Більше...

Галина Кирпа, "Лечу у вирій" - збірка віршів для дітей


Галина Кирпа

ЛЕЧУ У ВИРІЙ

(збірка віршів для дітей)

 

Галина Кирпа. Лечу у вирій. Збірка віршів для дітей

 

Завантажити текст віршів зі збірки Галини Кирпи "Лечу у вирій" (txt.zip)

 

 

 

Галина Кирпа

МОВА МОЯ

Мова моя — мов дівчинка у віночку,
йде полем, іде лугом,
терновими стежками йде.
Мова моя — мов ластівка,
летить горою, летить долом,
провіщає мені ясен-день.

Мова моя — немов Берегиня,
що на кожне своє дитятко
дихає і тремтить.
Мова моя — БУЛА! БУДЕ! А нині
я терни в стежках визбирую,
щоб їй було легше ходить…

 

* * *

 

СКОРО — ДОМА

Летить струмок з гори в долину й — мимо...
А нагорі — Дніпро й Десна проснулись.
Верба подумала: "Ну от і я щаслива".
А котики на ній — мов усміхнулись.

А десь через дощі, вітри і зливи
лелека міряє доріженьку знайому
Та й думає: "Ну от і я щасливий.
Вже скоро — Україна. Скоро — дома".

 

 
* * *

 

 

БЕРЕЗЕНЬ

Зірвався сніг — до ночі не стихає.
Невже Зима надумала вернутись?
Шпаківню у саду вже так гойдає,
що їй завиграшки й перевернутись.

Шпаки негоду переждуть на вишні,
гукаючи мені через дорогу:
— Не бійся хмар — вони уже торішні!
— Не бійся снігу — він же не надовго!

 


 * * *
 
 

 

У ЇЖАКІВ ПОЛЯГАЛИ СПАТИ

Несу Їжачкові
горнятко теплого молочка.
Моросить дощик,
а я несу.
— У них уже не світиться,
полягали спати, —
каже старий кіт Мурко.
Та й позіхає —
на мене й на дощик.
А на тепле молочко каже:
— Ня-ав!

 

 
* * *

 


ШПАКИ І ШПАЧЕНЯТА

Сидять шпаки і шпаченята,
і дощик цяпає на них.
Вже скоро будуть відлітати,
беруть усіх — старих, малих.

Сидять і дивляться додолу,
де що не крок — лежить горіх.
А їм летіти завтра з дому
о цій негодяній порі!

Летіти довго і питати:
— Чи ми побачимося ще?..

Сидять шпаки і шпаченята,
а дощик робиться дощем.

 

 
* * *

 


ДВІСТІ ТИШ

У полі тиша, як на двісті тиш.
Кульбабку вітер зранку розпинає:
— То ти летиш зі мною?
Не летиш?
Виходить, в тебе вирію немає?

 

 
* * *

 


ВВЕЧЕРІ

Пливе хмарина — сиза, наче равлик.
Мов бджілка, наробилася земля.
А вечір дибуляє, як журавлик.
А матіола пахне, як своя.

 

 
* * *

 


ЗАПЛИВАЄ РАНОК

Запливає ранок
голубим човном:
сонце — за веслярика,
за музику — гном.

Вже година човнику
до берега пристать.
Запливає ранок.
Весла хлюпотять.

 

 
* * *

 

 

МАНДРІВНА КВІТКА

Така у мене квітка,
що дома не сидить,
гасає по сусідах
і стиха бубонить:

— Я зроду мандрівниця,
для мене, як на те,
і громовиць немає,
і сонечко цвіте.

Смородяно! Малиново!
По голови трава!
Чого ж сидіти сидьма?
Чого не мандрувать?

 

 
* * *

 


ТОПОЛЯ І КАЛИНА

Тополя — зеленька і красива —
намистечка в калини попросила:

— Чи ж до лиця намисто буде вам?
— Та я поміряю й назад віддам!

— Мені не шкода. Ось — беріть і міряйте.
І, поки птахи не зібралися до вирію,
в дорогу чужодальню і далеку,
дасте мені приміряти лелеку?

 

 
* * *

 


ЩОСЬ ЗЕЛЕНЕ

— Ти диви, — каже мама, —
знявся вітер. —
І позачиняла всі вікна й двері.

Коли це Щ о с ь З е л е н е
сіло собі на кватирку,
звісило ноги
аж до підвіконня
й просить:
— Не жени мене звідси, дівчинко,
я не вітер.
Я ще тільки Вітрець.
Я не хочу зривати листя з дерев.
Я не хочу по квітках — потоптом.
Я не хочу зніматись, як вітер…
Можна мені посидіти оттутечки
й трішечки погойдатись?

 

 
* * *

 


ДОЛОНЯ ЛІТА

На долоні літа —
самі стежечки,
мов сірі вужі,
шарудять у високій траві.
Ой і побігла б я
тими стежечками,
та не хочу
на сірого вужа
наступити.

 


* * *

 


ЩОБ РАВЛИКОВІ БУЛО ГАРНО

Та коли б ти, Равлику,
виріс господариком,
то ти б свою хатку
ставив на горбі:
вікнами — до соняхів,
стінами — до ластівок,
стріхою — до зіроньок.
Ну, а двері,
Равлику,
відчини мені!

 


* * *

 


ГРІМ, ЩО НЕ ВМІВ ГРИМІТИ

“Зроду я так не зумію”, —
сказав Молоденький Грім,
коли Діди Громи покотили
свої вози аж ген до пралісу.

“Коли б хто повчив,
то я і навчився б”, —
знов сказав Молоденький Грім,
та тільки й того, що заходився
дрібних громенят люляти.

Люляв-люляв і задрімав…
А громенята повистрибували
з хмарин —
колисочок вовняних —
та й ну в крем’яхи гратися...

Сидить на призьбі дівчинка Олянка —
усміхається:
— Е, грому такого ні дівчата,
ні зайці не бояться!

 


* * *

 


НІЧИЄ ДЕРЕВО І МОЄ

Я знаю, що всяке нічиє дерево
хоче чиїмось бути.
Оця ось тополя — моя.
є у неї ім’я, —
я сама вибирала.
Назвала її — знаєте як? —
 Т е т я н к а!
Цитьте… послухайте…
Вона озивається до мене
кожним листочком.
А коли надворі предуже тихо,
так от — анішелесь —
Вона щораз промовляє:
Те-тян-ка… Те-тян-ка…
Ніби учиться говорити.
А я вчуся слухати.

 


* * *

 


ЯК Я КАЖУ В СВОЄМУ САДУ

Калині кажу:
— Тітко Калино!
Горіхові кажу:
— Дядьку Горіше!
Нагідці кажу:
— Сестро Нагідко!
Барвінку кажу:
— Брате Барвінку!
А Хризантемі:
— Панно!

 


* * *

 


НАЙДОВШИЙ У СВІТІ ТАНЕЦЬ

Це не Дощ —
у прозорій шовковій сукні.
Це — пані Злива.
Це не Вітер
у крислатому
оксамитовім капелюсі.
Це — пан Вихор.

Кличе пан пані до танцю:
— Потанцюймо!
І пані Злива
Кладе свої невидимі руки
панові Вихрові просто на плечі.
Пан Вихор, мабуть, усміхається,
та його усмішки не видно
за крислатим оксамитовим капелюхом.
І танцюють вони цілий день.
А я скільки сиджу біля вікна,
стільки й дивлюся.
Цікаво, чи є на світі
танець, довший над цей?

 


* * *

 


МІСЯЦЬ У КОЛИСЦІ

Бабуся Ніч ходить
ген-ген до Дніпра
І при самому березі
у срібній блискучій воді
купає молоденького місяця-серпика.
А тоді закутує його
у свою прозору пелену
і кладе у вербову колисочку —
свого пестунчика...
…А тоді… а тоді…
Зорі заграють у брязкальця,
бабуся Ніч співатиме люлі,
а місяць у колисці чеберятиме,
поки виросте
в повню.

 


* * *

 


ПАМ’ЯТКИЙ ВЕЧІР

Той пізній вечір дуже пам’яткий:
між зорями виблискує жар-птиця,
під яблунями ходять їжаки.
Сопуть і ходять.
Їм чомусь не спиться.

Вони зітхають тільки:
“ох” та “ах”,
коли цвіркун на скрипці зацигоче…
Жар-птиці палять світло на зірках,
а в їжаків такі блискучі очі!

 


* * *

 


ХОХА *

Може, я сиджу й даремно,
може, що й побачу.
За вікном — нікого. Темно.
Там лиш Хоха плаче.

Так півночі десь никає
у саду… В городі…
Де буває — не буває,
а все тільки в шкоді.

Не нагримають на Хоху
ні мама, ні тато.
Через те вона нітрохи
не йде ночувати.

Гульма цілу ніч гуляє,
до самої втоми…
Може, Хоха і не знає,
що я сама вдома?

* Х о х а — образ давнього українського фольклору. Хохою лякали дітей.

 


* * *

 


ХОЛОДНА НІЧ

Хлющать дощі — і тут, і вдалині.
Громи стоять, як вартові, над ними.
Щовечора лягає спати ніч
під мокрими кущами горобини.

На неї блима чорним оком птах,
немовби то не око, а безодня.
І зайчик іспросоння запитав:
— Ти, мабуть, змерзла,
що така холодна?

 


* * *

 


СИДЬКО Й ТИНЬКО

Сидько сидів, Тинько — тинявся.
Сидько читав собі й сміявся.

Аби ж сміявся тишком-нишком, —
Тинько б не знав про тії книжки.

А то сидить, немов на лихо,
і просто лускає від сміху.

Тинько і місця не знаходить —
з кутка в куток все ходить, ходить…

Вже геть не хочеться тинятись.
І він сказав: “Давай мінятись!

Іди ще ти, Сидьку, в Тиньки,
а я читатиму книжки!”

 


* * *

 


ПРОХОЖИЙ СЕРПЕНЬ

Вже на троянді — лише спомин цвіту.
До неї в гості не приходять маки.
І наш Дніпро поплакує за літом,
Я трішки помагаю йому плакать.

Троянді — і незатишно, й нестерпно,
Хоч сонце й зазирає їй у вічі.
Куди ти чимчикуєш, друже Серпню?
Хіба уже й спинити тебе нічим?

Не чує Серпень. Він тепер — прохожий.
Він знай біжить.. біжить... не набіжиться...
Коли й вернувся б, то навряд чи зможе
На літо ще хоч раз та подивиться.

Бо на троянді — лише спомин цвіту.
І маки так стоять, немов не маки.
І наш Дніпро поплакує за літом, —
Я трішки помагаю йому плакать.

 


* * *

 


ЛЕЧУ У ВИРІЙ

Полетіли аж за море
і гусята, й лелечата.
А чого б то нам за ними
в теплий край не відлітати?

Вже я був пішов до річки,
щоб із нею попрощатись.
Вже сказав своїй сестричці,
що збираюсь відлітати.

Почала вона для мене
в небі хмарку вибирати:
— Ти ж, Мишко, пиши частіше
і мені, і мамі. Й тату!

І який він, отой В и р і й ,
де ти будеш зимувати?
Чи там часто ходять в школу?
Чи щодня, чи тільки в свято?

— Не журись, — кажу сестричці, —
опишу усе підряд.
А коли листів не буде, —
значить, вже лечу назад!

 


* * *

 


ВЕРБА І ЧОВЕН

Заснув старенький човен під вербою.
Верба й собі — старенька, як зима:
ніким не снить, а тільки що — собою.
Старого човна в снах її — нема.

А тільки й є: листочки та листочки,
що падають на воду і в траву.
Верба старенька досинає мовчки,
а біля неї човничок заснув.

 


* * *

 


ЩОСЬ ЗАЦВІТЕ

Ще не було снігів. Ще тільки вітер
в саду останнє яблучко гойдав.
А прилетів горобчик і про квіти
своїм горобенятам заспівав:

“Вже аніде ні айстрочки немає,
немає чорнобривця і гвоздики.
Та скоро зацвіте щось, я не знаю,
щось дуже-дуже біле і велике.

Цвістиме день, цвістиме два, аж поки…
Аж поки скільки хоч не нацвітеться…”
Лоскоче вітер яблучко за боки —
воно впаде і долі засміється.

 


* * *

 


МАЛИЙ-МАЛЕНЬКИЙ СНІГ

Малий-маленький сніг, біленький чудасій,
на лаві у садку сідає відпочити.
Він перший син Зими, він не такий, як всі,
боїться він себе украй перетомити

І я йому шепчу: “Ти, сніженьку, сиди
і не літай кудись за вітром слідом!”
А сніг недочува: “Куди? Куди? Куди?
Я вперше тут, і я нікуди не поїду!

Я краще полічу всім яблуням отут
гілки, і гілочки, й тоненькі гілченята.
А ще полоскочу я хвостика коту
і крильця відбілю чорненьким галченятам.

А потім ти гукнеш Олесю і Юрка,
і станете ви всі мене гуртом качати.
Й поставите собі Сніговика,
щоб веселіше зиму зимувати...”

І я сміюсь. Еге! Ну й балакучий сніг!
Він справді не такий, як ті сніги усі.
Він перший син Зими, що прилетів і ліг, —
малий-маленький сніг, біленький чудасій.

 


* * *

 


ХМАРЕЗНІ ХМАРИ

Хмарезні хмари в небі за селом.
А я пасу ті хмари, наче гуси.
Я так не хочу, щоб це стало сном.
Я навіть спати через це боюся.

Хмарезні хмари йдуть через Дніпро
і на воді, як гусоньки, сідають.
Я так не хочу, щоб це стало сном.
Я навіть їх додому завертаю.

Гукаю їм: “Гиля-гиля-гиля!
Дивіться, хмареня не загубіте!”
Та я для них далеко, як земля, —
їм слів моїх не перекаже вітер!

 


* * *

 


ПРОЩАЙ, СНІЖИНКО!

Прощай, сніжинко! Ти була красива.
Ще краща, як торік твоя сестра.
Ми ще зустрінемось на тую зиму.
А цій зимі уже пора… Пора!

Уже по неї човники приїхали.
Вітрила білі видно там і тут.
Сідайте, Зимо! Та сідайте ж, Віхоло!
У вирій вас, як птаху, повезуть.

Там будуть вам морози і льоди.
І квіти зацвітуть вам біло й сиво…
Прощай, сніжинко! Відлетиш і ти.
Ми ще зустрінемось на тую зиму.

 


* * *

 


МОЯ ЯЛИНКА

Ялинко, Новий рік, а ти така сумна.
Зірки гірляндами на сукні в тебе сяють.
— Ой, дівчинко, нехай ця ніч хутчій мина,
а то, гляди, мене ще знайдуть і зрубають.

Ялинко, не журись!
Осьо дивися — я.
Ще й принесла тобі гостинців
півторбинки.
Тебе не продадуть. Ти ниньки вже моя.
У мене не було ніколи ще ялинки.

Такої, щоб в зірках. Живих.
Аж мерехтять.
Такої, щоб на ній сиділо дві сороки.
І вчилися весь день
так гарно промовлять:
— Ял-линко, не жур-рись!
Ял-линко, з Новим р-роком!

 


* * *

 


ДЕ ХОДИТЬ КОЛЯДИН

У лісі у нетемному,
Де ходить Колядин,
Літають білі янголи
Між сосон і ялин.

Шепочуться ялиноньки,
Голівками хить-хить:
Нарешті поріздвуємо!
Вже цілий світ дзвенить!

Як шурхотять тихесенько
Крилята в янголят!
А скільки позбігалося
Зайчат і лисенят!

Зірки вгорі поблискують —
Ну чисто серпантин!
Кладе різдвяну стежечку
Дідуньо Колядин.

А я ступаю нищечком,
Аби не зарипіть.
Якщо мене побачите,
То мамі не кажіть!

 

     

Галина Кирпа. Лечу у вирій. Збірка віршів для дітей

 

За матеріалами: Галина Кирпа. "Місяць у колисці". Вірші, проза, переклади. Художник Олена Распопова. Тернопіль. Видавництво "Навчальна книга - Богдан", 2011, стор. 40 - 65.

Вірші взято з інтернет-ресурсу "Весела абетка". Дякуємо автору, пані Галині, та Миколі Владзімірському за публікацію збірки. 

 

 

Більше дитячих поезій Галини Кирпи на "Малій Сторінці":

Галина Кирпа, вірші для дітей
Галина Кирпа вміло поєднує поетичну та прозову творчість із перекладацькою та упорядницькою діяльністю. Авторка шести поетичних книжок та  понад 30 книжок  перекладів із білоруської, німецької, шведської, данської та норвезької мов. Успіх Галини Кирпи-перекладача криється у її поетичному світовідчутті й світобаченні. Читайте найкращі поетичні збірочки Галини Кирпи для дітей: "Диво-день", "Лечу у вирій", "Жар-птиці на яблунях", "Таке не повторяється ніколи", "Плело віночок літо", "Ну й гарно все придумав Бог".

Останні коментарі до сторінки
«Галина Кирпа, "Лечу у вирій" - збірка віршів для дітей»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті