"Казочки на щодень" — нова добірка для дівчат та хлопчиків від Галини Римар (з книги "Полінчині казки") — читати та слухати, відео

 

 

Галина Римар

ПОЛІНЧИНІ  КАЗКИ

 

"Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

 

Коли донечка сказала: "Мамо, я вже доросла, засинаю без казочок", вони перестали складатися. І донечка вирішила: "Щовечора — казочка!" 
Тож ось наші новесенькі "Полінчині казочки" (частина перша)... 

 

Завантажити текст першої частинки нової добірки казочок від Галини Римар (з книги "Полінчині казки") (txt.zip)

 

 

 

 

 

 

Тож, дітки, книжечки шукайте
й життєву мудрість з них черпайте.

 

 

 

 

 

 

Летимо до фей?

Сьогодні, дорогі наші дорослі і маленькі читачики, ми з Поліночкою вирішили провідати наших давніх добрих друзів - феєчок. 
І ви хочете летіти разом з нами? Ну що ж, тоді, якщо ви почистили зубки і приготувалися до сну, кладіть голівки на свої м’які подушечки, укривайтеся зручними ковдрочками, заплющуйте очка, бо шлях у країну добрих фей дуже засекречений - і помчимо! А дорогою ми повідаємо вам про останні новини королівства добрих фей.
Річ у тім, що в королівстві усі дуже люблять квіти, а ще - метеликів, бо вони так схожі на квіти! Та тут метелики особливі - виховані, і ніколи не нищать рослин.
Просто у феєчок усе дуже мудро продумано - у них, наприклад, є спеціальні школи для метеликів і гусениць. Там їх вчать, як потрібно вести себе в природі. І після одного курсу навчання гусениці й метелики стають дуже вихованими, терпеливими, можна сказати, виваженими, і вони бережуть увесь живий світ. А харчуються лише квітковим пилком.

Та якось у королівство добрих фей завітала їх далека родичка - Фія. Її зустріли, як і належить, - з усіма почестями. Та Фія, як виявилося пізніше, не завжди чинила як слід! І вона запропонувала феям свою допомогу - провести з метеликами і гусінню один урок природолюбства. Феєчки погодилися, бо довіряли їй.
І як гадаєте, чому вона їх навчила? Що вони створені для того, аби поїдати усе на світі листя, якщо воно тільки не отруйне.
І коли феєчки прилетіли до персикового саду, щоб провідати молоді деревця, то дуже засмутилися - рослини стояли зажурені - з надгризеними листочками! Аж на них було боляче дивитися. Феєчки запитали у дерев: 
- Що з вами, любі, сталося?
І деревця повідали про все.

Тоді королева фей запросила Фію у свій кабінет і дуже довго з нею розмовляла.
Фія вибачилася перед королевою, а перед деревами - відмовилася! Вона порушила перший заповіт фей, тому її було відправлено додому.   
Про поведінку Фії феєчки передали її рідним хмаринковою поштою листа, написаного на крапельці джерельної води. Так, саме на маленькій краплиночці, бо феї так листуються між собою! Вода дуже довго тримає закладену в неї інформацію. Фію покарали її домашні. І вона швидко виправилася.
А продовжимо розповідь, напевно, завтра! Бо ваші очка дуже стомлені. Снів вам чудових! І Поліночка вже заснула...

(Четвер, 09.01.2020, 22 год. 30 хв.)

 

 

 

 

Сьогодні, любі наші діточки, ми привезли з країни добрих і милих феєчок вам усім найщиріші вітання і листа. 

    "Дорогі дітоньки! Ми вас дуже-дуже любимо. 
Нам дуже подобається прилітати у вашу славну Україну!
Кращих країв ми ніде не зустрічали!

     Знаємо, які талановиті і працелюбні українці, як люблять свою землю і ні на що її не проміняють: ні на гроші, ні на що інше.

    Повідомляємо вас, що нещодавно ми усі збиралися у нашої королеви, аби обговорити, чим можемо вам допомогти.

    Для перемоги Добра і Світла Україні потрібно докласти всіх зусиль.
А щоб ми змогли вам допомогти, нас має бути сто сотень фей-хлопчиків і сто сотень фей-дівчаток з нашою доброю королевою. Та, на жаль, поки що нас не стільки!!

     Щоб ваша країна стала заможною, міцною, вам треба зовсім небагато - щиро любити свою рідну землю й нікому її не дарувати, берегти вашу співучу й дивовижно прекрасну мовоньку (повірте нам, ми чули мов багато!), старанно навчатися, щоб здобути професію за вашим покликанням і нізащо не впускати в душу ніяких страхів! 

    Нічого не бійтеся - ви - на своїй предківській землі і просто зобов'язані бути щасливими, а ваша країна - багатою і процвітаючою!

                                                                                              З любов'ю - Ваші щирі друзі феї."

 

 

 

 

 

 

Про дуже маленьку феєчку

Маленька феєчка ще вчиться літати. Тому її супроводжують няні, яких вона має постійно триматися. Вона тільки знайомиться зі світом людей.
Ось вони пролетіли лісове озеро. Та з лісової галявини почулися такі приємні і незнані пахощі! Тож феєчка не попередила нянечок й миттю опустилася вниз та й присіла на верхівці невеликого квітучого дерева, гілки якого були обліплені великими білими суцвіттями! І тут згори побачила, як до дерева підійшли двоє діток. Вона прислухалася.
- Як швидко зацвіла Черемха! - вигукнула дівчинка й ніжно доторкнулася до квіткової гілочки. - Андрійку, а давай зламаємо премалесеньку оцю гілочку для бабусі. Їй болять ноги, і вона ніяк не зможе сюди прийти побачити таку красу. А так поставимо їй у кімнаті милі квіти. І їй буде приємно. Мама казала, що бабусю треба радувати, щоб вона довше пожила...
- Це добра ідея, Оленко, - серйозно мовив хлопчик, - але спершу маємо попросити дозволу в дерева.
- Деревцю, будь ласка, дозволь нам взяти твого цвіту, - лагідно звернулася дівчинка до Черемхи.
- Візьми, маленька. - відсказало деревце і простягло руку-гілочку з маленьким суцвіттям. - Багато цвіту може зашкодити, а цього буде досить.
- Спасибі! - радісно подякувала Оленочка.
- Цікаво, як живуть ці діти! І як виглядає їх бабуся... - подумала феєчка й непомітно полетіла слідом. Насувала хмара. Діти зайшли в дім, а вона ніяк не насмілювалася. Та раптом здійнявся сильний вітер, підняв феєчку вгору й закружляв-закружляв...  (Дуже добре, що не було ще й дощу!) А коли стишився, маленька перевела подих і присіла на кущику калини. Оглянулася - таке все незнайоме! (А Королева усіх фей весь час уважно спостерігає за маленькою разом з її нянечками) 
"Де ж дорога до нянечок? - думає маленька. - Куди ж мені летіти?"
"А запах квітів Черемхи!" - майнуло в думці. Зараз вона підніметься трішки вище...
І справді! Це її і врятувало. Вона віднайшла Черемху і швидко дісталася до своїх на квіткову галявинку!
І Королева нагадала феєчці про правило усіх маленьких фей: не відлучатися далеко від своїх!
Тепер малеча не порушуватиме його.
- А сьогодні полетиш з трьома старшими феєчками провідати тих добрих діток. Що б ти хотіла для них зробити? - запитала Королева.
- Вельмишановна, премудра Королево, думаю, що бабуся цих діток дуже добра, якщо її онучата так виховані. Тому я усім серденьком бажаю, аби бабуся була здоровою і жила довго-довго.
- Так і буде! - відповіла Королева фей.
- Як славно! - зраділа феєчка й заплескала в свої добрі-предобрі долоньки.

(8.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

Про нові знайомства феєчок

Хочете послухати про вчорашній політ феєчок до двох дівчаток?
Прекрасного вечора феєчки полетіли знайомитися з дівчатками. А найкраще про дитину, звісно ж, повідають її речі.
Тож одна фея прилетіла в затишний дім, а дівчинка вже спала. І вона запитала у Ложечок-Виделочок:
- Ложечки, Виделочки, як вам живеться, чи гарно доглядають за вами, чи добре вам тут?
- Так, - мовлять дружно, - наша дівчинка дуже старанна: вимиває нас, як і весь посуд, і після сніданків, і після обідів, і тоді, як сім'я повечеряє. Нам живеться добре!
Феєчка подякувала їм і звернулася до Ослінчика:
- Любий Ослінчику, на тобі така гарна, м'якенька подушечка! Мені так кортить дізнатися, хто для тебе пошив її?
- Вітаю, мила феєчко! О, це дівчинка зшила. Вона така рукодільниця! Я їй дуже вдячний!
Тоді феєчка підлетіла до книжкової шафи:
- Вельмиповажна пані Шафо, дозвольте до Вас звернутися! 
- О, так!
- Розкажіть, будь ласка, коли на те Ваша добра ласка, чи читають книжки у цім домі і чи бережуть їх?
- О, славна феєчко, наша дівчинка кілька разів на тиждень старанно витирає пил з полиць. А читати люблять у нас усі: і бабуся, й дідусь, і мама з татом, і діти. Я пишаюся ними і вважаю, що жити в цьому домі - велика честь для мене!
Ще феєчка заглянула до одягу дитини. Там все гарно складено, випрано й випрасувано!

А іграшки - чисті й усміхнені. А скільки гарного, пошитого рученятами дівчинки, одягу є в них!
Тож феєчка залишила на чистому столику дівчинці золоту голочку, яка лежить на золотій подушечці в золотій коробочці з написом: "Для старанної й охайної дитини"! 
Варто дівчині лише задумати щось пошити і взяти голочку в руку - як сама з'явиться потрібна тканина, а ще чарівні ножиці, усе викроїться й пошиється!

Друга феєчка провідала інший дім. І що побачила? 
Посуд скаржився: дівчинка не миє його вчасно. Стільчик, бідолашко, - геть брудний! У домі кілька книжок, та й ті, бідні, ледь дишуть, як і іграшки цієї дитини - порвані, розкидані й сумні-пресумні!
А чи вгадаєте, діточки, що зробила феєчка для цієї дитини?

(5 ранку, 26.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

На відео: казка Галини Римар. "Загадкова насінинка" (читає авторка).

 

 

 

 

 

ЗАГАДКОВА НАСІНИНКА

В одному затишному українському селі народилася дівчинка. У неї були дуже великі карі очі й русяве волоссячко. Матуся влітку надягала їй красиве шовкове платтячко і капелюшка в горошинку - і дитина кружляла, співала й раділа життю.Вони часто ходили з мамою луками, полем, лісом. І дівчинка дивувалася:

— Який же прекрасний цей світ!

Ставала обережно на м’який килимок моху, наперед запитавши у мами, чи йому хоч трішки не буде боляче, чи не пошкодить вона своїми ніжками чи хоча б однією ніжкою або й рукою, коли доторкнеться, його ніжні стеблиночки. І м’який матрацик моху радо тримав дитину, яка була в захваті від відкритого нового дива!

А коли зустріла при дорозі фіалочок, то зупинилася й довго відчувала їх. І їй захотілося заспівати тиху, дуже ніжну, але чомусь сумну-пресумну пісню, якої вона ще не знала.

— Які красиві і сумні співалочки! — мовила малеча, бо ще не відала, як люди звуть ці квітоньки.

Дівчинка росла доброю. В усьому намагалася допомагати матусі, бабусі. І старанно вчилася.

І дуже любила воду. Подовгу просиджувала біля канави з водичкою, яку давно заступом, щодня потроху, викопав її дідусь Мирон, бо сильна весняна вода змивала родючий ґрунт з городу. А так з річки припливали рибки... Водний світ вабив її. І мала занурювалася в підводне загадкове життя.

А якось замріялася - і булькнула у воду. Та там було мілко. Дитина піднялася - а на капелюшку лишилися краплинки ряски. Вона обсохла - і знову до води...

Однієї весни мала прокинулася серед ночі - щось надто сильно гуло - то ревіла дужа весняна вода, що стікала талим  снігом до річки. До ранку все заспокоїлося. Дівчинка підійшла до води. Аж побачила - пливе насінинка. Вона побігла за нею, шукаючи місцини, де бережок міцніший, і вихопила зернятко. І посадила у садку.

— А що з нього може бути? — цікавилася у бабусі.

— Що зросте? Воно як з людини, так і з рослини: зросте те, що в зародку. Або щось добре, корисне для світу, або пусте. Яке змалку — таке й до останку...

То була прецінна насінина! Дитина оберігала рослину! І зросло преміцне дерево. І зацвіло чарівними великими рожевими квітами! Й скоро виросли на ньому... книжки. Справжнісінькі книжки, ще й з такими міцними сторінками, що їх не зможе зіпсувати ні перемінний вітер, ні негода...

Один хлопчак захотів украсти книжку, підійшов до дерева, та тільки простяг руку - а воно його гілкою як хльосне по обличчю! Так він і втік.

Однієї ясної днини дівчина зібрала славний урожай, внесла в дім диво-плоди і склала на полиці. Тоді чисто вмилася й сіла переглядати своє добро. Та не могла зрозуміти, що в книжках написано. І дуже розхвилювалася...

Підійшов дідусь, сів біля шафи з книжками, узяв окуляри і довго й уважно вивчав тексти. Врешті повідомив:

— Дорогі мої! Це — ней-мо-вір-но! Давні рукописи, які вважали зниклими, або які навмисно викрадені, перероблені чи спалені — ось вони!! Є!!!

Бабуся й дідусь щодня читали-перечитували документи і розповідали дівчинці.

Мала усім серцем і душею увібрала в себе болі й страждання свого народу, перейнялася силою й величчю його нескореного Духу і стала щодня просити у Світлих Сил помочі.

І якось на світанку біля свого дерева побачила Ладу, яка промовила:

— Дорога дівчинко! Не хвилюйся! Скоро Україна стане міцною і заможною, а твій народ — щасливим!

Дай Боже!

(26.01.2020 р.)

 

 

 

 

 

Музична шкатулка

Одна дівчинка дуже хотіла, аби їй подарували музичну шкатулку. Вона примітила таку в одному магазині в місті. Мріяла, як складатиме туди свої заколочки, резинки для волосся і слухатиме мелодію. Але її так і не подарували. Мама сказала, що ця річ дорога, хоч пластмасова, і може швидко побитися. Сестричка привезла їй на Різдво прекрасну металеву розмальовану шкатулку з неймовірно смачним печивом, але без музики.
І однієї ночі дівчинці наснилася та річ. Як вона слухала кілька разів поспіль ту мелодію і заснула. А кішка стрибнула на стіл і ненароком скинула коробочку на підлогу - і та розлетілася.
Дівчинка прокинулася і зрозуміла, що то був сон. Тож сіла й пошила собі з бабусиних вітальних листівок (звісно ж, з дозволу бабусі!) чудову річ - сама виготовила шкатулку. Ще й прикрасила аплікацією - дрібними блискучими кольоровими нотками! 
І коли уночі до малої прибули феєчки, щоб оберігати спокійний сон дитини, й побачили оригінальну річ, то захотіли й собі таку ж. Тож зробили копію. А дівчинці за її золоті ручки залишили подарунок - справжню шкатулку із золота! А в ній - срібне люстерко й гребінчика з коштовними мінералами... 
Вранці мала прокинулася і стала прибирати ліжечко, тоді сіла за стіл малювати - й побачила... диво! Справжню свою мрію! Вона несміливо доторкнулася до кришечки, легенько відкрила - і зазвучала дивовижна мелодія, як у її сні! 

Тож маленька узяла сопілочку, тоді скрипочку - і відтворила цю музику! 
І феї були в захваті!!  

Спасибі вам, дорогі феєчки!

(Січень 2020 р.)

 

 

 

 

На відео: "Про одну Стежечку"  — казка Галини Римар (читає авторка).

 

 

 

 

ПРО ОДНУ СТЕЖЕЧКУ

 

Жила на світі одна Стежечка.

Її протоптали добрі люди.

Вона вилася від села через вигін і аж на найвище святе місце — до Храму, а від Храму дріботіла далі — до мілкої красивої Річечки з прозорою водицею і хвилястим дном, а тоді її бережком-бережком — і аж в те місці, де Ріка бере свій початок, до Чистого Джерельця, що хлюпало з самої Матінки Землиці, де був Хутір.

З року в рік мандрували доброю Стежинкою багато добрих людей і щоразу щиро дякували їй.

Та набридло Стежці одноманіття.

— Одне й те ж!.. Скільки ж можна?! — зайшлася вона. - Чого це я буду тихенькою й покірною? Досить! Сама собі дорогу виберу! От зараз же візьму — і помандрую. Куди захочу! — й оглянулася на всі боки. — Наприклад, через цей місточок... — та й помандрувала-пішла-пішла...

Хотіла Річечка її спинити, та де там, Стежина помчала, що й її оклику не почула!

Аж Нічка її в дорозі застала:

— Перепочинь, Стежинко! — гукали їй і Дерева, і Квіти, і Травиця, шовкова дівиця...

— Не зупините мене, я сама собі господиня! Йтиму своїм шляхом!! — крикнула вперто і йшла в темряві. Та куди — не бачила. Не шукала ні друзів, не питала й поради ні в кого. Сама!

Ось забрела в ліс. Так-сяк перейшла його. Тоді підіймалася горами. І вибралася на висоту велику...

— Йтиму, скільки схочу і куди захочу! — сказала та й у провалля... звалилася — і зникла.

Йдуть люди вранці до Храму.

— Де ж наша Стежинка? Куди ж вона поділася? — оглядаються-шукають. — Нема!

Та й нову Стежечку-мережечку протоптали.

Сліпа та Стежка, що добрих порад не слухає.

А сказано ж: "Хто дороги не знає, най ся інших питає, дорога — на кінці язика, бо в дорозі всього трапиться!"

А ще: "Минай гори, минеться горе! А навпростець тільки ворони літають."

(27.01.2020 р.)

 

 

 

 

 

На відео: Галина Римар. "Казочка про Зірочку" (читає авторка).

 

 

 

 

 

На відео: казочка Галини Римар "Про Золотогривого Коника" (читає авторка).

 

 

 

Painting by Takaki (Japan).

 

 

ПРО ЗОЛОТОГРИВОГО КОНИКА

 

В одному казковому королівстві у золотій стаєнці жив Золотогривий Коник. Та ніхто не знав про його золоту гриву, адже удень він був звичайнісіньким конем, але чистим і білим, як сніг.

Щоночі, коли усі-усі поринали в глибокий сон, він виходив надвір, щоб допомагати своєму доброму другові Місяцю засвічувати зірочки. Літав і легенько стукав золотим копитцем у двері зіркових хаток - нагадував Зіронькам, що вже вечір і пора освічувати весь світ.

Коник так швидко літав, що Місяць ніяк не встигав водити за ним очима, а тому відслідковував лише те, як на небозводі одна за одною швидко-швидко засвічуються добрі Зіроньки.

Місяць дуже любив Коника, дбав про нього, аби він міг гарно викупатися в чистому озерці з чарівною водою. Бо тоді його грива зі звичайної білої враз ставала золотою і він міг літати! Коник ставав чарівним і міг піднятися аж до найдальших Зірок. А поки літав поміж сяйливих Зіроньок, ті нашіптували йому неймовірно прекрасні сни, які Коник приносив усім-усім діточкам. От який дивовижний Коник!

Геть стомлений, він повертався до чарівного озера і знову купався в його цілющій воді. Водичка відновлювала сили - і Коник біг до своєї стайні.

Якщо дітки мали якусь тугу в сердечку, були сумними, зажуреними, то чарівні сни давали їм сили, надії і повертали радість життя.

Та якось злий чаклун Хін дізнався про Коника і його нічні подорожі, а він бажав, аби діти всього боялися, плакали й сумували! І розставив свої темні сіті, щоб упіймати коня.

Один маленький Хлопчик у ту ніч чомусь ніяк не міг заснути і вийшов до озера помилуватися спокійним мерехтінням води при місячному сяйві, й побачив, як Коник заходить у воду. Тож присів під вербою й замилувався, як у чарівній воді білий кінь перетворювався в чарівного. Та тут злий чаклун замахав своїми чорними крильми, аби налякати Коня й заманити в пастку.

Хлопчик побіг на поміч, аж під ногами у нього щось тріснуло - то зламалася вербова гілочка й голосно прошепотіла: "Заграй-но!"

Дитина притулила подарунок верби - сопілоньку - до вуст - і враз полилася дивна і ніжна мелодія. Чаклун злякався і вкляк на місті. Коник же обернувся - й помітив злого. Тоді побіг по воді... й полетів угору до Зірок. А Місяць усе це побачив і миттю натягнув міцну тятиву свого золоченого лука й запустив одразу сімома срібними стрілами злому чоловікові в самісіньке серце - і той зник, наче ніколи його й не було!

А Коник і досі літає купатися в чарівному озері, допомагає Місяцеві й носить від Зірочок діткам чарівні й добрі казочки-сни. (А ви, друзі, напевно, здогадалися, що чарівна сопілочка - то добра справа наших милих і турботливих феєчок!).

(08.01.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На відео: казочка Галини Римар "Про Перлинку та її добрих друзів" (читає авторка).
Малюнок Катерини Кученко.

 

 

 

 

 

КАЗКА ПРО ПЕРЛИНКУ ТА ЇЇ ДОБРИХ ДРУЗІВ

На дні моря-океану жила Перлинка. Їй там було добре. Щораз до неї припливали рибки, чемненько віталися, і від поруху їхніх плавничків водиця змивала піщинки з її Мами-мушлі. Маленька щиро усміхалася і замріяно дивилася вгору.

Якось Перлинка запитала у Дельфіна:

- А чи знаєте Ви, шановний пане Дельфіне, як там, угорі? І звідки йдуть ці лагідні промінці Світла?

Дельфін повідав малій, що над їх рідним водним простором є повітряне безмежжя, над яким щодня по великому колу ходить тепле і лагідне Сонце.

І вона упрохала матусю відпустити її подивитися, який світ над ними.

Мама так і не змогла переконати донечку, що це надто ризиковано, хоч говорила, що і вона там ніколи не була, і її мама, й бабуся... Та малеча не вгавала. Тому Матуся відпустила її. Хоч їй дуже боліло сердечко за дитину. Мама Перлинки весь час просила Воду і Повітря берегти її крихітку.

І от одного ранку Дельфін бережно виніс Перлиночку на піщаний берег і став чекати, коли віднести її додому. Та Перлинка побачила Чайку і чемно попрохала:

- Мила пані Чайко, будьте ласкаві, підніміть мене до Сонечка.

- Дорога Перлиночко, звісно, я люблю літати, та і я не зможу піднятися аж так високо!

- Я прошу, дуже Вас прошу, підніміть мене вгору наскільки можливо, щоб ближче до Сонця!

Чайка взяла маленьку у свій дзьоб і полетіла вгору. Піднімалась, піднімалась, аж тут здійнявся сильний вітер і Чайка захотіла сказати Перлиночці, що їм пора вертатися. Та тільки вона відкрила дзьоба, як Перлинка упала вниз. Вона була такою легенькою і красивою, що

Вітрець запросив її до танцю. І вони закружляли у вальсі. Та з незвички у Перлинки потьмарилося в очах і вона мовила:

- Любий Вітрику, будь ласка, занеси мене до мого друга Дельфіна на берег, він чекає, щоб віднести мене додому!

Вітрик роздивився довкруг - побачив Дельфіна коло берега і бережно опустив Перлиночку на чистий жовтий пісок. Вона подякувала йому і попливла з Дельфіном додому.

Усі в морі дуже зраділи, оточили мандрівницю, а вона притулилася до своєї Матусі й повідала про те, що бачила і відчувала.

Мама подякувала Дельфінові, а також передала через нього слова вдячності милій Чайці і доброму Вітрику.

(17-18.01.2020 р.)

 

 

 

 

На відео: Галина Римар. Казка "Про Парубка й Мишку" (читає авторка).
Малюнок Катерини Кученко.

 

 

 

 

 

ПРО ПАРУБКА Й МИШКУ

В одному селі жив парубок. Собою ставний та кремезний — справжній богатир, і до роботи неледачий, та й невибагливий, але дуже сором’язливої вдачі. Жив він просто й скромно.
Якось повіз він у місто врожай, продав на торговиці скільки там пшениці та й купив що матері, ще чогось, а собі — чоботи. Як же він їх беріг! І вранці чистив, і ввечері. А взував лишень у велике свято, як до Церкви їхали.
А так працював на своїй ниві, орав, сіяв, вирощене збирав. То частіше босим чи у старенькому залатаному взутті.

А ще ж хлопець дуже любив вареники. Щодня ліпив і варив їх собі й матусі на сніданок, на обід, і на вечерю теж.
А з чим, питаєте? Та з усім...
Ну от коли достигнуть домашні полуниці — то з полуницями, поспіють вишні — з вишнями, а то і зі смородиною, і з чорницями, і з картоплею, і з квасолькою, і з маком... А то й просто варениць зготує, у сметані обтріпає — та й їдять. Чи галушок з тіста наробить. Був пресильним. А так жив скромно.
От прийшла зима. Якось чує парубок — хтось у двері неголосно: стук-стук-стук... Пішов подивитися, відчиняє — аж на порозі мишка з дрібнесенькими мишенятами — геть змерзли.
— Добрий парубче, чи дозволиш нам у вас пожити? — благає мишка.
— Ну так. Заходьте.

От він їх варениками щораз і частує.
Угледіла мишка чоботи:
— Чи віддаси нам чобота на хатку?
Почухав потилицю хлопець та й мовить:
— Ну хай так...

От живе мишка з дітьми всю зиму й горя не відає. Дітки її ростуть, жваві, веселі. І вареники хвалять.

Якось навесні прокинувся парубок уранці від шуму: шкряботить щось та й шкряботить. Як розвидніло — дивиться, аж миші в стінах такі дірки попрогризали!
— Е, — каже хлопець, — мишко-мишко, ми до тебе всім серцем, а ти ж як?
Прогризла миша з мишенятами дім — думає.

Позатуляв так-сяк щілини та й ліг з горя спати. Аж прокинувся — постіль його чи не його? Шовкова, м’яка, і ліжко різьблене. Глядь по боках — а вікна які широкі, скрізь картини.... "Певно, сон!" - гадає.
Аж ні, правда!
Виходить він зі свого замку — бачить: навколо — сад великий, красивий десь узявся, а квітів море, та яких! Диво та й годі!

Коли дивиться — йде до нього миша — та й не впізнати її! Вбрана, як королева, і на голові в неї золота корона сяє... Діти її — принци й принцеси, зодягнені в розкішне, а за ними повно охоронців, а далі слуг багато-багато йде та його чобота несуть. Зупинилася процесія. І королева-миша каже:
— Славний, добрий парубче! Вибачай, будь ласка, що дім твій зруйнували — за це матимеш тепер замок. Бо врятував ти посеред морозної зими не просто мишу з малими мишенятами, а королеву з дітьми, коли наш палац захопив чужак. Та мишачий народ скинув самозванця і довго шукав мене. А як урешті миші знайшли нас із дітьми, то подумали, що мені погано живеться, тож поспішили визволяти — та й погризли стіни. Не тримай на нас зла, добре? А ось чобіт, що був для нас затишним домом.
Хотів узяти парубок чобота — аж його й підняти не можна! Заглянув — а в ньому повно золотих і срібних монет з портретом його миші.
— Бувай здоровий, друже! Коли що потрібно — постукай по золотій монеті срібною — і ми одразу прийдемо на поміч... Ну, нам пора! — і пішли.

Отака штукенція...
А скоро й господиня в новому обійсті знайшлася — добра й роботяща дружина парубкові й лагідна невісточка його мамі. І народилися в молодих добрі й слухняні діточки — бабусі на превелику радість.

Тож коли почуєте мишачий шкребіт — не хвилюйтеся дуже. Може, то до вас у дім якраз багатство проситься!

(19-20 січня 2020 р.)

 

 

 

— А казочка? — нагадала увечері Полінка, коли ми пограли в шашки і я сказала: — Ну все, зубки почистили, покупалися — швидко спатки, бо рано треба вставати — в школу, на роботу...
— А казочку?
— Добре, казочку. Про кого?
— Оленя, — одним словом випалила дитина, бо вже два дні про нього казочку чекає.
Тож... 

 

Казочка про доброго Оленя

Жив у лісі Олень. Його так усі й звали — Оленем, з наголосом на першому складі. Бо якщо його кликати інакше, він, напевно, й не відізветься, бо ж його ТАК батьки назвали — не олЕнем, а Оленем.
А був він дуже-дуже добрим. Усім допомагав.
От іде якось лісом, дивиться: в павутинці заплутався Метелик барвистий. Він його вирятував.
Метелик зрадів, стріпнув крильцями — і полетів!
А якось зимою мілке озеречко лісове замерзло. Мороз був таким сильним, що водички меншало й меншало, бо вона ставала льодом. І Рибка могла скоро лишитися без повітря й води! Тоді Олень своєю міцною ногою пробив лід, Рибка подихала повітрячком. Сніжок натрусився у водицю й розтанув — от водички стало більше!
А там скоро й потепліло...
Рибка була вдячна доброму рятівникові!

Тоді Олень побачив двох лисенят, яким їх Мама Лисиця принесла до нори поїсти, а сама пішла знову на полювання. Старший хлопчик Лис вихопив з лап своєї маленької сестрички Лисички їжу, швидко зжував її і втік. Подалі сів під кущем і взявся ласувати своєю пайкою. А що мала плаче й голодна — йому байдуже. Грається собі... 

(22.01.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про два кущі

Одного погожого літнього дня летіли двоє птахів і несли у своїх дзьобах плоди. Сіли біля великого саду, що ріс неподалік від села, та й стали обідати. 
Один птах скуштував свій плід і скривився - не став їсти - бо той був дуже гірким і несмачним. Тож птах викинув його та й полетів у сад шукати іншого добитку. 
У другої ж птиці плід виявився добрим, соковитим і поживним. 
І от з насінин обох плодів зросло два кущики. Перший ріс скоро, був вищим. І весь час вихвалявся:
- А у мене все краще - і гілок більше, і листя! І плоди будуть смачніші, ніж у тебе... А ти - помилка природи! Недотепний недотепа!
Другий був добрим і все вибачав. Хоч після таких слів часто ставав сумним-пресумним.
Якось через поле до саду прибігла коза, зачепила мотузком більшого куща й добряче обчухрала його.
Люто оскаженів недобрий кущ. І став дуже заздрити доброму. Та скоро від злості своєї й висох. Його й на дрова ніхто не взяв.
А на доброму кущі звили собі затишні гніздечка співучі пташки. І кущ так рясно й гарно зацвів! І виросли на ньому дуже смачні плоди. 
Птахи клювали їх, а насінинки розносили. І зросло біля доброго куща багато чудових кущиків-діточок. І всі вони добрі й приносять хороші плоди.
А рід поганого геть зник. Про нього ніхто тепер і не згадає.

(17.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

На відео: аудіоказка Галини Римар
"Про насінинку — подарунок феєчок" (читає авторка).
Ілюстрація Катерини Кученко.

 

 

 

 

 

ПРО НАСІНИНКУ — ПОДАРУНОК ФЕЄЧОК

Одна дівчинка давно знайома з маленькими (та хіба зріст має значення? — важить душа!) і дуже вмілими чарівними феєчками. А дідусь з бабусею чомусь їй не вірять...

Якраз добрі феєчки принесли їй в подарунок на день народження одну насінинку. Дитина її берегла! Загорнула в м’яку серветку і поклала до своєї улюбленої дерев’яної скриньки! Щодня виймала насінину і зігрівала в долоньці.

А коли землиця гарно прогрілася під теплими весняними промінцями, дівчинка з мамою посадила її на городику, обтикала палицями та щодня провідувала й поливала.

Тато сказав:

— Тільки не перестарайся, доню, бо води потрібно вміру!

От вона інтуїтивно і вгадувала ту міру.

А в травні помітила першого росточка!

— Ой! Диво!! — закричала малеча й помчала з радісною новиною в дім.

І її рідні гуртом поспішили на городик. А поки йшли — росточок став іще в сім разів більшим, ніж був!

Він ріс швидко. І це було видно.

Вже й бабуся повірила у феєчок! І стала переконувати дідуся, що їхня онучка нічого не вигадує, Що феєчки є і вони — напрочуд добрі.

Відтепер уся родина кожного дня провідувала улюблену рослинку! Люди йшли вузькою стежечкою і несли в кухликах їй пити, бо вона щомиті більшала й ширшала!

І от на рослині з’явився перший листочок!

Дідуньо поважно оглянув його і сказав:

— Думаю, це буде персикове дерево. Листочок такий же блискучий і міцний!

І бабуня додала:

— Так, дійсно, схожий. Навіть міцніший, ніж у персика! Що ж воно буде?

Уявіть собі, друзі: лише через місяць на одному міцненькому стебельці з’явилося багато-багато гілочок! Вони по черзі випускали листочки.

А стебло міцніло й міцніло!

І одного ранку діівчинка повідомила:

— Диво! Диво!! Погляньте: а листочки на гілочках зовсім не схожі, вони геть різні!

— Так, на цій гілочці — наче у персика, на іншій — грушеві, а ті — черешневі, а он — як абрикосові! — підтвердила її середульша сестричка.

— А он гілочка з листочками, як у помідорів, а ця — як в огірочків... — здивувалася старша сестра.

Родина не могла намилуватися диво-деревцем.

А коли воно зацвіло, то щасливі бджілки носили й носили запашний нектар для своїх малят-бджоленят і настаралися запасти стільки меду на зиму, скільки жодного року й не мріяли!

І ось нарешті достигли перші плоди! З’їхалася вся рідня, щоб їх скуштувати!

Тоді господарі почали пригощати сусідів, односельців...

Та від того, що вони ділилися соковитими й корисними плодами, гілочки розросталися все ширше й ширше, а плоди ставали більшими!

Тож якось уночі феєчки поставили під деревом міцного дерев’яного і предовгого стола, а на нього — пристрій для швидкого вичавлювання соку!

І люди роздавали сік у дитячі садочки, школи, лікарні...

І ось дерево стало таким величезним, настільки розлогим, що на ньому росли одночасно тонни фруктів і овочів! То вже сім’я змушена була продавати їх.

Придбали спеціальні вантажівки з холодильними контейнерами...

Автівки ставили під деревом, і за кілька хвилин достиглі плоди рясно сипалися у спеціальні ящики, ще й сортувалися! (А були плоди чистими-чистими!) І жоден плід не потрапляв на землю й не псувався! Бо ледь перестиглими овочами та фруктами дружно ласували охоронці дерева — птахи.

А на вторговані кошти в їх краї почали зводили теплі й зручні житлові будинки, відкривати красиві школи з літніми садами, які ростили для себе самі школярики з насінинок дивовижних плодів (та дерева тут були одновидовими — родили лише якийсь один фрукт, з якого було зібрано насіннячко), садили ліси, сади... Навіть довелося створити Почесну Чесну Раду, яка мудрувала, як ліпше витрачати прибутки!

А надворі тим часом холоднішало, йшло до зими...

Усі захвилювалися: як бути? Чи не загине їх Диво-Дерево?!

Та феєчки подбали і про це: зробили так, щоб навколо дерева завжди було сонячно, тепло, як влітку.

І добрі люди могли приходити погрітися під кроною, сісти з діточками за стіл чи під дерево на травицю, частуватися і слухати чарівні симфонії птахів!

Та однієї ночі двоє заздрісних сусідів тишком пробралися до дерева...

А там же увесь час видно! Тож птахи як побачили їх наближення, враз накинулися на злодіїв та як стали їх клювати своїми маленькими носиками: дзьоб-дзьоб-дзьоб-дзьоб!, то ті прожогом дременули, що аж чоботи в снігу погубили, і всім розказали про те, які охоронці у дерева!

То більше ніхто й не потикався сюди з поганими намірами!

От які наші феєчки!

(23-24.01.2020 р.)

 

 

 

 

На відео: казочка Галини Римар "Про принцесу із Жасминового королівства" (читає авторка).
Малюнок Катерини Кученко.

 

 

 

 

 

ПРО ПРИНЦЕСУ З ЖАСМИНОВОГО КОРОЛІВСТВА

В одному королівстві, друзі, жила дуже мила принцеса. Вона росла веселою, доброю, турботливою і дуже гарно співала. А ще любила квіти, читати книжки і вчитися грати на всіх музичних інструментах, які тільки є на білому світі. Кожнісіньку мить у неї було якесь цікаве заняття!

А королівство звалося Жасминовим. Здогадуєтеся, чому? Бо принцеса обожнювала жасмин. І її батьки обсадили увесь свій великий гарний замок жасминовими кущами.

Принцеса зростала, дорослішала, більшали разом з нею і кущі. У їх густому розкішному гіллі зводили гніздечка й селилися пташки. І їх було вже стільки, що усі придворні ніяк не могли назвати їх кількість, бо таких чисел навіть не знали!

А принцеса під вечір полюбляла сидіти-відпочивати біля жасминових кущів і слухати милий серцю спів пташечок, розмовляти з ними про все на світі. Адже вони скрізь літають і дуже багато бачать і знають!

Якось птахи полетіли в далеке-далеке королівство і зустріли там принца небаченої краси, а ще, до того ж, дуже розумного й доброго. Вони подолали велику відстань назад і знову помчали до юнака — занесли йому портрет своєї милої принцеси...

А принц як тільки побачив принцесу, одразу ж без тями й закохався в неї. Тож зібрався, сів у свою золоту карету та й поїхав свататися до Тієї, без котрої вже просто не міг дихати!

Примчав. Та як побачив уперше цю дівчину наяву, то так і остовпів! Такою вона була вродливою і милою!

А принцеса дивиться на принца й думає:

"Чи добрий насправді цей юнак чи ні?"

І вирішила перевірити його, коли вони зайшли в сад:

— Ваша високосте, а чи не могли б ви зірвати мені квітів жасмину? — запитала вона.

А насправді вона ніколи не рвала їх.

І принц мовив:

— Мила принцесо, я привіз Вам ось ці вирощені мною веселкові троянди! — і простяг їй гарного горщечка з невисокими стеблами, рясно-рясно вкритими квітами усіх кольорів веселки!

— Вони неймовірні! — захоплено вигукнула принцеса, бо ніколи ще не бачила такого дива.

І вони пішли до палацу й висадили там дивовижного трояндового куща.

До куща злетілися пташки, аби помилуватися незвичними квітами.

Тоді принцеса й каже:

— Принце, проженіть-но цих пташок!

— О, ні, моя люба принцесо, зрозумійте, я ніяк не можу цього зробити, адже троянди і птиці образяться на мене.

І надумала принцеса, що потрібно його ще перевірити й на мужність. Та й розповідає:

— А знаєте, у нас є дуже вільнолюбний кінь, якого ніхто не може осідлати!

— О, дорога принцесо, я так люблю коней! Якщо на те Ваша ласка, чи не дозволите мені подивитися на нього?

І до них вивели коня. Такого гарного, доглянутого й дужого! Принц витяг з кишені шматочка цукру і простяг конику. Той з’їв солодке, і принц преспокійненько сів на коня, тоді підняв і посадив поперед себе в сідло й принцесу і вони неквапом поїхали кататися великим королівським садом.

"Начебто принц достойний поваги", — міркувала собі принцеса. Але ще загадала йому одне випробування.

(А в її королівстві усі захоплювалися грою на інструментах. Ото як народиться маля, тільки вдихне жасминового аромату, ще й на ніжки толком не зіп’ялося — а вже тягнеться до маленької скрипочки чи сопілочки... І грає!)

Отож вони їдуть королівством, а з кожного вікна ллється дивна мелодія.

— О принце, попросіть, будь ласка, людей, щоб вони не грали, бо я не люблю музики!

— Дорога, мила принцесо, але ж це диво! Прошу Вас: вслухайтеся в ці звуки, вони чарівні, адже ллються від самого серця!

Тут принцеса вже остаточно переконалася, що принц справді чутливий, ніжний і водночас мужній. І вигукнула:

— О любий принце, ви — найкращий у світі!

І принц на радощах обережно зістрибнув з коня, став на одне коліно перед милою принцесою і простяг їй золоту обручку з діамантом:

— Я прошу Вас, Ваша високосте, станьте моєю дружиною!

І принцеса погодилася! А принц не тямив себе від щастя!

І він запропонував, аби вони після одруження оселилися у його королівстві, та принцеса так любила свій жасминовий замок, що ні за що не бажала переїздити! І не погоджувалася.

Про це почув інший принц, який дуже любив принцесу, сватався до неї, та отримав відмову. І він замислив таємно вирубати вночі жасминові кущі, тоді принцеса подумає на нареченого й відмовить йому.

А добрий принц чомусь ніяк не міг заснути в гостьовій кімнаті й вийшов пройтися садом, який у цей вечір гарно освічувався Місяцем. Та й побачив, як хтось замахнувся сокирою на куща, то швидко підбіг і встиг схопити негідника за руку. А птахи почули шум, пробудилися — та як накинуться на поганого, що ледь не виклювали йому очі!

А добрий принц витяг з кишені свого ріжка та як заграє — враз прибігли слуги й схопили порушника. А той розкаявся й вибачився. І йому наказали обсадити жасминовими кущами всеньке королівство! А коли він нарешті це зробив, йому пробачили та відпустили додому.

А на жасминових кущиках селилися птиці й вірно охороняли все королівство. А ще всі, хто тільки вдихав аромат їх квітів, ставали добрими, благородними і спокійними!

Птахи й досі пильно охороняють королівство, розважають людей співом і щодня носять листи до батьків принца! А сім’я принца обов’язково кілька разів на місяць провідує його батьків. І у них зростають добрі, чуйні й мужні, як і їх батьки, бабусі й дідусі, милі діточки.

Як захочете, друзі. завітати в гості до Жасминового королівства — перекажіть це через пташечок — і там радо вас зустрінуть!

(Ніч з 31.01 на 01.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

На відео: Бережімо світ!!! Казочка Галини Римар "Про Кульбабку" (оновлена версія казки), читає авторка.

 

 

 

 

 

ПРО КУЛЬБАБКУ

Одного погожого весняного ранку неподалік мішаного лісу народилася сонячна Кульбабка. Оглянулася маленька навсібіч, привіталася до сестричок, які були старшими від неї, і захоплено вигукнула:

- О, який теплий і затишний світ!

Її сестри, які знали трішки більше про життя, стримано мовили:

- Так, сестричко... Світ різний...

З лісочка линули пташині хори, згори лилося тепло, і їй хотілося співати!

Кульбабка прагнула піднятися вище й вище, аби оглянути більше краси цього дивовижного світу! Вона тяглася вгору - і світ ширшав! Вона бачила різноцвіти, розкішну зелень навкруг і раділа життю!

Та одного ранку до лісу пригуркотіла якась величезна автівка. З неї вийшли високі істоти і прогупали чобітьми до лісу. Вони обдивлялися дерева.

- Оці дуби підійдуть! - прохрипів впевнений і похабний чолов'яга.

- Ці, пане, будуть дорожче...Та й я ризикую, самі знаєте... - майже пропищав інший.

- Та не ний! Все буде добре! Не обділю...

- Щось загрожує деревам! - відчула серцем квітонька. І їй захотілося кричати.

Автівка поїхала далі повз ліс...

- Любі сестрички, що це буде? - запитала вона.

- Зріжуть багато дерев. Просто уб'ють, без краплі жалю. Байдужі ці люди. Їм гроші потрібні. Та що ми з тобою, сестричко, можемо,
безсилі... Проти злих людей можуть стати тільки добрі люди!

- А де ж ці Добрі люди?! - вигукнула мала.

- Не знаємо, серденьку! Часом приходять з дітками до лісу по гриби, ягоди, милуються квітами! Інші - рвуть безжально, топчуть... Смітять.

А ще замуровують асфальтом землю, щоб жодна травинка не могла проклюнутись. Високі хороми зводять, а під них нищать здорові, розкішні дерева, кущі... Різні бувають.

- Любії мої! Зробімо ж хоч щось! Навіщо нищити такий добрий світ, красу? Якось маємо захистити дерева!!!

По обіді раптово насунула Хмара, і Кульбабці стало ще страшніше. Вітрисько скрипів верхівками високих сосен, обламував і скидав з беріз сухі гілки... Кульбабка примружилася від страху.

Негода вирувала всю ніч.

Зранку все втишилося і небо проясніло.

Кульбабка всю ніч не спала. Її маленьке сердечко рвалося відчаєм і болем.

- Як? Хіба можна так? Чи є ж щось миліше від того, щоб жити в гармонії зі світом, берегти цю неповторну красу? Хіба можна бути такими
сліпими!? - запитувала вона в себе і сестер.

- Людей осліпила спокуса й нажива.

- У них, мабуть, немає серця!

- Вони замерзли.

І Кульбабка підняла очка вгору:

- Сонечку, о миле Сонечку! Я соромилася зізнатися - ти мені дуже дороге, я так тебе люблю! Прошу всім серденьком - допоможи! Врятуй
дерева! Якщо потрібно - забери за це моє життя!

- Добра Кульбабко, але ти ще так мало пожила!

- Я радо віддам своє життя, якщо воно збереже цей світ!

- Розумію. Тоді, мила квітонько, твоє сердечко розірветься і стане стрілами, якими ти зможеш вистрелити в серця людей, аби вони
розморозилися і побачили, що чинять.

- Спасибі, Сонечку!

Скоро до лісу примчала та ж автівка, ще й не одна...

Почалася жорстока різанина, увімкнулися нищівні пилки. Одне міцне дерево похилилося. Люди раділи - "гарне" - кричали, потирали руки...

Вітер не втримався - схилив Дуба в інший бік - і їх усіх при-ва-ли-ло... Люди кричали, просили порятунку. Та ніхто не чув.

...Скоро все стихло.

Приїхали забрати, що було.

- Добрий Вітерцю... - покликала ледь жива Кульбабка. - Донеси до людей моє серце!

- Зроблю.. - тихенько пообіцяв Вітерець.

І Кульбабки... не стало.

І часточки її доброго Сердечка й досі літають планетою, щоб зробити нас добрішими...

(05.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

 

Казка про Календаря

Жив у одному скромному дерев'яному будинку один Календар. Його придбала бабуся, коли була в місті. А її онучка прикріпила Календаря до картону й почепила на стіні на видноті. Адже він мав щодня підказувати усім у домі, яке нині число і день тижня.
Жилося Календарю добре. Усе й усіх він бачив, чув, і на все мав власну думку... До нього кожного дня хтось підходив, гортав сторінки, читав. І він вельми запишався. Навіть з часом почав вважати себе головним у домі, в родині людей, а згодом - і в цілому Всесвіті! Адже він - не просто шмат якогось там паперу, як газета, книжка, якийсь словник, чи енциклопедія, або журнал, - а САМ КАЛЕНДАР!
Та й узагалі - хіба життя може існувати без Нього? Та нізащо! Звісно, що ні! До нього всі щораз зводять очі, уважно дивляться, який він гарний, розумний, вчаться у нього!
Та коли рік закінчився, календаря взяли й викинули у сміттєвий бак. Та він не переставав пишатися собою. І звернувся до усіх там присутніх:
- Ей, ви, непотріб! Відтепер Я тут найголовніший. Мене прислали сюди, щоб Я вами керував. Тому всі-всі повинні беззаперечно слухатися МЕ-НЕ! А якщо хтось не послухає, то ду-у-у-уже пожалкує!.. 
І тут якраз приїхала вантажівка забирати сміття. А коли висипАли увесь папір з баку у кузов, аби переробити його на цінні грошові банкноти, календар так противився й репетував, що випав у багнюку, автівка завелася й проїхалася по ньому - і не лишилося й сліду від самозакоханого зухвальця.
Сила: Бувають самовпевнені люди, що надто пишаються собою, вважають себе кращими від усіх і люблять керувати. Та життя показує, хто чого вартий насправді!

 

 

 

 

 

 

 

 

Старенький казкар і феї, або Рятівні слова

Старенький Казкар надяг шапку, тоді одягнув в'язані високі шкарпетки, теплу жилетку й сів у прохолодній кімнаті за стіл. Глянув на різнобарвні квіти на підвіконні, потім на картину перед собою і згадав про таку вродливу й талановиту Катерину Білокур... Усміхнувся.

"Колись мене на цьому світі не буде, а казочки житимуть. Якщо їх читатимуть, усміхатимуться - то і мене, напевно, згадають... Як Квіти Катерини..." - подумав. Тоді усім серцем попрохав у Добрих Світлих Сил підмоги, нагнувся над стареньким ноутбуком і почав низати з буквочок новеньку, свіжесеньку казочку.

На його очах оживало все написане.

У чарівному, прекрасному саду з ароматами усіх ніжних і запашних квітів світу й наймилозвучнішими хорами найталановитіших співучих пташечок Королева зібрала усіх своїх феєчок на термінову Раду.

- Милі мої, я дуже рада вас бачити! А зібрала я вас, щоб оголосити про важливу Місію. Планета Земля потерпає від зловірусів. Нас із вами вони обійдуть. Бо ми маємо вічні Обереги Добра. Летіть і донесіть до людей, які щиро прагнуть бути добрими й утримуються від служіння Темряві, ось ці рятівні слова.

Вона дмухнула на чарівний пилок - і промовила:

- О Всемогутнє Світло, познищ все зло і просвіти весь рід людський!

І тут навкруг усіх фей утворилося Золоте Світле Коло.

Феєчки посипали крильця чарівним пилком і телепортувалися до своїх добрих знайомих (а феєчки ж бачать людей наскрізь, знають, хто є хто!), і занесли їм рятівні захисні слова.

І коли в усіх куточках планети їх промовили добрі люди, над планетою враз засяяло Могутнє Рятівне Коло. І планета одужала. Зарубцювалися рани і діри на Землі, позникала уся зброя. І серця усіх людей стали світлими й добрими.

Казкар дуже стомився, тож схилив голову на руки й задрімав...

(Вечір 14.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

Про феєчок

(І частина інтерв'ю з Поліночкою про фей)

- Дорога Поліночко, діти дуже люблять читати книжечки про феєчок. І їх цікавить усе, що стосується цих добрих чарівниць. Чи могла б ти розказати щось про них?

- Залюбки. Феєчки цього не забороняють. Навпаки, мріють, аби дітки стали їхніми справжніми друзями й робили світ Добрішим і Красивішим. Вони для цього й живуть!

- А де живуть феї?

- Ну, вони маленькі, полюбляють квіти. Там бачать казкові сни. Але квіточки скоро відцвітають, навіть у їх краях. Тому феєчки мають постійні будиночки - гриби. Вони живуть на другому й третьому поверсі грибочка, там, де шляпка. У шляпці живуть...

- А ті гриби не такі, як наші, у них, певно, волокна міцніші?

- Їх не розрубати навіть сокирою!

- А скільки років вони існують?

- Вони вічні!

- Ого!.. А от феєчки дуже багато літають, у них стільки добрих справ! Мабуть, буває, що їх крильця томляться? А хто їм допомагає?

- Поні і єдинороги. Це їх охорона, швидка допомога і просто друзі!

- Вони завжди готові прийти на підмогу?

- Так. Вони швидкі дуже-дуже.

- Що, вони ніколи не стомлюються?

- Ніколи.

- А чим же тваринки харчуються, що такі дужі?

- Апельсиновий соком, яблуками, морквою... Вони багато бувають на свіжому повітрі.

- А поні якої висоти?

- Трішки нижчі від феєчок.

- А як же феєчки можуть сідати на них?

- Ну як? Просто: я ж вища від поні, а сідала, й поні мене катала!

- Зрозуміло. Я знаю, що у феєчок є превеликий сад! Там є персикові дерева...

- У фей ду-у-уже велика теплиця. Там є фрукти з усього світу!

- А якої висоти теплиця? Нижча за наш дім?

- Нижча, але дуже-дуже велика.

- А де живуть поні і єдинороги?

- На третьому поверсі грибка, близько від феєчок, щоб їм легше і швидше було злітати.

- Там багато місця. Вони всі живуть дружно, миряться?

- Ага.

- Ну так, гриб великий, місця всім вистачає... У них так гарно все продумано!

- Так.

- А на першому поверсі хто живе?

- На першому - гостьова...

Ось дещо вам, дітки, про наших прекрасних феєчок. Доброї вам ночі і теплих затишних снів... )))

(07.02.2020 р.)

 

 

Про феєчок

(ІІ частина інтерв'ю з Поліночкою про фей)

- Дорога Поліночко, а чи дозволиш іще трішки розпитати тебе про життя феєчок?

- Добре.

- Мені неймовірно цікаво, як феєчки творять чудеса? Ну, можуть діткам скриньку красиву в подарунок принести чи ще щось. Усі подарунки у них зберігаються в спеціальній великій шафі?

- Ні. Просто у кожної феєчки є подарункові чари... Вони мають такий неймовірний Дар.

- А стіни теплиці, де феї вирощують овочі й фрукти, прозорі? Вони зі скла?

- Так, прозорі, але зі спеціального надміцного матеріалу.

- А хто будує теплиці?

- Їх споруджують хлопчики феї. Вони зводять і хатки, і теплиці, і все, що там є. От проєктувати їм допомагають дівчатка феї. Дають цінні поради. У них усе на сонячних батареях. Нема, як у нас, стовпів, які можуть звалитися від вітру, і проводів нема.

- А де в країні фей ростуть квіти?

- Здебільшого у трішки менших, ніж фруктові й овочеві, оранжереях.

- А як прикрашені стіни в будинках у феєчок?

- Коли вони добрі, то можуть зробити собі подарунок - лише одним помахом руки прикрасити стіни на свій смак, як забажають. А якщо злі, то вже самі все клеять і фарбують.

- Злі феєчки теж бувають?

- Бувають, на жаль...

- Вони ж можуть заподіяти зло феям чи їх помічникам - поні, єдинорогам...

- Не можуть, бо як тільки хтось із фей задумає щось недобре, одразу їх чари зникають і вони опиняються у величезному лісі у великих будинках! Вони там безсилі. А на руці у таких фей появляється червона мітка - пляма.

- Але вони ж міняються? Коли фея зробить щось добре, їй вибачать?

- Коли фея зробить щось хороше, то пляма одразу зникає, а Дар повертається.

- А вони не замерзнуть у лісах?

- Їм дають спальники.

- А чим вони харчуються?

- Вони мають такі спеціальні коробочки, малесенькі, в яких поміщається усе-все-все. І туди окремо покладено дуже-дуже-дуже багато їжі, яка ніколи не закінчується. Це як мініатюрна оранжерея. Вони беруть продукти - а там усе з’являється знову.

- А що люблять їсти феї?

- Рослинний пилок, і мед п’ють, квітковий нектар. А ще їдять листочки алое з краплями лимона.

- Вони що, хворіють? Це такі ліки?

- Це не ліки. Вони це завжди їдять, і тому ніколи не хворіють!

- Може, в країні фей нема ночі?

- Є.

- А вночі погані сили не можуть їм зашкодити?

- Ні. Там ночі місячні. Місяць їх охороняє. І Зірочки.

- А Зірки дружать з феями? Отак сіла феєчка на поні й полетіла до Зірочок? І вони розказали, кому потрібно допомогти?

- Зірки дружать з поняшками і феями. Зірочки теж багато бачать і підказують феєчкам, кому потрібна допомога. Хоча добрі феєчки мають дуже тонке чуття. І завжди, коли хтось потребує їх підмоги, стараються вмить підсобити. Хоч ми їх можемо й не бачити. Та вони завжди поряд у потрібну мить.

- Напевно, якщо феєчка на хвильку затримається з ду-у-же поважної причини, людина (доросла чи дитина) має сама швидко шукати вихід. Так вона допоможе феєчкам і вирятує себе. Думаю, слід бути уважними з вибором друзів, і кмітливими, все обдумувати наперед, гарно дбати про своє життя і здоров’я.

- Так.

- От може дитина зловити феєчку і примусити її зробити те, що вона хоче?

- Нізащо. Королева все про всіх знає. Вона швидко телепортує ту феєчку до себе.

- А якщо збираються дві, три і більше феєчок, то їх сила більшає?

- Так.

- А де живе Королева фей?

- Лада прекрасна - це Королева фей. До речі, Королева ставить крапки поганим, злим, і забирає від них добрі чари. А Лада живе у розкішному палаці.

- А скільки вона живе?

- Вічно.

- Вона добра, і її Світлі Сили на світі тримають?

- Так.

- А добро завжди буде у світі?

- Завжди!

- Дякую тобі, Поліночко.

- Будь ласка.

(8.02.2020 р.)

 

 

 

 

 

 

Про феєчок. Просто казочка...

Було прохолодно. Юрась склав у садку дрова копичкою й накрив зверху, щоб просихали на вітрах і не мокли під дощами. Прибрав тріски, оглянув завершену справу і відчув, що таки втомився, та був задоволеним собою, адже зміг допомогти своїй бабусі. Дідуся ж давно нема... Це не те що "качати м’язи" у спортзалі — інше: реальна добра справа, яка, до речі, не гірше зміцнює м’язи, та й, до того ж, безкоштовно, бо за спортзал платиш...
Зайшов у дім, умився, переодягся в чисте і присів біля каміна відпочити й погріти руки. У нього тепер канікули.
Тихенько в кімнату зайшла бабуня, вона була на кухні, готувала їм обід. Хлопець подав їй ослінчика, накритого м’яким кольоровим кружечком, зв’язаним із барвистих смужок тканини, і бабуся сіла біля внука. Вони удвох мовчки дивилися на вогонь, як і тоді, коли мама ще маленьким привозила його сюди, а сама їхала на роботу. Вони багато ніколи не говорили, — не любили зайвого.
Тут бабуся почала згадувати своє дитинство:
— Коли я була малою, Юрчику, мені моя бабця розказувала про добрих феєчок. А ти віриш, що вони існують?
Хлопчик звів брови і з цікавістю глянув на бабуню.
І вона продовжила:
— Бабуся мені казала складно, віршем, а я пам’ятаю тільки початок:
"У краю теплім і завжди квітучім,
де добрі мрії здійснюються вмить,
є королівство затишне і світле..."
А далі чомусь не згадаю. То перекажу...
Час від часу добра королева усіх на світі фей збирає феєчок біля свого затишного каміна і вислуховує їхні розповіді, хто що зробив доброго. Усі сідають півколом і по черзі говорять.
Одна феєчка мовила: "Я подарувала трьом дівчатам по новому відеречку і спостерігала за ними. Вони якраз живуть на одній вулиці. Перша дівчина дуже охайна і роботяща, носила у ньому водичку, щоб готувати їжу, прати, мити підлогу... І щодня вичищала відеречко й ставила його на табуретку з чистою барвистою клейонкою.
Друга носила з саду яблука, груші, з лісу — гриби, ягоди, глицю, з городу — моркву, картоплю... Учора відерце, трішки надтріснуте, стояло за хлівцем — уже не потрібне й брудне. Я зробила його знову новим. Нехай далі служить людям.
А найменша дівчина — та й за холодну воду не береться, дуже вже ледача, їй би цілими днями мультики дивитися та в телефоні гратися... І що з неї буде? Ця відерце відразу закинула в сад, щоб нічого не робити. І воно побилося. Я його відновила і віднесла до першої дівчинки".
Так і життя людини — чим хто його наповнює...
Інша фея звернулася до всіх: "А пам’ятаєте, друзі, коли злий чаклун хотів убити золотогривого коника, я попросила у верби гілочку й зробила з неї сопілку? Хлопчик тоді врятував коника, а сопілочку й досі береже, скрізь з нею ходить і у вільну хвилинку складає мелодії, які приносять радість усьому світові.
А дівчинці, яка мріяла про шкатулку і сама собі її пошила зі старих вітальних листівок з квітами, я залишила на столі золоту".
— Я бачив у Вас красиву шкатулку з колишніх листівок, — мовив хлопчик.
Бабуся усміхнулася, кивнула головою і продовжила:
— І ось взяла слово третя феєчка: "Я люблю, друзі, літати до однієї школи. Там на вікнах багато рослин — цілий рік вони квітують. І біля школи квітник великий, садок. Там дуже затишно! А в одному класі навчаються троє дівчат, за якими я тихенько спостерігаю. Одна дитина вчиться грати на музичних інструментах, завжди слухняна, совісна, допомагає дітям. А дві інших насміхаються з її інструментів, що вони не такі, як треба... А хіба музичні інструменти бувають "не такі"? Це дуже невиховані діти. Постійно намагаються принизити дівчинку, підмовляють інших з нею не гратися й навіть не говорити, але так, щоб учителька цього не чула, приховано... Шкода дитини. Порадьте, що мені зробити, аби вона росла у спокої і далі вчилася грати, не втратила віру в перемогу Добра..."
І феєчки порадили зробити так, щоб коли невиховані захочуть сказати щось нехороше, їх язички дерев’яніли. А як хороше — то ні. Можливо, так вийде їх виправити.
Юрась сказав:
— Я думаю, що добра дівчинка і залишиться доброю, навіть коли стане дорослою, а непорядні між людей поваги не матимуть, бо усяка неправда спливає, — так мені мама сказала.
Він дбайливо підкинув кілька полінець у камін і пішов допомагати бабусі накривати стіл до обіду.
(14 січня 2020 р.)

Збірка казок люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".