Людмила Кибалка. Поезії про осінь


Людмила Кибалка. Поезії про осінь.

 

 

               Людмила Кибалка

                   Вже літо…

Вже літо прощальний  вальс відтанцювало…
Тихенько за журавлями в ірій помандрувало.
Засмутилося сонечко в біло-блакитному небі:
Журба шовкова на землю пролилася сльозами…
Дівчина Осінь у жовтогарячому вбранні
Неквапно подалася в мандри сумирними лісами,
Де між стомлених дерев навмисне заблукала,
Холодний поцілунок свій кожному подарувала.
Все-таки Осіння мелодія до серця припала,
На дев'яносто днів причарувала.

 

                      * * *

 

            Чарівниця

Відгомоніло літо дзвінкими голосами,
Строкате гаптування у скриню сховало.
Між небом і землею мережку натягло – 
Для Осені серпанковий цілунок,
Як п’янкий трунок.
А ми з тобою між полюсами...
Стежками бабиного літа 
Панна-чарівниця багрянокоса 
Подалася в мандри разом із нами,
Де під тінню стобарвних шат  кохання
Розсипала мрії та жадання  –
Для нас весільний подарунок.

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь. Осіння лірика. Вірші про осінь

 

 


  Вересень

Вересень, кажуть,
Яблуками смачно пахне.
Над землею небо охне – 
Дощик замжичить...
Вітерець  дмухне – 
Жовтий лист згасне...

 

           * * *

 

Осінь запрошує    

У мінорному ладі
Осінь заспівала пісню,
Покотилася лісом.
На пироги запрошує
З яблуками і медом.
На далекому овиді
Вересень барвно малює
Мрію давнішню,
Яка у вирій відлітає,
У свічаді пам'яті
Відбиває спогади
Про днину вчорашню.
Жовтень дбає скриню:
Гаптує шати золоті.
Падолист у листопаді
Буває часом з квасом,
Порою з водою.
     

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь

 

 

 

     Листва    

В осені з намиста
Розсипалися
Дукати золоті.
Дощі жовтогарячі
Залили  ліси,
Де залюбки
Малята і звірята
Купаються
В шафрановій листві,
Немовби в морі
Сонячної втіхи...

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь.

 

 

Жовтогарячий  ранок

Жовтогарячий  ранок
Заплітає коси травам, 
Вмиває прозорими крихтами
Роси.
Сьогодні буде краще,
Ніж учора,
Бо сонце Боже усміхається мені.

 

* * *

 

Жовтогарячий кінь

Задивляється у вічі просинь,
А в повітрі бринить струною осінь...
Лісами мчить жовтогарячий кінь –
Спогади минулого,  як листя, скинь...

 


* * *

 


Жовтень

Кажуть, жовтень ходить по краю,
Плаче холодними сльозами,
Виганяє птахів із гаю.
Бабине літо  пливе по небокраю.
Осінь проводжає пташину зграю:
Застеляє ясними зірочками
Шлях до чарівної країни – вирію.

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь.

 

 

        Мелодія осенi

Як хочеться поринути в казку,
Де тремтливо-лагідна мелодія осіння,
Сплетена із павутиння 
Бабиного літа проміння,
Купається в осіннім падолисті...
Де листопадні  дощі пробігли ніжно
По  клавішах розмаїтої листви,
Пишучи ноти нам на склі...
Де калині мавка заплітає в косу намисто,
Схилившись над дзеркалом води...
Де у весільному танку покров-листочки,
Як  долоні різнокольорові,
Закарбували світанки серпанково-імлисті,
Із легкістю віддалися мрії про короткі дні
Білої холодної зими…

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь.

 

 

      Осінь постукала…

Осінь постукала дощем у шибку,
Краплини награють мелодію сумну,
Ніби землю стомлену кличуть до сну,
А в ірій –  пташину запізнілу...
Від дошкульного вітру
Шапка дуба в гаю
Сховала пташку полохливу...
Осінь постукала в  шибку
Різноманіттям барв...
Вона свій скарб
Принесла нам у дар...

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь

 

 

    Золотокоса

Осінь золотокоса
Нанесла фарби на ліси.
Вона їх розвела в росі.
Суєтне  згоріло в бурштиновій прикрасі  –
Відразу вирина осені окраса,
Як химерно-ілюзорна  мрія
На прозорій тканині туману,
Яка так вводить в оману:
Одягнула Вишиванку
З ажурового  павутиння,
З падолисту косу заплела  –
Це Бабине Літо  провела…

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь.

 

 

Поривання душі

Осінь барвисто 
Гронами калини
Милує око.
Осінній день багряно
Оздоблює сади.
Золотаві, жовтогарячі 
В очах метелики
Замиготіли чарівливо
В рясному падолисті –
Химерне плетіння павутини, 
Романтичне поривання  душі…
Осінь у кетягах горобини – 
Почуття розкрилення та  ніжності…

 

            * * *

 

        Листопад

Кажуть, у листопаді зима
З осінню бореться.
Червоними гронами калина
Красується, милується…
До холодів птахи готуються…
З неба сніг сіється,
А весна мріється.

 

 

Людмила Кибалка. Поезії про осінь.

Поезії люб'язно надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки" .

 

 

Більше творів Людмили Кибалки на "Малій Сторінці":

Людмила Кибалка. Твори для дітей та дорослих
Людмила Кибалка - сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету  ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони - щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
 
 
 
 

Більше віршів про осінь на нашому сайті:

Вірші про осінь
Вірші Марійки Підгірянки, Ліни Костенко, Юрія Клена, Якова Щоголіва, Катерини Перелісної, Тамари Коломієць, Андрія М'ястківського, Анатолія Камінчука, Ганни Черінь, Марії Хоросницької, Наталки Поклад  - у добірці поезій про осінь.

Останні коментарі до сторінки
«Людмила Кибалка. Поезії про осінь»:
Олесандр Струтинськiй , 2018-09-08 17:58:13, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми