Коляди на Різдво Христове


Олекса Воропай

РІЗДВО ХРИСТОВЕ. КОЛЯДИ

 

Завантажити текст статті "Коляди" (txt.zip)

 

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, Різдво Христове, Коляди на Різдво ХристовеКолядувати  починають  не  в  усіх  місцевостях  України  одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

 

 

Дитячі колядки:

Благословіть колядувати...

«Як були ми ще малі, — згадує Свирид Галушка, — збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике — понад тисячу дворів. Сходилися однолітки.

Бувало так, що в одній хаті три колядники. Їм доводилося ділитися — разом не підуть. А мати, як мати — хоче, щоб малі були з старшими:
— Свириде, — було, питається мати. — з ким ти підеш колядувати?
— З Дмитром!
— То бери й Грицька з собою.
— Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:
— Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
— Ні, вмію! — обізвався Грицько.
— Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! — каже батько.

Грицько пішов, став під дверима і заспівав:

Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога.
Як не дасте пирога,
Візьму кола за рога,
Виведу на поріг
Та викручу правий ріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничком!


— Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй — та не заходь далеко!

Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові — там такі, що кіт, бувало, як змерзне, то залізе в рукавицю — тільки хвіст стирчить...

Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька — через вулицю і там співав своєї «Телички».
Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було — все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном — нас було п’ятеро — та всі разом, в один голос:

— Благословіть колядувати!
— Колядуйте!
— А кому?
— Господареві!

А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:

Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
Челядь каже: «Нема вдома»,
А пан-господар собі, бай, дома,
Ще й сидить покінець столу,
А на тім столі три кубки стоять:
В одному кубку — медок солодкий,
В другім кубку — багрове пивце,
В третім кубку — зелене винце,
Медок-солодок — на челядочку,
Багрове пивце — на колядочку,
Зелене винце — та й до церківці,
Та й до церківці, бай, на престольні,
Коло престола — святий Микола,
В дзвоники дзвонить, на Бога молить,
На райських дверях сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть, три служби служить:
Першу службочку — за господаря,
За господаря, за пана Михайла,
Другу службочку — за господиню,
За господиню, на ім’я Марію,
Третю службочку — за челядочку,
За челядочку та сина й дочку...
Дай, Боже!

Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи по копійці — радіємо! Мовляв, заробили.
Йдемо далі... А то зима: снігу по коліна, мороз — аж носа пече.
А проте не чуємо нічого — це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.

Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:

— Хлопці, де кращі бублики дають?
— Що там бублики, — кажуть, — ви йдіть до Семена Пупоня.
Панич з міста приїхав — гроші дає!

Ми біжимо — навпростець, через городи, а там сніг: намело — не перелізеш...
У Семена, ми вже знали, треба співати:

Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,
Славен єси, Боже, у всьому світі...
Він любив цю колядку ...

Була в нашому селі вдова — бідна така... Хата — копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, — співали їй «вдовиної»:

А, чи вдома, вдома бідная вдова?
line-height: 22.4px; Немає вдома — пішла до Бога,
Бога благати, щастя прохати:
— Ой, дай, Боже, два лани жита,
Два лани жита та й лан пшениці,
Лан пшениці — на паляниці...
— Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,
Трохи гречки — на варенички ...
Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,
З Ісусом Христом та Святим Різдвом.
Дай, Боже!

Отак, було, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».

 

Із "зіркою"...

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.

«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників — п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
— Пане господарю, благословіть Христа славити!

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:

По цьому дому, по веселому,
Чи дозволите колядувати,
Колядувати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, дітей збудити,
Христа славити?!

— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері.  Хлопці  заходять  до  хати,  скидають  шапки,  стають  перед  образами і під «дзеленькання» дзвоника співають:

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився.
Там світ просвітився.
І пастушки з ягнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой, ти, Царю, наш Царю,
Ти, небесний Владарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан-господар
Нічим не журився.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем, Береза віншує:

«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося.
Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

 

Дівоча коляда

Увечорі, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видко дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном.

«Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша «береза» з ліхтарем — голосиста дівка, Наталкою звалася, було, як заведе:

Ой, сивая та зозуленька
Усі сади облітала ...
А ми, дівчата, підхопимо:
А в одному та й не бувала
А в тім саду три тереми:
В першому — красне сонце,
В другому — ясен місяць,
В третьому — дрібні зірки.
Ясен місяць — їй господар.
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — його дітки,
Добрий вечір!

Наколядуємо, бувало, і горіхів, і цукерків, грошей на стрічки.
Ідемо вулицею, а люди гукають: «Дівчата, до нас ідіть!»...

Отак згадує свою «дівочу коляду» вже старенька Ликера Степанівна, що доживає свій вік тут, на еміграції...
Прийшли’м до тебе раз у рік в гостину...

На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки,  що  належать  до  церковного  братства.  Братчики,  зібравшись, ідуть до панотця. Всі вони — а їх буває чоловік десять або й більше — зайшовши до хати, стають перед образами і співають:

Ой, господар-господаречку,
Прийшли’м до тебе раз в рік в гостину
Раз в рік в гостину повіншувати,
Повіншувати, щастя бажати.

Панотець запрошує гостей до столу, частує оковитою, дякує за привітання. Колядники не засиджуються довго у панотця; вони виходять з-за столу, стають обличчям до образів і співають:

А за цим словом у дзвоники дзвоним,
У дзвоники дзвоним, низько ся клоним,
Низько ся  клоним, Богу ся молим:
Ой, дай нам, Боже, золоті хрести,
Золоті хрести — ключі небесні,
Ключі небесні від Бога-Христа,
Щастя й здоров’я, прибутки добрі,
Прибутки добрі і з віком довгим,
І з усім домом, і з чесним двором,
І з паніматкою, і з челядою,
І з усім чадом, і з усім людом,
Святим Божеством — Божим Рождеством.

Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.


Легінська колядка

Уже від Святого Миколая» група леґінів — гуцульських парубків, готується до коляди. Готуватися треба поважно, бож колядницька ватага — двадцять осіб! Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих плясунів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.

Старі «ґазди» разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.

Колядницький  похід  дуже  цікавий:  попереду  йдуть  парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв’язані дзвоники,  що  під  час  танку  дзвонять  у  такт  плясунам.  Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.

Якщо «ґазда» хоче, щоб колядницька ватага йому «дім звеселила», він виходить на поріг з калачем у руках, а «ґаздиня» — з  повісмом  льону.  До  них  підходить  «виборець»  і  підносить  їм дерев’яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев’язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки.

Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники «розвеселяють дім» — співають, оповідають  веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...
 
Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і колядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому ««живому і мертвому достатку —  худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:

«Віншуємо  вас,  аби  у  вашій  загороді  було  стільки  овечок, скільки у сім домі дрібних кришок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров’я!» Вся ватага колядників підхоплює хором:

— Дай, Боже!
— А в домі склінно!
— Дай, Боже!
— У кіннику коні!
— Дай, Боже!
— У кошарі вівці!
— Дай, Боже!
— У пасіці бджоли!
— Дай, Боже!

По віншуванні один із плясунів, підстрибуючи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:

Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,
Дасть мені ґазда пів золотого,
Ой, мало, мало — на цім не стало...
Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,
Як маєш сина, то давай сира,
Як маєш дочку — давай горілочку,
Ой, дай же, дай же, як маєш дати,
Не маєш дати — виходь із хати:
Ой, хоч ожогом, хоч кочергою.
А хоч дівчиною коструботою...

За цей «пляс» колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував.

Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір’ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть «рівної» — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи:

Аби ґаздам весело було
Через цілий рік жити...

За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґазду з ґаздинею, ще п’є по келішку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.


Аби бджоли були веселі...

Якщо ґазда має пасіку, він веде колядників на те місце, де вліті будуть стояти вулики. Прийшовши, колядники стають колом, падають  на  коліна,  на  снігу  перед  собою  роблять  хрест  топірцем, потім складають топірці лезами до середини, а держаком до себе, на топірці купою складають шапки: «бо то — як рій бджіл!»

Ґаздиня насипає в їхні шапки потрохи пшениці, — вона принесла її з собою в запасці. Коли вже пшениця насипана, колядники стають на ноги, беруться за руки і крутяться «за сонцем», — «щоб рої не втікали». При цьому всі співають хором яку-небудь веселу пісеньку, — «аби бджоли були веселі».

Відспівавши, ватага знову падає на коліна і на згарцьованому снігу ще раз робить хрест топірцями. Після цього знову стають на ноги, кожен бере скою шапку і висипає з неї пшеницю ґаздині в запаску, виголошуюча побажання: «Дай, Боже, аби ся пасіка була така велика, як святки були величні» або: «Дай, Боже, щоб бджоли роїлися та меди лилися». Весною ґаздиня чи ґазда, виставляючи пасіку «на пашу», посипає вулики тією пшеницею і промовляє:

«Абисьте були величні, як сі свята були величні, коли я сю пшеницю збирала. Аби на вас так нічого не нападало, як на сі свята на нас нічого не нападало...»

Як бачимо, гуцули ще й досі зберегли у своїх колядницьких звичаях  чимало  стародавніх,  можливо,  ще  навіть  дохристиянських релігійних ритуалів. Відчуваються тут і залишки традиції стародавніх скоморохів. Це не абияка заслуга гуцулів — дуже цікавої частини нашого народу.

 

Гой, сів сам Христос та й вечеряти...

В останній час в Україні були найбільше поширені релігійні колядки. Ці колядки охоплюють своїм змістом, багато апокрифічних оповідань про життя, муки, смерть і воскресіння Христа, найбільше — про охрищення Христа, вибір для нього імени і про Матір Божу, що шукає нічлігу, ховає Ісуса перед жидами...

Одною з найкращих колядок цього типу є колядка про те, як Мати Божа просить ключі у свого Сина, щоб повипускати з пекла грішні душі:

Гой сів сам Христос та й вечеряти,
Входить до Нього Божая Мати:
— Гой, дай мені, Сину, від пекла ключі
Повипускати грішні душі.
— Ой, на ж тобі, Мати, від пекла ключі,
Повипускай ти грішні душі,
Лиш одну душу, бай, не випускати,
Що зневажала батька та мати,
Що зневажала, словом вкорила,
Словом вкорила, судом осудила,
Ще й другу душу не випускати,
Що не прийняла бідного в хату,
Що не прийняла, не приоділа,
Нікому добра не приобріла,
Ще й третю душу не випускати,
Що йшла фальшивим свідком свідчити,
Тим трьом навіки у пеклі горіти,
У пеклі горіти, у смолах кипіти...

 

II

Саме слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян — Calendae Januariae, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов’янським празником зимового  повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні  греко-римські  впливи  в  чорноморсько-дунайській  добі (ІV-ІХ  віки),  коли  українська  колонізація  досягла  берегів  Чорного  моря  і  Дунаю,  де  вона  зустрілася  безпосередньо  з  греко-римським світом.

Цілком  можливо,  що  наші  предки  разом  із  назвою  «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, — як думає дослідник колядок акад. Коробка, — що греко-римські впливи зустрілися на східньослов’янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.

«Дуже  можливо,  що  ті  старі  новорічні  пісні  в  нас  називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв’язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».
Традиційний  характер  організації  колядницьких  та  щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).

Цілком  можливо,  що  від  співців-скоморохів  колядницькі  та щедрівницькі ватаги успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:

…Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
(В. Гнатюк, «Колядки...». І. ч. 9)

Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:

А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай
Ой, давай, давай, не затинайси,
Ни маєш дати, ни підем з хати.
(В. Гнатюк, «Колядки...». І. с. І.)

Також  імовірно,  що  звичай  переодягатися  та  накладати  на себе  машкару  —  характеризуватися  циганом,  жидом,  чортом, журавлем, ведмедем. козою — колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.

За  традицією  староукраїнських  величальних  пісень,  багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей — парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляється в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціяльно складена для даної особи.
Щодо  змісту,  то  колядки  і  щедрівки  відзначаються  великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж  поділити  на  шість  окремих  груп,  а  саме:  колядки  і  щедрівки  з  хліборобськими,  мисливськими,  військовими.  казково-фантастичними,  любовними  (краще  сказати  —  весільними)  та біблійно-релігійними мотивами. Тут ми коротко розглянемо кожну з цих груп окремо.

 

Хліборобські мотиви

Такі обряди на Різдво і Новий Рік, як замовлювання морозу, чорних бур і злих вітрів, символічне орання, посипання зерном, вгадування  по  різних  предметах  та  прикметах  врожаю  поля, саду та городу, ходження з косою («Де коза рогом, там жито стогом...») і спеціяльне поводження з худобою, що є в господарстві — все це стародавня «господарська магія», яка ставить своєю метою накликати добробут для господаря-хлібороба в наступному році.

До цієї «господарської магії» і стосуються колядки та щедрівки з хліборобськими мотивами. Ці величальні пісні, призначені для господаря й господині, творять чи не найбільшу групу з усіх колядок та щедрівок, що до цього часу записані. Вони малюють образ багатства, спокою і родинного щастя.

Господар — багатий, людьми і Богом шанований чоловік — приймає значних гостей або й «Просить Боженька на вечерейку», як ось у цій колядці:

А Святий Боже — на вечерейку,
На Святий вечір!
Ходить сам господар по світлиці,
Ставить столики у три рядойки,
Кладе убруси всім шовковиї,
Кладе тарелці всім среберниї,
Кладе ножики всім сталениї,
Просить Боженька на вечорейку.
Посадив Бога посеред стола,
Святу Пречисту при другім столі,
Усі святиї та коло неї;
Приймає Бога зеленим вином,
Святу Пречисту — солодким медом,
Усі святиї — шумнов горівков,
Свою челядку — чистов водов
І сам п’є воду з своєв женов;
Світить їм сонце во єдно віконце,
Ясниї зорі світять довкола.

В інших колядках цієї групи господар будить свою челядь і посилає в поле орати або сіяти «золоте зерно». В соболевім хутрі  сидить він кінець столу (або «скам’ї»), заставленого золотим посудом, білими калачами, винами, пивами та медами:

А в цього пана скам’я застлана,
Та на тій скам’ї три кубки стоять:
В першому кубці медок-солодок,
В другому кубці — кріпкеє пиво,
В третьому кубці — зелене вино.
Медок-солодок для пана того,
Кріпкеє пиво для жінки його,
Зелене вино для його діток.

У господаря, як співається в колядках, кедрові двори, ковані скрині, наповнені добром, незліченні стада коней, череди волів та отари овець — скрізь велике багатство, від Бога милість, а від людей шана. У дворі господаря зупиняється небесна зоря, бо «на його дворі та в його хаті дві радості є»:

Ішов, перейшов місяць по небу
Та й зустрівся місяць з ясною зорею:
— Ой, зоре, зоре! де в Бога була?
Де в Бога була, де маєш стати?
— Де маю стати? У пана Івана,
У пана Івана та на його дворі,
Та на його дворі, та у його хаті.
А у його хаті дві радості є:
Перша радість — сина женити;
Друга радість — дочку оддавати;
Сина женити — молодця Миколу,
Дочку оддавати — молоду Наталку;
Бувай же здоров, молодий Миколо,
Та не сам з собою, з отцем і з матінкою.
Із милим Богом, ізо всім родом,
Ісусом Христом, святим Рождеством.

Господиня в колядках та в щедрівках — це уособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща в світі жінка, живе серед достатку й розкоші, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Найбільше господиня шанує свого чоловіка, вона не дзвонить ключами, щоб його не збудити. Нарешті господиня вбирається в пишну одежу і кількома возами їде до церкви, де перед нею двері самі відчинились, як ось у цій колядці, що записана в Буковині:

Гой, знати, знати, хто господиня:
В неї в світлиці, як в веселиці,
В неї челядка у золоті ходить,
У золоті ходить, у добрі бродить,
У неї вози все кованиї,
У возах коні все ворониї;
Рано в неділю до церкви їде.
Гой, на перший віз лиш світло клала,
А на другий віз проскури клала,
А на третій віз сама сідала.
Приїхала ж вона перед світлий двір,
Перед світлий двір, перед Божиий дім:
Сами ся двери та й отворили.
Всі ся єй святі та й уклонили,
Саме ся світло позажигало,
Самі ся книги та й розчитали:
На райських дверях сам Господь стоїть.
Сам Господі, стоїть, три служби служить
В своїй святині за господиню,
За господиню, на ім’я Ялину,
За єй цілий дім, на здоров’я всім!

Так оспівуються колядниками господар і господиня. поставлені величальною піснею в іде-хліборобського побуту в окремих колядках  доальне,  виміряне  щастя  і  багатство.  Ідеалізація  ходить кульмінаційної точки. В гіперболічних величаннях господар наділений інколи рисами напівмітичної істоти: він зображений сонцем, господиня — місяцем, діти — зорями; до господарського двору приходить сам Бог із святими і віщує врожай, благословляє доброю долею; Бог і святі орють і засівають ниву господаря, а Мати Божа приносить їм полудень.
Колядники цієї групи своєю ідеалізацією хліборобського побуту нагадують обжинки і, як думає Філярет Колесса, мають зв’язок з лемківськими «царинними» піснями.

 

Мисливські мотиви

Зустрічається ще багато колядок і щедрівок з мотивами полювання  на  куницю,  «тура-оленя»,  розведення  бджіл;  мовиться  також про «золоті човни» та «срібні весельця», що, очевидно, є  натяком на рибальство. Все це — відображення староукраїнського  побуту,  імовірно  побуту  княжої  Руси-України,  коли  полювання та рибальство займало поважне місце в житті наших предків. Ось як в одній з колядок із збірки І. Вагилевича господиня посилає свою челядь на лови дивного звіря «тура-оленя»:

Стоїт, ми стоїт світлонька нова.
А в тій світлині, гей, газдиненька.
Гей, газдиненька на ім’я Анна.
Вна собі ходить, з челядю говорить,
З челядю говорить, в кватирку сє дивит.
Дивит сє, дивит в чистоє поле,
В чистоє поле, під темний лісок.
Ой, висмотрила дивноє звіря,
Дивноє звіря, тура-оленя,
На головці ж му дев’ять рожечків.
Ой, крикнула ж вна на свої слуги:
«Служеньки мої найвірнійшії!
Беріть же собі шовкові сіти,
Другі заберіть ясненькі стріли:
Ой, виходіте в чистоє поле,
В чистоє поле, під темний лісок,
Єдні ж завержте шовкові сіти,
Другі застрійте яснії стріли,
Чей спіймаєте дивноє звіря,
Дивноє звіря, тура-оленя.
Як спіймаєте, відразу вб’єте,
Відразу вб’єте, роги зщибете.
Роги зщибете, шубу здоймете.
Та повісите в новій світлонці,
Ой, принесете та повісите,
Та повісите в новій світлонці,
В новій світлонці та на стінонці.
Все ж тото буде, гей, ґаздинонці,
Гей, газдинонці на ім’я Анна.

Маємо чимало колядок із вказівками на соколине полювання, що — імовірно — було найбільш поширене на Україні не пізніше XII століття. Ось одна з таких колядок із збірки Якова Головацького:

А в нашого пана три соколейки.
Соколе! Не літай рано — ранейко на поле!
Єдин полетів в чистейке поле,
Другий полетів в бистри потоки,
Третій полетів в темни лісойки,
Тот, што полетів в чистоє поле,
Приніс на обід перепелойку;
Тот, што полетів в бистри потоки,
Приніс рибойку та на снідання;
Тот што полетів в темни лісойки,
Приніс він пану чорну кунойку,
З чорной кунойки паней шубайка.
(Записано в Калниці Саноцької округи).

Колядки, що співаються для сина господаря, малюють ідеальний образ лицаря, який скликає своїх вірних друзів (інколи братів)  і  наказує  їм  сідлати  коні,  брати  зброю;  він  і  сам  сідає  на коня і на чолі хороброї ватаги мисливців з хортами (інколи ще й з  соколами) вирушає на полювання «купи» або дивного звіра, «тура-оленя».

Звичайно колядки мисливських мотивів (так само, як і військових; про це — нижче), призначені для парубка, мають  «весільне» закінчення. Лицар відмовляється від здобичі на полюванні, все віддає своїм помічникам, а собі залишає... «дівку в теремі»:

Ой, рано, рано кури запіли,
А ще раніше Данило встав;
Данило встав, лучком забражчав,
Лучком забражчав, братів пробуджав:
— Вставайте, браття, коней сідлайте,
Коней сідлайте, хортів скликайте
Та підем, браття, в чистеє поле;
Ой, там я назвав куну в дереві,
А мені, браття, дівка в теремі.

 

Військові мотиви

В колядках та щедрівках, що співаються для парубка, перше місце займають військові мотиви — живий відгомін лицарської доби княжої і пізнішої козацько-гетьманської епохи.

Із-за гори, із-за кам’яної, —
Святий Вечір!
Та відтіль виступає великоє військо,
А попереду пан Івашко йде,
Івашко йде, коника веде,
Хвалиться конем перед королем;
Та нема в короля такого коня,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться стрілою
Перед дружиною;
Та нема у дружини
Такої стріли,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться луком
Перед гайдуком;
Та нема у гайдука
Такого лука,
Як у нашого пана Івашка.
Та бувай здоров, пане Івашко!
Та не сам з собою.
З отцем, з матірю,
Зо всім родом,
Із милим Богом
Святий Вечір!
(Зі збірки М. Маркевича)

Герой  разом  із  своїми  дружинниками  вирушає  на  війну  до Царгороду і облогою примушує царгородців дати йому дорогий викуп:

А міщани ходять, все раду радять,
Що тому вояці за дари дати?
Вивели йому коня в наряді.
Він коника взяв — не подзінькував...

Міщани вдруге «раду радять, що тому вояці за дари дати» і вирішили принести йому «полумисок злота»:

Він золото взяв, не подзінькунав...
Нарешті за третім разом:
Ой, як б’є та й б’є на Царів город:
Царь ся дивує, хто то воює.
А міщани ходять, все раду радять,
Що тому паняті за дари дати?
Вивели ж йому панну в короні.
Він панну узяв та й подзінькував,
Тай подзінькував і шапочку зняв,
І шапочку зняв, ща й поклонився,
І поклонився, і покорився.

В інших колядках цієї групи оповідається про те, як гордий воїн із своїми слугами женеться за ордою, відбиває полон і в лицарському поєдинку вбиває «турського» царя «людям на хвалу, собі на славу»:

Ой, краєм, краєм, краєм — Дунаєм —
Славен єси. Боже, у всему світу і небі.
Їздить, поїдить гордоє пане,
Турського царя барз викликає:
«Ой, вийди, вийди, турецький царю.
Нехай ми собі поговоримо.
Свої коники випробуємо,
А ясни мечики вимочуємо».
Чий коник швидший і мечик твердішій?
Нашого пана, ой, пана Йвана,
Ой, коник швидший і мечик твердішій.
Турського царя барз позневажав,
Ой, позневажав, під меч положив.
Зняв головочку на копієчку
Та й приніс єї у свої краї
Людям на хвалу, собі на славу.
Будь нам здоровий, ґречний паничу,
Не сам собою, з татом, з маткою,
З татом, з маткою, з всев челядкою.
Дай тобі, Боже, щістє, здоров’є,
Щістє, здоров’є на челядочку,
А на двір щістє на худобочку,
На роговую тай на всякую.
На худобочку на роговую,
Дай тобі, Боже, а в гумні стіжно,
А в гумні стіжно, на току мірно,
На току мірно, в городі зільно,
В городі зільно, в пасіці рійно,
В пасіці рійно, а в дому збрійно,
Аби ти ходив межи стогами,
Як ходить місяць межи звіздами.
А за цим словом будь же ним здоров!

Дружинники після довгої служби у військових походах вимагають нагороди від свого ватажка, і він щедро нагороджує їх містами, полями, кіньми та червонцями — великими багатствами, здобутими в успішних походах.
Цими мотивами, а подекуди й казковим характером героїв, колядки цієї групи близько підходять до т. зв. билин. Вони величають сміливість, удатність та лицарську славу ватажка і співають про його достатки: шовкові намети, дорогу зброю, тугі луки, гострі мечі, сніпки стріл, перських коней, тисові столи, кармазинові сукні, паволоки, хутра бобрів, кун та соболів, золоті кубки, цинові миски, постави сукна, кітари, гуслі.

Все це вказує на обстанову княжого чи боярського двора і підтверджує погляди багатьох дослідників нашої старовини, що в цій групі колядок збереглись уламки колись багатого українського лицарсько-дружинного епосу, який ще в ранній княжій добі витворився серед військової верстви дружинників на базі довголітньої боротьби з степовиками, а пізніше перейшов до нижчих верств населення, селян, зв’язався з традиційними звичаями і ввійшов у склад величальних пісень різдвяного циклу.

На закінчення наведемо колядку, що, як нам здається, є зразком величальної пісні пізнішого, козацького періоду:

Святий Вечір!
Всім козаченькам у військо йти,
Пану Івашко корогов нести.
А в його ненька
Вельми старенька,
Випроваджала
І научала:
Ой, синку мій, синочку!
Не попереджай вперед війська
І не оставайся позаді війська,
Держися ти війська все середнього
І козаченька все статечного.
Молодий Івасенько не послухав неньки.
У переді війська конем іграє,
А позаду війська мечем махає.
Коли він як гляне, аж тут і сам цар:
Ой, коли 6 я знав,
Чий то син гуляв,
Да я би за його і дочку оддав,
І половину царства йому б я оддав.

 

Казково-фантастичні мотиви

Колядки з казково-фантастичними мотивами теж мають деяку схожість із билинами. В цій групі колядок, поруч з християнськими апокрифічними елементами, помітний відгомін і передхристиянських вірувань та мітичних образів. Сюди належить  зокрема такий мотив: сонце, місяць і дощ у гостях у господаря вихваляються своєю силою:

Спасибі тобі, пане господарю.
Що звелів нам колядувати,
Вимітай двори, застеляй столи,
Буде до тебе три гості разом, усі за разом:
Перший гість — ясне сонце,
Другий гість — ясен місяць,
А третій гість та дрібний дощик.
Як похвалиться ясне сонце:
«Як я ізійду рано я неділю, то зрадується
Увесь мир хрищений та ще й народжений».
Як  похвалиться ясен місяць:
«Як я ізійду рано звечора, то зрадується
Риба-щука в морі, а козак в дорозі».
Як похвалиться дрібний дощик:
«Як я упаду тричі на мая, то зраджується
Жито, пшениця, усяка пашниця».

Подібну колядку знаходимо і в збірнику В. Гнатюка:

«Ой, я вас прошу, три товариші,
Ой, я вас прошу, на що ми Біг дав,
Ой, я вас прошу, їжте та пийте!»
Вихвалює ся перший товариш,
Перший товариш — ясний місячик:
«Ой, як я зійду звечора пізно,
Ой, я освічу гори-долини,
Гори-долини господаренька!»
Вихвалює ся другий товариш,
Другий товариш — світлоє сонце.
«Як же я зійду в неділю рано,
Я обігрію гори-долини,
Гори-долини, темні лісове,
Темні лісове, чистоє поле».
Вихвалює ся третій товариш,
Третій товариш — сам Біг небесний:
«Як же я спущу дрібного дожджу,
Зрадує ми ся весь мирний світок...»

Колядковий  герой  (звичайно,  це  буває  парубок)  називає  місяць своїм батьком, зірницю — матір’ю, а сонце — братом:

В мене батенько ясен місяченько.
В мене матінка ясна зіронька,
В мене братенько ясне сонечко…

Крім того, в цій групі колядок вже помітний вплив християнських елементів на пережитки поганського світогляду. Внаслідок цього впливу мітичні образи заміняються християнськими  святими. В одній з колядок цього типу святі трубачі голосом своїх труб викликають зміни в природі:
 
В святого Дмитра труба із срібла,
В святого Юра труба із тура.
А як затрубив ще й святий Дмитро,
То й покрив зимков всі гори біло.
Святий Юрій як се затрубив,
Всю кригу розбив, дерева розцвив...

До цієї ж групи належать також такі колядки, в яких оспівується герой, що наміряється стріляти на змія, сокола чи оленя, але не вбиває своєї жертви, бо вона випрошується у нього, обіцяючи багаті дарунки або поміч при сватанні дівчини. Одну з кращих колядок цього типу записав Іван Франко у селі Нагуєвичі коло Дрогобича. Ось вона:

Стоїть яворець тонкий, високий, —
Гей, дай Боже!
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
Л в коріненьку чорні купоньки,
А в середині ярі пчівоньки,
Л на вершечку сив соколенько.
Сив соколенько гнізденце си в’є,
Гніздеце си в’є, біл камінь бере,
Біл камінь бере, все на спід кладе,
В серединоньку цвіт-калиноньку,
Вершок виводить сріблом-золотом.
Попід яворець здавну стеженька;
Наїхав нею ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
Під ним коничок темносивенький,
Темносивенький, барзо буйненький,
На тім конику ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
На нім сукенки кармазинові,
На нім чобітки сафіянові,
На тих чобітках срібні підківки.
На нім шапочка маґеровая,
А за плечима тугий лученько,
Тугий лученько, дрібні стрілоньки.
Ой, верг він оком на зелен явір,
Тай издурів він сива сокола.
Взяв добувати дрібні стрілоньки,
Взяв наміряти з туга лученька:
Ци під горленько, ци під крилонько?
Сив соколонько рік му словенько:
«Ой, пане, пане, не стріляй мене.
Не стріляй мене, не рубай мене!
Стану я тобі а в вислуженці,
А в вислуженій, а в вигодонці:
Як ти поїдеш за тихий Дунай,
За тихий Дунай по ґречну панну —
Твоїм боярам броди покажу,
Броди покажу, мости поставлю;
Твою панночку сам перенесу,
Сам перенесу, вінка не зроню;
Тебе самого — на золотий міст,
На золотий міст, на срібну лавку.
За тим словеньком будь же ми здоров,
Будь же ми здоров, ґречний паноньку,
Ґречний паноньку, чом Іваноньку!
Дай же ти1 Боже, а в поли2 полон.
А в поли полон із усіх сторон,
Дрібні снопоньки, густі копоньки,
В оборі плідно, дома західно,
Дома західно та і радісно!

Іноді в таких колядках оспівується чудодійна будова золотого терема на рогах в оленя, або будування церкви з допомогою коня:

Рано в неділю кури запіли,
А хто раньше встав, три свічки всукав:
При першій свічці личко вмивав,
При другій свічці коника сідлав,
При третій свічці з двору виїжджав,
А був же того ґречний молодець,
Ґречний молодець на ім’я пан Дмитро
Хвалився конем перед королем:
Нема в короля такого коня —
Золота грива всю землю вкрила,
Срібні копита камінь лупають,
Камінь лупають, церкву складають,
З трьома верхами, з трьома хрестами:
На першім хресті — сонечко в весні,
На другім хресті — місяць у креслі,
На третім хресті — зоря із моря,
Зоря із моря, два три, престола,
На тих престолах — Матка Христова,
Книжку читає, Христа благає
За вітця, матку, та всю челядку,
За челядочку, за худобочку.

Наскільки в колядках цієї групи грає ролю символіка поетичних образів, — пише Філярет Колесса2, — чи глухий відгомін із давніх мітологічних зображень, — це питання, вирішення якого тим трудніше, що на слов’янському ґрунті наступило поплутання  християнських  та  апокрифічних  елементів  із  пережитками передхристиянського світогляду, наслідком якого було й переношення мітологічних зображень на християнських святих (Юрія, Миколу, Василія, Іллю) і творення нової, християнізованої міфології».

