ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА
(українська народна казка)
Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
— Добривечір, люди добрі!
— Дай боже здоров'ячка.
— Пустіть переночувати!
— Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька,— ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую. Хазяїн каже:
— Добре, ночуй!
— А де ж я свою курочку подіну?
— Пусти її під піч.
От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з'їла й пір'ячко загребла. Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
— Ой, де ж моя курочка?
— А під піччю.
— Я дивилась, там нема. Та сіла та й плаче.
— Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
Нема що робити,— треба давати. Взяла качечку в мішок та й пішла. Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч.
Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі! Ті:
— Дай боже здоров'я!
— Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко; у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
— Ну, добре, ночуй!
— А де ж я свою качечку подіну?
— Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з'їла й пір'ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
— А де ж моя качечка?
Глянув у хлів — нема. Каже хазяїн:
— Мабуть, гусей випускали, так випустили її. Лисичка плаче:
— Тільки й добра було, що качечка, та й те забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!
Нема що робити,— треба давати. Взяла гусочку в мішок та й пішла.
Іде та й іде... Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде тобі буде лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую. Вони кажуть:
— Ну, добре, ночуй!
— А де ж я свою гусочку подіну?
— Пусти в хлів до ягнят.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з'їла і пір'ячко загребла.
Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
— А де ж моя гусочка?
Подивились — нема! От вона й каже хазяїнові:
— Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено! Хазяїн і каже:
— То, може, ягнята затоптали її. От лисичка:
— То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
Віддали. Узяла те ягня та й пішла.
Біжить та й біжить,— зустрічає її знову ніч.
От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч,
і знов давай казати:
— Пустіть, люди добрі, переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
— Добре, ночуй!
— А де ж своє ягня подіну?
— Пусти в загороду.
От вона так і зробила. А вночі нищечком устала та й з'їла те ягня.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала. А далі:
— Де ж це моє ягня?
Сіла та й давай знову плакати, каже:
— Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, що одно було добро, та й те вкрадено. Хазяїн і каже:
— Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.
От вона й каже йому:
— Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку.
Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки взяла невістку в мішок. От іще вона не вийшла та якось там відвихнулась із хати, а син узяв вив'язав з мішка невістку, а ув'язав собаку.
Прийшовши, лисичка взяла той мішок з собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:
— За курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — ягнятко, а за ягнятко — невістку!
Та як струсоне тим мішком, то та собака: «Аву-ррр!..»
А лисиця:
— А, капосна невістко, пособачилась! Ану, гляну на тебе, яка ти є.
Узяла та розв'язала мішок. Тільки розв'язала, а собака звідти. Вона навтіки, собака за нею; вона далі, далі в ліс... От-от дожене! Ні, таки добігла до нори, заховалася.
* * *
Сидить вона у норі, а собака над норою — не може влізти. От вона й давай питатися ушей:
— Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
— Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
— Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю. Тоді до очей:
— Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
— Те ми, лисичко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
— Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю. Потім до ніг:
— Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
— Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше тікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
— О, спасибі ж вам, мої любі ніженьки, я вам куплю червоні черевички з срібними підківками.— А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?
— Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушинку зняв.
Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:
— На тобі, хортише-собачище, хвоста, відкуси, поки біле.
А хорт як ухопив, так увесь і відкусив.
* * *
От тоді лисиця пішла між зайці. А ті побачили, що вона куца,— давай з неї сміятись.
Вона каже:
— Дарма, що без хвоста, але я вмію хороводу скакати.
— Як?
— Та так. Тільки треба вам хвости позв'язувати, то ви навчитесь.
— Ну позв'язуй!
Позв'язувала їм хвости, а сама збігла на шпиль та відтіля як гукне:
— Тікайте, бо йде вовчище-помелище! Зайці як сунуть усіма сторонами,— так хвости й пообривали. Після того, як посходились докупи зайці, бачать — усі без хвостів. От і давай питатись один одного:
— Ти був у лисички?
— Був.
— І я ж, братику, був!
От вони й почали змовлятися, щоб як-небудь віддячити їй. Так вона почула та бачить, що лихо, та мерщій з того лісу, більше про неї й не чули.
За матеріалами: Науменко В.О. "Перлинка". Книга з літературного читання, додаток до підручника "Літературне читання" для 2 класу. Навчальник посібник. 5 видання зі змінами. Художники О. Мазниченко, Н. Сосніна, О. Василевська, М. Баликін, І. Бабєнцова, О. Грищенко, Н. Чернишова, Л. Горошко. Київ, "Генеза", 2017, стор. 18 - 24.
На відео: аудіо-казка "Лисичка-сестричка".
Більше казок на нашому сайті:
Читайте українські народні казки: "Дідова дочка й бабина дочка", "Красний Іванко і закляте місто", "Розумниця", "Розум та щастя", "Про правду і кривду", "Мудра дівчина", "Про Жар-Птицю та Вовка", "Кирило Кожум'яка", "Яйце-райце", "Про бідного парубка й царівну" та інші. А також - народні казки зі збірки Івана Рудченка «Народныя Южнорусскія Сказки» 1869 року.
.jpeg "казки")
Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.