Юлія Хандожинська. "Жабка" (казка для малят) — читати та слухати

На відео: Юлія Хандожинська. "Жабка" (казка для малят). 

Юлія Хандожинська

ЖАБКА

(казка)

Літнього дня на ставку, коли сонечко  гарно припікає,  велика зелена пухириста жаба сиділа в очереті під берегом і співала пісень:

— Ква-ква, ква-ква, ква-ква…

Квакала, надривалася і так, і сяк, та ніхто її не чує. Розсердилася жаба та й собі думає:

— Господи, ну як же мені привернути увагу до себе? 

Дивиться вона на середину ставка, аж бачить, а там зелені килими з білими квітами, плетючі зелені містки із водяних трав, що з’єднують невеличкі острівки, що  гріх не помилуватися. От вилізла вона на один з таких килимів, сіла навпроти білої квітки, милується  і каже:

— Боже, яка ти вродлива, ніжна і приваблива! Якби я хоч трішечки була схожа на тебе, то б вже гарно привертала на себе увагу!

— То на, візьми мою пелюсточку та й будеш хоч трішечки краща, — каже їй квіточка водяна.

— О, диви, яка цяця я й без тебе знаю, що робити, — квакнула жаба і полізла в очерет, бо, бачте, жабу «задушила жаба», що якась там квіточка буде її повчати.

Нарвала жаба качалок з очерету, зробила собі з них велику–превелику корону, сіла на березі та й чекає. 

Аж пливли повз бобри та й  дивляться, що то за  жаба — не жаба, а корона з качалок небо підпирає, сміються, пальцями тикають, не бачили ще такого.

Жаба ж сидить, від щастя такого надулася, аж плями на шкірці проявилися. Сидить вона собі, й  далі чекає на інших своїх пошановувачів. Довго вона сиділа на березі і пишалася від тої своєї краси неземної, вже й усі перехожі, хто як хотів, на жабу надивилися. 

Аж надвечір  надумала жаба і сама на себе подивитися, стриб у воду…  а що це там таке на неї з річки дивиться, від краси такої страшної вилізли у жаби очі, ледь не осліпла!

Злякалася квакуха. Хотіла було квакнути, але корона так голову здушила, що геть рота відкрити не може, розгнівалася…

— Ой здалася мені ця краса, я і так нічого! — плюнула жабка на ті комиші, плигнула у воду, тільки й лишилася корона на березі валятися!

З того часу шкірка у жабки у плямку , ще й очі лупаті. І тепер тільки вечорами можна почути її голосне «ква-ква-ква»!