Ніна Наркевич
СТРАСНИЙ ЧЕТВЕР
(оповідання)
Сьогодні з самого ранку мама прибирала гарно всі кімнати, приготувала для всіх чисту білизну, взуття та одежу, викупала всіх дітей та й сама помилася. На кухні теж було вже чисто, лиш доткалися в печі ковбаси, м'ясо, що приготувала мама на Великдень. В кутку на столі красувались рум'яні, запашні папушники та блискуча поливана миска, повна гарних писанок. В домі була врочиста тиша.
Прийшла бабуся допомагати мамі закінчити роботу, але говорили вони дуже тихо. Малій Галинці надокучила тиша й вона почала голосну пісеньку, але бабуся серйозно спинила її:
— Тихше, Галю, хіба ти не знаєш, що сьогодні „чистий четвер“? — сказала вона.
— Та я знаю, бабусю, — затихла дівчинка. Потім вона запитала:
— Чому цей четвер звуть ч и с т и м?
— Ось бачиш, дитинко, скоро Великдень, — велике свято, то до нього люди готуються задовго, бо хотять бути найкращими в цей день. Вони й хати прибирають гарно, чисто, самі миються, чисто вдягаються та стараються бути найлагіїднішими, найдобрішими в ці дні. Коли ми закінчимо роботу, то підемо з мамою до церкви на С т р а с т і, слухати, як пан-отець буде читати Євангеліє про муки, страждання та смерть Ісуса Христа.
— Бабусю, я велика вже, візьміть мене з собою. Я теж хочу слухати Євангеліє.
— Добре, погодилася бабуся. — Тільки памятай, Служба довга й треба при читанні світити свічку, а після останнього Євангелія вже не гасити її, а таки запалену віднести додому. Ця свічечка четвергова допомагає цілий рік, як її засвітити, коли хтось тяжко хворіє.
— Візьміть мене до церкви, я буду чемна, візьміть, — обіцяє Галинка.
Важко було їй дочекатися вечора. Нарешті, час прийшов. Усі зібралися в дворі мовчазні, врочисті, в чистій святочній одежі та пішли разом до церкви. Там було напів темно. Тільки блимали зелені та червоні вогники лампадок біля ікон та горіли свічки коло хреста, що стояв посеред церкви, повитий чорною стрічкою. Людей було дуже багато, кожний тримав у руці свічку. Бабуся купила собі й дітям теж по великій свічці. Почалася відправа. Жалісно, сумно співав хор, а пан-отець читав Євангеліє. Галинка й раніше знала все про страждання Христа, але тут, у церкві слова Євангелія ще більше зворушували її. Набігали на очі сльозки.
Дивилася Галинка на хрест, на розпитого Христа, на схилене бліде Його чоло й думала:
— Чому люди були такі жорстокі до Нього...
Ось три старших школярі, а серед них її брат Юрко, вийшли на середину церкви та заспівали — „Ро-о-о-збій-ни-ка“...
Полились чудові звуки пісні, а Галинці здавалося, що вона здіймається з ними вгору все вище...
„Просвіти й спаси мене...“, — пролунало востаннє.
У повітрі плили хвилі прозорого, синьоватого ладану. Свічки горіли, як маленькі зорі в руді. Всі підійшли поцілувати хрест та й стали виходити з церкви, а свічечок не гасили. Хутко вся вулиця наповнилася людьми, що верталися з церкви. Як мушки-світлячки плили запалені свічечки й творили ясний ланцюг, що розтягнувся по всіх вулицях, ген далеко від церкви.
Галинка обережно ручкою затуляла полум'я свічки, щоб не згасла. Вона дуже втішилася, коли нарешті вони з бабусею дійшли до дому та її свічка не погасла. Бабуся віднесла всі свічечки до ікони та під нею поклала їх на поличку.
— Ну, а тепер підемо спати. Вже недовго зосталося нам до Великодня — два дні.. Вони проминуть скоро, а тоді почуємо „Христос Воскрес“, — сказала бабуся, перехрестила та поцілувала Галинку. І так стало тихо, спокійно на душі у дівчинки. Вона знала, що через два дні буде веселе, гарне свято, а сумне все минеться, бо в ньому будуть згадувати про перемогу Правди й Любові, за яку вмирав Христос. З такою радісною думкою дівчинка заснула й уві сні бачила Янгола серед чудових білосніжних лілей.
За матеріалами: Нашим малятам. Збірка «Золота бджілка». Упорядкувала Марія Юркевич. Відбитка з „Нашого Життя“. Філаделфія, Кооператива „Базар“, 1959. Ілюстрації Христини Дохват та Христі Зелінської. http://diasporiana.org.ua/
Дивіться також на "Малій Сторінці:
Наркевич Ніна — українська письменниця в діаспорі, про життєвий та творчий шлях якої не згадується в жодній еміграційній періодичній пресі, де вона виступала з творами для дітей. За період 1950-1970-х рр. опублікувала цілу низку оповідань та віршів у журналі «Наше життя» («Our life»), що видавав "Союз українок Америки" у Філадельфії.
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
Пропонуємо до Свята Великодня вірши Катерини Перелісної, Лесі Храпливої, Леоніда Полтави, Олекси Стефановича, Ігоря Січовика, Михайла Левицького, Леоніда Глібова, Романа Завадовича, Леоніда Глібова, Дмитра Чередниченка, Григорія Чупринки, Степана Жупаніна, Олександра Олеся та інших.