На відео: оповідання Ірини Мацко "Черевички" читає Валентина Виноградова.
Ірина Мацко
ЧЕРЕВИЧКИ
(оповідання)
У Вас колись було взуття, що тиснуло, терло бідні ваші ноги, впивалося в них і спотворювало кожен крок? Та так, що ні про що більше думати неможливо, лише про ту частину ноги, в яку впивається взуття.
У мене таке взуття чомусь було завжди. Що б я не купила, як не підбирала та приміряла, туфлі, босоніжки, черевички тиснули, спричиняли біль. От і зараз я була взута у свої улюблені черевички, які вже другий сезон мене мучили, а я їх вперто носила в надії, що розходжу і все буде добре. Роззуваючись після прогулянки в них, мої ноги з полегшенням вискакували, ніби дякували за звільнення. Я їх клеїла пластирем, лікувала, а наступного дня знову… взувала. Хм… Дивно якось. Чи це мої ноги якісь нестандартні (мабуть, що так, жіночі черевички сорокового розміру стандартними важко назвати), чи їх тепер шили однією лівою, або ж я не у ті магазини заходила, не там шукала, не вміла вибирати.
Сьогодні мої улюбленці тиснули вони мене якось по-особливому, так, що вже й терпіти несила. Але додому йти не хотілося. Я ж тут останній день. Вирішила блукати по місту, попри все, попри ноги, які вже волали від болю. І раптом опинилася перед дверима того самого кафе, бо знову ж осінь, де сиділи колись з Тобою. Увійшла. Все правильно. Аж усміхнулася. Той столик зайнятий. Так, ВІН ЗАЙНЯТИЙ. Я це знала, напевно, ще до того як увійшла сюди. Все зійшлося: за „нашим” столиком сиділо двоє. Я присіла за сусідній. Якщо пірнути у ці спогади і виривати їх з себе, то повністю, щоб ні краплі, ні шматочка не залишилося.
Двоє були наче голубки. Щось перешіптувалися, загадково усміхалися, тримаючись за руки. Не молоді вже, а закохані – подумала я. На руках в обох блиснули обручки. Тут я вже не могла стримати сміху: „Це такі ж закохані, як ми тоді були». Зі своїми сім’ями. На час, на мить разом...
Я розрахувалася і вийшла.
На душі було вже весело і спокійно. І черевички вже не так тиснули.
Через дорогу виднівся бутік дорогого фірмового взуття. Я впевнено увійшла. А за кілька годин, зовсім втомивши продавщицю, яка намагалася мені догодити (і їй таки це вдалося) вийшла звідти з легким гаманцем та чудовою покупкою в руках – зручними, легкими, комфортними черевичками, у яких я можливо, не буду такою елегантною та...
Та мені було комфортно у них і я вперше могла, йдучи дорогою, думати про щось інше окрім моїх ніг.
Напевно, у цьому й була моя проблема, що я вибирала завжди НЕ ТЕ... Дивилася завжди на красиве, яскраве, цікаве, а воно навряд чи могло бути зручним, надійним та довговічним.
За матеріалами: http://ukrainka.org.ua/
