|
Людмила Кибалка
Вже літо…
Вже літо прощальний вальс відтанцювало…
Тихенько за журавлями в ірій помандрувало.
Засмутилося сонечко в біло-блакитному небі:
Журба шовкова на землю пролилася сльозами…
Дівчина Осінь у жовтогарячому вбранні
Неквапно подалася в мандри сумирними лісами,
Де між стомлених дерев навмисне заблукала,
Холодний поцілунок свій кожному подарувала.
Все-таки Осіння мелодія до серця припала,
На дев'яносто днів причарувала.
* * *
Чарівниця
Відгомоніло літо дзвінкими голосами,
Строкате гаптування у скриню сховало.
Між небом і землею мережку натягло –
Для Осені серпанковий цілунок,
Як п’янкий трунок.
А ми з тобою між полюсами...
Стежками бабиного літа
Панна-чарівниця багрянокоса
Подалася в мандри разом із нами,
Де під тінню стобарвних шат кохання
Розсипала мрії та жадання –
Для нас весільний подарунок.
|
|
|
Вересень
Вересень, кажуть,
Яблуками смачно пахне.
Над землею небо охне –
Дощик замжичить...
Вітерець дмухне –
Жовтий лист згасне...
* * *
Осінь запрошує
У мінорному ладі
Осінь заспівала пісню,
Покотилася лісом.
На пироги запрошує
З яблуками і медом.
На далекому овиді
Вересень барвно малює
Мрію давнішню,
Яка у вирій відлітає,
У свічаді пам'яті
Відбиває спогади
Про днину вчорашню.
Жовтень дбає скриню:
Гаптує шати золоті.
Падолист у листопаді
Буває часом з квасом,
Порою з водою.
|
|
|
Листва
В осені з намиста
Розсипалися
Дукати золоті.
Дощі жовтогарячі
Залили ліси,
Де залюбки
Малята і звірята
Купаються
В шафрановій листві,
Немовби в морі
Сонячної втіхи...
* * *
Веселі каруселі
Листок кленовий
Вітерець зірвав, –
Поніс зашвидко
Від рідної оселі.
Золотоволоса осінь
Застелила любо-мило
Павутину-скатертину, –
Закрутила прудко
Веселі каруселі...
|
|
|
Жовтогарячий ранок
Жовтогарячий ранок
Заплітає коси травам,
Вмиває прозорими крихтами
Роси.
Сьогодні буде краще,
Ніж учора,
Бо сонце Боже усміхається мені.
* * *
Жовтогарячий кінь
Задивляється у вічі просинь,
А в повітрі бринить струною осінь...
Лісами мчить жовтогарячий кінь –
Спогади минулого, як листя, скинь...
* * *
Жовтень
Кажуть, жовтень ходить по краю,
Плаче холодними сльозами,
Виганяє птахів із гаю.
Бабине літо пливе по небокраю.
Осінь проводжає пташину зграю:
Застеляє ясними зірочками
Шлях до чарівної країни – вирію. |
|
|
Мелодія осенi
Як хочеться поринути в казку,
Де тремтливо-лагідна мелодія осіння,
Сплетена із павутиння
Бабиного літа проміння,
Купається в осіннім падолисті...
Де листопадні дощі пробігли ніжно
По клавішах розмаїтої листви,
Пишучи ноти нам на склі...
Де калині мавка заплітає в косу намисто,
Схилившись над дзеркалом води...
Де у весільному танку покров-листочки,
Як долоні різнокольорові,
Закарбували світанки серпанково-імлисті,
Із легкістю віддалися мрії про короткі дні
Білої холодної зими…
* * *
Осінь золотолиста
(акровірш)
Осінь золотолиста
Сховала сонце за хмарини
І розвісила грона калини.
На тлі червоного намиста
Небесна сфера – багряниста.
І линуть журавлині клини.
Дощові краплини-сльозини
На склі малюють печально
І мрійно прожиті днини.
|
|
|
Осінь постукала…
Осінь постукала дощем у шибку,
Краплини награють мелодію сумну,
Ніби землю стомлену кличуть до сну,
А в ірій – пташину запізнілу...
Від дошкульного вітру
Шапка дуба в гаю
Сховала пташку полохливу...
Осінь постукала в шибку
Різноманіттям барв...
Вона свій скарб
Принесла нам у дар...
|
|
|
Золотокоса
Осінь золотокоса
Нанесла фарби на ліси.
Вона їх розвела в росі.
Суєтне згоріло в бурштиновій прикрасі –
Відразу вирина осені окраса,
Як химерно-ілюзорна мрія
На прозорій тканині туману,
Яка так вводить в оману:
Одягнула Вишиванку
З ажурового павутиння,
З падолисту косу заплела –
Це Бабине Літо провела…
|
|
|
Поривання душі
Осінь барвисто
Гронами калини
Милує око.
Осінній день багряно
Оздоблює сади.
Золотаві, жовтогарячі
В очах метелики
Замиготіли чарівливо
В рясному падолисті –
Химерне плетіння павутини,
Романтичне поривання душі…
Осінь у кетягах горобини –
Почуття розкрилення та ніжності…
* * *
Листопад
Кажуть, у листопаді зима
З осінню бореться.
Червоними гронами калина
Красується, милується…
До холодів птахи готуються…
З неба сніг сіється,
А весна мріється.
|
|
Поезії люб'язно надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки" .
Більше творів Людмили Кибалки на "Малій Сторінці":
Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
Більше віршів про осінь на нашому сайті:
Вірші Марійки Підгірянки, Ліни Костенко, Юрія Клена, Якова Щоголіва, Катерини Перелісної, Тамари Коломієць, Андрія М'ястківського, Анатолія Камінчука, Ганни Черінь, Марії Хоросницької, Наталки Поклад — у добірці поезій про осінь.
Дякую за вiршi