Галина Мирослава. Нова книжечка «Віршики для Елюні»


 

 


Галина Мирослава

СОЛОВЕЙКО

Визирнуло у садочку

З-під листочка мале очко

Соловейка.

ЕлінОчці

Передати хоче цьом.

Тьохкає в садку: — Цьом-цьом.

І метелику, що крилами: — Віль-віль-віль, -

Соловеєчко виспівує: — Тріль-тріль-тріль.

А комарику кусючому: — Ду-ду-ду.

Страшить його соловейко: — От знайду.

— То негоже всіх кусати, комарику, знай.

Соловейко упіймає — й буде тобі край.

 

* * *

 

ДВІ НІЖКИ
    
Вітрик грався у футбол.

За Елінцю забив гол.

Плаче дівчинка мала:

''Хочу копати сама.

Маю я міцні дві ніжки:

Грають права й ліва трішки''.

 

* * *

 

КИЛИМ

- Ой ти, бабцю, наша мила,

Ти за що наш килим била?

-Бо пилюки наковтався,

Налякав і налякався.

- ''Ськода'' килимок, він ''нась'', -

Проказав маленький Стась.

І сестричечка щосили

Враз вступилася за килим:

- Може, ти не пояснила,

Щоб він знав, що це жахливо?!

Треба йому розказати

І чистеньким зберігати.

 

* * *

 

ХМАРИНОЧКА


Зажурилась Наталочка -

Їй здалося, що хмарочка,

Мов справжнісінька свинка,

Хвостичок - кучеринка,

Локон чи завиточок,

Спіралькою мотузочок,

Запорола рилечком

(Ну от стілечки!)

В самісінький дах.

- Ох, - зітха Наталочка, - Який жах!

Проте хмарочка не чула,

Бо здійнялась і чкурнула

Пустувати далі

Надалі

Від однієї Наталі

До іншої Наталі.

 

* * *

 

МЕТЕЛЕНЯТКО


У киці на колінцях

Щасливе по вінця

Сиділо дитятко. 

Метеленятко.

Розставляло лапки,

Аби стояти цапки.

Постояти ж на ніжках

Змогло лише трішки -

Лоскітно стало кицюні

Манюній.

Вона потягнула колінця,

Що щастя давали по вінця.

Злякавши метеленятко.

Й воно поховало п'ятки.

І пурхнуло, і полетіло, а де?

Не відповім на те

Складне-прескладне запитання.

Бо то було спозарання,

Коли ми з кицею лежали на осонні

Ще сонні.

Без міри сонні.

 

* * *

 

ГОЛУБКА

Понад полем жита

Посеред літа

Несе якусь трубку

Поважна голубка

Здалеку, здалечка,

До свого гніздечка.

Для своїх малят

Голубенят.

Тренуватися

Працювати та літати

Ще й змагатися.

 

* * *

 

ПАХУЧИЙ САНДАЛ*

(Santalum)

            Присвячується Матвійкові та Дем'янкові

На духмянім сандалі, або ж на санталі,

Не ростуть аніякі сандалі.

Не висять там ні мешти, ні кроси.

Як роззутий прийдеш, підеш босий.

І нема на них навіть шнурівок

Ні до кедів, ні до кросівок.

Не знайдеш там до того ж липучок,

Хоч бажання знайти щось так мучить.

Проте вміють сандалі робити з сандали

Ті, хто зуби на справі цій позатирали.


*Сантал або сандал (Santalum) - дерево з пахучою деревиною сандалою. Є багато видів. Не плутати з іншим деревом, що має червону деревину, і є неароматичним, хоч воно й називається сандаловим деревом, іноді - червоним сандаловим деревом, латинська назва у нього зовсім інша - Pterocárpus santálinus.

**Сандала - деревина сандалу.

 

* * *

 

ПОЛІКУЄМО

Розвалився словничок

Зі сторіночок.

Сторінки тепер-от плачуть —

Одна одної не бачать.

Хочуть докупи на купоньку,

Не дамо їм відчути згубоньки.

Поскладаємо знову до книжечки.

А де треба — підклеїмо трішечки.

 

* * *

 

ХИМЕРА І ХИМЕРИ

У будинку химер

Жив старий сер.

А з ним котик, що звався Химера.

Мав він манери

Зовсім незвичні,

Його остерігались коти повсебічні.

Ходив-бо із вигнутою спиною,

Лапки угору здіймав над собою,

Мов готувався до бою,

Коли виглядав з передпокою

На двір

Як великий страшний

(Чи настрашений?!)

Звір.

Насправді ж Химера

Був боязкий,

І ніякий-преніякий не... страшний.

Часто лежав на колінах у сера

І грів животом свого пана. 

Химерив

Той пан наяву, а нерідко у снах,

Мугикав спроквола. І чули всі:

—  Ах!

Хоча, якщо чесно, казав він ще:

— Ох.

Та надто тихо,

Бо тільки для двох:

Для пана й Химери,

Що мав дивнуваті манери.

Те ''ох'' означало для них: тільки так.

''Ах''  — 

''Не лазь, Химеро, на дах.

І не ходи по страшних тих химерах,

Вбраних у шкіри, вбраних у пера.

Не їж мого серця так сильно аж,

Корму з'їж, заспокойся, приляж''.

 

* * *

 

ОХОРОНЦІ

Черепаха Тортила

До Риму хотіла.

Тож понесли її

Від Карибського моря,

Де не знаючи горя

Проживала і ночі, і дні,

В зоопарчик у Римі

Дві крутезні ворони,

Яких вибрали для охорони

І для льоту в режимі 

FREE*. Але поки летіли до міста,

Раз за разом спинялись поїсти.

Черепаха щезала кудись.

Її довго шукали скрізь.

А останнього разу

Казна-де плазом

Відповзла. Не знайшли на землі,

Тож до Риму летіли самі

Дві крутезні ворони,

Яких більше не братимуть для охорони.


*Free - вільно, довільно.

 

* * *

 

ЧІП

Кукурудзяний чіп

Хтось у долоньку згріб,

Долонька та велика,

Мабуть, ведме́жа.

І мене це трохи бентежить.

Ведмеді живуть там, де лісно.

А в мене в хатинці тісно.

Віддам їм усі качани для затички,

Я шкодувати не маю звички,

Але хай би гризли не тут, на лужку,

А я їм привітик з віконця пошлю.


*Чіп - конусоподібна затичка, може бути дерев'яна пробка, може бути з кукурудзяного качана.

 

Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

     Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:

"А з долини на вершечок
Сонце усмішок мішечок
Вище й вище несе з долу,
Їх шнурочки все навколо
Обплітають, 
День вітають -
З головою накривають.
Ти смієшся. 
Я сміюся
І теплом навдзвін ділюся."

(Галина Мирослава)

 

Дитячі поезії Галини МирославиГалина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.


Останні коментарі до сторінки
«Галина Мирослава. Нова книжечка «Віршики для Елюні»»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми