Анатолій Григорук, добірка віршів для дітей

Анатолій Григорук

БІЛА КРИНИЦЯ

Біла Криниця —
Так зветься село,
Що над рікою Десною 
Лягло.
Дуже це давнє 
Козацьке село.
Білі у ньому 
Хати по горі,
Білі троянди 
У кожнім дворі.
Білі в світлицях 
Висять рушники.
Білі цвітуть 
У садах вишняки.
Біло квітують 
Гречки на ланах. 
Білий як сніг 
Скрізь ромен по лугах. 
А на узгір'ї 
У центрі села —
Біла криниця,
Що назву дала 
Цьому посіллю 
Ще в давні віки 
Біля блакитної 
Десни-ріки.
Зрубець із дуба, 
Кленовий дашок, 
Хрест на дашку 
І лляний рушничок. 
Безвік джерельце 
Тут б'є з-під верби 
Й поїть, і поїть 
Усіх без журби.
Клепаний цебрик 
Пірнає в глибінь,
Ретяг видзвонює:
"Дзінь-дзінь-дзі-лінь!"
Весело крутиться 
Коловорот,
Плавом пливе 
До криниці народ.
Кожен у спразі 
Прямує сюди 
Вволю напитись 
Живої води.
Біла криниця —
То скарб із скарбів:
Поїть вона 
Сизарів-голубів,
Поїть корівок,
Що йдуть з череди,
Поїть пацят 
І овечок рудих.
Поїть і гуску,
Й собаку, й козу,
Поїть калину,
Спориш, дерезу,
І лопуха, і жалку кропиву... 
Слава ж криниці 
За воду живу!
За воду джерельну,
Солодку, цілющу,
У нашім щоденнім житті 
Всюдисущу.

* * *

ВЛІТКУ ДЕНЬ ГОДУЄ РІК

— Когутику*, когуточку!
Дай куряткам по серпочку.
Годі їм ледарювати —
час у полі просо жати.
— Когутику, когуточку!
Дай куряткам по ціпочку.
Годі байдики їм бити —
треба просо молотити.
— Кукуріку! Кукурік!
Збіжжя1 ми звезем на тік,
зерно зсиплемо в засік —
влітку день годує рік.

* Когут — півень.

* * *

ЯК «ВИДОЇТИ» ХМАРУ?

Іди, іди, дощику!
Зварю тобі борщику.
Нам каша, тобі борщ,
щоб рясніший ішов дощ.

* * *

ТРИ ГНОМИКИ

У лісі, на горісі,
Де спить стара сова,
Жили в дуплі три гномики — 
Сімейка лісова,
Три гномики, три братики — 
Сімейка лісова.
Найстарший гномик звався Бім 
Середній звався Бом,
А наймолодший взяв ім'я 
Обох братів — Бім-Бом.
Той Бім, той Бом і той Бім-Бом 
Були всі мовчуни —
Й слівця, працюючи гуртом,
Не вимовлять вони.
Ото прокинуться в дуплі 
Ці братики малі 
І йдуть шукати давній скарб, 
Захований в землі.
Мина година, дві, і три,
Збігає цілий день,
А гномики, а братики 
За день — анітелень.
Вони бояться в балачках 
Промарнувати час,
От і працюють мовчачка, 
Допоки день не згас.

* * *

КАЗОЧКА ПРО ВЕЛИКИЙ ГРИБ

Один мурах манісінький,
На ніженьку кривісінький,
По лісовій галявинці 
ішов собі Кульг-стриб.
Аж раптом під пеньком старим, 
Вже майже геть струхлявілим, 
Знайшов великий гриб.
От той мурах манісінький,
На ніженьку кривісінький, 
Гриба з млинове колесо, 
Силкуючись, зірвав 
І, під вагою стогнучи 
Та від натуги крекчучи,
В траву безсило впав.
Упав, бо був манісінький, 
До того ще й кривісінький, 
Бо ніжку через пустощі 
Давно, на жаль, звихнув. 
Отож собі в підмогу він 
З мурашника меткий загін 
Друзяк своїх гукнув. 
Прибігли ті й заойкали 
І навіть заойойкали: 
"Оце-то, братці, гриб! 
Такого ми не бачили!
Його й жуки-рогачики 
Навряд чи підняли б!"
Але мурах манісінький,
На ніженьку кривісінький, 
Гукнув: "Нам всім ганьба, 
Якщо ми до мурашника,
До рідного комашника 
Не донесем гриба!"
Мурашок підбадьорили,
А може, й присоромили 
Слова правдиві ті,
Бо кожен знав ізмалечку 
Закличку-виручалочку,
Що сила — у гурті.
Отож усі з'юрмилися 
І дружно ухопилися 
За гриб той, як могли,
І, під вагою стогнучи 
Та від натуги крекчучи,
В мурашник потягли. 
Зварити з нього юшечку,
Додавши кріп-петрушечку, 
Взялися кухарі 
Й над нею прововтузились, 
Над нею промарудились 
До пізньої зорі.

А в час вечері весь казан 
Вмить спорожнів до дна, 
Бо дуже смакувала всім 
Та юшечка грибна.

* * *

ВІРШИК-БЕЗКІНЕЧНИК ПРО ДІРЯВИЙ ГЛЕЧИК

Ось вам віршик-безкінечник 
Про старий дірявий глечик, 
Одновухий і пузатий,
Що стояв посеред хати.
Якось дід спіткнувсь об нього 
І у крик: — Це хто під ноги 
Черепка цього поставив?!
Я ось ледве не убився 
Об наріжний виступ лави. — 
Обіруч вхопив він глечик, 
Підсадив собі на плечі 
І заніс аж у комору,
Що стояла серед двору. 
Згодом до комори баба 
Йде з товкачиком із граба, 
Щоб картоплю свиням м’яти. 
Глип — а там дірявий глечик, 
То вона його на плечі —
Й занесла назад до хати.
Дід наліз на глечик вдруге.
Й заволав: — Це вже наруга 
Всім під ноги підставляти 
Черепка посеред хати! — 
Ухопив він клятий глечик, 
Підсадив собі на плечі 
І, пройшовши з ним півдвору, 
Знов доправив у комору. 
Може б, глечик там і досі 
Десь стовбичив при порозі,
Та якраз в обідню пору 
Баба забрела в комору. 
Бачить: глечик тут як тут —
З хати повторив маршрут.
І гайда вони тягати 
Глечик в хату, глечик з хати, 
Глечик в хату, глечик з хати, 
Глечик в хату, глечик з хати... 
Видно, в мандрах вік звікує 
Одновухий глечик.
Тож про нього й компоную 
Віршик-безкінечник.