Максим Коровниченко. Вірші про російське вторгнення в Україну

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Максим Коровниченко

23.02.22. ЗА ДЕНЬ ДО...

Двадцять третього числа були пом'якше ми,
Але все змінилося в ту зиму.
Двадцять третього ми всі були інакшими —
Двадцять третього ми всі були живими...

В своїх ліжечках ще спали наші діти,
Снами заплітались батько й мати.
Ми не знали, що хтось хоче нас убити,
А вони вже йшли нас убивати.

Ще живуть свої життя звичайні люди,
І міста ще незруйновані та цілі.
Та вже ранком всім покаже лютий:
Це усе прості воєнні цілі.

Неприродно чорними орбітами
Неньку всю ізрíзали окопи.
Виявляється, так легко бути вбитими
В серці ситої сучасної Європи

Духом вільним, зброєю стрілецькою
Треба впоратись з навалою ординською.
Розмовляє уві сні дочка німецькою
Та в вотсапі пише українською.

Завтра дехто зробить все по-своєму,
Стане в стрій – незламний та упертий.
Завтра вони будуть всі героями –
Хтось в окопі, дехто – у безсмерті.

Ми тримаємо цю землю як титани
Ми згадали, що у нас вона одна.
Двадцять третього були у всіх нас плани,
Але зранку ми дізналися – ВІЙНА.

(23.02.2023)

***
Ми були сліпі, бо ми не бачили,
Як вона зростала поступово.
Схід лунав прокльонами собачими,
Та й таке: далеко – і чудово.

Мов хвороба в тілі непочутому,
Сили набиралася вона.
І у двадцять другому у лютому
Ми прокинулись від вибухів – війна!

Та, що нам здавалася не "нашою",
До якої поступово просто звикли,
Стала переповненою чашею:
Малороси, треба, щоб ви зникли!

Наче день сурка, тепер той ранок
Сімсот тридцять небезпечних сірих ранків.
Мов найненаситніша з коханок
Требує кривавих тих сніданків.

Світ ще прикривається манерами,
Грає в ой-йо-ой та ай-яй-яй.
Хтось стає тихенько мільйонерами,
Хтось героєм йде за небокрай.

Я лікуюсь сам – слова відверті:
Стисни зуби та не скигли – і роби.
Так, маньяки дуже хочуть смерті,
Але вкрай не люблять боротьби.

Ти накрий нас, янголе, крилом
Та налий-но віри аж по вінця,
Поможи не стати знов хохлом,
А ростити й далі українця.

(лютий 2024)

* * *

МИ – УКРАЇНЦІ

Ми – українці. В будь-якому разі
Ми вільним та великим є Народом.
Мстимо́ся разом цій москальській мразі –
Можливо, не відразу. Точно згодом.

Ми – українці. Ми у себе вдома:
Зваріть борщу та хлопців нагодуйте.
Коли є страх, то швидше прийде втома:
Рятуйте голову від паніки, рятуйте!

Ми – українці. Пращури казали:
– Де є життя, є місце для надії;
– Картоплю краще смажити на салі;
– Стріляй завжди на фразу: мы с рассии!

Нас не злякають танки та гармати,
Нас не зламати навіть поодинці!
Сьогодні кожен має пам'ятати:
Ми переможемо, бо ми є УКРАЇНЦІ!

(26 лютого 2022)

***
Який "тікати"? Скоро вже городи!
Куди тікати? Йде до нас весна!
Ніде не буде більшої свободи,
Ніж там, де ваша зе́мле запашна.

Куди тікати? Пращурів могили
Убрать весною треба на "гробки".
Де рід твій жив, це ваше місце сили.
І ти його залишиш залюбки?

Твоя бабуся сіяла тут квіти,
А дід тобі показував джмеля.
На цій землі з'явились твої діти,
І це тепер так само їх земля.

Насправді ж, є «тривожной» не валізка –
Це ти тривожний, в паніці юрба.
Нехай десь там росте собі берізка –
Сосна палає в нас, шумить верба.

Як прийде хтось, то треба брати зброю.
Не дінеться нікуди інстаграм.
Закрити не на ключ дім – а собою:
Не можна запускать чужинців в храм.

Там хтось пакує швидко бутерброди:
Нехай бур'ян в чужих краях цвіте.
Який "тікати"? Скоро вже городи!
Ну а городи – то для нас святе!

(лютий 2022)

* * *

МІЙ

Мій пост бойовий – його праве плече.
Рука його вправна зрослася з мечем.
Боронить він землю, родину та дім.
І гоже мені бути поруч із ним.

В людей нині дуже болючі часи.
Нам Батько сказав: «Відведи та Спаси!»
Тому в охоронців роботи багато,
Бо маємо слухатись Нашого Тата.

Бо знижки немає в цієї ціни:
Розпродаж людського життя у війни.
А ми не торгуємо – це найдорожче.
Але це війна. Підстрахуй мене, Отче.

"Мій" каже, що просто десь в центрі Європ
Боронить тихенько маленький окоп.
Але цей окоп – його рідна земля,
На ній народилось його немовля

І він не позволить наразі нікому
Зі зброєю пхатись до нього додому.
А він не позволить – я вже таких знаю,
Бо, справді, рабів не пускають до раю!

Розправлені плечі рабам – привілей.
Їх доля – ненависть до вільних людей.
Претензії світові – це я засвоїв –
Завжди відрізняли рабів від героїв.

Либонь, це звичайна геройська потреба:
Як втримали землю, тримати і небо.
На Небі Героям – пошана та слава!
На жаль, у раю в них вже ціла держава.

Горюють небесні мої побратими,
Бо хлопці додому не прийдуть живими.
Бо як так?! Ми їх не змогли вберегти?!
Крильми обіймають холодні хрести.

"Свого" не пущу я за Темну Межу!
Обітницю дав, що його збережу.
Від кожного бою до кожної битви
Я втілюю в дійсність дитячі молитви.

Небесного війська незримі солдати
Завдання одне – зберегти, врятувати,
Біду відвести та від зла захистити,
Бо вдома чекають дружина та діти.

Знов вибухнув світ, починається бій.
Зайняти місця та тримаємо стрій!
Розправимо ширше над хлопцями крила!
Десь поруч Наш Тато. Ми разом! Ми сила!

(березень 2022)

* * *

ЗАКРИЙ НАШЕ НЕБО

Закрий наше небо своєю долонею-куполом,
Щоб замість ворожих ракет зійшла твоя ласка,
Щоб в Харкові, Бучі, Херсоні, у Маріуполі
Пеклася в домах запашна, дуже сонячна паска.

Завішені вікна у храмі товстою тканиною:
У божому домі ті самі безпекові правила.
У кошику свічка танцює живою краплиною,
Та Діва Марія над дітками крила розправила.

Зійшов Благодатний Вогонь у країні христовій –
Одесу накрило вогнем, що забрав немовля.
Ми прийдемо з церкви та вип'єм Христової крові
За хлопців, тілами яких розговілась земля.

Христосе воскрес. Не здається катам Україна,
Що мають її згвалтувати, убити, розп'яти.
Узимку прокинулась десь людожерна тварина,
Та з нею пролізли в наш дім здичавілі вар'яти.

Фарбуємо яйця своєю та вражою кров'ю –
У наших залізні. Куди вже тій курочкє Рябі.
Павук намагається в кокон сплести Приазов'я –
Вчепився сталевий «Азов» у горлянку незграбі.

Священик освя‌тить молитвою всю Україну,
А всім ворогам її пекло навіки небесне.
Ти вирвала цвяхи з хреста, побілила хатину:
– Країна воскресла! – Воістину, куме, воскресла!

(квітень 2022)

На відео: Вірш "Люди –Титани" читає автор Максим Коровниченко.

ЛЮДИ – ТИТАНИ

Колись дитина запитає: "Тато, хто це?
Чому обличчя їх – суцільні рани?"
– Пішли разо́м подякуємо, доця,
Бо це не просто люди. Це титани.

Оці опечені, скалічені долоні
Тримали що є сили нашу волю.
Їх різали, ламали у полоні –
Ми маємо позбавити їх болю.

Беззубі посмішки, відірвані кінцівки,
Суха рука вісить отой гіллякою.
Піднімеш, доня, очі від бруківки?
Це наш герой – скажи тихенько «Дякую!»

Якщо це слово, здобрене турботою,
Душа почує це. Почує та відтане.
Навіки вдячності людської позолотою
Тепер ви вкриті. Дякую, титани.

Надія гостем стукає у груди,
Заварить зранку каву запашну.
Титани ці – вони звичайні люди,
Які забути хочуть про війну.

(липень 2023)

* * *

ГЕН ВОЇНА

Це не можна купить за біткоїни.
Це не зробиш айфоном як селфі.
Це всередині. Це – Ген Воїна.
Він в тобі, як в надійному сейфі.

Переможемо клятого ящера
Усією, пліч-о-пліч, країною.
Ось за спи́ною встали пращури
Непорушною ввік твердинею.

У землі не буває володаря
Окрім того, хто робить на ній
зроду-віку. Це – Ген Господаря.
Він у праці, важкій, мовчазній.

І земля тобі за́вжди віддячить
І добром тобі щедро вродить,
Але нині сини собачі
Люто нищать цю дивну вроду.

Я без неї – душею безхатько,
Доню, нумо, сідай на плечі!
Це глибинне. І це – Ген Батька.
Він у мирному сні малечі.

Це неправильно – жити розлуками,
Ми планети, в нас є орбіти.
Доки грають батьки з онуками,
Ми щасливі дорослі діти.

Ми усі – ДНК країни,
Унікальна, красива, могутня.
В нас у кожному – Ген Людини.
Збережем його. На майбутнє.

(20.01.2023)

***
Життя мішає свої напої:
Плесне бідою – є повна чаша.
Моя країна – земля героїв.
І це є правда. Яка є наша.

Народе вільний, ти знов засвоїв:
Щоб мир зібрати, ти сієш порох.
Відклали справи та взяли зброю:
Вбивати можна, бо це є ворог.

Слуга режиму, новин заручник,
Весь рід з тобою вже проклят, враже.
Всі миті нині ідуть в підручник,
Бо це є слава. Яка є наша.

Гвалтують землю важкі снаряди –
Земля вагітна страшним приплодом.
Це все, хто скаже, чого заради?
Які врожаї там зійдуть згодом?

Війна ця клята – недобрий спадок:
«Зачем Европа? Союз нам краше!»
І б'ється пращур, і б'є нащадок,
Бо ця земля є відроду наша.

Родини-зграї летять у вирій,
Гармати стихнуть – вертайся, пташе.
Бо діти мають зростати в мирі.
Бо це майбутнє. Яке є наше.

(березень 2023)

* * *

НЕБО

Ми частіше дивимся на небо
Де там Бог? Куди летить ракета?
Не боятись – це людська потреба
Тиха ніч – це правильна прикмета

Небо дивиться блакитними очима
Та ховає погляд винувато:
Вже пробиті крила Серафима*
Та ракет боїться Сивий Тато.

Розриває тишу вий сирени,
Обірвалась пісня солов'їна.
І лише бажання є шалене:
Хай ніхто сьогодні не загине.

Після лютого усі ми стали інші:
Більше люті, менше вже стерильні
У війни є свої діти, свої вірші
Дякую за те, що боже вільні

Нам усіх героїв дуже треба
Пам'ятати ввік за іменами.
Ми частіше дивимся на небо:
Небо синє, сонце жовте – Всесвіт з нами.

(червень 2022)

*Серафим — в християнській традиції найвищий ангельський чин, найбільш наближений до Бога.

Painting by Pazza Pennello.

Painting by Pazza Pennello.

Художниця Pazza Pennello: «Картина «Переродження» — це моя рефлексія на події в Бучі. Метелик — символ душі, відродження. Завершивши картину, я побачила фотографію з рукою вбитої жінки з Бучі, й вона виявилася дуже схожою на руку з моєї картини. Навіть хотіла домалювати червоний лак для нігтів, але вирішила не персоналізувати роботу. Нехай вона уособлює всіх жертв цієї війни».

ПОЧУЙТЕ НАС!

Почуйте нас там хто-небудь,
Наш голос луна з безодні:
Закрийте над нами небо!
Зловісне воно сьогодні.

Вже зранку не чути півня,
Вже руки до крові стерті,
Птахи повертають з півдня,
А небо лякає смертю.

Я поруч – поспи, моя люба,
Я буду всю ніч з тобою.
Господь вистригає чуба,
А янголи чистять зброю.

Лякала біда – не зламала,
Ось люстра тремтить на стелі.
Життя почалося в підвалах –
Вогонь нам наллє коктейлі.

Нам зараз так мало треба –
Розправте над нами крила.
Закрийте, будь ласка, небо,
Як землю ми тут закрили.

(4 березня 2022)

* * *

РАКЕТА

Не засуджуйте дуже поета,
Що римами час ваш виїв.
Він вчора бачив ракету
І вона летіла на Київ.

Красива така, велика,
Мабуть, дорогезна, сука.
Гостинця прислав каліка
Без серця, душі та духа.

Як птах, що вертався з півдня,
Ракета летіла швидко.
Вона налякала півня,
Її прокляла сусідка.

В столиці генсек ООНу
У сховищі заночує.
Попросим за це пардону,
Стурбованість ще відчуєм.

Не люди – живі предмети
І в головах їх – руїни.
Кидають свої ракети
На сильну мою країну

(квітень 2022)

* * *

РІДНІ НЕЗНАЙОМЦІ

Усе життя вмістилось у котомці,
Ворожий танк загородив життєвий шлях.
А десь на сході рідні незнайомці
Бурятів смажать в селах та містах.

Я їх не знаю – ні ім'я, ні віку.
Працюють в офісах чи садять десь городи?
Та маю я повагу превелику:
Здається, ми одного з ними роду.

Сумний святий заплакав на іконці,
Не стримавши нещадного прокльону.
А десь на півдні рідні незнайомці
Тримають що є сили оборону.

Я їх ніколи в очі не побачу
Та мати спільне небо з ними – гордо.
Вони вбивають зграю ту собачу,
Що перегризти хоче наше горло.

Творець борщу наварить десь на сонці:
«Я кожного з повагою зустріну»
Десь зовсім поруч рідні незнайомці
Вмирають за свою й мою країну.

(травень 2022)

* * *

Холодний травень. Двадцять другий рік.
Тепло боїться повертатись в Україну.
Його лякає той дитячий крик,
Яким не має права плакати дитина.

Лякає морок в душах у людей,
Які покликали диявола додому
І анонсують, ніби на Бродвей,
Виставу від Гоморри та Содому.

Холодний травень. Двадцять другий рік.
Ми кожен день збираємось з шматочків.
Всміхнеться сонцю сивий чоловік,
Якому тільки двадцять з чимось рочків.

Земля знечещена: ракети грубий член
Гвалтує це родюче чорне тіло.
Тепер у смерті тисячі імен,
А в янголів одні лиш тільки крила.

Та вільний дух ламатися не звик,
Немає кнопки «стати на коліна».
Холодний травень. Двадцять другий рік.
Тримається чимдуж моя країна.

(Холодний травень 2022 р.)

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова.

ТИ ДОЧЕКАЄШСЯ...

Ти дочекаєшся. Я знаю, дочекаєшся!
Хай смерть кружляє чорною вороною.
Я бачив уві сні, як ти торкаєшся
Щоки моєї теплою долонею.

І я тебе у відповідь торкаюся –
Твого обличчя, шиї та волосся.
Від слабкості своєї відрікаюся,
Не відречусь від дива, що збулося.

Не відречусь від болю та від спогадів,
Що намертво вплелися у генетику.
Це житиме тепер в твоєму погляді,
Цей щем тепер не змити, як косметику.

Ми прокидатимось колись під вільним небом,
Взбадьорить ранок кави аромат.
Хтось намастив все тіло твоє медом
Та в спальні об'явив матріархат.

Такий незвичний затишок на серці,
Йому у радість справи побутові.
Підклеєні та вичищені берці –
Заховані, але напоготові.

Промовист погляд: слово його – дотик,
Все інше в безголоссі недоречне.
Я поцілую твій тяжкий животик:
– Чекаймо, друже! В нас тепер безпечно.

Але це потім. Це все буде потім,
А зараз... як тривога, ти ховайся.
Допоки ми тут з хлопцями в роботі,
Ти бережи себе. Та дочекайся...

(вересень 2022)

* * *

ЗАПРОСИ МЕНЕ З ВІЙНИ НА ПОБАЧЕННЯ...

Запроси мене з війни на побачення
Та вдягни оту сукню вишиту.
Це все має для мене значення —
Мотивує щомиті вижити.

Я жеврію від спраги та голоду,
Від жадання тваринного в домішку.
Ти побачиш нарешті бороду,
А під нею — щасливу посмішку.

Вже відвик — метушня ресторану.
Скатертина. Посуд не з пластику.
Ти красива, яскрава, кохана.
І ти поруч зі мною... Фантастика!

На війні кожна мить важлива,
Бо у неї життя вміщається.
Починаєш там вірити в диво —
І, буває, дива трапляються:

Раптом — раз! — ти сидиш навпроти,
Та вологою очі вкрилися.
Значить, Там, Нагорі, не проти,
Щоб з тобою ми знов зустрілися.

Запроси мене з війни на побачення
Це бажання — моя страховка.
Я у тебе прошу пробачення,
Бо ця сука-війна надовго.

Я вдихаю тебе у груди,
Я цілую тебе укотре.
Тут так мирно, гуляють люди —
Отже, там ми все робимо добре.

Ми надовго, хоч ми вмирущі.
Ми відходимо без поразки
У повітрі, на морі, на суші.
Дочекайся мене. Будь ласка.

(липень 2024)

***
Моє тіло сидить в окопі
Мої руки тримають зброю.
Що там пишуть у гороскопі?
Чи сприятливий день для бою?

Мої очі сканують простір
Кожна клітка стає очима
Птах співає. Гармати постріл
Неспокійно. Але терпимо.

М'язи сили уже не тямлять,
Кожна мить – прес-реліз для хронік.
Та дарує ласкава пам'ять
Мирні згадки. Які як бронік

... Я сиджу на колінах в тата.
Чути неба блакитний плескіт.
І попереду так багато –
Все життя і ласкавий всесвіт...

... Мирне небо, робочі будні,
І обІйми міцні жіночі.
Я тримаю в руках майбутнє
Воно дивиться мені в очі ...

Це не згине в війни потопі:
Ми закрили свій дім спиною.
Моя пам'ять сидить в окопі
Моє серце тримає зброю.

(вересень 2022)

ГЕРОЇ, НЕ ВМИРАЙТЕ

Пам'яті Романа Ратушного та всіх героїв

Герої, не вмирайте. Вам не можна.
Шо все нормально, шліть голосові.
Країна буде вільна та заможна,
Коли у ній ви будете живі

Відчинені до раю навстіж двері
Герої йдуть – рабам в раю не місце
Зготуй їм шось смачненьке на вечерю,
Госпо́дарко небесная царице

В неволі жити ми чомусь не звикли
Неволя – це свобода кріпака.
Їм хочеться, щоб ми навіки зникли
Тому і нищать наше ДНК

Ідуть герої. Часто непомітно.
Заплаче небо. Прапор на труні.
На груди ляже вслід плита гранітна.
Вони перемогли на цій війні

В дива й героїв віримо, як діти,
Але ...прикрийте "броником" живіт.
Герої не вмирайте. Треба жити
Щоб врятувати цей буремний світ

(червень 2022)

***
Хтось вписує зараз в майбутнє події,
Бо нині часи – саме чесне люстерце.
Ми вийшли з братами із пекла Авдії...
...вкипає в броню українськеє серце.

Частини його залиши́лись навіки
В згорілій землі українських позицій,
Воно б'є набатом у "піксель" каліки
Як доказ славетних козацьких традицій.

А втрата землі – це не втрата надії:
Вертатися можна та треба вертати.
Ми винесли друзів своїх із Авдії...
... вкидання про зраду не треба вкидати.

Війна для політиків – партія в шахи.
Для нас – боротьба за життя та свободу.
Раніше ми думали, люди – мурахи,
Чи шістки та сімки, що вклали в колоду.

Що служки закону – зазвичай повії,
Де власність "державна" дорівнює "власна".
Але саме нас пам'ятає Авдії...
...вкарбується Сватово, Харків, Попасна.

Виходити важко – душа заболіла,
Вона, мов старе та диряве відерце.
Та наше посічене втомлене тіло
Несе з усіх сил українськеє серце.

(лютий 2024)

* * *

ЖИВИЙ...

– Живи, живий, – закутуюся в ніч,
«Добраніч, донечко. Люблю тебе, Маріє»
На відстані розмови – гарна річ:
Безцінна безоплатна терапія.

Живи, живий! Боятися не слід –
Не розплескай миттєвості коштовні.
Бо ти – це є могутній дивосвіт:
Все у тобі з тобою йде назовні.

Живи, живий! Сьогодні гарний день.
Якщо ж не дуже – завтра буде краще.
Вдихни цей ранок космосом легень,
Виводь всіх демонів із внутрішньої хащі.

Не треба аж занадто перейматись,
Що не такий. Бо кожен – не такий.
Перемогти. Прожити. Подолати.
Живи, живий.
Живи, живий.
Живий...

(липень 2024)

* * *

ЗАРАЗ БИ ДЖИНА ІЗ ТОНІКОМ...

Зараз би джина із тоніком
Чи узвару холодного з глека.
Піт закипає під броніком.
Спека.

Зараз на море б родинами
Милуватись морськими пейзажами.
Та треба возитися з мінами
Вражими.

Свобода вартує дорого,
Воля багата спокусами.
Ми знищимо цього ворога —
Мусимо.

В Монако втекли раби.
Стрій тримає еліта.
Новий сезон боротьби —
Літо.

Грають комахи джаз.
Снаряди летять драконами.
Небо вдивляється в нас
Дронами.

Бавиться сонце руде,
Підморгує снайперу в оптику.
Збрешіть, що спека спаде,
Синоптики.

На відео: "Українська поезія!". Максим Коровниченко. "Зараз би джина із тоніком..."

ОБОРОНЦЯМ АЗОВСТАЛІ

Ми актори в чиїмсь серіалі.
Ми герої для вас? Не проти.
Всі кричали, що ми зі сталі,
Та забули, що ми — із плоті.

Наші language, язык та мова
Все тихіше в цехах розбитих.
Хтось почує бійців "Азова"?
Заберіть побратимів вбитих.

Так, не зуби у нас, а бивні,
Але поміч нам зараз треба.
Без води ми немов в катівні
Та благали дощу у неба.

Ми пустили в цей грунт коріння,
Ми зрослися з цим злим металом.
І ми знищимо ці створіння
З кровожерним людським оскалом.

Стоїмо та ждемó підмогу,
Непохитні, незламні, тихі.
Напишіть хтось на вайбер Богу:
Може, Він знає звідси вихід?

Розкладаються наші браття.
От чого ми такі вмирущі?..
Затискаю в кулак розп'яття,
Відправляю в політ їх душі.

Ми не пустимо в дім заразу,
Ми колись вже вам дали слово.
Бути вірними нам наказу,
Залишатися ввік "Азовом".

Ми не знаємо, що в фіналі.
До "двохсотих" ідуть "трьохсоті".
Всі кричали, що ми зі сталі,
Та забули, що ми із плоті.

(липень 2024)

* * *

НЕЗЛАМНА

Знеструмлена, розстріляна, незломлена –
В твоїх полях ідуть страшні жнива.
Напружена, усміхнена та втомлена,
І завдяки, і всупереч – жива.

Об'єднана, знекровлена, згуртована,
Кордони пошматовані нерівно.
Вогнем та болем тричі загартована,
Та все одно усміхнена й чарівна.

Спокійна, зосереджена, тренована –
Твої міста стають тепер твердинями.
На покоління горем замінована,
Серця ж горять коштовними каміннями

Ви бачили, яка красива осінь?
Як сонце прогріває небосинь!
Освячуємо дім вогнем відносин
Та достаємо всі казки із скринь.

Складаються легенди надовічно –
Онуки будуть вірити в дива.
Натхненна, креативна, іронічна,
Тому й незламна, вічна та жива.

(листопад 2022)

* * *

МИКОЛАЮ

Алло, Миколаю, ти як? Сподіваюсь, в безпеці?
Бо ми тут громадою, наче із давніх-давен,
З країни зробили єдину велику фортецю
Та б’ємся з навалою диких сусідських племен.

Ти ж при́йдеш на свято? Приходь, бо дитина чекає
Писала весь день так старанно листа – "Для Миколи".
Здається, що жодної в світі малечі немає,
Яка б не чекала тебе цьогоріч як ніколи.

І їй, почитаєш, потрібно ну геть небагато:
По-перше, щоб в пеклі згорів отой клятий диктатор,
Щоб швидше додому з війни повернувся вже тато
І треба бабулі (щоб був інтернет) генератор

Як світла нема, то книжки́, наче друзі шляхетні,
Її забирають в безпечне своє середовище
Якщо ж починаються сильні удари ракетні,
То швидко збирається першою до бомбосховища

З’явились прикмети нові, оновились традиції,
В сумлінні суспільства вмикаються правильні метрики
Ось вчитель проводить уроки онлайн у поліції
Навчання – це світло, а світлу потрібна електрика

Ми вірили навіть тоді, коли дуже лякалися
Тобі загадаю про те, що благаю у бога я
Хай в світлі та теплі оселі, де їх зачекалися,
Скоріше герої приходять, живі, з перемогою

Тебе, Миколаю, прошу і як жінка, як мати
А ще як донька, як сестра, як кума та дружина...
– Я чую. Я спробую. Як тебе, жіночко, звати?
– Забулась назватись? Пробач! Мене звуть Україна.

(грудень 2022)

***
А хтось вже завтра не прокинеться.
Тримайся, Вінниця.
Боже, скажи, будь ласка:
Навіщо тобі коляска?

Їдуть в посилках айфони і гуччі
Із вбитої Бучі.
Дружина поміряє мертві речі.
Хороший вечір

Ракета закреслила немов олівцем
Кременчуцький ТРЦ.
Їм треба смерть як щоденний допінг.
Останній шопінг

Десь з хмарки дивиться вниз принцеса:
Моя Одеса.
Родина вбита, могила – хата.
Тримайся, тато

Царство небесне. Прийми їх. Амінь.
Ми не пробачим, Ірпінь.
Місто воскресне потім... Колись.
Молись. І мстись.

Варвари вдалися знов до набігів.
Тримайся, Чернігів
Він тимчасовий – цей клятий полон.
Ми разом, Херсон.

Той гуркіт ранкових трамваїв.
Згадай, Миколаїв
Проспекти та затишок парків.
Повернемо, Харків

Аксіома доволі проста.
Це. Наші. Міста.
Во ім'я ЗСУ, батька та сина.
Ми всі – Україна.

(липень 2022)

На відео: Максим Коровниченко. "В ім'я ЗСУ, батька і сина. Ми всі - Україна!"
Читає козак Михайлик.

Малюнок Анастасії Григор'євої.

Малюнок Анастасії Григор'євої.

СКАЖИ

Скажи мені, будь ласка, дядя Вова,
Чому мiй папа бiльше не прийде?
Чому його спокiйну, тиху мову
Я не почую бiльше вже нiде?

Прийшла біда до нашої країни –
І гинуть люди, гинуть забагато.
Ось ще одна звичайная дитина
Чомусь навiк залишилась без тата.

Він обіцяв — поїдемо на море,
Я бачу увi сні його щоночi.
Та мама захворiла дуже з горя,
I я без тата їхати не хочу.

Вiн говорив про те, що ти поганий,
Що захистить завжди мене, маленьку,
Що вiд людей не буде тобі шани
Іди з землі моєї вже скоренько.

Вiн був красивий, гарний i не старий
I в нього було так багато сили.
А зараз він пішов від нас за хмари...
Скажiть, навiщо ви його убили?

Тепер у папи новий дiм є - небо.
Вiн буде захищати мене з нього.
Хай буде там у папи все, що треба!
Я кожну нiч про це благаю Бога.

Такi от в мене справи, дядя Вова,
Завжди зi мною татова свiтлина.
Та має гарну силу теє слово,
Яким тебе щодня кляне дитина.

(2015)

***
Юнак без ноги на милицях
Вальсує в думках на балу.
Ми всі дуже втомилися,
Особливо ті хто в тилу.

Розтрощена вщент потилиця,
Качат безкінечний плин.
Ми всі дуже втомилися
Від відсутності добрих новин.

Впала в калюжу палиця,
Душу підхопить Бог.
Ми чекаємо-зачекалися
Легендарних гучних перемог.

По велінню зеленої совісті
Відвойовує світ весна.
Дехто майже, а хтось і повністю
Вже звикає, що йде війна.

Якщо буде це злою звичкою,
Якщо душу знесилить втома,
Злива болю не стане мжичкою,
А війна буде в тебе вдома.

Коли дієш, думки тверезі,
В кожнім русі – мільйон карат.
Юнак на новому протезі
Йде знову у військомат.

(квітень 2023)

* * *

КРОК ЗА КРОКОМ

Крок за кроком, крок за кроком
Під нашим небом, під нашим богом,
Зваливши долю важку на плечі,
З землі своєї женемо нечисть
Крізь біль та втому, крізь смерть та зраду.

Занадто цінне у нас позаду:
Дитинство, друзі, батьки та діти,
Ранкова кава, сади та квіти,
Рибалка з кумом, в батьків вечеря,
Мала з собакою грає в сквері.

Тут пам'ять предків – могили роду,
Тут сіють волю та жнуть свободу.
Тримайся, ненька: ми тут, ми встигли.
Ми обіцяли братам загиблим,
Що жодній латці землі цієї
Не бути зроду шматком расєї.

Ростемо швидко, нам зброя впору.
Наш добрий ранок – це вбитий ворог,
Якого в пекло забрав нечистий
Він там шукає: «А де нацисти?»
Нацисти вбили людей в Ізюмі
Країна плаче, вона у сумі.

Ми замінили в душі деталі,
Затисли горло та йдемо далі.
Наш подих стане їх некрологом
Бо крок за кроком, наш крок за кроком
За сльози жінки, за крик малечі
Ми будем бити цю кляту нечисть.

(вересень 2022)

На відео: "Українська поезія!". Максим Коровниченко. "Крок за кроком..."

ВОНА ЛЕТИТЬ

Вона летить холодна і байдужа.
Вона летить велика, мовчазна.
Каспійське море знизу мов калюжа,
І надпис на боку "Хохлам хана!"

Вона летить – нема жалю, вагання.
Їй шлях вказали, визначили ціль.
Така її робота – руйнування.
Її завдання – це принести біль.

Немов акула – хижа, небезпечна
У морі неба між хвилястих хмар.
Ховайтеся – це правило доречне,
Лякайтеся – працює так піар.

Одеський порт чи київський будинок,
Херсонська школа, вінницький вокзал –
Між мороком та світлом поєдинок
Ллє Смерть свої коктейлі у бокал.

Але ж ...які питання до заліза?
Слухняним бути – це його робота.
А видала на смерть ракеті візу
Подібна до людини зла істота.

(31.07.2023)

* * *

НЕ БУДЕ

Малюк робить перші кроки
По темній платформі метро
Їх ціль – це наш спокій.
Київ, Житомир, Дніпро.

Ракетний оскал звіра.
Ховаються ангели в хмарки.
Їх ціль – це наша віра.
Черкаси, Херсон, Харків.

Вікна вставляє господар.
ЗСУ, ППО, вам слава!
Їх ціль – це наша свобода.
Кривий Ріг, Запоріжжя, Полтава.

Світло й тепло відсутні.
Обійми, ліхтарик, книги.
Їх ціль – це наша майбутнє.
Миколаїв, Суми, Чернігів.

Їх ціль – це вся Україна.
Їх ціль – наші вільні люди.
Поставити нас на коліна?
Не буде такого. Не буде.

(16 грудня 2022)

* * *

НАЖИВО З КОРИДОРУ...

Дякую, ППО!

Я чую уві сні травневий грім
Я батькові біжу малий по пиво
Зірвав в сусіда яблучко та їм
Та бачу, що ось-ось почнеться злива

Зустріну на кутку сусідську кицю
Набавимося разом до нестями
А небо ріже навпіл блискавиця
Неначе янгол грає з сірниками

Травневі грози, сильні ви та гарні!
Гримить, як ви, бажання те синівське:
Допоки мама десь у перукарні
Принести швидше тату «жигулівське»

Шаленим гуркітом гримить небесна сцена
Вмикає боженька улюблені касети
Я прокидаюсь – завива сирена
Kaцaпu знов кидають в нас ракети.

(Травнева «тривожна» ніч 2023)

Робота українського фотографа та ілюстратора Антона Хозяйкіна.

Робота українського фотографа та ілюстратора Антона Хозяйкіна.

***
Про що думає той собака, що сидить на руїнах дому та дивиться в нікуди?
Чи згадує, як цуценям бігав по двору, розправивши щасливі крила?
Чи бачить через сльози, як поруч ходять живі та рідні люди?
Чи зрозуміє колись, чому на місці дому тепер гаряча могила?

Чи зможе його життя повернутися до звичного собачого графіка?
Навряд чи трапиться таке, що мине час і пес все забуде.
Він тепер буде вічно чекати, наче ще один український Хатіко,
Він тепер все життя буде чекати людей, яких вже ніколи не буде.

Він хоче кричати, але його крик янтарем болі застиг в горлянці
Та його вже ніколи не розрізати навіть самим гострим алмазом.
Його обійме глиняними крилами півник, що вижив на шафці у Бородянці:
Треба триматися, друже. Нам всім тепер треба триматися разом.

Ось би примчав Патрон та поклав дружню лапу на його заміновані болем груди,
Та у маленького героя, як і у великих героїв, безліч роботи сьогодні повсюди,
Бо в Україні багато людей сидять на руїнах домівок та дивляться в нікуди,
Вони все життя будуть чекати близьких, яких вже ніколи не буде.

(жовтень 2022)

* * *

ДНІ.ПРО.

Ти освіти їм дорогу, Зоре
Ці Дні.Про Горе.

Життя убити сьогодні просто
Ці Дні.Про Помсту.

Ще зранку – хата, вже вдень – могила
Ці Дні.Про Силу.

Ми захищатимось ще лютіше
Ці Дні.Про Тишу.

Стискає знову щось поміж ребер
Ці Дні.Про Тебе.

Нам треба вбити лихого звіра
Ці Дні.Про Віру.

Душа пуста, як старе відро
Ці Дні... Дніпро.

(14.01.2023)

***
Людям буває боляче.
Людям буває страшно.
Слова — це предмети колячі.
Серце — ціль бідолашна.

Айсберг чекає на лайнер.
Люди малюють маршрути.
Всесвіт розказує тайни.
Та дозволяє чути.

Люди бувають байдужі,
Коли в цьому є потреба.
Обходьте свої калюжі,
З них посміхається небо.

Осінь приходить за графіком,
Золотом в руки сиплеться.
Контрабанда пташиного трафіку.
Крайнеба немає митниці.

Збиратись щоночі до купи,
Щодня мірятись силами.
Люди ідуть по трупах,
Людей, що колись повірили.

Люди шукають змолоду
Стежку свою незриму.
Люди звикають до холоду,
Люди чекають на зиму.

(жовтень 2023)

* * *

ГРОЗА

Телефони загиблих у селі Гроза. Хтось з родичів наполегливо намагається додзвонитися...

Алло. Алло? Алло! Алло...
Не можу додзвонитися в село.
Тривога там. Хвилююсь — як батьки?
Гудки. Гудки. Гудки. Одні гудки.

І ніби серцем грають в бадмінтон,
Бо ріже тишу й душу той рінгтон.
І ллються сльози тихі та солоні
На кладовище мертвих телефонів.

Розмиті фото збережуться з галереї,
Допоки є заряд у батареї.
А потім, із душею одночасно,
Потрісканий екран тихенько згасне.

Важке питання — наче із бетону:
Чи видаляти номер з телефону?
Так забагато в Україні страшних місць,
Де вже ніколи абонент не відповість.

(жовтень 2023)

Painting by bright art.

Painting by bright art.

***
Примарну осінню тишу
Ранок привіз на таксі.
Війна нічого не спише —
Відповідати будуть усі.

У мертві будинки вітер
Змітає з дворів сміття.
Всі вбиті хотіли жити,
В їх планах було життя.

Ховається пам'ять в лігвище:
У згадках нема війни.
У кожного вбивці є прізвище,
А ось майбутнього – ні.

Стоять у окопах скелі,
Осінь стріляє дощем,
Небо робить коктейлі,
З люттю мішає щем.

Миті вартують дорого,
Вічність багата врожаями.
Ми переможемо ворога,
Коли себе подолаємо.

Дай нам розуму сильного
Не плутати виклики з долею.
Від вогню цього осіннього
Закрий наш окоп парасолею.

(листопад 2023)

* * *

23 травня росіяни вдарили ракетою по харківському видавництву @vivat_book – загинуло 7 людей, згоріло понад 55 000 книг.

***
Розстріляна книга лежить на бетонній підлозі
У братській могилі між інших розстріляних книг.
Письменницькі душі ревуть у вогнéвій облозі,
Укутує Харків книжкового попілу сніг.

Вбивати культуру – симптом диктатур та тиранів,
Палити книжки – ритуал дикунів та потвор.
В кривавих архівах історії зібрані дані,
До чого приводить невдовзі книжковий терор.

І Бредбері свій «Фаренгейт» нам підсовує спойлером –
Сучасна реальність страшніша за антиутопію.
Росте розуміння отим скороспеченим бройлером:
Повік першотвір під собою ховають копії.

Жевріють в вогні почуття молодого поета,
Сторінки чорніють та мовчки благають води.
Коли в видавництво книжок прилітає ракета,
Це людство у певний момент десь пішло не туди.

(травень 2024)

***
Не бачу, нічого не бачу,
На обличчі кривава маска –
Важка, болюча, гаряча,
Лікарю, зробіть щось, будь ласка!

Буває, що доля нечемна
І робить з нами, що хоче.
Зніміть цю маску – бо темно.
Лікарю, врятуйте очі!

Ви знаєте, вони в мене сірі,
Як небо взимку над ріллю.
Кажуть, сила у вірі —
Я вірю в вас, Лікаре. Вірю!

Пам'ять моя плаче,
Вічність перед очима.
Невже останнім, що бачив,
Це буде смерть побратима?

Я хочу бачити небо,
Хмар пухнасті долоньки,
Мені конче треба
Бачити посмішку доньки.

Посміхнутися в очі любі,
Примружитись від блиску снігу,
Подивись шось на ютубі,
Дочитати, нарешті, книгу.

Лізуть зграї собачі –
Зустрічаємо їх вовчими зграями.
Не бачу, нічого не бачу.
Скажіть, ми перемагаємо?

(10.05.2023)

* * *

МІЙ ГЕНЕРАЛЕ...

Мій генерале, ти вчора загинув в окопі.
Тебе повезуть в твоє рідне маленьке село.
Твій кінь завмирає у вічнім нестримнім галопі,
І падають сльози людей на холодне чоло.

Мій генерале, ти завтра знов підеш в атаку
І порівну душу розділиш свою між бійців.
Лунають молитви до Крішни, Христа та Аллаха,
І Марс переказує Друзям молитви оці.

Робота твоя – це бої, нескінченні, тривалі.
Готуй свій мундир, бо тобі ще приймати парад.
Мій генерале, ти в небо кидаєш медалі,
Щоб небо віддало тобі твоїх вірних солдат.

Мій генерале, ти міст підриваєш собою
Бо ворог не має ходи туди там, де серце твоє.
Коли розумієш, що жити не можна з ганьбою,
Тоді твоє небо безмежніше ширшим стає.

Ти знаєш, яку собівартість складе Перемога,
Чому так важливо імперії стати руїною.
Мій генерале, зв'яжися по рації з Богом:
Нехай Він розселить героїв всіх над Україною.

Дякую.

* * *

ДОНЕЧЦІ ВІД ЗАГИБЛОГО ВОЇНА...

Це довга була, дуже люта погоня,
Та вскочила смерть, наздогнавши, на спину.
Я знаю, це важко: пробач мене, доня,
За те, що я тут під Бахмутом загинув.

Я знаю, маленька, ти довго чекала
І всім говорила «Ось прийде мій тато...»
Але цю прокляту російську навалу
Ніяк нам не можна додому пускати

Не впустимо в кров України отруту:
Жага до свободи є нашим законом.
Тому ми лишаємось тут під Бахмутом,
Слов’янськом, Лиманом, Рубіжним, Херсоном.

Тому ми ідемо на хмари за сонце:
Дорога до раю – наверх і праворуч.
Я янголом буду твоїм, охоронцем,
Я буду завжди, моя донечка, поруч.

Ми разом підемо до першого класу
Почуємо гордо твій перший дзвіночок,
А влітку вдягнемо дівочу прикрасу
Із квітів духмяних – красивий віночок.

Колись ти відчуєш душею мій погляд,
Як будеш щаслива іти до вінця.
Ти це пам'ятай: я завжди буду поряд
Я буду з тобою, мала, до кінця.

Крокують роки́, ніби воїни, строєм
Своїм споконвічним космічним маршрутом.
Ти діткам розкажеш: Ваш дід був героєм,
За волю за нашу він пав під Бахмутом.

(01.03.2023)

На відео: Максим Коровниченко. "Донечці від загиблого воїна..."

* * *

Темінь – тітка чорнорота,
Так, без світла нам капєц.
Тож цінуємо роботу
ГЕС, АЕС, ГАЕС та ТЕЦ.
Ось вже сонечко розквітло,
У вікно промінчик лине.
Вимкни в хаті зайве світло:
Хай і люстра відпочине.

А сусід психічно хворий
Трощить дім наш без упину.
Мрія дика у потвори:
Хоче знищить Україну,
Хоче нас усіх убити,
Хоче в нас забрати сили.
Щоб замерзли наші діти,
Щоб ми в темряві сиділи.

Але ми народ упертий,
Працьовитий, нелякливий.
Українці, ми – не жертви,
Ми щомиті робим диво.

Не набридне тій тварині
З енергетики знущання.
Зникне світло у країні –
Допоможе нам кохання
Наше славне, до нестями.
Де сусіди йдуть курити,
Заплітаймось почуттями,
Щоб тепер як слід робити
Вже новітнє покоління
Українців – справжнє, вільне.
Проросте нове коріння –
Вікове, надійне, сильне.
Юні красені-титани,
Що нові напишуть вірші.
Менше точно нас не стане,
Нас ставатиме все більше.

Розливає морок повінь,
Ох, ви, думи, мої думи.
Зекономте світла промінь:
Твій донат – частинка струму.
Тож цінуємо роботу
ГЕС, АЕС, ГАЕС та ТЕЦ.
Це – про глузд та про турботу,
Бо без цього нам капєц.

(жовтень 2022 р.)

* * *

Виявляється, коли у Києві вимикається світло, до Києва повертаються зорі. І їх дуже багато.

***
Хто нічницями* хворий,
Той бачив, напевно,
Що над Києвом зорі,
Бо у Києві темно.

Щось звичайне та гарне,
Без подвійного змісту –
Просто небо безхмарне,
Безракетне та чисте.

Цю оманливу тишу
Десь боронить еліта.
Ніби все як раніше:
Тільки небо та літо.

Ані руху надворі –
Комендантська година.
А над Києвом зорі...
Відпочинь, Україно!

*Нічниці – безсоння.

(червень 2024)

***
Бог, не спиш? Я бачу через зорі в тебе світло
Спокійні тихі ночі – нині скарб,
Якщо ця кулька — це твоя палітра,
То, справді, в ній задосить чорних фарб.

Ти точно знаєш, Бог, що буде далі,
Ти маєш гарний план, як містер Фікс.
Я чув, що людство зацікавили скрижалі,
І вартість їх росте на OLX.

Та нині їм ціна – копійка мідна
Бо значення їх інше – та страшне:
Там на окремих заповідях видно
Замазані червоним частки "Не".

До речі, Бог, чи є в собак гріхи?
Давно з тобою поруч моя Джессі.
Нехай пограються із нею дітлахи,
Що навесні загинули в Одесі.

А ще улітку, взимку, восени
У Бучі, в Харкові і так на схід по колу
В садочок райський ходять там вони?
А вбиті підлітки пішли в небесну школу?

Ти пам'ятаєш, Бог, обійми теплі мами,
Коли біжиш до неї через небо?
Хто у серцях своїм життям будують храми,
Ті все одно колись прийдуть до себе.

Гриземо ворога крізь сльози та молитву,
Ми ще живі в цей ранок, слава Богу.
Ти дай нам, Боже, сил на нову битву,
Ти ж віриш теж у нашу Перемогу?

(березень 2024)

* * *

ВУГЛЕДАР

Понад два роки тримав ти удар
Та опір чинив нашестю.
Ти скелею вперто стояв, Вугледар, –
З честю.

Живі пішаки на шаховій дошці –
Винось пацанів, човне.
Лишають вночі Вугледар запорожці
Чорні.

Ти бачив криваві та люті бої
Та хлопців ховав за стіни.
Политі вогнем та кров'ю твої
Руїни.

Неначе птахи, відлітають за хмари
Незламні ніким герої.
Не склали вони, ти підтвердь, Вугледаре,
Зброї.

Вогнем і мечем захищають паї,
Крізь смерть побратимів та втому
Тебе повертатимуть діти твої
Додому.

(жовтень 2024)

Перемога України!

Протягом пари днів побачив 2 різні однакові історії. Про Андрія Гречаного, полтавського рятувальника, який пробіг 21 км у повному спорядженні у півмарафоні незламності, присвятивши забіг загиблим внаслідок ворожого обстрілу Харкова колегам. Та про Яну Степаненко, 12-річну україночку, яка, втративши обидві ноги після кaцaпскoгo обстрілу, пробігла 5 км на бостонському марафоні.

***
Біжати, йти, повзти до перемоги
Через зневіру, розпач, біль знемоги,
Пройти усі тортури та бої,
Бо там – Свої.

Ревіти, голосити, вити наодинці,
Гірке те лихо лити через вінця,
Донесхочу наїстись самоти –
Та далі йти.

Загоїти роздерті з м'ясом крила,
Звільнити посмішку, повірити у силу,
Бо поруч твої сестри та брати –
Перемогти.

(квітень 2024)

* * *

Уявіть день, коли з усіх месенджерів, стрічок, каналів, вікон пролунає: «ПЕРЕМОГА!»
Яким він буде, цей Ваш День?

***
В дворах накривають столи, розставляють стільці,
Весна одягає природу в святкове та свіже.
В сусідки старенької сльози біжать по щоці
Та падають сіллю в салат, що вона тихо ріже.

Люди виносять з домівок їство та вино,
Саджають за стіл до дітей завітавшого Бога.
А він насипає птахам золотаве пшоно
І кожною стрункою Всесвіт бринить – Перемога!

Наллємо по вінця, піднімемо келихи, вип'єм до дна
Та будемо плакати довго від щастя та болю.
Нарешті вона закінчилась, ця клята війна,
Та скільки чудових людей не повернеться з бою.

І вийде країна уся на Великий Парад,
Щоб шану віддати усім кого звемо герої.
Це люди безцінні, коштовністю в сотні карат,
Це люди-граніти, це люди-легенди, це люди-набої.

А потім гуртом треба братися всім до роботи –
Харків, Донецьк, Севастополь, Одеса, Карпати –
Нам слід іще стільки всього у собі побороти,
Нам треба вставати щоранку та йти працювати.

Зґвалтовану ворогом землю лікують сапери,
Виймаючи з рідного тіла снаряди та міни.
У нових красивих оселях вже клеять шпалери
Та ставлять колиски – чекають появу дитини.

Смакуємо світові баношем, борщиком, салом,
У світ експортуємо САУшки, "Стугни" та дрони.
А сивий герой на протезі вже став генералом:
Він в 30 пройшов через пекло та знищив дракона.

В Дніпрі, наче в космосі, плавають зорі-шипшини –
Гуляємо разом Подолом удвох до світання.
Усе це – твій дім. Ти господар всієї країни:
У тебе в руках і твоє, і її процвітання.

(квітень 2024)

***
Відгримить війна, тоді збирайтеся,
Все беріть – ненависть, радість, втому!
Повертайтеся, дівчата, повертайтеся
По Шляху Чумацькому додому.

Чоловік побув на господарстві –
Захистив ваш дім, зорав город.
Ти – його промінчик в темнім царстві,
Він – твоя стіна від всіх негод.

Донечки, дружини та матусі,
Забувайте швидше про підвали.
Хлопці – бородаті та безусі –
Вдячні людям, що про вас подбали.

Погуляйте чемними Европами,
Де весна вирує кольорами,
Де земля не згажена окопами,
Де вона не всіяна тілами.

Україну славте, не цурайтеся –
Її мужність всім тепер відома!
А настане перемога, повертайтеся,
Повертайтеся, дівчата, вже додому.

(квітень 2022)

* * *

КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА

Коли закінчиться ця грьобана війна,
І Zлобні Zомбі Zгинуть на світанні,
Ми знімемо усю фігню з вікна –
Бувай! Спасибі, світломаскування!

А Маня скаже: Го у зоопарк?
Я, мабуть, там солодку буду вату.
Міста палали, наче Жанна д'Арк,
І треба наново усі їх будувати.

Коли закінчиться ця довбана війна,
Уся країна вийде на роботу –
Нам треба стільки вигрісти лайна,
Нам треба вигнати із дому всю гидоту.

Несе дитинку дівчина в подолі –
Життя іде, скінчилися бої.
Що відбувається на нашому Подолі,
Там і залишиться, бо тут усі свої.

Коли закінчиться ця кончена війна
І піде в пекло покидьок та вбивця,
Згадаємо полеглих імена
І віддамо їх тим, хто народився.

І скаже світ: Які ж ви там круті!
Ми сцикуни. Такі в житті контрасти...
Тримайте баксів гори золоті.
Одне питання: зможете не красти?

Перемогти бажання найшалене,
Хоч в перемог своя важка ціна.
Моя дочка повернеться до мене,
Коли закінчиться ця грьобана війна.

(березень 2022)

На відео: Максим Коровниченко. "Коли закінчиться ця грьобана війна..."

КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

Козацькому роду нема переводу,
Допоки ти вмієш цінити свободу.
Ти сильний, бо вільний. Ти вільний, бо сильний.
Хто хоче, хай лізе під камінь могильний.
Бо їм там комфортно, там тихо та сухо —
Вони мають право. Та все ж таки сука...
Коли всі мотузки в руках ляльковода,
То зона комфорту. Але не свобода.

І треба вивчати з дитинства у школі,
Що дихаєш легко, коли ти на волі.
Бо ми є засновники гарної моди:
Сьогодні у тренді носити свободу,
Щоб колір був свій — автентичний, помітний.
У нас ось, наприклад, він жовто-блакитний.
Малюєм своє ми — країну та місто,
Старанно, щоб все ж за кордони не лізти.

Свобода — твій бренд, це твій стиль і традиція.
І це мають знати усі, і поліція.
Її тобі вклали з любов'ю батьки,
Її захищали твої кулаки.
Ти вчиш бути вільною сво́ю дитину:
Історію знати, любити країну.

То є українська славетна природа:
Хазяйський підхід та козацька свобода:
Садочок, городик, чистенька хатинка,
Гарненька дружина, вгодована свинка,
Безстрашні брати і нагострена шабля,
Фейсбучним істерикам — ввічливе "Ша, бля!"

Нам кажуть: "А если?.." ми: "Нє, то ганьба!"
І точиться знову тяжка боротьба.
І ця боротьба до сих пір не стихає,
І янголи кажуть, що "Бог — він не фраєр",
І кожен з нас вірить у кума та Бога,
І знає, їм дулю, а нам — перемога!

Козацькому роду нема переводу,
Допоки ти вмієш цінити свободу.
Забий, щоби бачити, десь у мобільний:
Ти сильний, бо вільний. Ти вільний, бо сильний.

На відео: Максим Коровниченко. "Козацькому роду нема переводу".

За матеріалами: https://www.instagram.com/

Читаймо також на "Малій Сторінці":

Вірші про війну

"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"

(Ірина Мацкова)

Вірші про Україну

Україна Думки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли, Анатолія Камінчука, Анатолія Качана, Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.