На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Вірші про ліс. Марія Пригара


Марія Пригара

БЕРІЗКИ

дитячі вірші про ліс, поезії для дітей про ліси, гаї та дереваЦе ж чиї цікаві очки
Поглядають, сонця ждуть?
— То не очки, то листочки,
То берізки так ростуть.
І малі ж вони вдалися:
Ще у них немає віт...
Мов з колиски підвелися,
Задивилися на світ.
Та малим зростати треба,
Бо на те в них сили є...
Налилось дощами небо:
Осінь голос подає.
І деревця посмутніли.
Осьде вперше у житті
В них листочки пожовтіли,
Стали зовсім золоті...
А мине мороз надворі —
Оживуть берізки всі,
Стануть гарні, білокорі,
Наче вимиті в росі.
Підійде лісник надвечір,
Доторкнеться до гілок.
— Гляньте! — скаже.— Із малечі
Отакий підріс гайок!

 

* * *

 

СТРУМОК

Чому на кручі камінь змок,
Хоч гріє літнє сонечко?
Бо коло каменя струмок
Пробив собі віконечко.
Побризкав квіти голубі,
У травах звився стрічкою.
Біжить, співає сам собі:
«Я хочу стати річкою!»
Почув це камінь...
— Гарний спів!
Та я тебе подужаю! —
Скотився й стежку заступив:
— Ставай, струмок, калюжею!
Струмочок в сльози:
— Хочу жить!
Пустіть хоч на хвилиночку! —
І став він землю рить та рить,
Прорив собі щілиночку.
Пробилась крапелька одна,
Скотилась друга кулькою,
І знов струмочок вирина,
Біжить на волі, булькає.
У ньому хвилька хвильку б'є.
Біжить він між травичкою,
А сам усе співа своє:
«Я хочу стати річкою!»

 

* * *

 

ПТАШИНИЙ САД

Пташиний сад! Пташиний сад!
У балці, на полянці!
Сюди веселих пташенят
Приводять мами вранці.
Чижиха перша мчить в садок,
Сідає на ялинці.
Вона аж трьох своїх діток
Сама несе на спинці.
Такі ж пухнасті та малі
Сино.чок і дві дочки.
Бринять, мов дзвоники, в гіллі
Тоненькі голосочки.
Сорока з донькою летить
І каже їй на вухо:
— Ти ж, доню, тихо тут посидь,
Бо скажуть — цокотуха!
Із дятлом вдвох біжить синок,
Чубате дятленятко.
Він зразу виліз на сучок
І стукає, як татко!
А вже вільшаночка співа:
— Ставайте в пари, діти! —
Росу обтрушує трава,
Під сонцем пахнуть квіти!
І сто веселих пташенят
Підспівують вільшанці.
Пташиний сад! Пташиний сад
У балці, на полянці!

 

* * *

 

ПАХНЕ ЛІТО

Марія Пригара, вірші про ліс, Пахне літоНа дзвінкій галяві теплим літом
Заквітчалась липка першим цвітом,
І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»
Зашуміли трави над землею,
Здивувались також разом з нею.
Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой же дух солодкий на галяві!
Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі...»
Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»
І радіють бджоли-міхоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»
Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,— скільки шуму?»
І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.
В лісі меду теплого налито.
Пахне цвіт на липці.
Пахне літо!

 

* * *



ЖУРАВЛІ

Журавлі пролітали над бором,
Із ріднею прощалися хором.
Сіли смерком на тихій полянці,
Запросили все птаство до танців.
Розмовляли вони із совою,
Похитала сова головою:
«Я, журавлики, хмура на вдачу,
Я приємності в танцях не бачу!»
Кличе крука журавка із хати:
«Ой дідусю, ідіть танцювати!»
Крук на ції розсердився речі:
«В мене роки, журавко, старечі!
Не літаю далеко від дому.
Де там тупати в танцях старому!»
Та вже інші прокинулись птиці.
«Ой, заждіть нас! — щебечуть синиці.
Ми страшенно до танців охочі:
Потанцюєм хоч би й серед ночі!»
Тут щиглі заспівали щосили,
їх журавлики теж запросили.
Прилетіли чижі й чиженята:
«В нас також танцюристів багато!»
І такі почалися забави,
Що у полі сполохались гави.
Позбігались вовки-сіроманці,
Засвітили очима до танців.
Журавлеві схилятися ліньки:
З ним синичка кружляє навшпиньки.
Він їй каже:
«Ця нічка остання,
Потанцюємо вдвох на прощання.
Я ж у вирії буду, не вдома,
Ще коли повернусь — невідомо!»
...Ой журавлику, нащо ця мова?
Як покличе весняна діброва,
Як покличуть зеленії хащі,
Найрідніші у світі, найкращі,—
Будеш линути в рідну країну,
Будеш пісню співать журавлину!

 

* * *
 

НЕЗВИЧАЙНІ МАНДРІВНИКИ

Марія Пригара, вірші про птахів. Незвичайні мандрівники

До нашого лісу
У сонячну пору
З'явились мандрівники
З польського бору.
Самі різнобарвні,
Хвости золотисті.
Стоять і красуються
В темному листі.
Яка у них мова?
Страшенно хвилюється
Тиха діброва.
Примчали сороки,
Біжать білченята.
Куди не поглянеш —
Блищать оченята.
Зирнула із хащі
Коза полохлива.
«Які ж вони гарні!» —
Підскочила з дива.
Образився одуд:
«Ми теж не безхвості!» —
Хвоста розпускає,
Щоб бачили гості.
Прибігла лисиця,
Зиркнула тривожно:
«Що ж, гості як гості...
А їсти їх можна?»
І тут серед птаства
Як здійметься галас:
«Тікай звідси, рижа!
Ось ми тобі зараз!»
Чкурнула лисиця,
Розсердилась дуже:
«Хай роблять що хочуть
Мені це байдуже!»
І раптом куріпки:
«Що з нами сьогодні!
Та як нам не сором!
Та гості ж голодні!»
І тут запросили
Усіх до сніданку:
Вів одуд фазана,
Куріпка — фазанку.
Із цілого лісу
Злетілися птиці.
Були на сніданок
Горіхи й брусниці.
Приніс щиглик меду,
А сойка — ожини.
«Куштуйте, будь ласка,
Щоб ми подружили!»
Вклонялися гості,
Розкинувши крила.
їм мова тутешня
Була зрозуміла.
Вони побраталися
Із хазяями.
Сказали їм птиці:
«Лишайтеся з нами!»

 

* * *
 

ЗНЯЛИСЯ ВЕСЛА...

Марія Пригара, вірші про птахів

 

Знялися весла — раз! два! три!
Вперед! Щаслива путь!
Попутні віють нам вітри,
І хвилі вслід пливуть.
Линь, човнику, пливи!
Можливо, знайдем на путі
Незнані острови.
Нам луки дихають теплом,
Медами пахне цвіт.
Кружляє бабка над веслом,
Як синій самоцвіт.
Малеча — жабки водяні —
Сховались під листком
І вчаться кумкати пісні
Тоненьким голоском.
Лелека скоса — зирк на них!
Мовляв, поснідать час.
Та раптом начебто застиг
І дивиться на нас.
Поважно голову схилив,
Замислившись на мить.
...І скільки ще навколо див,
Що всіх і не злічить!

 

* * *
 

ПЕРША ЗЛИВА

От так спека! От так літо!
Пожовтіли дерева!
— Пити! Пити! — просять квіти.
— Пити! — хилиться трава.
Та дивися — сунуть хмари
Грізним військом бойовим.
І вгорі важким ударом
Прокотився перший грім.
Вже от-от почнеться злива,
Перші краплі на землі,
І квітки до них жадливо
Тягнуть ротики малі.

 

* * *
 

СОСОНКА

Линув дощик, линув,
Та й пропав на сонці.
Тисячі краплинок
На малій сосонці.
Зліва глянь — сріблясті.
Справа глянь — іскристі.
От сосонці щастя!
Ніби вся в намисті.
Де не взявся вітер
І регоче дзвінко:
— Ось шарпну за віти,
Обтрушу краплинки!
І свистить, і скаче,
Мов пустун-хлопчисько.
Ти цього не бачив?
Подивися зблизька.

 

* * *

 

ЩО СТАЛОСЯ В ЛІСІ...

Гроза помалу підповзла 
І гримнула ударами,
Мов сотня велетнів зозла 
Побилась десь за хмарами.

І тут як вдарить — просто в ліс! 
Як закурить живицею!
Вершину дерева навкіс 
Зітнуло блискавицею.

Умить обвуглилась кора, 
Зігнувся стовбур колесом.
Всю ніч у дощ сосна стара 
Стогнала кволим голосом.

Марія Пригара, вірші про ліс та природу. Що сталося в лісі

Не змило жару на сосні, 
Не потопило в повені: 
Лишились іскри вогняні, 
В дуплі глибокім сховані

Вітер-гульвіса
Блукав серед бору,
Жартом сосну розхитав
Товстокору,

І, пробиваючись
В жовтій іржі,
З неї побігли
Червоні вужі.

Листя лизнули,
Засохле гілля —
І закурила
Димками земля!

Марія Пригара, вірші про ліс та природу. Що сталося в лісіЗразу з-під явора 
Вибіг їжак,
Весь нашорошився: 
«Щось тут не так!»

Бачить — палає 
Під соснами глиця, 
Та й покотився, 
Мов блискавиця!
 
Скочив ікластий кабан
Із болота.
Став, наче вритий:
«Ой лишенько! Що то?»

Та й почухрав
Між сухими кущами,
Тільки гіллячки 
Услід затріщали!

Вище здіймаються 
Диму хмарини: 
Кинулись врозтіч 
Птахи і тварини.

Онде, забувши 
Про давні сварки, 
Поруч з козою 
Тікають вовки.

Заєць аж писнув:
«Рятуйте, бо гину!» -
Та як не вискочить
Лису на спину!

Змовчав хитрюга —
І в воду поліз:
Він і собі
Налякався до сліз!

Звірі озерце
В бору загатили,
Полум’я слідом
Женеться щосили.

Віття дерева
Схиляють з плачем:
«Ви повтікали,
А ми ж не втечем!»

Люта пожежа 
Бушує, як море.
Хто її стримає,
Хто переборе?

І, відрізаючи 
Ворогу путь,
Люди на полум’я 
В наступ ідуть.

Запрацювали 
Мотики й лопати:
«Треба шляхи йому 
Перекопати!»

Навстріч костри запалали 
До хмар!
«Дуже боїться 
Пожару пожар!»

Гасять і гасять,
Аж іскри з долонь!
Не відступає 
Клятий вогонь!

Звістка до міста 
Лине в тривозі.
Чути у відповідь:
«Ми вже в дорозі!» 

І, порозгонивши 
Утлі хмарки,
На допомогу 
Мчать літаки.

Парашутисти 
Сиплються долі.
Вже приземлились,
Вже вони в полі.

Наче солдати —
В битву одразу.
Очі поблискують 
З-під протигаза.

В землю заряди ховають, 
Як міни.
В полум’ї линуть 
Димні хвилини.

Раптом ударили 
Вибухи злі,
Знявши у небо 
Фонтани землі.

Хвилі вогненні 
Впали, зчорніли.
Не подолати їм 
Людської сили.

Гасне пожежа,
Ніби сама.
Вже її вбили.
Згасла!
Нема!

 

* * *

 

ЛОЗИНКА

Помилилась, лозиночка, помилилась!
На зимове сонечко задивилась.
А лозинку сонечко пожаліло,
Із-за хмари глянуло та й пригріло.
І лозинка ніжиться, ніби літом,
«Зацвіту я,— думає,— срібним цвітом,
Бо лихої віхоли вже немає
І зима світ за очі утікає».
Засріблились котики на лозинці,
Аж морози сунуться поодинці.
«Отака ти смілива та зухвала?
А не рано зиму ти поховала?»
І коли ударили злі морози,
Покотились по лозиночці дрібні сльози.
«Не боюсь я мерзнути і терпіти,
Та померзнуть котики, мої діти...»
І в зимовій віхолі, в завірюсі,
Обізвались котики до матусі:
«Та невже нам гинути у нещасті?
Ми не змерзнем, матінко, ми — пухнасті!»
І срібляться котики у завії,
Порошинки падають їм на вії.
А зимове сонечко їх жаліє —
Із-за хмари визирне та й пригріє!


За матеріалами: Марія Пригара. "Ручаї". Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, "Веселка", 1968.

 

Більше віршів про ліс на нашому сайті:

Вірші про ліс

Вірші про лісЧитайте вірші про ліс Марійки Підгірянки, Марії Пригари, Івана Коваленка, Андрія М'ястківського, Павла Тичини.

 

 

 

 

 

 

 

Більше творів Марії Пригари:

Вірші для дітей від Марії Пригари
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей та дівчат, про школу та дім, про ліс та природу, про тварин та птахів, про війну, про Дніпро, про козаків-запорожців.

Останні коментарі до сторінки
«Вірші про ліс. Марія Пригара»:
Валерія , 2015-10-05 19:01:16, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1    + Додати коментар