На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

"Мамин синок" (оповідання Василя Стефаника)


Василь Стефаник

МАМИН СИНОК

 

(Юрчикові)

Василь Стефаник, Мамин синок,  оповідання для дітей

В суботу рано вибігла Михайлиха за поріг хати і заговорила до себе дзвінким голосом:
   
    — Ба, не знав, де бахур подівси? Десь воно ландає, десь воно нишпорить по дворі, як курка. Ану, ци би ти єго вдержєла у хаті? Зчесала бих бахура, та й нема.
   
    За хвилю пішла до стодоли подивитися, чи коло Михайла нема бахура. . .
   
    — Ото, в тебе також розум?? Не наженеш хлопця до хати, але коло себе тримаєш на студені. Ходи, Андрійку, до хати, та дам яблуко таке червоне, що аж!
   
    — Не йди, дурний, бо мама бреше, мама хоче чєсати, та й гулить тебе,— сказав і зареготався Михайло.
   
    — Цес чоловік, бігме, вістарів розум! Таже дитина отут замерзне коло тебе. Не слухай, Андрійку, дєді, бо дєдя дурний, але ходи до хати, а я тебе зчешу та й дам булку та й яблуко. Ая!
   
    — Коли ви не дасте.
   
    — Ходи, ходи, бігме, дам.
   
    Та й взяла за руку, та й повела до хати.
   
    — Я тебе файно вімию, вічєшу, а завтра підеш зо мнов до церкови. Мама таку файну сорочечку і поясок дасть. Всі будуть дивитиси та й муть казати: аді, який Андрійко красний!
   
    — А яблуко дасте, ма?
   
    — Дам, дам, богато.
   
    — А булку?
   
    — Та й булку...
   
    — А до церкви озмете?
   
    — Озму, озму...
   
    — То чешіть.
   
    І мама взяла мити голову Андрійкові. Цятки - води спадали поза ковнір, і Андрійко ледви витримував, аби не плакати.
   
    — Тихонько, тихонько, мама так файно вімиє, вімиє! Личко буде як папірчєк, а волосе таке, як лен. Над усі хлопці будеш найкращий!
   
    — Коли-бо кусає...
   
    — Мама геть вічєше, нічо не буде кусати. Так легонько буде, що ей, де!
   
    — А як вічєшете та й дасте булку та й яблуко, то пустите надвір?
   
    — А що ж, уберу тебе, та й підеш геть далеко, геть, геть...
   
    — Добре, я піду до вуйниного Івана. Мама Андрійка вимила, та й взяла на коліна, та й чесала.
   
    — Ма, а коло дєді є кіт, та й таких миший ловить та й душить.
   
    — Бо миші зерно трубять та шкоду робля...
   
    — Нащо шкоду?
   
    — Аби не було що молотити та й молоти.
   
    — А що ж вони їде?
   
    — Таже зерно...
   
    — Як?
   
    — Е, з тобов не договорив би си... Треба, аби ті дєдя увечір підстриг, бо, аді, яке патлате волосе.
   
    — По-парубоцьки, ма?
   
    — Аякже, таже ти у мене парубок.
   
    — Та й видиш, що вже, а ти не хочеш ніколи давати чєсатиси. Ану-ко подивиси в дзеркало, як, файно?
   
    Андрійко виглядав як скупаний, волосся спадало маленькими білими нивками на чоло і шию. Очі були сині, а губи червоні. Мама дала йому яблуко і булку, він сховав у пазуху.
   
    — Я хочу до вуйни.
   
    — Уперед з'їж яблуко, та потім підеш, бо хлопці відоймуть.
   
    — Я не покажу. Хочу до вуйни.
   
    — То йди про мене.
   
    Вбрала його в чобітки, в свою кожушинку, в татів капелюх та й пустила надвір.
   
    — А дивиси, аби-с упав, а то буду бити... Сіла в хаті шити.
   
    — Не біси, такий мудрий, як старий. Не мав би си в кого вдати! Вікапаний Міхайло. А зараз упоминаєси заплати за чєсанє.
   
    І мама всміхнулася і шила далі.
   
    — Коби здоров ріс та чемний. Має три роки та й геть очинашу береси. Такий старогрецький, а такий пустєк , що хату догори ногами здоймає. Так не раз допече, що мус бити. Якби не бив, то нічо би з него не було.
   
    Підняла голову, глянула у вікно.
   
    — Це вже вполудне, а Міхайло ще не входить полуднувати. А бахура нема. Десь, певне, чипить на снігу та й ме кашлати...
   
    Вечором сидів Михайло на лаві та й держав на колінах Андрія. Вогонь палахкотів у печі і освітлював хату червоним світлом. Михайлиха сиділа перед печею та варила вечерю.
   
    — Ти зійшов, старигане, на діточий розум, та лиши дитину в супокою, не підкидай ним, як гарбузом. Йди, Андрійку, до мами.
   
    — Коли я не хочу.
   
    — А ти чий — дєдів чи мамин? — питав Михайло.
   
    — Дєдів...
   
    — А кого меш бити?
   
    — Маму.
   
    — А ти, підвіяний, та я тобі яблука та булки даю, а ти мене бити!
   
    — Дєдя тобі купить богато яблук, бо ти дєдів.
   
    — Ой, ци ни пес. дєдя тобі купить? Ти би ніколи не видів нічо.
   
    — Ану-ко покажи, як ти меш їхати у воську на коні?
   
    Хлопець сів на поривач і брикав по хаті.
   
    — Доста, доста, Андрійку, на тобі солімку та пінку з молока збирай.
   
    Андрій опинився коло печі і збирав пінку.
   
    — Мо, Андрі, а ти що купиш мамі?
   
    — Червоні чоботи.
   
    — А дєдиві?
   
    — Дєдиві нічо не хочу.
   
    — Файний синок мамин. Михайло взяв його знов на коліна.
   
    — Ти як називаєшси?
   
    — Андрій Косминка.
   
    — А хто ти є?
   
    — Луский радикал. *
   
    — Добре. А куди ти поїдеш?
   
    — До Канади.
   
    — На чим поїдеш?
   
    — На такі шіфі, як хата, великі, таким морем широким, широким, геть, геть...
   
    — А дєдю озмеш з собов?
   
    — Озму дєдю, та й маму, та й Івана вуйниного, та й геть поїдемо...
   
    — Йди, йди, не зіціруй хлопця та не бери на акзамент , бо ще всне без вечері.
   
    — Але поміркуй, який бахур мудрий, геть все знає!


Примітки

* Луський радикал — руський (тобто український) радикал — жартівлива згадка про народницьку політичну партію в Галичині, до якої належав і сам В. Стефаник.



Пояснення місцевих, запозичених та застарілих слів

Аді — а диви; ось же.
Акзамент — екзамен, іспит.
Бахур — (з єврейської) малюк, парубок.
Вуйна — дядина, жінка дядька.
Бігме — їй-богу.
Гулити — ошукувати, зводити.
Дьидя, дєдя — батько, тато.
Зіцірувати — муштрувати.
Ковнір — комір.
Ландати — волочитися.
Меш, мут — маєш, будеш; мають, будуть.
Не біси — в контексті: подивись.
Поривач — коцюба.
Пустьик — пустун, збиточник.
Старогрецкий — в контексті: розумник.
Трубити — травити; чинити шкоду.
У воську — у війську.
Файний — гарний.
Цес — цей.
Чипіти — стояти нерухомо, стирчати.
Шіфа — (з німецької) корабель.
Шлях трафить — хай поб’є лиха година.

 

За матеріалами: Василь Стефаник. "Кленові листи. Оповідання. вступна стаття М. Ф. Нечиталюка. Ілюстрації Г. В. Якутовича. Київ, "Дніпро", 1987, стор. 63 - 77.

 

Більше творів Василя Стефаника на нашому сайті:

Оповідання Василя Стефаника
Уся проза письменника складає невелику книжку, але ця книжка створює цілий світ — самобутній, неповторний і магічний. Читайте оповідання Василя Стефаника: "Мамин синок", "Давня мелодія", Камінний хрест".

Останні коментарі до сторінки
«"Мамин синок" (оповідання Василя Стефаника)»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар