|
Григорій Донець
НЕНАВИСТЬ ДО ВОРОГА
Народе мій милий,
яка наша доля?
Важко нам вдається
відстояти волю.
Але ми всі разом,
як кулак єдиний,
будем захищати
неньку Україну.
Неньку Україну
будем захищати.
В нас вона єдина
Україна-мати.
Після цього болю
розквітнем як квіти.
Мамо Ураїно,
ми же твої діти.
Поженем вражину
з нашої землі.
Бачиш? "Старші братья
в гості к нам прішлі".
Ми їм нагадаєм
за Ірпінь і Бучу,
ми їм нагадаєм,
ворогам смердючим.
Генерал Школенко,
путінець вонючий,
розбомбив Ірпінь нам,
геть зничтожив Бучу.
Ти же, генерале,
військовий злочинець,
зрадник ти і нелюд,
а ще й українець.
За усе, злочинці,
треба відповісти,
ну й і після суду
треба буде "сісти".
За це вам, шакалам,
буде кара божа.
Ви же не є люди,
ви — орда ворожа.
Ми міста і села
відбудуєм знову.
Мати-Україна
одіне обнову.
Але вас, собаків,
не пустим до хати.
Не будем сто років
навіть споминати.
Ви же не є люди,
ви же уроди,
по нужді не сів би
на однім городі.
Командир фрегата
"Адмірал Макаров",
б'єш по українцях,
ох яка ж ти тварь є.
Тебе з того моря
щоб привезли в гробі.
А щоб ти ще здох був
в маминій утробі.
Ми жили як вміли,
чого ж до нас лізти?
Президент, монгол, ваш
і ви є фашисти.
Ми жили і знали,
що ви є сволота,
що ви є хвостаті
виродки з болота.
Що ви є брехливі
і брудні, і грязні,
хоча дуже важно
миєтеся в лазнях.
Ніколи братами
ви для нас не були,
алкаші-пропойці,
ледачі бамбули.
І тепер віками
не хочем вас знати,
бо ви є рашисти —
вороги прокляті.
|
|