Painting by Sally Ann Brackett.
Тетяна Прокоф'єва
ТІЛЬКИ КОЛИ ВТРАЧАЄШ...
Тільки коли втрачаєш, приходить розуміння того, що нічого повернути не можливо.
Немає таких ключів, які б відкрили двері засвіти, немає машини часу, яка б обернула стрілки годинника назад.
Починаєш усвідомлювати, що більше не буде так, як було раніше.
Дім, у якому промайнуло дитинство, стане просто цегляним домом. Адже у нім більше немає життя. Усе зупинилося, мов хто поставив на паузу.
Коли стиха ти прочиняєш двері й переступаєш через поріг, відчуваєш краплину віри, що от-от, саме у цю мить побачиш рідну людину, але…
Ніхто не виходить. І сльози, як бурхливий потік, котяться по твоїм щокам, обпалюючи душу.
Серце не хоче цього зрозуміти, не хоче прийняти втрату.
Воно все швидше починає битися, що у тебе перехоплює подих.
І тут, прокидаються спогади. Радісні, щасливі, веселі, щирі, ніжні, приємні…
Скільки всього чудового було та більш не буде.
Кожен день — це боротьба з почуттями, емоціями. Тобі хочеться обійняти, поцілувати, подивиться в очі, почути голос, посидіти поруч…
Тільки, на жаль, це не можливо.
Лиш, коли надходить вечір, і у вікно заглядають зорі та місять, і ніч вступає у свої права, поринаєш у сон.
І чекаєш, чекаєш, чекаєш, коли ж ви зустрінетесь, коли ж хоча б на секунду побудете разом.
Безмежно важко переживати втрату. Відпускати. Продовжувати жити далі.
Та якщо ми не будемо цього робити, легше не стане.
Ніхто не забере у нас спогади, вони житимуть у наших душах.
І поки памʼять палає яскравим вогником про рідних, поки вони й продовжуватимуть бути разом із нами.
Painting by Sally Ann Brackett.
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!