 

Весільні мотиви

Важливе  місце  в  колядках  займають  і  мотиви  кохання,  що стоять у зв’язку з різдвяним ворожінням дівчат (інколи й парубків) про сватання та весілля. У цих колядках, призначених для дівчини або парубка, оспівується дівоча краса, яка порівнюється з красою царівни або королівни, як ось:

Ой, рясна, красна в лузі калина;
А ще красніша (такого і такого) дочка;
По двору ходить, як місяць сходить;
В сінечки прийшла, як зоря зійшла;
В хату прийшла, пани стрічають;
Пани стрічають, шапки здіймають;
Шапки здіймають, її питають:
Чи ти царівна, чи королівна?
То ж не царівна, не королівна;
То дівчина, (такого і такого) дочка;
Ми ж її поважаємо,
Святим Різдвом поздоровляємо,
З отцем, із ненькою, і зо всім родом.

Співається ще в цих колядках про любовне ставлення милого до милої, про мощення мостів, про те, як дівчина стереже садвиноград або «вино»:

Ой, гула, гула крутая гора,
Що не вродила шовкова трава,
Тільки вродило зелене вино;
Красная панна вино стерегла,
Вино стерегла, кріпко заснула.
Як налетіли райскіє пташки,
Обдзюбали зелене вино
Да й пробудили красную панну.
Ой, скоро ж вона теє учула,
Своїм рукавцем на їх махнула:
«Ой, шуги в луги, райскіє пташки,
А мені вина треба й самої;
Брата женити, сестру оддавати.

Співається і про плетення вінків, і про сватання та старостів, про золоті персні, шовкові сукні та «перлові нитки» — коштовне намисто, яке дівчині дарує милий» або її брат:

Сама молода зарученая
Да чому ти, дівчино, гуляти не йдеш? —
Ой, як мені, дівчині, гуляти йти,
Що мої братики з війська приїхали;
Привезли мені три подарочка:
Перший подарок — золотий перстень,
Другий подарок — зелена сукня,
Третій подарок — перлова нитка.
Золотий перстень, як огонь, сяє,
Перлова нитка голову об’єзує...

Ці  колядки  своєю  символікою  нагадують  весільні  пісні,  до яких вони наближаються ще й характером величання.

Типовим зразком «любовної» колядки є така величальна пісня, в якій підкреслюється перевага милої або милого перед батьком, матір’ю, сестрою або братом. Такі колядки звичайно будуються за постійною схемою, а саме: дівчина чи парубок — в залежності від того, кому співається колядка — знаходиться в скруті і потребує допомоги. І цю допомогу не може подати ні батько, ні мати, ні сестра, ні брат — тільки мила (милий). Найчастіше оспівуються такі ситуації: дівчина топиться в Дунаї і ніхто її вря тувати не може, рятує її тільки милий; козак просить викупу з неволі — викуп приходить від милої; дівчина загубила золотий перстень — всі шукали, але ніхто не знайшов лише милий, і з низьким поклоном повернув його дівчині.

В нижче наведеному прикладі — ситуація найпростіша: дівчина нікому не хоче кинути яблуко, бо береже його для милого:

За воротами на муравоньці
Зеленій, зеленій,
Яблунь червоні, ябка зрадила.
Там дівчина яблука вержить;
Вийшов до неї батенько єї:
Ой, доню-душко, звержи яблушко!
Ні, вам не звержу, бо милому держу!

Далі в колядці співається, що приходить до дівчини мати, сестра, брат, але всім вона відповідає те саме:

Тобі не звержу, бо милому держу...
Нарешті приходить милий:
— Мила душко, звержи яблушко!
— Ой, тобі звержу, бож тобі держу!

Від сивої давнини в Україні існує повір’я, що золотисто-зелене пір’я павича приносять щастя в коханні. Колись дівчата вплітали пір’я павича у свої весільні вінки. Цей звичай оспіваний в колядці, яку мені пощастило записати в одному з таборів у Німеччині:
 
По горі, горі павоньки ходять,
Ой, дай Боже, по горі, горі.
За ними ходить ґречная панна,
Ой, дай Боже, ґречная панна.
Ґречная панна, панна Оксана.
Ой, дай Боже, панна Оксана.
Ой, ходить, ходить і пір’єчко збирає,
Ой, дай Боже, пір’єчко збирає,
Пір’єчко збирає, у рукав складає,
Ой, дай Боже, у рукав складає.
З рукава бере, на столи кладе,
Ой, дай Боже, на столи кладе.
З столика бере, виночок вине,
Ой, дай Боже, виночок вине.
Виночок вине, на голівку кладе,
Ой, дай Боже, на голівку кладе.
Та звилися буйниї вітри,
Занесли вінець на синеє море,
А там три рибалки рибу ловили,
Ой, дай Боже, рибу ловили.
Рибу ловили, вінець зловили,
Ой, дай Боже, вінець зловили.
«Та що ж нам буде та й за перейми?
Ой, дай Боже, та й за перейми?»
Першому буде шовковая хустка,
Ой, дай Боже, шовковая хустка.
Другому буде золотий перстень,
Ой, дай Боже, золотий перстень.
Третьому буде сама Оксана,
Ой, дай Боже, сама Оксана.

