СВЯТО МИКОЛАЯ (6 ГРУДНЯ)
(до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 19 грудня)
В народних легендах святий Миколай — боронець людей перед стихійним лихом, найперший помічник усім, хто опинився у біді. "Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає". А ще святий Миколай опікується дітьми, виконує їх побажання і роздає подарунки. День святого Миколая — найулюбленіше, найвеселіше дитяче свято. Діти чекають на День святого Миколая цілий рік і мріють про чудові подарунки.
Дні бувають незабутні…
Отже, хоч би як було,
Пам’ятай, що є у грудні
Дев’ятнадцяте число.
День святого Миколая!
Цього дня повсюди ждуть.
І зима йому встеляє
Свіжим білим снігом путь…
Мають знати всі про нього.
І дорослі, і малі.
Адже, “другий після Бога
Він заступник на землі”.
Він творити здатний диво,
Щоб зробить полегкість нам.
Помагає ж особливо
Землеробам й скотарям.
Всім знедоленим і бідним
Покровитель Миколай.
Завше поглядом привітним
Озира наш рідний край.
Дні його багатотрудні,
Але й день розради є —
Він у цей деньок у грудні
Всім дарунки роздає.
А на кого схожий з виду
Справді, склалося вже так
Предок він Морозу Діду,
Пращур Санта-Клауса…
Будь його любові гідний!
І на те ще, друже, зваж,
Що він свій, він дуже рідний,
Український, справді наш…
От і знов він нас потішив!
Див предивних віртуоз.
Наш найкращий, наймиліший,
Найдобріший, найщедріший
І, звичайно ж, наймудріший,
Бо у світі найдревніший,
Український Дід Мороз!
За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 14 - 15.
Василь Скуратівський
ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ
На відміну од весняного, зимового Миколая відзначали особливо врочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, що Миколай рятував дітей серед моря.
Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодії, пов’язані зі святим Миколаєм. Ввечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в «доброго Миколая», заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь.
Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив дітлах протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дійовий виховний момент.
Крім того, в школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою вважався святий Миколай. Поруч з ним неодмінно сусідив меткий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що вручати дітям подарунки не варто, бо вони були неслухняними. Але преамбула таких вистав закінчувалася тим, що добрий Миколай цього разу вибачає. Такі драматичні твори, позначені фольклорними сюжетами, писали найвідоміші письменники, зокрема й Іван Франко.
Під цю пору зима вже остаточно перебирає свої права. «Миколай бородою трусе,— рече відоме прислів’я,— дорогу стеле». Для селянина це найшедріша пора — зібранозбіжжя, зроблені на зиму відповідні припаси, а отже, можна було розрахуватися з боргами. Хто ж не встигав або не міг до цього дня віддати позички, то казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».
Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він захищав усіх бідних і знедолених.
Народні прикмети до свята Миколая:
На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки.
Після Миколи пшениця вкриє поле.
Хвали зиму після Миколи.
До Миколи та й ніколи.
Миколай — жінки своєї не май.
Варка, Савка та Миколи до добра не доведуть ніколи.
У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
Як впаде великий іній — на гарний врожай хліба.
Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
Морозяний день — на уроду хліба й городини.
За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993, стор. 156 - 157.
Олекса Воропай
МИКОЛАЯ — ВЕСЕЛЕ НАРОДНЕ СВЯТО
(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» — звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святним Миколам пива не варять...»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...»
Мабуть з «пивом» на цей день в’язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя.
Коли ж вас ся надіяти.
Чи на Різдво з колядками.
Чи на Великдень з писанками.
Чи на Миколая з скрипниками?
Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік — четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший — не господар — перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ Святого Чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая:
«Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян1 — за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, — каже. — Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: «Покличте мені Святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
— Нема його на небі! — кажуть янголи.
— А де ж він?
— Пішов на Чорне море людей рятувати!
— Почекай, — каже Бог до Касяна. — Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
— Нема його, — кажуть янголи, — на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
— Нема його, — кажуть янголи, — він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
— Де ти був? — спитав Бог, а святий Микола йому відповідає:
— Помагав мужикові воза з багна витягнути!
— Ось бач, — каже Бог до Касяна, — за що його люди шанують?
Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут. на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятися, але не будуть шанувати».
З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа?» — думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною Святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».
В Галичині є така легенда:
«Опівночі надходить Святий Миколай з сивов бородов, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу».
І так дальше, кожному звіреві назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з’їсть Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом»
А той Проць, як говориться далі в легенді, чув наказ Святого Миколая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і Святого Миколая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до Святого Миколая і «здають перед ним справу», що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк: «Я не з’їв лисого коня, — каже вовк, — бо там його не було». — «То з’їж самого Проця, — каже Святий Миколай, — бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева…»
За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 29 – 31.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
В Україні з 1 вересня 2023 почав діяти новоюліанський церковний календар, в якому дати багатьох свят змінилися. Різдво офіційно перенесено на 25 грудня. Водохреща, Святого Миколая, Покрова Богородиці також відзначатимемо по-новому. Дивіться дати "неперехідних" свят за новим календарем у представленій статті.
