Юлія Хандожинська. Казка "Розкішний хвостик" (читати та слухати)


 

На відео:  Юлія Хандожинська. "Розкішний хвостик" – аудіоказка.

 

 

Юлія Хандожинська

РОЗКІШНИЙ ХВОСТИК

На невеличкій залитій сонцем галявині, посеред лісу прямісінько на самій середині стежини  лежав собі хвостик. Пишний, руденький хвостик лежав, немов маленький горбочок, і тільки зрідка похитував шерстинками туди–сюди. 

І знаєте, нікому не було діла до нього, лежав він там, немов непотрібна річ. Можливо навіть він трішки сумував, та хто ж його питав про те? 

Довго чи не довго лежав собі хвостик і грівся під осіннім сонечком подекуди вкритий осінніми листочками. 

Якось пробігав біля нього зайчик. Аж глянь — а що ж це там блищить таке? 

Підходить ближче і скрикує: 

— Ого, яка краса! Нічого собі! Оце так знахідка! Оце так хвостик ! А чий же ти?

— Я — нічий, – сумно зітхнув хвостик.

— Еге! Ще й пощастило! Не даремно я цією доріжкою біг! А давай я тебе поміряю!

І зайчик, не сильно чекаючи відповіді, вчепив собі розкішного золотого хвоста. 

Того ж самого дня, годиною пізніше, тікав заєць від вовчика — як то мишка від котика тікає . А тут ще й — як на зло — хвіст, немов прапор, майорить! Та не тільки зайчика видає, а ще — неначе навмисно кожен кущ чіпляє. 

Розсердився зайчик вибіг до річки, що коло лісу протікала, та й каже:

— Вибач, хвостику, але ти мені не пасуєш. Занадто вже ти розкішний, ду-у-уже вже ти увагу привертаєш! Ось, ледве втік від вовчика! 

І, відчепивши хвоста, пострибав собі зайчик у ліс.

І знову розкішний хвостик лежав сам один біля річки. Від того всього хотілося йому поплисти, немов кораблику, ген десь далеко за обрій...

Аж раптом із річки на берег вискочила жабка.

— Ой ти, боже ж мій! Який симпатичний хвостик! Саме те, чого мені бракує! Ану-но, зараз я тебе приміряю!

Швидко жабка причепила собі хвоста.

— Ой, краса! Аж блищить! Он як! – на радощах розквакалася жабка. 

Помилувалася вона ще з хвилинку своєю обновкою і... шусть у воду!

— Ой, леле!!! Ой, рятуйте!!! Допоможіть!!! 

Намокнув хвостик, тягне жабку на дно! 

З того переляку кинула жабка хвостика з усієї сили, що він, бідний, аж ген під дубом опинився.

Холодний і мокрий хвостик гірко заплакав. Йому було дуже шкода себе, адже він просто хотів з кимось товаришувати, і нічого поганого нікому не хотів. Що ж він міг вдіяти, якщо він просто був розкішним хвостиком?

Раптом із дупла дуба спустилася білочка. Вона побачила хвостика, і їй стало його дуже шкода.

— Привіт хвостику! Який же ти красивий! А давай будемо товаришувати? Можна, ти будеш мій?

— Так, звичайно! — радісно стрепенувся хвостик!

І з того часу у білочки — найрозкішніший у лісі хвостик.

Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

  

 Дивіться також на "Малій Сторінці":

Юлія Хандожинська. Твори для дітей (вірші, казки, інсценівки)

"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"

(Юлія Хандожинська)


Останні коментарі до сторінки
«Юлія Хандожинська. Казка "Розкішний хвостик" (читати та слухати)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми