|
Павло Тичина
ГАЇ ШУМЛЯТЬ
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами — приливами.
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи — кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
* * *
БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав —
Добридень я світу сказав!
Струмок серед гаю як стрічечка.
На квітці метелик мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!
* * *
НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ!
Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори...
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях...
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,—
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах...—
Не бував ти у наших краях.
|
|
Я вчив у школі "Гаї шумлять", але, виявляється, скорочено: лише перший і останній куплети. А поезія ж така гарнюча! Дякую, тепер вивчу напам'ять увесь вірш і прочитаю в класі.
Нармально