Марія Яновська. Вірші про родину


 

Марія Яновська. Вірші про родину. Малюнок Павла Продана (7 років)

 

 

 

Марія Яновська

Я до родини йду

Там колискова давніх літ,
Матусі усмішка і татове плече.
В душі моїй родина — моноліт,
Спішу до рідних, як сльоза пече.

Йду до родини. Радість, чи біда
Пораду й допомогу нададуть.
Завжди дітей матуся вигляда.
Додому звідусіль веде нас путь.

В моїй родині щастя і тепло,
Панує в ній повага і любов.
Там щедрості одвічне джерело,
Гніздечко заспокійливих розмов.

Рушник родинний вишили роки,
І непросте на ньому полотно.
Коріння прадідів, а ми
рясні гілки.
Родинне дерево на світі лиш одно.

В житті любові сіяла зерно.
На щедрій ниві колос дозріва.
Тепло родинне сповнене добром.
Родина і батьки
святі слова.

 

* * *

 

Мамині руки

Як  ніжно пахнуть в тебе руки, мамо:
Духмяним хлібом, свіжим молоком,
Травою, срібно-росяним туманом
І чорнобривцями, що квітнуть за вікном.

В них запах кропу, свіжої землиці,
Вітри зимові, яблука в саду,
Чебрець, любисток , аромат суниці…
Усе робила ними до ладу.

Ці руки пишні коси заплітали…
Дітей за руку в школу повела.
Повиростали, розійшлись світами,
Дорога повертає до села.

Дітей зустрінеш сяйвом теплі очі,
Як соняшник, вертають до добра.
Згадаєш їх щоденно і щоночі,
З них кожен самостійний шлях обрав.

Їм подаруєш втіху і пораду,
Навчиш, як берегти себе від зла.
Матусю рідна, радосте, розрадо!
Завжди ти працювала, як могла.

Ті руки сповивали, колисали
І готували страви всім смачні.
Добром і щастям пахнуть руки мами,
Теплом ласкавим, цвітом навесні.

 

* * *

 

Сестра

Щаслива, бо у мене є сестра.
В дитинстві мама вчила нас миритись.
Я старша і, звичайно, не свята

Могла з сестрою навіть і сваритись.

Любитися просила мама нас,
Бо однієї крові сестри рідні.
Згадаю юність, неповторний час.
Характери, привички у нас різні.

Про щось ми шепотіли за столом,
Були завжди маленькі таємниці.
Коли настане вечір за вікном

До клубу бігли юні танцівниці.

Нас юність в різні боки повела.
Поїхали обидві на навчання.
Дорога повернула до села,
Де журавлиний клекіт на світанні.

Ділю із нею радість і журу,
Дорослі діти, підростають внуки.
Я вдячна матері і Богу за сестру,
За всі ази життєвої науки.

 

* * *

 

Материнство

Які медові материнства миті!
Безсонна ніч... Чомусь маля не спить.
Все ж дні мої надіями сповиті,
Снується павутинням мрії нить.

Уперше син розкрив маленький ротик,
Беззуба усмішка, голівка до грудей
І цицю пробує на смак, а руці дотик
Приємний і ріднішає щодень.

А інколи щипне мене за носа,
Усе, що бачить, пробує на смак.
Ще може навіть смикнути за коси,
Та я не злюсь. Росте! Росте козак!

Теплом сповиті дні мої в домівці,
Їх не затьмарить часу швидкоплин.
Дитя погладжу ніжно по голівці.
Який солодкий запах! Це
мій син.

 

* * *

 

Син

Десь є біла палата,
У ній жінка сумна...
Люди в білих халатах.
Біла, біла стіна.

Не від холоду плаче,
Терпить біль неспроста,
Буде радість, одначе,
Народилось дитя.

Сльози так від знемоги…
Молода ще яка!
Буде щастя, тривоги.
Лине часу ріка.

Біль дитячий, мов ранка.
Знов гаряче чоло...
Як спокійна ніч, зранку
Скаже: "Так, повезло!"

Всі недоспані ночі,
Коли пальчик болить,
Ой ті долі жіночі!
Спокій там лиш на мить.

Перші зубки, ангіна
І вітрянка, і грип,
У зеленці коліна,
Чомусь голос охрип.

Кабінети зубного,
Із людьми коридор.
Вушко коле від чого?
Ліки випише ЛОР.

Дні минають за днями.
Виростає синок.
Та болить серце в мами,
Бо не вивчив урок.

Приголубить в невдачі,
Коли море проблем.
В сина є перездачі

Сум у мами вогнем.

Мама поруч з тобою,
Твій порадник і друг,
Щирим серцем з любов'ю
Береже від недуг.

Стануть білими коси.
В'януть квіти краси.
Мама в тебе не просить,
Ти їй сам принеси.

 

* * *

 

Весільний рушник    

Весільний рушник вишивала для доні,
Бо, звісно,
студентка і часу нема.
На тім полотні вишивала я долю,
Хоч доня її вибирала сама.

Рушник на любов, на нім ружі червоні,
Калинові грона, як символ краси,
Ще вишила двох павичів, щоби доні
У парі довіку життя перейти.

Квітки берегині. В них мати-природа,
Родина у вишивці тій чарівній,
А маки, пташки
це продовження роду...
Усі візерунки вдавались мені.

Я вишила щастя на тім рушникові,
Початок у ньому з легкої руки.
Щоб кращою доля, щоб мила розмова,
Мир, злагода в домі на довгі роки.

 

* * *

 

З віком людина мудріша

З віком людина мудріша,
Вміє читати мовчання,
Стримана, трохи добріша,
Інші думки, сподівання.

Впевнена та незалежна
У поведінці, в розмові,
Зважує все обережно 
В кожному реченні, слові.

Знає котре дріб'язкове,
Вміє цінити порядність.
Усе це не випадково,
Просто
далекоглядність.

Час дуже швидко минає.
Діти давно вже дорослі.
З віком людина впізнає
Друзів хороших наосліп.

(зі збірки поезій "Стежина до щастя")

 

 

Марія Яновська. Вірші про родину

Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Марія Яновська. Поезії
Марія Яновська народилася і наразі мешкає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Автор 5-х поетичних збірок: «Квіти любові», «Не забувай, «Голос голубки» (видавництво «Лілія») та «Стежина до щастя» (видавництво «Час Змін. Інформ»), «Мереживо долі». Член літературної студії «Бистрінь» імені Н. Чира. Співпрацює з композитором Миколою Ведмедерею. На її тексти написано більше 40 пісень.

Останні коментарі до сторінки
«Марія Яновська. Вірші про родину»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми