Тетяна Прокоф’єва
КОТИКИ
У нашому дворі,
Живуть котики малі,
Дуже милі та пухнасті,
І такі уже прекрасні.
Я на руки їх візьму,
І до себе пригорну,
Муркотять собі маленькі,
Голосочки в них тоненькі,
Хвостинятками махають,
Лапкою тебе торкають.
ДВА КОТИКИ
У бабусі, у селі
Є два котики малі.
Дуже вони милі,
Гарні та кмітливі.
Лапки підіймають,
Хвостиком махають,
Люблять гратись у дворі,
Аж до пізньої пори.
А тоді мерщій до хати,
Щоб поїсти та поспати.
БІЛОЧКИ
Білочки руденькі,
Милі й чепурненькі,
В листячку ховались,
З сонечком вітались.
Осені раділи,
Спинки свої гріли.
Та набігла хмарка,
Дощова бунтарка,
Ліс швиденько вмила
Й далі полетіла.
А малі красуні,
Краплиночки ловили,
Лапки й хвостик мили.
ЇЖАЧОК
Серед листочків,
що швидко пожовтіли,
Серед багряної краси,
Сховався їжачок маленький,
Його не видно колючки.
Він хоче трішки відпочити,
Бо дуже довго працював.
Минуло швидко миле літо
І незабаром знов зима.
А щоб було йому тепленько,
Хатину змайстрував гарненько.
У нірку гілочок приніс,
Поклав сухий, злотавий лист.
Й про комірчину не забув,
Грибочків і яблучок напхнув.
Тепер спокійний буде він,
Що жоден злий та хитрий звір,
Житло його не віднайде
І до весни він проживе.
Лишилось друзів пошукати,
Щоб зиму разом зимувати.
Будуть співать собі пісень
Про сонячний, весняний день.
Бо разом краще жить у світі,
Горя не знати й не тужити.
КРОЛИКИ
На горбочку, у лісочку,
В тихім, затишнім куточку,
Там ялиночка зростає,
Свої віти підіймає.
Поряд з нею нірка є,
В ній сімʼя одна живе.
Вуха мають чималенькі,
Лапки дужі та швиденькі,
Люблять гілочки й кору,
Ягоди й смачну траву.
— Здогадалися малята,
Що за звір живе у хаті?
— Так! Це кролики пухнасті,
Дуже милі та вухасті.
Татко з мамою працюють,
Діточок своїх годують,
А малята їх чекають
І швиденько підростають.
ЇЖАЧКОВИЙ СОН
Сниться їжачкові сон,
Що прийшов у гості слон.
Він приніс йому пакунки,
Новорічні подарунки.
Під ялиночку поклав
І зі святом привітав.
Картинки створила нейромережа «Adobe Firefly».
ПРО МАЛЮЧКА
За горами, за лісами,
За глибокими морями,
Серед степу та полів,
Малючок гарненький жив,
Він усім приносив сміх,
Мав історій цілий міх.
Посміхався, веселився,
На добро теж не скупився.
Любив гратись з зірочками
Та дивитись за птахами,
Малючок пісень співав,
Щоби світ не сумував.
А як знов прийшла зима,
Снігом землю замела,
Всі зійшлися до ялинки,
До зеленої рослинки.
Малючок на них чекав,
Ще й сюрприз приготував.
І летять увись санчата,
Стали радісні звірята.
Так у злагоді й мирі
Всі жили собі щасливі.
Картинка створила нейромережа «Lexica».
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