Отже, всі колядки цієї групи мають на меті напророчити щасливе весілля в домі, одружитись і жити в щасті й достатках, як про це співається в колядці-віншуванні, що призначена для парубка:

А за сим словом в дзвоники дзвоним,
В дзвоники дзвоним, тобі ся клоним.
Ґречний молодець, на ім’я пан Данило,
Тобі ся клоним, тебе шануєм,
Тебе шануєм, тебе віншуєм:
Щастям, здоров’ям і долев добров,
І долев добров, і віком довгим,
І з вітцем, з матков, з усев челядков,
І з милов своєв нареченою,
Нареченою, зарученою;
В городі зело, в дворі весело,
В городі зілля, в дворі весілля,
А сам вийди к нам та подякуй нам,
Що те так красно защебетали,
Як соловейко у лузі в тузі,
Як зазулечка в вишневих садах,
Як ластівочка в побитих дворах,
Як златі гуслі, як срібні струни,
Стрілці молодці в мисливській думі.


 

Біблійно-релігійні мотиви

Починаючи  приблизно  з  другої  половини  ХІХ-го  століття  на Україні найбільше поширені колядки релігійно-біблійного змісту. Ця група колядок охоплює багато євангельських та апокрифічних оповідань про життя, муки, смерть і навіть воскре сіння Христа. Співається в цих колядках і про вибирання імени для Народженного; про Богородицю, що шукає нічлігу та ховає Христа перед жидами; про грішне дерево «иву», що дало себе вжити для мук Христових, і про те, як з кожної краплини Христової крови виростають християнські церкви:

Там на річці, на Іордані
Пречиста Діва сина купає,
Сина купає, ченців питає:
«Гой, ченчики Васильчики,
Охристіте сина мого,
Сина мого єдиного!»
Они взяли, не християн,
На престолі положили.
«Яке єму ім’я дати?»
Яке дати, таке дати:
Хіба Петром єго назвати?»
Пречиста собі не злюбила,
Від престола відступила.
Стали ж они знов гадати,
Яке єму ім’я дати?
Яке дати, таке дати:
Хіба Павлом го назвати?»
Пречиста собі не злюбила,
Від престола відступила.
Стали ж они знов гадати,
Яке єму ім’я дати?
«Яке дати, таке дати:
Хіба Христос го назвати?»
Пречиста собі полюбила
До престола приступила.
Гой, на річці, на Іордані
Пречиста Діва Христа купає;
Як купала, вповивала,
У зірниці колисала;
У зірниці колисала,
У місяці заховала.
Прійшли, прійшли всі жидове,
Всі жидове, кагалове:
«Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
— «Ба я єго не дівала,
У Іордані заховала».
Пішли Іордань в’ни спускати,
Христа Бога в нім шукати:
Увесь Іордань ізшукали,
Христа Бога не спіймали.
«Гой, ти, Діво, ти. Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
— Ба я єго не дівала,
У пшениці заховала».
Пішли жиди лани жати,
Христа Бога в них шукати:
Усі лани позжинали,
Христа Бога не спіймали.
— Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
— «Ба я єго не дівала,
У темний ліс заховала».
Пішли жиди ліс рубати,
Христа Бога в нім шукати:
Усі ліси до пня стяли,
Христа Бога не спіймали.
«Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
— «Ба я єго не дівала,
У зірниці колисала;
У зірниці колисала,
У місяці заховала».
Стали жиди з книг читати,
Мусів місяць Христа дати.
«Ти, місяцю, гой, ти, змінний,
Дав ти Христа на невірних,
А в’ни єго зараз взяли,
На тяжкиї муки дали;
Всяке древо в пушки били,
Ни одно ся не приймало,
Лиш червива тая ива
В Бога тяжко прогрішила,
В Бога тяжко прогрішила,
Із-за нігтів кров пустила;
А де тая кровця кане,
Там церковця зараз стане,
Там сам Господь служби служить
За здорових, за недужих,
За багатих, за убогих,
За кроваві Христа ноги,
За кроваві єго руки:
Слава, Христе, ти за муки!»

Колядки біблійно-релігійного змісту звичайно співаються господареві, господині і взагалі старшим людям.

Отже ми переглянули основні групи мотивів українських народніх колядок. Це дуже короткий перегляд, але він — як нам здається — вже показує, наскільки наша колядкова поезія багата і різноманітна, яке вона має глибоке і міцне коріння в нашій історії, в побутових особливостях нашого народу, яке в ній невичерпне багатство поетичних образів.

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 57 – 86.

 

 

Більше про новорічні та різдвяні традиції дивіться на нашому сайті:

Різдвяні та новорічні звичаї

Різдво, Щедрий Вечір, Маланка, Новий Рік, обряди звичаї, колядування, віншування, щедруванняВіншування з бичками, щедрівки та колядки для дітей. Новий рік, історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції. Святвечір. Різдвяні коляди.

 

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Колядки для дітей

вірші для дітей, вірші про зиму, колядкиУ розділі знайдете збірочку народних українських колядок та колядки, написані поетами.

 

 

 

 

 

 

Щедрівки для дітей

Щедрівки для дітейУ цьому розділі читайте добірку чудових народних українських щедрівок для дітей та авторські щедрівки від знаних українських поетів.

 

 

 

 

Пісні зимового циклу: колядки та щедрівки

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісні, Календарно-обрядові пісні, Пісні зимового циклу, колядки та щедрівки, тексти і критикаОкремий  цикл  величальних  пісень,  приурочених  до  зимових  свят, складають  колядки  та  щедрівки  -  аграрно-магічні  пісні  святкового  обходу  дворів.  Серед  календарно-обрядових  пісень  вони  відзначаються  жанровою  своєрідністю,  урочисто  піднесеним  тоном,  емоційно-романтичним забарвленням.

 

 

 

 

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«Коляди на Різдво Христове»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka