Вірші про ліс. Марія Пригара


 

дитячі вірші про ліс, поезії для дітей про ліси, гаї та дерева

 

 

Марія Пригара

БЕРІЗКИ

Це ж чиї цікаві очки
Поглядають, сонця ждуть?
— То не очки, то листочки,
То берізки так ростуть.
І малі ж вони вдалися:
Ще у них немає віт...
Мов з колиски підвелися,
Задивилися на світ.
Та малим зростати треба,
Бо на те в них сили є...
Налилось дощами небо:
Осінь голос подає.
І деревця посмутніли.
Осьде вперше у житті
В них листочки пожовтіли,
Стали зовсім золоті...
А мине мороз надворі —
Оживуть берізки всі,
Стануть гарні, білокорі,
Наче вимиті в росі.
Підійде лісник надвечір,
Доторкнеться до гілок.
— Гляньте! — скаже.— Із малечі
Отакий підріс гайок!

 

* * *

 

СТРУМОК

Чому на кручі камінь змок,
Хоч гріє літнє сонечко?
Бо коло каменя струмок
Пробив собі віконечко.
Побризкав квіти голубі,
У травах звився стрічкою.
Біжить, співає сам собі:
«Я хочу стати річкою!»
Почув це камінь...
— Гарний спів!
Та я тебе подужаю! —
Скотився й стежку заступив:
— Ставай, струмок, калюжею!
Струмочок в сльози:
— Хочу жить!
Пустіть хоч на хвилиночку! —
І став він землю рить та рить,
Прорив собі щілиночку.
Пробилась крапелька одна,
Скотилась друга кулькою,
І знов струмочок вирина,
Біжить на волі, булькає.
У ньому хвилька хвильку б'є.
Біжить він між травичкою,
А сам усе співа своє:
«Я хочу стати річкою!»

 

* * *

 

ПТАШИНИЙ САД

Пташиний сад! Пташиний сад!
У балці, на полянці!
Сюди веселих пташенят
Приводять мами вранці.
Чижиха перша мчить в садок,
Сідає на ялинці.
Вона аж трьох своїх діток
Сама несе на спинці.
Такі ж пухнасті та малі
Сино.чок і дві дочки.
Бринять, мов дзвоники, в гіллі
Тоненькі голосочки.
Сорока з донькою летить
І каже їй на вухо:
— Ти ж, доню, тихо тут посидь,
Бо скажуть — цокотуха!
Із дятлом вдвох біжить синок,
Чубате дятленятко.
Він зразу виліз на сучок
І стукає, як татко!
А вже вільшаночка співа:
— Ставайте в пари, діти! —
Росу обтрушує трава,
Під сонцем пахнуть квіти!
І сто веселих пташенят
Підспівують вільшанці.
Пташиний сад! Пташиний сад
У балці, на полянці!

 

 

 

Марія Пригара, вірші про ліс, Пахне літо

 

 

ПАХНЕ ЛІТО

На дзвінкій галяві теплим літом
Заквітчалась липка першим цвітом,
І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»
Зашуміли трави над землею,
Здивувались також разом з нею.
Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой же дух солодкий на галяві!
Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі...»
Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»
І радіють бджоли-міхоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»
Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,— скільки шуму?»
І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.
В лісі меду теплого налито.
Пахне цвіт на липці.
Пахне літо!

 

* * *



ЖУРАВЛІ

Журавлі пролітали над бором,
Із ріднею прощалися хором.
Сіли смерком на тихій полянці,
Запросили все птаство до танців.
Розмовляли вони із совою,
Похитала сова головою:
«Я, журавлики, хмура на вдачу,
Я приємності в танцях не бачу!»
Кличе крука журавка із хати:
«Ой дідусю, ідіть танцювати!»
Крук на ції розсердився речі:
«В мене роки, журавко, старечі!
Не літаю далеко від дому.
Де там тупати в танцях старому!»
Та вже інші прокинулись птиці.
«Ой, заждіть нас! — щебечуть синиці.
Ми страшенно до танців охочі:
Потанцюєм хоч би й серед ночі!»
Тут щиглі заспівали щосили,
їх журавлики теж запросили.
Прилетіли чижі й чиженята:
«В нас також танцюристів багато!»
І такі почалися забави,
Що у полі сполохались гави.
Позбігались вовки-сіроманці,
Засвітили очима до танців.
Журавлеві схилятися ліньки:
З ним синичка кружляє навшпиньки.
Він їй каже:
«Ця нічка остання,
Потанцюємо вдвох на прощання.
Я ж у вирії буду, не вдома,
Ще коли повернусь — невідомо!»
...Ой журавлику, нащо ця мова?
Як покличе весняна діброва,
Як покличуть зеленії хащі,
Найрідніші у світі, найкращі,—
Будеш линути в рідну країну,
Будеш пісню співать журавлину!

 

 

 

------------------------------

 

 

 

НЕЗВИЧАЙНІ МАНДРІВНИКИ

До нашого лісу
У сонячну пору
З'явились мандрівники
З польського бору.
Самі різнобарвні,
Хвости золотисті.
Стоять і красуються
В темному листі.
Яка у них мова?
Страшенно хвилюється
Тиха діброва.
Примчали сороки,
Біжать білченята.
Куди не поглянеш —
Блищать оченята.
Зирнула із хащі
Коза полохлива.
«Які ж вони гарні!» —
Підскочила з дива.
Образився одуд:
«Ми теж не безхвості!» —
Хвоста розпускає,
Щоб бачили гості.
Прибігла лисиця,
Зиркнула тривожно:
«Що ж, гості як гості...
А їсти їх можна?»
І тут серед птаства
Як здійметься галас:
«Тікай звідси, рижа!
Ось ми тобі зараз!»
Чкурнула лисиця,
Розсердилась дуже:
«Хай роблять що хочуть
Мені це байдуже!»
І раптом куріпки:
«Що з нами сьогодні!
Та як нам не сором!
Та гості ж голодні!»
І тут запросили
Усіх до сніданку:
Вів одуд фазана,
Куріпка — фазанку.
Із цілого лісу
Злетілися птиці.
Були на сніданок
Горіхи й брусниці.
Приніс щиглик меду,
А сойка — ожини.
«Куштуйте, будь ласка,
Щоб ми подружили!»
Вклонялися гості,
Розкинувши крила.
їм мова тутешня
Була зрозуміла.
Вони побраталися
Із хазяями.
Сказали їм птиці:
«Лишайтеся з нами!»

Марія Пригара, вірші про птахів. Незвичайні мандрівники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

------------------------------

 

 

 
Марія Пригара, вірші про птахів

ЗНЯЛИСЯ ВЕСЛА...

Знялися весла — раз! два! три!
Вперед! Щаслива путь!
Попутні віють нам вітри,
І хвилі вслід пливуть.
Линь, човнику, пливи!
Можливо, знайдем на путі
Незнані острови.
Нам луки дихають теплом,
Медами пахне цвіт.
Кружляє бабка над веслом,
Як синій самоцвіт.
Малеча — жабки водяні —
Сховались під листком
І вчаться кумкати пісні
Тоненьким голоском.
Лелека скоса — зирк на них!
Мовляв, поснідать час.
Та раптом начебто застиг
І дивиться на нас.
Поважно голову схилив,
Замислившись на мить.
...І скільки ще навколо див,
Що всіх і не злічить!

 


 

------------------------------

 

 

 

ПЕРША ЗЛИВА

От так спека! От так літо!
Пожовтіли дерева!
— Пити! Пити! — просять квіти.
— Пити! — хилиться трава.
Та дивися — сунуть хмари
Грізним військом бойовим.
І вгорі важким ударом
Прокотився перший грім.
Вже от-от почнеться злива,
Перші краплі на землі,
І квітки до них жадливо
Тягнуть ротики малі.

 

* * *
 

СОСОНКА

Линув дощик, линув,
Та й пропав на сонці.
Тисячі краплинок
На малій сосонці.
Зліва глянь — сріблясті.
Справа глянь — іскристі.
От сосонці щастя!
Ніби вся в намисті.
Де не взявся вітер
І регоче дзвінко:
— Ось шарпну за віти,
Обтрушу краплинки!
І свистить, і скаче,
Мов пустун-хлопчисько.
Ти цього не бачив?
Подивися зблизька.

 

 

 

------------------------------

 

 

 

ЩО СТАЛОСЯ В ЛІСІ...

Гроза помалу підповзла 
І гримнула ударами,
Мов сотня велетнів зозла 
Побилась десь за хмарами.

І тут як вдарить — просто в ліс! 
Як закурить живицею!
Вершину дерева навкіс 
Зітнуло блискавицею.

Умить обвуглилась кора, 
Зігнувся стовбур колесом.
Всю ніч у дощ сосна стара 
Стогнала кволим голосом.

Не змило жару на сосні, 
Не потопило в повені: 
Лишились іскри вогняні, 
В дуплі глибокім сховані

Вітер-гульвіса
Блукав серед бору,
Жартом сосну розхитав
Товстокору,

І, пробиваючись
В жовтій іржі,
З неї побігли
Червоні вужі.

Листя лизнули,
Засохле гілля —
І закурила
Димками земля!

Зразу з-під явора 
Вибіг їжак,
Весь нашорошився: 
«Щось тут не так!»

Бачить — палає 
Під соснами глиця, 
Та й покотився, 
Мов блискавиця!
 
Скочив ікластий кабан
Із болота.
Став, наче вритий:
«Ой лишенько! Що то?»

Та й почухрав
Між сухими кущами,
Тільки гіллячки 
Услід затріщали!

Вище здіймаються 
Диму хмарини: 
Кинулись врозтіч 
Птахи і тварини.

Онде, забувши 
Про давні сварки, 
Поруч з козою 
Тікають вовки.

Заєць аж писнув:
«Рятуйте, бо гину!» -
Та як не вискочить
Лису на спину!

Змовчав хитрюга —
І в воду поліз:
Він і собі
Налякався до сліз!

Звірі озерце
В бору загатили,
Полум’я слідом
Женеться щосили.

Віття дерева
Схиляють з плачем:
«Ви повтікали,
А ми ж не втечем!»

Люта пожежа 
Бушує, як море.
Хто її стримає,
Хто переборе?

І, відрізаючи 
Ворогу путь,
Люди на полум’я 
В наступ ідуть.

Запрацювали 
Мотики й лопати:
«Треба шляхи йому 
Перекопати!»

Навстріч костри запалали 
До хмар!
«Дуже боїться 
Пожару пожар!»

Гасять і гасять,
Аж іскри з долонь!
Не відступає 
Клятий вогонь!

Звістка до міста 
Лине в тривозі.
Чути у відповідь:
«Ми вже в дорозі!» 

І, порозгонивши 
Утлі хмарки,
На допомогу 
Мчать літаки.

Парашутисти 
Сиплються долі.
Вже приземлились,
Вже вони в полі.

Наче солдати —
В битву одразу.
Очі поблискують 
З-під протигаза.

В землю заряди ховають, 
Як міни.
В полум’ї линуть 
Димні хвилини.

Раптом ударили 
Вибухи злі,
Знявши у небо 
Фонтани землі.

Хвилі вогненні 
Впали, зчорніли.
Не подолати їм 
Людської сили.

Гасне пожежа,
Ніби сама.
Вже її вбили.
Згасла!
Нема!

Марія Пригара, вірші про ліс та природу. Що сталося в лісіМарія Пригара, вірші про ліс та природу. Що сталося в лісі

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

-------------------------------------------

 

 

 

ЛОЗИНКА

Помилилась, лозиночка, помилилась!
На зимове сонечко задивилась.
А лозинку сонечко пожаліло,
Із-за хмари глянуло та й пригріло.
І лозинка ніжиться, ніби літом,
«Зацвіту я,— думає,— срібним цвітом,
Бо лихої віхоли вже немає
І зима світ за очі утікає».
Засріблились котики на лозинці,
Аж морози сунуться поодинці.
«Отака ти смілива та зухвала?
А не рано зиму ти поховала?»
І коли ударили злі морози,
Покотились по лозиночці дрібні сльози.
«Не боюсь я мерзнути і терпіти,
Та померзнуть котики, мої діти...»
І в зимовій віхолі, в завірюсі,
Обізвались котики до матусі:
«Та невже нам гинути у нещасті?
Ми не змерзнем, матінко, ми — пухнасті!»
І срібляться котики у завії,
Порошинки падають їм на вії.
А зимове сонечко їх жаліє —
Із-за хмари визирне та й пригріє!

 

За матеріалами: Марія Пригара. "Ручаї". Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, "Веселка", 1968 р.

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Вірші про ліс
Читайте вірші про ліс від Марійки Підгірянки, Марії Пригари, Івана Коваленка, Андрія М'ястківського, Павла Тичини, Леоніда Полтави, Наталки Поклад, Оксани Кротюк, Анатолія Качана, Володимира Підпалого, Леоніда Талалая, Анатолія Костецького, Сергія Губерначука.

 

Більше творів Марії Пригари:

Вірші для дітей від Марії Пригари
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей та дівчат, про школу та дім, про ліс та природу, про тварин та птахів, про війну, про Дніпро, про козаків-запорожців.

Останні коментарі до сторінки
«Вірші про ліс. Марія Пригара»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми