Завантажити текст поеми-казки Ігоря Калинця "Веселка" (txt.zip)
Ігор Калинець
ВЕСЕЛКА
(поема-казка)
Якось, дивлячись на вечорове небо, мені
згадалося Шевченкове:
Зоре моя вечірняя, зійди над горою,
Поговорим тихесенько в неволі з тобою.
Розкажи, як за горою сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка воду позичає.
З того й почалося:
Було семеро нас у Матері Білої.
Послала Мати Червону по воду:
— Піди, доню, на оболоню,
бо вже одгриміло
по небеснім коню.
Пішла Червона понад річкою,
собою залюбувалася у плесі —
і не вертається.
Посилає Мати Оранжеву —
і з тою таке ж сталося.
Потім пішла Жовта,
за нею Зелена,
тоді Блакитна, Синя і Фіолетова.
Чекає не дочекається Мати,
не терпиться у хаті,
визирнула за ворота
та й сплесла у долоні:
— Які красні мої доні!
* * *
А доки вони милуються своєю красою, відгадаймо народні загадки:
Вийшла звідкись гарна дівка,
на ній стрічка — семицвітка,
а де з річки воду брала,
там коромисло зламала.
* * *
Червоні коромисла через річку повисли.
* * *
Давно ти здогадалася, що мова йде про веселку, яку ще називають
у нас веселиця, веселуха, райдуга, дуга. А на Поліссі і радовниця,
і денша, і коромисел. Я придумав речення, щоб запам’ятати кольори
веселки і їх порядок (червоний, оранжевий, жовтий, зелений,
блакитний, синій, фіолетовий):
Чарівниця Осінь Жар-птаху Зазиває Бабин Сад Фарбувати.
* * *
|
Пісенька Гей біле, біле, |
|
* * *
КАЗОЧКА ПРО СЛЬОЗУ
Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля.
І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу — і потрапила під колеса.
Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей.
Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали.
Адже чашка сама вибігла на дорогу.
Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.
Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір’я, і дві сльози викотилося з очей.
Одна капнула на зелений листок — і спалахнула різнобарвними промінцями.
Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:
— А що це у тобі?
— Веселка,— відповіла Сльоза.
— Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?
— Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.
— То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно,— промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати.— Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.
А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.
— Ти теж Сльоза?
— Ні, я Роса.
— А звідки ти випала?
— Нізвідки. Роса просто появляється.
— Як це нізвідки? Я ось випала з ока.
Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.
— Ми — Роса і Сльоза. А ти хто?
— Я Сонечко.
— А ти звідкіль випало? — не вгаває Сльоза.
— А я не випало, я прилетіло.
Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.
— А в мене Веселка,— похвалилася Сльоза.
— Овва,— відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.
— Але ж ти не випала з ока? — чудується Сльоза.
— Ну, то й що? — втрутилося Сонечко.— І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.
Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з’явилося по веселці.
— І ти не випало з ока, а прилетіло,— розмірковує Сльоза,— звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчикові, що він виплакав свою веселість.
— А веселки беруться від Великого Сонця,— пояснило Сонечко.— Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. Давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.
Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові Сльози не було. Куди ж вона ділася? Адже вона без крилець.
А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.
* * *
А тепер спробуємо відгадати ще три «кольорові» загадки:
|
— Вона червона? (Смородина)
(Груша)
Тільки й того, що живу: (Ягода) |
|
* * *
Казка про сім сестер і Чорного Князенка
Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки
Червоної.
— Не віддамо,— кажуть Мати,— бо вона Любов,
кохає Мак у полі.
Іди, іди, Чорний Князю, пріч —
хай тебе кохає темна Ніч.
Через рік знову приходить:
— Дозвольте заручитися з Оранжевою.
— А я піду за того, кого сама виберу: я Доля.
Хай тобі жоною буде Ніч!
Ти моєї долі не каліч.
Ще один рік пролетів.
— Так віддайте Жовту,— благає Чорний Князенко.
— А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися?
Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч!
Хай тобі жоною буде Ніч.
Минає рік. Поклонився Чорний Князенко Зеленій.
— Дарма,— впирається та,— я Надія. Буду свого
Барвінка сподіватися, хоч би до смерті.
Тут тобі надії ні на гріш.
Хай тобі жоною буде Ніч.
А ще через рік одмовляється Блакитна:
— Нікому не стану дружиною — я ж бо В о л я.
Ліпше голову згубити з пліч!
Хай тобі жоною буде Ніч.
Тоді мовить Чорний Князенко до Синьої сестриці:
— Я — Жалоба, а ти — Туга — не знаємо друга.—
А Синя на те:
—- Не мені ся, Чорний Князю, річ,
хай тобі жоною буде Ніч.
Залишилася найменша — Фіолетова. Коли прийшов
Чорний Князенко заміж брати, вона й проситься:
— Не давайте мене! Я Тривога —
пропаду без рідного порога.
Тоді Чорний Князенко ізняв із пальця срібного
персня та й спересердя мовить:
— Не судилося мені у сій господі зятювати.
То хай котиться перстінчик до Ніченьки в гості.
От і місяць ізійшов.
* * *
Місяць світить, а ми загадки відгадаємо:
|
Золотий пішов, а срібний прийшов. (Сонце і місяць)
(Яйце)
На півночі — Біле, (Між Білим і Чорним морями - Європа)
(Між Жовтим і Червоним морями - Азія)
(Білий Черемош і Чорний Черемош)
(Біла Церква)
(Жовті Води) |
|
* * *
|
Дві пісеньки про синє Приснилося дівчинці синє, Приснилося дівчинці синє, Приснилося дівчинці синє, А що приснилося дівчинці —
* * *
У синьої квітки У синьої пташки У синьої річки У синьої пісні У нашої дівчинки |
|
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Як виглядав би світ, коли б раптом Чорний Князенко викрав усі Барви Райдуги і заточив би до темниці? А допомогли б йому в цьому Злі Духи, які знають, як це чинити.
Правда, ці Духи у фізиці чи хімії зовсім не злі, а, може, навпаки, і звуться вони Разами, що Поглинають Кольори Спектру. Тобто Веселки.
Почалося б із викрадення Червоної — і став би її наречений Мак у полі сизо-чорним із розпуки. За Оранжевою затужив би Горицвіт, уже не Горицвіт, а Страдноцвіт із темним попелястим обличчям. А без Жовтої згас би Соняшник і золоте Поле стало би блеклим, безбарвним.
Потім настала би черга на Трави і Листя, бо забракло би Зеленої — усе живе поникло б у жалощах. І діти не могли б закликати до гри:
Хто скорше до мене,
тому дам зелене!
Без Блакитної — сіре водянисте Небо, мутна Ріка і вицвіла Незабудка. Почорніли б Волошка і Далекі Гори на обрії і Смарагд став би чорним, бо пропала б Синя Барва. А Фіалка ще й перестала б пахнути без фіолету.
Все навкруги як у чорно-білому фільмі. І тільки Сіре могло б розкошувати, добираючи собі всяких, але таки сіреньких відтінків і півтонів. Навіть Рожеві Окуляри нікому б не допомогли.
А в непросвітній темниці, де мстивий Чорний Князенко зачинив усі Барви, теж не грало, не сяяло, не переливалося кольорами: сестри бовваніли у тьмі каламутно-темними плямами, бо бракувало їм хоч би єдиного життєдайного променя Матері — Світла.
У казках Перемагає Добро. Так і в душі Чорного Князенка взяла би верх краса: не радували б його карого ока ні бранки в темниці, ні барви попелу на Землі, Небі, Морю. Повернув би Веселку, сам би подружився з Ніччю.
* * *
А ось як про Веселку написано у Святому писанні — Біблії:
Покарав Бог людей потопом, тільки дав змогу врятуватися праведному Ноєві з сім’єю і тваринами. 40 днів і 40 ночей лила вода із небесних шлюз, затопивши усеньку землю. А коли злива припинилася, і води почали спадати і входити в береги, з ковчегу Ноя вилетів Голуб.
Він незабаром повернувся з гілкою маслини — вісткою, що Земля знову оживає. Це був Голуб Миру.
А Бог пошкодував, що так страшно покарав людей, і на знак примирення і запоруки, що більше такого не повторить, перевісив людям Веселку,— нехай потішаться після 40-добової зливи.
Напевно від Бога і кольори нашого прапора, бо святі оті кольори — синій і жовтий.
Наш стяг
Звідки дзвінний, звідки звинний
серед вітру вітрограй?
Звідкіля мені у віно
житокрай і небокрай?
Звідкіля у злотосині
двоязикий стяг-прастяг?
Се для мене Бог всесильний
знаки милості простяг.
|
Пісенька
— Веселко, веселко, Якось дивлячись на вечорове небо, мені згадалося: |
|
За матеріалами: Ігор Калинець. "Книжечка для Дзвінки". Вірші для дітей. Художник - Кохаль Наталя. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, стор. 31 - 42.
Більше творів Ігоря Калинця на "Малій Сторінці":