Володимир Даник. «З письменницького зошита» (частина третя)


Володимир Даник. З письменницького зошита

 

 

Володимир Даник

ТАЇНА ПРОЗИ

Творчість – це таїна... Про одного з видатних прозаїків читаєш – кожне речення він записував майже відразу і правки було мало. Можна було інколи сказати, що правки ніби і не було. А про іншого пишуть зовсім  не так – переписував свої новели... разів по двадцять. Написане – скорочував нещадно.
Ну, що ж... у кожного свій шлях. Мабуть, кожен автор відчуває, а який саме підхід є для нього оптимальним. Головне, аби результат був привабливим для читача.
Хтось з письменників починає з поетичних рядків, а вже потім переходить на прозу. А хтось як почав писати прозу, так прозу і пише. А комусь удається поєднати і тяжіння до прози, і поетичне натхнення.
Згадалося, як колись поет Григорій Білоус, що керував тоді письменниками Шевченкового краю, про оповідання, написані одним з черкаських поетів, сказав так:
– Цей поет і у прозі зміг залишитися... поетом.
І ці слова злетіли з його уст – ніби найвища похвала!
А шевченківський лауреат, відомий літературознавець Михайло Слабошпицький колись висловив і таку думку:
– А хороша проза – це завжди... поезія!

 

---------------------------

 

У ДУШІ І НА... ПАПЕРІ   

Вірші – це насамперед емоційний вплив... Вірші найкраще сприймаються, коли їх читає умілий, обдарований читець. Чи сам автор вірша. Хоча не кожному з авторів це удається здійснити з необхідним зарядом декламаторської майстерності.
Згадується момент з часів літературного учнівства. Прозвучав один з віршів, що був тепло сприйнятий аудиторією. І хтось запитав у відомого письменника:
– А як би ви цей вірш... оцінили?!
І відразу ж відповідь:
– Я не можу оцінювати вірш – на слух... Мені треба прочитати його – очима!
Це спочатку подивувало, але за плином часу я і сам переконався у справедливості цієї думки.     
Коли поет читає вірш, він передає свої почуття і голосом, і жестами, і виразом обличчя. А для літератури важливо те, що... залишилось на папері. А на папері від згустку почуттів, від кипіння переживань, що складають суть вірша, бува, залишається небагато.
Отож – прослухати вірш! А потім – прочитати очима...

 

---------------------------

 

НУ, ЯК ЖЕ БЕЗ... ГОСТРООКОЇ РИМИ!

Вірші бувають різними. З римами і без. Наявність рими робить вірш – милозвучнішим, дзвінкішим! Пісеннішим. Таким, що краще запам’ятовується.
Один з поетів (ще позаминулого століття!) писав так – цікаву думку можеш і призабути. Але як думку заримувати, вона нікуди від тебе не втече.
Але просто думка і думка, висловлена у вірші, – речі дещо відмінні. Бо у вірші крім самої думки – ще і суб’єктивне ставлення до неї поета. Його внутрішній світ. Тобто думка стає глибшою. Багатовимірнішою. Переконливішою.
На початку творчості віршотворцю далеко не зразу удається знайти потрібну для написання вірша риму. Бо це і не так легко. Коли ж перо літератора набуває необхідної упевненості і гостроти, ситуація стає... ніби протилежною. І уже рима до певної міри підказує автору зміст рядків наступних.
Наша мова – солов’їна... І саме дзінка, гостроока рима частенько дозволяє і підкреслити глибину змісту написаного вірша, і укотре підказати, що рядки поетичні написані... і справді ж солов’їною мовою!

 

---------------------------

 

ЗМІНЮЄТЬСЯ

Змінюється... Так, багато що змінюється... Бо і недарма кажуть – о часи... о звичаї! Бо інші часи, то вже і звичаї  чи стають, чи вже стали зовсім іншими. Нині приходимо вибирати президента чи членів парламенту, чи діячів, що засідатимуть у одній з місцевих рад і не поспішаємо. Проголосували та й пішли додому. А у радянські часи приходили раненько. Бо коли вибори, то там, де вони для вас проходитимуть – непоганий буфет... Можна щось і придбати смачненьке для сім’ї. Щось таке, що у звичайний день десь у магазинах і не придбаєш.
Народився я у районному центрі Лисянка (Черкаська область), де і прожив перші чотири роки свого життя. Отож один з тогочасних дитячих споминів – з батьками приходимо на виборчу дільницю. А там... ну, мало того, що вибори... то ще й морозиво продають. А я його раніше і зовсім не бачив.
Батьки, звичайно ж, придбали мені морозиво. І це міцно зафіксувалося у дитячій свідомості. В усякому разі перші свої роки я прожив з переконанням, що головне у такій події, як вибори – це спробувати морозиво...
З часом я, звичайно ж, зрозумів усю помилковість подібного сприйняття цієї події. Ставши трохи старшим, я усе ж прийшов до усвідомлення і того, що і моє дитяче бачення цієї суспільної події у ті часи було не до кінця позбавленим змісту. Оскільки вибору на виборах по суті і не було.

 

Володимир Даник. З письменницького зошита (частина третя)

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника
 

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. «З письменницького зошита» (частина третя)»:
Роман Котляр , 2020-03-10 21:37:38, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми