. Я чекаю. Скоро урок.
– Ви не маєте права нас обшукувати!
– Та-а-ак. Хто це сказав? Сидоренко? Про твої права поговоримо окремо. А зараз неси свою сумку сюди. Чи хочете щоб міліція, та з собаками…
Школярі мовчазною вервечкою потягнулися до вчительського стола. Чувся шурхіт речей, які падали на стіл. В когось розбилося дзеркальце, хтось зойкнув: «Це моя мобілка, вона старенька і без камінчиків!»
– Кому там особисте запрошення треба? Дівчата!
Марина з сумкою поснула до вчительки. Звісно, вона не брала ніякої мобілки! І взагалі, вкрала лише раз – в 4 роки у дівчинки цукерку. Потім так соромно було, що віддала їй свою ляльку. Але було якось гидко, що її підозрюють і будуть зараз порпатися в речах…
– Я сама все викладу, не треба витрушувати. – попросила Марина.
А стіл лягли підручники, пенал, мобілка. Мобілка! Не Маринина, старенька «Нокія», на яку навіть бомж не погляне. А яскрава, сяюча дорогими камінчиками Віталінина…
– Моя мобілочка! – вхопила апарат Віталіна.
– Вкрала! Марина вкрала! Злодійка! – загукали однокласники.
– Тааак. Не чекала, Марино. Як ти могла?!
– Я… – Марина так розгубилася, що не знала що казати. – Я не крала.
– Ага! Мобілка сама тобі в сумку застрибнула! – підстрибнула Віталіна. – Твоя парта біля моєї. Могла взяти!
– Та я не брала… Навіщо? Не брала… Я ніколи… – Марина роззирнулася, шукаючи підтримку. Але ніхто їй не вірив. І навіть Женя кудись поділася.
Пролунав дзвоник. В класс застукали. Вчителька відкрила двері. Зайшли Гайдук і Петраш, які, виявляється, встигли вийти до початку подій. Хлопці здивовано роззирнулися:
– А що тут відбувається?
– Марина у Віталіни побілку вкрала! Тепер гадаємо. Що з нею робити!
– Хто?! – Здивувався Птраш. – Марина?! А хтось бачив як вона брала?
– Ні! У неї в сумці знайшли. А тепер ось – повернули – Віталіна покрутила мобілкою перед носом у Мишка.
– А в тебе, здається, підкова висіла.
– Так, мабуть ця злодюжка зняла і десь приховала.
Мишко повернувся до однокласників:
– А хай Петько свою мобілку покаже.
– Чого це? – хлопець затиснув свій апарат в руці але Мишко висмикнув його. На чорному апараті теліпалася срібна підковка.
– Так, кажеш, в коридорі знайшов? Я бачив, що він щось коло Віталіниної парти тупцює. А коли виходив, саме Віталіна двері зачиняла, побачив, що він щось Марині в сумку кидає. Я ще подумав, що то записка про кохання. А він, виявляється, злякався, і Марину підставив!
– Доведіть! В неї мобілу знайшли! – злякані очі Петька бігали. Руки тремтіли. Але вже всі розуміли, що дійсно він вкрав.
– І я бачила, як він вкидав! Правда-правда! – вискочила наперед Женя.
Отім Марина сиділа тихо-тихо і урок не чула. Було так прикро і гидко… Хоча Віталіна перед нею і вибачилася.
Після уроку Марина підійшла до Жені.
– Дякую, що підтримала мене. Сказала, ніби бачила, як він телефон підкидав…
– Та не має за що! Я і справді бачила! Я знала, що то не ти крала!
– Як?! – підлога під ногами захиталася. – Чому ж відразу не сказала?! Всім, коли всі кричали що я…
– Ну… Всі кричали… А тут я! Уяви, як би це виглядало?! А якби подумали, що я твоя спільниця, щоб мені тоді було? Але ж все з’ясувалося. Так? Коли твоя мама сьогодні повертається? Коли мені приходити?
– Ніколи… Ти більше не прийдеш до мене ніколи! – Марина повернулася і твердо покрокувала.
– А чому? Ти що, образилася? Але ж все ж з’ясувалося! Чому ти образилася?
А Марина йшла і думала, що Мишкові, мабуть, час підстригтися. Треба буде йому запропонувати…
Оповідання опубліковане у підлітковому журналі "Пригоди", 2010 р.
Ілюстрації намалювала Марія Анікіна.
Джерело: https://daemirel/
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.