Марія Яновська. Вірші про родину


Марія Яновська. Вірші про родину. Малюнок Павла Продана (7 років)

 

 

Марія Яновська

Я до родини йду

Там колискова давніх літ,
Матусі усмішка і татове плече.
В душі моїй родина - моноліт,
Спішу до рідних, як сльоза пече.
Йду до родини. Радість,чи біда -
Пораду й допомогу нададуть.
Завжди дітей матуся вигляда.
Додому звідусіль веде нас путь.
В моїй родині - щастя і тепло,
Панує в ній повага і любов.
Там щедрості одвічне джерело,
Гніздечко заспокійливих розмов.
Рушник родинний вишили роки,
І непросте на ньому полотно.
Коріння прадідів, а ми - рясні гілки.
Родинне дерево на світі лиш одно.
В житті любові сіяла зерно.
На щедрій ниві колос дозріва.
Тепло родинне сповнене добром.
Родина і батьки - святі слова.

 

* * *

 

Мамині руки

Як  ніжно пахнуть в тебе руки, мамо:
Духмяним хлібом, свіжим молоком,
Травою, срібно-росяним туманом
І чорнобривцями, що квітнуть за вікном.
В них запах кропу, свіжої землиці,
Вітри зимові, яблука в саду,
Чебрець, любисток , аромат суниці…
Усе робила ними до ладу.
Ці руки пишні коси заплітали…
Дітей за руку в школу повела.
Повиростали, розійшлись світами,
Дорога повертає до села.
Дітей зустрінеш - сяйвом теплі очі,
Як соняшник, вертають до добра.
Згадаєш їх щоденно і щоночі,
З них кожен самостійний шлях обрав.
Їм подаруєш втіху і пораду,
Навчиш, як берегти себе від зла.
Матусю рідна, радосте, розрадо!
Завжди ти працювала, як могла.
Ті руки сповивали , колисали
І готували страви всім смачні.
Добром і щастям пахнуть руки мами,
Теплом ласкавим, цвітом навесні.

 

* * *

 

Сестра

Щаслива, бо у мене є сестра.
В дитинстві мама вчила нас миритись.
Я старша і, звичайно, не свята -
Могла з сестрою навіть і сваритись.
Любитися просила мама нас,
Бо однієї крові сестри рідні.
Згадаю юність, неповторний час.
Характери, привички у нас різні.
Про щось ми шепотіли за столом,
Були завжди маленькі таємниці.
Коли настане вечір за вікном -
До клубу бігли юні танцівниці.
Нас юність в різні боки повела.
Поїхали обидві на навчання.
Дорога повернула до села,
Де журавлиний клекіт на світанні.
Ділю із нею радість і журу,
Дорослі діти, підростають внуки.
Я вдячна матері і Богу за сестру,
За всі ази життєвої науки.

 

* * *

 

Материнство

Які медові материнства миті!
Безсонна ніч... Чомусь маля не спить.
Все ж дні мої надіями сповиті,
Снується павутинням мрії нить.

Уперше син розкрив маленький ротик,
Беззуба усмішка, голівка до грудей
І цицю пробує на смак, а руці дотик
Приємний і ріднішає щодень.

А інколи щипне мене за носа,
Усе, що бачить, пробує на смак.
Ще може навіть смикнути за коси,
Та я не злюсь. Росте! Росте козак!

Теплом сповиті дні мої в домівці,
Їх не затьмарить часу швидкоплин.
Дитя погладжу ніжно по голівці.
Який солодкий запах! Це - мій син.

 

* * *

 

Син

Десь є біла палата,
У ній жінка сумна...
Люди в білих халатах.
Біла, біла стіна.
Не від холоду плаче,
Терпить біль неспроста,
Буде радість, одначе,
Народилось дитя.
Сльози так  - від знемоги…
Молода ще яка!
Буде щастя, тривоги.
Лине часу ріка.
Біль дитячий, мов ранка.
Знов гаряче чоло...
Як спокійна ніч, зранку
Скаже: "Так, повезло!"
Всі недоспані ночі,
Коли пальчик болить,
Ой ті долі жіночі!
Спокій там лиш на мить.
Перші зубки, ангіна
І вітрянка, і грип,
У зеленці коліна,
Чомусь голос охрип.
Кабінети зубного,
Із людьми коридор.
Вушко коле від чого?
Ліки випише ЛОР.
Дні минають за днями.
Виростає синок.
Та болить серце в мами,
Бо не вивчив урок.
Приголубить в невдачі,
Коли море проблем.
В сина є перездачі -
Сум у мами вогнем.
Мама поруч з тобою,
Твій порадник і друг,
Щирим серцем з любов'ю
Береже від недуг.
Стануть білими коси.
В'януть квіти краси.
Мама в тебе  не просить,
Ти їй сам принеси.

 

* * *

 

Весільний рушник    

Весільний рушник вишивала для доні,
Бо, звісно, - студентка і часу нема.
На тім полотні вишивала я долю,
Хоч доня її вибирала сама.
Рушник - на любов, на нім ружі червоні,
Калинові грона, як символ краси,
Ще вишила двох павичів, щоби доні
У парі довіку життя перейти.
Квітки берегині. В них - мати-природа,
Родина у вишивці тій чарівній,
А маки, пташки - це продовження роду...
Усі візерунки вдавались мені.
Я вишила щастя на тім рушникові,
Початок у ньому з легкої руки.
Щоб кращою доля, щоб мила розмова,
Мир, злагода в домі на довгі роки.

 

* * *

 

З віком людина мудріша

З віком людина мудріша,
Вміє читати мовчання,
Стримана, трохи добріша,
Інші думки, сподівання.
Впевнена та незалежна
У поведінці, в розмові,
Зважує все обережно 
В кожному реченні, слові.
Знає котре дріб'язкове,
Вміє цінити порядність.
Усе це не випадково,
Просто - далекоглядність.
Час дуже швидко минає.
Діти давно вже дорослі.
З віком людина впізнає
Друзів хороших наосліп.

(зі збірки поезій "Стежина до щастя")

 

Марія Яновська. Вірші про родину

Поезії надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Марія Яновська. Поезії
Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Автор 5-х поетичних збірок:  «Квіти любові», «Не забувай, «Голос голубки» (видавництво «Лілія») та « Стежина до щастя» (видавництво «Час Змін. Інформ»), «Мереживо долі». Член літературної студії «Бистрінь» імені Н. Чира. Співпрацює з композитором Миколою Ведмедерею. На її тексти написано 40 пісень.

 


Останні коментарі до сторінки
«Марія Яновська. Вірші про родину»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми