"Гаї шумлять" - добірка поезій Павла Тичини про рідний край

ГАЇ ШУМЛЯТЬ

Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.

Гей, дзвін гуде — 
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами — приливами.
Купаючи мене,
мов ластівку.

Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду — 
Співаючи.
Співаючи — кохаючи
Під тихий шепіт трав 
голублячий.

Щось  мріє гай —
Над  річкою.
Ген неба край
Як золото.
Мов  золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.

* * *

БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА

Блакить мою душу обвіяла,
Душа  моя  сонця  намріяла,
Душа  причастилася кротості  трав — 
Добридень я  світу сказав!

Струмок серед гаю  як стрічечка.
На  квітці  метелик  мов  свічечка. 
Хвилюють,  маюють,  квітують поля — 
Добридень тобі,  Україно моя!

* * *

НЕ  БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ!

Не  бував ти у наших краях!
Там  же  небо  — блакитні  простори...
Там  степи,  там  могили,  як  гори.
А  веснянії  ночі  в  гаях!..
Ах,  хіба  ж  ти,  хіба  ти  це  знаєш,
Коли  сам  весь  тремтиш,  весь смієшся,  ридаєш, 
Серце  б’ється  і  б’ється  в  грудях...
Не  бував  ти  у наших краях.
Не  бував  ти  у  наших краях,
Бо  відтіль не  таким  би  вернувся!
Чув  про  степ,  що  ген-ген  простягнувся?  — 
Єсть там люди — й зросли у степах,—
Що  не люблять,  не  вміють ридати.
Що  не  можуть  без  пісні і  нивки  зорати!
Тебе  ж завжди я  бачу в  сльозах...—
Не  бував  ти  у наших краях.