Валентина Матвіїв. «Нашептала ніч на Різдво» (добірка зворушливих поезій-роздумів до свята)

Валентина Матвіїв

ОТ-ОТ РІЗДВО...

От-от Різдво... А сумно на душі...
Зринають в пам'яті загублені у часі
Ті давні дні, що сніг припорошив,
Та слід на нім залИшився ще й досі...

Це татів слід, що сіно ніс у дім,
За звичаєм - на стіл, як і годиться.
Щербатий місяць підглядав за ним,
Розвісивши світильники-зірниці.

Поскрипував різдвяний морозець.
Світилась хата в паморозі вікон.
КлубАми дихав в небо коминець.
Скрадалась ніч, зіщуливши повіки.

А в хаті мама поралась в той час.
Вгинався стіл і пахло пампухами.
В кутку - ялинка в сяянні прикрас.
І чути десь вертеп з колядниками.

З тих пір, здається, пронеслИсь віки!...
В минуле вже не відчинити двері...
Та щоріздва нагадують зірки
Той татів слід і мамину вечерю.
(06.12.2017)

* * *

РІЗДВО У БАТЬКІВСЬКІЙ ХАТІ

За вікном стоїть різдвяна ніч,
Памороззю дивиться у вікна.
Жаровинням догорає піч,
Дихає теплом на нас привітно.

Блимає ялинка у куті
І стрибає тінями по хаті.
Що ще може краще у житті
Бути від цієї благодаті?!

За столом - усі, кого люблю,
Пригорнусь до кожного, щаслива.
Хай ця мить продовжиться - молю -
І не кане в вічності зрадливо.

Вогниками блимають свічки
За живих і тих, хто вже не з нами...
Мерехтять у пам'яті роки,
Коли ми сиділи так з батьками.

А тепер біліє рушником
Мамина замислена усмІшка.
І, здається, тато за столом
Ще сидить, підсміхуючись трішки.

Дякую за ще одне Різдво
У батькІвській найріднішій хаті!
Доки ми разОм за цим столом -
Доти незбагненно ми багаті.
(Волинь-2019)

* * *

НАШЕПТАЛА НІЧ НА РІЗДВО

У чім суть Різдва? -
З дитинства я все міркувала...
По-різному відповідали -
І ті, що знали, і що не знали.
Ті, що чекали і не чекали -
Яким було все одно...
Аж тут приходило Воно!
Щороку, непомітно,
В один і той самий день -
Як годинник: тень-тень-тень
Стукало в змерзле вікно.
З першою зіркою - мама казала.
Вона чекала... Ой, як чекала!..
Варила, пекла, білила, прибирала -
Щоб чиста хата і стіл багатий,
Щоб пахло кутею й узваром...
А тато - в кошарі...
Не те, щоб кошара - бо овець не було.
Була інша худоба: як уже ж село...
Він сіно, пахуче, як літо,
Як дощ у липні, як в серпні - жито,
Під стіл на Різдво набирав.
Він теж чекав... О, як він чекав!
І я чекала...
Ялинку збирала. Про дідух не знала.
Тоді ще не знала...
Палало багаття у грубах й печі,
Стрибало по хаті зайцями-вогнями:
Наш дім не остудить мороз уночі,
Святая вечеря не вистигне в мами...
Бо мама її зі стола не збирала.
Для предків лишала...
Казала, що мають прийти поїсти куті,
Попити узвару - все, як при житті...
Дід, баба - напару, прабаба й прадід,
І пра, пра, пра, пра...
Відколи ведеться наш рід,
Мабуть, сотні літ...
Тож я їх чекала... Не спала,
Всю ніч виглядала, боялась дихнути,
Щоб голос почути
Своїх прабатьків.
А, може, коли пощастить, -
Й самій з ними поговорити,
Поїсти куті і узвару попити,
У грубку схололу дрівець підложити,
А потім послухати мовчки її, як тріщить,
І просто сидіти, тамуючи мить.
Мить вічності з ними...
Такими рідними і близькими!
Й тоді вже, коли вони йтимуть із хати,
Спитати: "А в чім суть Різдва?
Ви ж маєте знати!.."
Та їх не було...
Чи шлях замело...
Чи дорогу забули додому
Бо так вже давно все було...
Й помалу надранішня втома
Мене колихала
І я засинала...
І бачила сни...
Засни, засни... -
   шептали мені у снігах ясени,
А, може, були то вони?!
Й ставало так тепло одразу
Десь геть в глибині.
Ні, тут не справа в огні!
А в чомусь іншому,
Глибшому...
Справа була в мені -
Бо я просиналась глибинно щаслива!..

Давно те було...
Минули батьки...
В минулому рідне село,
Де пахло Різдво стиглим літом...
Й тепер як Різдво білим світом -
Нарешті я знаю, у чім Його суть!
Він, Той, Хто родився в цю ніч, -
Наш Месія -
Подав нам надію,
Що ті, кого ми так чекаємо
                з давніх віків
до нас в гості у ніч на Різдво,
Насправді нікуди  від нас і не йдуть!
Вони бо живуть!
Живуть - доки ждем!
Надранньою зорею
З узваром, з кутею,
З домашнім вогнем.
Щоб дізнатись відповідь
        на одне-єдине питання:
"У чім суть Різдва?".
Тепер і я її знаю,
Бо чекаю...
Вона - в однім-єдинім слові:
В Любові...
(25.12.2022)

* * *

СКОРО НАРОДИТЬСЯ ВІН...

Скоро народиться Він...
Небо розчахує двері,
Чутно вже ангельський дзвін,
Мить до святої вечері.

Де ти зійдеш на цей раз,
Зірко різдвяного дива?!
Чи не забудеш про нас,
Чи пролетиш боязливо...

Досі триває війна...
Палить нас ворог, вбиває.
Дивиться світ із вікна:
Що з того вийде - чекає.

Ми ж, попри все, стоїмо...
Навіть різдвуємо нині!
І на Ісуса ждемО -
Лиш у якій Він яскині?..

Звідки чекати  Христа?
Кажуть, приходить Він тихо,
В тихії села й міста -
Але ж у нас таке лихо!..

Вийшла вечірня зоря
Й попрямувала до сходу -
В місце її вівтаря
Й жертви мойого народу.

Серед снарядів і мін
Чується крик немовляти -
Там бо рождається Він,
Щоб могли тут різдвувати!

Христос рождається!
Славімо Його!

* * *

ТРОЯНДА ДЛЯ НЕЇ

(придумана історія в ніч на Різдво)

Йшов Ангел у найдовшу ніч зими.
Мороз періщив в снігових заметах.
А в цей же час в хатах ховались ми
І "зависали" в інтернет-тенетах.

Тож геть забули про якесь Різдво.
Вірніше, не забули в цьому сенсі:
Подбали, звісно, про їство, питво...
Та не подбали про Різдво у серці.

Світились вікна затишком й теплом,
Подекуди вже сяяли гірлянди,
Як Ангел грів себе одним крилом -
Бо в другім ніс... палаючу троянду.

І щось їй тихо наче шепотів,
Чи то пак дмухав - щоб вона не згасла.
Він ніс її від імені царів,
Як і дві тисяч літ тому, у ясла.

Правда, тих ясел вже давно нема...
Натомість - всі будинками багаті!
Вони не знають, що таке зима,
Та була Та, що мерзла десь у хаті...

Аж тут спинивсь коло одної з хат -
Не видко з вікон світла... Тихо-тихо...
Тривожно глянув Він на циферблат:
Невже не встиг, не випередив лихо?!

Та ні. Крізь шибу вогник мерехтів -
То, мабуть, свічка жевріла слабенько.
Тож Ангел їй страшенно порадів,
Крилом постукав у вікно тихенько.

Лиш перед тим оглянувсь по боках:
Чи не почули раптом лиходії?
Та де й подівсь отой миттєвий страх -
Бо ж в його крилах сяяла Надія!

Аж хтось майже нечутно підійшов,
Протер вікно від плетива морозу.
Почулось тихе Ангелу: "Знайшов..."
І блиснули крізь мерзлі шиби сльози.

Клацнула клямка заспаних дверей -
О, як давно вони не відчинялись!..
І вийшла Мати з темені сіней,
Що на вогонь троянди зачекалась.

Їй шанобливо Ангел поклонивсь:
"Ось на, тримай Надію всього світу.
Що я прийшов один - Ти не гнівись,
Вони усе ще нерозумні діти...

Вони усе ще дивляться на світ,
Як і колись, із теплих вікон хати...
Але прийми за всіх від мене цвіт -
Щоб Ти на них могла в теплі чекати.

Пробач, що Ти без світла і тепла,
Пробач, що Ти живеш в такій хатині,
Пробач, що Ти життя у ній дала
Своїй святенній на віки Дитині.

Просто вони до Тебе ще ідуть...
І принесуть вогонь колись так само.
А поки їх серця Тебе знайдуть -
Із моїх крил прийми троянду, Мамо!.."
(24.12.2021)

* * *

БУВ ДОЩ ЗІ СНІГОМ І ВІЙНА НА СХОДІ...

Був дощ зі снігом і війна на сході.
Було Різдво й з вертепом коляда.
Та як то кажуть в нашому народі:
У нас лише нужденному нужда...

Ні-ні, я не про ту нужду, що злидні -
То я про ту нужду, що у душі
Пустила свої щупальця огидні,
Писатиму сьогодні у вірші.

Горіли по хатах вогні ялинок,
Вгиналися столи й лунав салют.
Хтось вибрав в Емірати відпочинок,
А хтось подався в тур "екстрім-маршрут"...

Не так усе було з Різдвом на сході...
Горіли там вогні від канонад
І танцював в смертельнім хороводі
Назустріч жертві черговИй снаряд.

І був "екстрім", і "спека Еміратів"
В зимову ніч прийдешнього Різдва
В наших війною втомлених солдатів,
І новий рік їм був один за два.

Я тут про те, що ... не гатіть салюти!
Душа болить, коли їх гатите!
Може, є хтось, кому ніяк заснути,
Коли ви ситі й радісні спите.
(07.01.2022)

***
Наснився сьогодні сон.
Що наче б усе, як колись:
Ми з татом, а з нами - син,
Зустріли Різдво, обнялись.

Свічки запалили, вогні,
Накрили святковий стіл.
І перша зоря у вікні,
І чуть коляду довкіл.

А син такий, ще дитя,
Йому аж бракує слів:
Смакує йому кутя
І тягнеться до пампухів!

І тішать свічки на столі,
А надто - ялинка в огнях!
Ще пальчик он у смолі -
Вбирали її на днях.

Весь день я у тому сні...
Пішла дістала цяцьки...
Нехай нагадають мені
Про наші щасливі роки...