Сергій Губерначук. Пісні про кохання

                        
Сергій Губерначук

Матіоловий сон (1)

                Бабусі Марії

Ти вся моя.
Ти вся моя тепер була.
Чемно відмовлюся від тебе.
Спи.

 О, вона спала.
 І ніби квітка під місяцем цвіла.
 І я потраплю в сон її,
      потраплю в сон її
        блаженний.

Я в сад нічний виходжу,
        літній сад.
О, матіоли, ви запаші́ли так,
    як удоволені вуста
        коханої, моєї.

О, ви співаєте на свій снотворний лад!
І поринаю в вас,
і сплю,
    і бачу сон коханої моєї…

Приспів:  
        Матіоловий сон.
        Матіоловий сон.
        Солов’їна пітьма.
        Скрізь п’янкий аромат.
        Матіоловий сон.
        Голубий зорепад.
        Перша втіха моя –
        матіоловий сон.

Цілуються птахи
        і ніч блідніє.
Весь голос мій – сумна віолончель,
    спокійний стан
        коханої, моєї. 
О, матіоли, загляніть під довгі вії
її святого сну –
скажіть, скажіть,
         чи зараз я ріднішим є для неї?

Приспів.

Серединка:

             Ти стрепенулася всім тілом уві сні
             від подиху безсонних матіол.
              О, спи…
                          О, спи…
                    О, спи…
            Чаруй мене собою.

Приспів.

Матіоловий сон.
Солов’їна пітьма.
Скрізь п’янкий аромат.
Матіоловий сон.
Голубий зорепад…

Закінчення:    Ти вся моя.
        Ти вся моя тепер.
        Чемно признаюся до тебе.
        Про-
                     бу-
                            джу-у-у…

 

 

 
        Матіоловий сон (2)

Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів навіть вітром чіпати
ночі цнотливу пітьму.

Приспів:  
        Спи, моя дівчинко, я відмовляюсь
        спокій порушити твій.
        Хай тобі сниться, що я дочекаюсь
        ранку з-під сонячних вій.

        Хай тобі сниться, що я покотився 
        вітром у дальні степи.
        Щоб матіоловий сон не розбився,
        спи, моя ластівко, спи.

Сон нам наказував ранку діждати,
і пам’ятати мені,
щоб я не смів навіть пальцем торкати
радість мою уві сні.

Поруч прощання, а ранок ще блище
морок на клаптики рве,
рве матіоловий сад, над яким ще
сон твій красиво пливе.

Приспів.

 

 

 

 

        Не поспішай

Найліпше – здогади облиш,
підстави для жури – даремні.
Гляди – сама себе провчиш
за всі фантазії буремні!

А раптом справдяться вони,
бо ти до них давно готова?
Хоч я й ні в чім не завинив –
мене ти звинуватиш знову?

Приспів: 
Не поспішай знайти любов, не поспішай!
Вона вже поруч, навіть подумки з тобою.
Не поспішай, а залишись і почекай…
Я повернусь до тебе з піснею новою.

Не поспішай і долю більш не спокушай.
Кохання сховане мелодією в слові.
Не поспішай, не поспішай, не поспішай!
Інакше – ми не зрозуміємо любові.

Коли ти знову у журбі,
я переймаюся тобою –
і раджу плакати тобі,
й лікую, виключно, любов’ю.

Кохай сьогодні і тепер,
а завтра – буде те, що буде.
Перед тобою я завмер,
не поспішаючи нікуди!

Приспів.

Найгірші спогади облиш,
бо я їх та́кож полишаю.
Коли ти просто поруч спиш,
я спішно в сон той вирушаю…

Приспів.

 

 

 

                     Інші

Над віхолою – час,
над часом – часом віхола.
Змія сповзла повз нас –
повзла й морозом дихала.

Твоя рука така
холодна і невпевнена.
Розлука, мов ріка,
мов снігом ніч пере́рвана.

Приспів: 
            Не переймайся дотиком зими.
                Зими.
            Я зрозуміла – стали ми 
                іншими!
                Інші ми!

Чому так мало слів?
Чому мовчання – золото?
Ти та́кож зрозумів:
нас надвоє розколото.

Розхристано серця
на дві порожні камери!
Невже дійшли кінця
твої хороші наміри?

Приспів.

Серединка:  На дні розлук – 
          уся моя любов,
              на дні розлук.
  Питає знов: 
  навіщо ти пішов
  до інших рук,..
  інших рук!

Приспів.

 

 

 

 

             Яблунева весна

Кружляє весноцві́т, мов снігові́й,
і застеляє стежку до дале́ка!
Зросла в душі захопленій моїй –
між посмішкою й радістю – веселка!

Несамовито яблуні цвітуть.
Дощем умите сонце шле привіти...
Коханий, я збагнула справжню суть:
чому для тебе я воліла б жити!

Приспів:

        Яблунева весна.
        Яблунева весна
        з першим проблиском дня
        білим квітом ясна́!
        Хоч не вірила я –
        перевірила я,
        що любов навісна́.
        Ой, любов – навісна́!

        Яблунева весна.
        Яблунева весна
        познайомила нас
        і чутки рознесла́.
        Хоч не вірила я –
                перевірила я:
        всюди винна одна
            яблунева весна!

Посто́яти я зможу за любов,
але ти сам ще більше вміти мусиш.
Бо ніжною рукою пестиш знов,
а іншою – тендітну квітку глумиш.

Несамовито яблуні цвітуть.
Дощем умите сонце шле привіти.
Але, коханий, хай сніги впадуть –
і ти згадаєш, як псував ці квіти.

Приспів.

 

 

 

      Ніхто не знає 

Я віднайшов свій вир,
коли зустрів тебе.
Як хочеш, вір-не-вір,
але любов живе!

Зажди, бо вже за мить
кохання красний квіт
сяйне й благословить
любити цілий світ!

Приспів:  
       Ніхто не знає, коли
       ми наші крила знайшли!
       Ніхто не знає, куди
       летіли ми від біди!

       Ніхто не знає, що ми
       тримали небо крильми!
       На те і крила, а то…
       ніхто не знає, ніхто!

Ми бачимо світи,
незаймані й чужі,
а я кажу, що ти
одна в моїй душі!

Як хочеш, повертай
у рай пекельних мрій,
де знову, так і знай,
натрапиш образ мій!

Приспів.

Я загубив свій вир,
утративши тебе!
А далі – вір-не-вір –
Моя любов живе!..

Приспів.

 

 

 

              Серпневі сни

Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Я запросила, любий мій, тебе востаннє
у передпокій до свойого сну.

Давно не чула я признань таких солодких
і в поцілунках довгих не була.
Невже я сплю на глибині ночей коротких,
а десь любов зорею пропливла?

Приспів:  
        Серпневі сни (3 рази) – 
        мого бажання цвіт.
        Серпневі сни (3 рази) –
        бездумний наш політ.

        Ще сплять вони,
        а я весь час люблю.
        Серпневі сни,
        продовжте ніч мою!

Я заблукала у серпневому бажанні
під зорепадом по нічному дну.
Ти зрозумій, коханий мій, моє прохання,
а я всі почуття твої збагну.

Приспів.

Я стану вірною, щоб завтра впасти з неба
у зорепаді до твоїх долонь.
Я стану вічною, якщо тобі це треба –
і сни серпнево допливуть аж до безсонь.

Приспів.

 

 

 

 
        Ягуар

Я на грішний світ
свій з’явила цвіт,
мов небесна манна впала з хмар.
Ще не знала я, 
що у цих краях
жив скажено дикий ягуар.

Приспів: 
    Червоно-чорно-помара́нчевий 
    Ягуар!
    Ніким не про́вчений, не на́вчений     
    Ягуар!
    Завжди голодний і розлючений 
    Ягуар!
    Моїм коханням був приручений – 
    Цар!

Цілий день гарчав,
уві сні – мурчав,
а в коханні він з’їдав мене!
І моя любов
через плоть і кров
розливалась золотим вогнем!

Приспів. 

Хочеш, вір-не-вір: 
ягуар – не звір,
і ніколи ним не був повік.
Він мисливець мій,
охоронець мій,
він мій перший справжній чоловік!

Приспів. 

Ягуар!

 

 

 

Якщо я зраджую тобі

Якщо наважився прийти –
тримай хоч свічку.
Не можна двічі увійти
в ту саму річку.

Усе змінилося давно
на протилежне.
Тобі, мій любий, все одно
я не належу.

Приспів:  
             Якщо я зраджую тобі,
             то винен тільки часу біг.
             Опісля тисячей доріг
             любов розбилась об поріг.

             Якщо я зраджую тобі,
             то, знай, скінчи́вся наш двобій
             коханням, від якого ми 
             лише втомилися самі!

Кохання, від якого ми 
лише втомились,
нас віддало́ аж до зими
на Божу милість.

Сніги лягли й розклали скрізь
вхололу постіль.
Ти знов приніс погану вість, 
а в мене – гості.

Приспів.

Ми поговоримо утрьох
без зайвих свідків
про те, навіщо звів нас Бог
незнано звідки.
Я келих вип’ю й розіб’ю
тобі на щастя,
бо ти беріг любов мою,
немов причастя! 

Приспів.

 

 

   Діамантове кольє

Зимове діамантове кольє,
холодних почуттів ясні крижинки.
Усе, що на рахунку в тебе є, –
це сміх і сльози звільненої жінки.

       Давно я не така, як ця зима.
       Терпіти сил уже давно нема.

Приспів:  
Ти даремно мене спокушаєш
діамантовим сніжним кольє.
Ти нічого, нічого не знаєш.
Віриш ти у всесилля своє.

Хитра гра дорогого каміння 
осліпила і зрадила нас.
Розірвалось кольє, мов терпіння…
Прощавай! Не затримуй мій час!

Усе, що ти мені подарував,
я вже на видноті́ поклала.
Ти набагато більше обікрав,
мою любов, яку я в серці мала. 

       Кольє несе у дзьобі синій птах.
       Найкраще відбувається у снах.

Приспів.

 

 

 

Голубих очей океан

Час мине.
Ти пробачиш знов мене.
Я не винна, ти не винен –
тільки час...

Тут зима.
Тут ні слів, ні сліз нема.
Довго, довго скнієш –
гинеш враз кожен раз.
О, винен час!

Все згадай –
і хоча б надію дай
повернути все забуте –
все-все-все.

Все пробач –
і любов мою побач.
Поверни серце в груди,
щастя це,
             горе це.
О, щастя це!

Приспів:  Голубих очей океан.
                 Це душа твоя, твій обман.
                 Буду я тонути –
                 ти мені покажеш,
                 скільки маєш ска́рбів там.
                 Голубих очей океан!

Хто тобі
дав ці очі голубі?
Хай тепер сама не знаю,
що роблю.

Час летить,
я твоя маленька мить,
я в очах цих блукаю,
як в раю,
              як в раю.
О! я люблю.

Приспів.

Переспів: Адже все не даремно –
            нас покинув страх.
                  Хоч усюди так темно,
            а в очах –
                                   но́ве кохання!

Приспів.

 

 

 

 
               Сяйво ясного дня                 

                 Ясно сяють зорі
                 після перших сліз…
                 З горя аж до моря
                 вітер нас поніс…

                 Хвилі розгойдали
                 молоді серця…
                 Мало, мало, мало…
                 Хочу – без кінця!

                 Ген, дорога небом… 
                 Може б, я й пішла?
                 Боже! Ні, не треба…
                 Я ж твоя душа…

                Ти ж мій порятунок –
                спалах під грудьми!
                Кожен поцілунок –
                зіронька з пітьми́!..

Приспів:  

             Невідомо, що чекає нас.
             Є один суддя – всевладний час.
             Знай, що знаю я: 
             ти – любов моя!
             Сяйво ясного дня! 
             Сяйво ясного дня…

Тануть-тонуть зорі,
ніби кораблі.
Утопімо в морі 
злу печаль землі!

Заспокоймо душу.
Зацілуймо біль.
Я спитати мушу:
ти в мені звідкіль?

Приспів.

А в коханні стільки таємниць,
як у морі – риб, а в небі – птиць!
Як не зловиш ти –
упіймаю я 
сяйво ясного дня!
Сяй-во  я-сно-го  дня…

Повертайся, мій любий, додому 

Навколо тебе стільки таємниць,
що я вже не дивуюсь – а сміюся.
Ніхто не знає, звідки ти з’явивсь
і як уперше вуст моїх торкнувся.

Приспів:  
          Ти збудував мій дім,
          ти оселився в нім,
          ти все зберіг і все назвав моїм.

          Повертайся, мій любий, додому –
          йди на голос вечірніх дзвіниць.
          Повертайся, мій любий, додому 
          через двері своїх таємниць.

          Хай для інших це все невідомо –
          тільки я розгадаю твій стан.
          Повертайся, мій любий, додому! –
          на кохання чекають вуста.

Дивлюсь, як ти під серцем тихо спиш.
А десь далеко ходить громовиця.
Я знаю все… й про кого ти мовчиш.
Але це вже для тебе таємниця.

Приспів.

 

 

       

 

 

           Безумовно

Ти витягуєш з мене по слову,
тільки я не скажу, чи люблю.
Розцілую безмежно й безмовно
і в спокійних обіймах присплю.

Хай признаюсь колись випадково,
хай на ранок покаюся знов:
"Я кохаю тебе, безумовно, – 
не пильнуючи жодних умов!"

Приспів:  

            Безумовно! Я кохаю тебе! 
            Безумовно!
            І тоді, і тепер! Безумовно!
            Ти – мій сумнів сумний;
            рай небесний і морок земний! 

            Безумовно! Я прощаю тобі! 
            Безумовно!
            І тепер, і тоді! Безумовно!
            Ти мій сумнів земний
            і спокусник небесно-сумний.

Кожен день – це народження наше;
це змагання на смерть, на життя;
це коханням наповнена чаша:
надіп’є́ш – і п’янітиму я. 

Кожна ніч – то до щастя дорога
і тривога без жодних причин,
це натхненна твоя допомога
і розлука, хоч плач, хоч кричи!

Приспів. 

Речитатив (дует):

Він:   Ти прощаєш мені?     Вона: Безумовно.
Він:   І тепер, і тоді?            Вона:   Безумовно...
Він:   І тоді, і тепер?            Вона:   Безумовно.
Він:   Я кохаю тебе.            Вона:   Я кохаю тебе
Він:   Безумовно?               Вона:   Безумовно.

Приспів. 

 

 

                  

 

 

                    Аварія серця

Знову кинуся в прірву твоїх почуттів,
звідки справжній мій голос навряд чи озветься!
Я лише прошепчу: "Чи цього ти хотів?"
і за серце вхоплюсь – це аварія серця!

У коханні пройде непоміченим зло,
і покора солодкою за́вжди здається.
Я уже не згадаю, з ким серце було.
Де нікого нема – там аварія серця.

Приспів:  

       Аварія серця! Аварія серця.
       Воно не твоє – 
       ти сердься-не-сердься.
       Аварія серця. Аварія серця!
       Послухай його – 
       воно вже не б’ється?!

Я у ложі твоєму, у сніжному сні
граю роль мовчазну, ніжну смерть Нефертіті.
Так остання любов відраховує дні
до аварії серця – найбільшої в світі. 

Приспів. 

Останній приспів: 
        Аварія серця. Аварія серця.
        Воно не твоє – 
       ти сердься-не-сердься.
       Аварія серця. Аварія серця.
       Як порожньо тут –
       воно вже не б’ється…

 

 

           

 

 

           Бути чи не бути? 

Постане день з очей твоїх високих.
Проллється ніч з глибоких вуст твоїх.
Я буду твій, але лише півроку.
Півроку – твій, а далі вже – для всіх.

Моя печаль народжена сьогодні
лілеєю, яку несу тобі.
Загину я в твоїй ясній безодні 
без зайвих слів – "To be or not to be?"!

Приспів:  
               Бути чи не бути?
               З тобою чи без тебе?
               Як усе забути,
               якщо забути треба? 

               Бути чи не бути?
               Життя або кохання!
               Серцем б’є у груди
               останнє запитання!

Скажи мені, чи є на світі правда,
щоб так любити й одуріти так?!
Чому душа над примхами не владна?
Хто ти така?!, і далі бути я́к?

Приспів.

Я не збагну, навіщо поцілунки
встеляють шлях од ніг до голови,
коли й затим життя в страшни́х малюнках
нас обертає мало неживих!

Приспів.

 

 

             

 

 

                    За склом           

Ти живеш за склом,
           за звичайним склом.
     Я дивлюсь на тебе і сміюсь.
     Я плачу́ добром.
Ти – як за́вжди – злом.
Я таких, мій любий, не боюсь!

Приспів:  
           Зима до літа залицяється.
           Ти – за склом.
           Земля від сонця нагрівається. 
           Ти – за склом.

           Усі закохані кохаються. 
           Ти – за склом.
           Дива на світі відбуваються. 
           Ти …

А яким ти був,
ма́буть, що забув.
Вже цінуєш тільки свій апломб.
Тільки й бачу це
скривджене лице
за подвійним і холодним склом!

Приспів.

Прощавай-прощавай
і не сповіщай
в разі деяких своїх проблем.
А як візьме зло –
просто вибий скло
і ти знову станеш королем!

Приспів.

Ти – за склом!

 

 

      

 

 
Тільки тому, що я – Лев

Сонце котилося небом.
Я непорушно лежав
і відчував себе левом
між позолочених трав.

Мрії про білу левицю
мчать, мов метеликів рій.
Як мені в очі диви́ться
чорній пантері моїй?

Приспів:  
           Тільки тому, що я – Лев,
            поруч лише королева зі мною.
           Тільки тому, що я – Лев,
           силу свою я ще швидше подвою.

           Тільки тому, що я – Лев,
           сяють у замку троянди ранкові.
           Тільки тому, що я – Лев,
            вам не відомі ці сни загадкові.

Падає вранішня злива.
Сонна савана цвіте.
Скажеш, яка ти щаслива.
Я заспіваю про те́.

Перефарбую в рожеве
світ, що за ніч почорнів.
Ти пригорни свого Лева –
він від роботи змарнів.

Приспів.

 

 

 

                    Синій птах         

На безлюдних островах
         жив небесно-синій птах.
         Він кружляв на хвилях мрії
         й доброї надії.
         Потім прилітав до мене в снах.

Я ще мріяла тоді.
Я так вірила тобі.
А тебе було занадто.
Як невдалі жарти,
я прощала всі гріхи твої.

Приспів 1:  

                А знайди мрію в небесах!
                Піднімись вище, мов синій птах!
               Там любов моя живе,
               там відчуття моє – нове –
               мій синій птах!

               І сховай мрію в небесах,
               ти приходь краще тільки в снах.
               Там любов моя живе,
               там почуття нове – моє –
               мій синій птах!

Ти мене озолотив.
А коханням – ні – не платив.
Ти гуляв, як вітер в полі,
в такт моєї долі –
тільки я страждала, а не ти!

Приспів.

Серединка:  

                  Синій птах по всіх містах
                  й незайманих лісах
                  давно мандрує 
                  синій птах, 
                  о, синій птах!
                  Синій птах – моє буття,
                  як серце для життя,
                  дарує 
                  синій птах!

  Приспів 2:  

                  А знайди мрію в небесах!
                  Піднімись вище, мов синій птах!
                  Там любов моя живе,
                  там відчуття моє – нове –
                  мій синій птах!

                  І сховай мрію в небесах,
                  і приходь краще тільки в снах!
                  Там любов чекає,
                  там любов чекає,
                  там любов моя живе,
                  там почуття нове – моє –
                  мій синій птах!

                  Мій синій птах!

 

  

   

 

           Прощай 

             (блюз)

Ранкові троянди і лілії
в моє заглядають вікно.
Але не цілуй мене, милий мій, –
я кригою скута давно.

Твій подих давно не обпалює.
Твій дотик одразу болить.
А спільного часу так мало є –
цілунку прощального мить.

Приспів:  
                   Прощай, мій небесний. 
                   Прощай, мій земний.
                   Хто першим воскресне, – 
                   не знаємо ми.

                   Якщо я загину, – 
                   візьми мене в рай.
                   Прощай, мій невірний, 
                   наві́ки прощай.

Від слів твоїх тихих прокинуся,
з словами твоїми засну…
Так звідки ж ця втома з’явилася 
лише за розлуку одну?

Бажань твоїх більш я не вгадую, –
ти правди не маєш в очах.
Ми вдвох між коханням і зрадою,
що б’ються за нас на мечах.

Приспів. 

Наза́вжди від тебе відмовлюся!
Візьму собі інше ім’я.
Коли ти не мною здоволишся, –
відкриється правда твоя.
Але поки впертий і мужній ти,
я, навіть віддавши життя,
не дам тобі, любий, збайдужіти,
бо я перед Богом – твоя. 

Приспів. 

… Прощай мій невірний –
     вірний – вірний…

 

     
     

 

 

             Я – вогонь

Я – вогонь!..
Моє полум’я зле з твоїм тілом у постілі грає.
Я – вогонь!..
Твоє серце живе в голосному благанні згорає,
                          сердешна моя.

        Перед вогнем будь слабка.
        Перед вогнем будь покірна.

Приспів:  
                Я – вогонь! Це мої володіння!
                Я – вогонь! Що хотів, те і мав!
                Я – вогонь! Мій порив – нетерпіння!
                Я – вогонь, що тебе покохав!

Ця любов
хай у сонці моїм полум’яною квіткою стане.
Ця любов
не погубить тебе, а ще більш загартує, кохана,
            кохана моя!

     Що нам глибока вода?!
     Що найдикі́ший нам вітер?! 

Приспів.

 

 

            

 

 

Про що мій лист тобі говорить?

До тебе шлю п’янкі привіти
з найкращих наших слів,
горну в конверт вербові віти
і запах стиглих слив.

Збираю роси з материнки,
несу з айви нектар:
і от, між кожної сторінки –
мого бажання шарм.

Приспів:  
              Про що мій лист тобі говорить,
              коли мене нема,
              коли в очах твоїх прозорих
              уже давно зима?

              Про що мій лист тобі розкаже
              і перекаже знов? –
              нехай любов моя не та́ вже,
              бо більша за любов.

Коли весна розбудить небо
пересічним дощем,
відчую я в тобі потребу,
відчую гострий щем.

Це серце шле п’янкі привіти –
вже самота́ не та…
Я надішлю весня́ні квіти 
і но́вого листа.

Приспів.

 

 

 

                    Богиня ночі          

Був колись і я байдужим.
          Був і я колись бездушним.
          Грався у жорстокі ігри
          і в боргу не залишався.

Завжди нехтував любов’ю
в бійках з лайкою і кров’ю.
І ніхто не знав, що з тих я,
хто в богиню закохався.

Приспів:  

             Богине ночі,
             я знову хочу
             шалених мандрів 
             дикого кохання.

             Богине ночі,
             солодкий злочин –
             загинути з тобою 
             до світання.

Серце підняло́сь, як сонце,
до богині у полон цей.
Ти мене благословляєш
знову й знову в дальню путь.

З рук твоїх я їм охоче.
З вуст приємних п’ю щоночі.
Дивним шляхом відкриваєш
ти для мене вищу суть.

Приспів.

Речитатив:

                І коли ти зодягнешся в ніч золоту, –
                я не зможу один попід місяцем спати.
                Я тебе роздягну, я тебе розплету,
                темнокоса богине, 
                праока Ґекато!

                        
                        

 

                   Юна

Коли свій сон я розкажу тобі,
тоді, боюсь, відмовишся від мене.
А ми ж з тобою, наче квітки дві,
чия любов, як літо це зелене.
            Літо це зелене.

Сьогодні так тривожно на душі.
Кохані очі сонні й непривітні.
Летять з моїх обіймів – у чужі,
немов пелюстки, почуття тендітні.
            Почуття тендітні.

Приспів:  
                 Я знаю, що ти зраджуєш мені,
                 бо ти ще зовсім юна, юна, юна.
                 Але, коли залишимось одні,
                 мов на свічу, на тебе дуну, дуну.
                 Дуну.
        
                 Тоді погасне тихо ця любов,
                 бо ти ще зовсім юна, юна, юна,
                 щоб іншим разом спалахнути знов
                 через років безмежні дюни, дюни.
                 Дюни.

Я від біди тебе оберігав.
Ти ще в житті окріпнути не встигла,
а чорний сон так швидко віщим став,
ще літо грає – а любов притихла.
                А любов притихла.

Приспів.

 

                       

 

 

                           Мазохіст 

Речитатив: 
        Мої друзі називають мене мазохістом…
        і кажуть, що ти сіла мені на голову,
        і звісила ніжки…
        Але твої ніжки такі прекрасні!
        Люба моя, усе, що ти робиш, –
        мені подобається. 
        Бо я кохаю тебе.
        Привабливу і горду, 
        безжалісну і жорстоку.

Зазнавши утисків, ще більш тебе люблю.
Безцеремонності твоєї дочекавшись,
ще більш упевніше й скорше програю,
у кожній сутичці з тобою поєднавшись.

Приспів:  

        Моя напасте, я твій мазохіст.
        Хай біль пружинить скоєне кохання,
        хай побудує на останках міст
        для зустрічі й ново́го поєднання.

Речитатив:

             Люба моя, 
             твоя злість приносить мені щастя.
             Твоя гординя стоїть наді мною –
             і я вірю твоїм страшним байкам,
             кінець яких щасливий,
             бо я люблю слухати тебе, 
             коли ти заспокоєшся
             і засинаєш у моїх обіймах.

З твоєї ле́гкої і ніжної руки
я, сонні очі закотивши, траплю в пастку.
Мене минатимуть, минатимуть роки,
а я любитиму і віритиму в казку.

Приспів.

 

 

 

                      Ти – сон          

Кохання – Тихий океан,
         який нас викинув на сушу.
         Я не тебе любити мушу, –
         тоді врятуємось від ран.

Приспів:  

             Ти – сон, що гасне на очах.
             Ти – крах замріяного дня.
             Мовчиш – і слід од сліз прочах.
             Зникаєш ти, зникаєш ти,
             зникаєш ти… 
                                Любов моя…

Між нами ще остання мить,
байдужих поглядів примара.
А далі ночі чорна хмара,
де кожен з нас безжурно спить.

Приспів. 

 

 

             

 

 

Як непомітно ти мене відчуєш

На видноколі сходу
сон п’є студену воду
і цілий ранок монотонний дощ пливе.
Давно моє безсоння
громами б’є по скронях.
Але покійна мрія вже не оживе!

Приспів: 
    Як непомітно ти мене відчуєш!?
    твій тихий подих заблукає у мені.
    Як непомітно ти про все забудеш,
    усе, що в мене ту́т – для тебе – уві сні.

    Як непомітно ти мене відчуєш.
    Як непомітно ти мене відчуєш у собі.
    Тремтливим подихом любов розчулиш –
    і пролетять між нами сльози голубі.

По небесах минулих,
по чудесах поснулих
літає біла мрія чорним журавлем.
Ти у чужім покрові
вмираєш без любові.
А зовсім поруч квітне зоряний Едем!

Приспів. 

 

 

 

 
                Острів кохання 

Я кохаю тебе! Я не можу без тебе!
На вітрилах надії на зустріч лечу!
Десь між ранком і днем, океаном і небом
своїм серцем, як сонцем, ясніти почну!

Ти чекаєш на мене. Я добре це знаю.
Повідомлення шлеш, мов поштових птахів!
У блакитному сні рідний голос лунає.
Я відкрию наш острів! Так Бог захотів.

Приспів:   
    Наш острів – острів кохання.
    Два гостя – удвох ти і я.
    Наш острів – наше єднання,
    бажання щоночі-щодня!

    Острів кохання! 
    Острів кохання!!
    Наш острів кохання!!! 
    Острів кохання…

Я кохаю тебе! На твій берег ступаю.
Я вітрила згорну – ти погасиш маяк.
І за мить: ти – в мені, я – в тобі потопаю!
Нас ніщо́ не розлучить, ніхто і ніяк!

Приспів.

Я кохаю тебе! Хай наступного ранку
про свої почуття віршем я розповім.
Ми цей острів знайшли на любов до останку.
Він пройнявся коханням твоїм і моїм!

Приспів.

 

 

                 

 

 
                 Стану деревом 

Піду у даль, у даль, подалі від любові,
подалі від людей, у хащі загадкові,
піду в ліси бамбукові, у джунґлі, у ліани,
зустріну звіра хижого, загину – і стану...

Приспів:  
    Стану деревом,
    деревом з бурштиновим стовбуром.
    Стану деревом,
    деревом з гілками пурпуровими.

Стану деревом,
деревом з корінням закривавленим.
Стану деревом,
деревом з отруєними ягодами.

Коли б я був при тобі, хіба б я блукав,
хіба б нужди та розпусти
в безумстві зазнав?
Хіба б зайшов так далеко,
спливаючи кров’ю?
Я отруїв би тебе такою любов’ю!..

Приспів. 

 

 

 
                      Зустріч

Уже не одна я – бо й ти не один.
Про ночі твої тепер інша піклується.
Туманом гірким застеляє полин
те місце, де зустріч уже не відбудеться.

Колись розминулись на кілька хвилин.
За час той на вічність подовшала вулиця,
де блудимо ми між яскравих вітрин,
закохані в зустріч, яка не відбудеться.

Приспів:  
         Зустріч. 
     Весна хміліла під каштанами!
         Зустріч. 
     Тонуло літо між фонтанами!
         Зустріч. 
     Ховалась осінь поміж зливами!
         Зустріч! 
     Зима вінчала нас щасливими!

Я з серцем своїм не домовлюсь ніяк –
воно ще чекає тебе і біснується!
А раптом ти так подаєш мені знак, 
що зустріч між нами сьогодні відбудеться?

Приспів.

Я знаю, чому ще зустрінемось ми.
Ми віримо в зраду, а зрада – розпусниця!
Вона – і любов, від весни до зими,
і зустріч, яка випадково відбудеться.

Приспів.

 

 

 

 

      Два кохання

Він –   Я тебе кохаю, 
      як є.
  Довго пам’ятаю,
  як б’ється 
  полум’яне серце 
  твоє..,
  і моє…

Вона –   Я тебе кохаю
  від початку днів,
  як почула з раю
  твій голос!
  Небо розкололось 
  на мені!
  Час завмер –
  а тепер 
  інший час…

Разом – Так обрала доля нас!..

Приспів:    

       Два кохання схожі – 
        ти і я!
        і такі не схожі – 
        ти і я!
        Два кохання вдвоє довші
    за життя!

    Два кохання мають 
    плоть і кров,
    мріють і літають 
    знов і знов!
    Два кохання – це на двох
    одна любов!

Він –      Як зоря небесна,
       як свята весна,
   ти в душі воскресла –
   і сяєш!
Вона –   Ти мене кохаєш
       весь цей час,
       довгий час.

Він –      Вічний час.

Разом – Вічний час!
      Поєднала доля нас!..

Приспів.

Вона –   Я шукаю почуття –
       і кохання зустрічаю.

Він –       Покохались над життя
       я і ти!

Разом – Ти і я! 

Приспів.

Два кохання – це на двох 
одна любов!

Два кохання – це на двох 
одна любов!

 

 

 
                   Я прощаю тебе

Чайка над морем то злетить, то упаде.
Так і я лечу-лечу до тебе – де ти, де?
Риф під водою корабель ущент розбив.
Так і ти вчинив зі мною, як схотів.

Приспів:  
        Ну і що, ну і що, як так є.
        Ти не анґел, любий.
        Я прощу святотатство твоє –
                так і знай.

    Я прощаю тебе
        мій вітре,
    тебе
        мій хитрий,
    прощаю,
        болю мій,
за довгі милі, скелі і хвилі
            у морі мрій.
Я прощаю тебе,
        мій вітре,
    тебе,
        мій хитрий,
    прощаю,
        любий мій,
за довгі милі, скелі і хвилі
            у морі мрій.

Руки до неба я зняла в чорний час.
– Я прощаю його, – о, мій Боже, ще хоч би раз!
Вітре солоний, гине чайка твоя –
понеси її на гострі рифи, то буду я.

Ні!

Приспів.

    Закінчення:    Я прощаю тебе,
                себе,
                       тебе,
    вітре мій!
        Ні, не прощаю!
                Прощаю!
        Я прощаю тебе,
                мій вітре,
        тебе,
            мій хитрий,
        прощаю,
            болю мій,
        за довгі милі, скелі і хвилі
                у морі мрій…

                
                
         

 

 
           Дай мені волю!

Ми між собою поділили цей світ
на сміх і сльози, на спочинок і піт.
Тобі – небо-о!
Мені – сонце-е!
А разом це любов 
        як ціле одне.

Ми між собою розділили любов
на сміх і сльози, на блаженство і кров.
Тобі – серце-е!
Мені – душу-у!
А я тебе про зовсім інше прошу.

Приспів:  
        Дай мені волю!
    Дай мені волю!
    Дай – не обмежуй своєю любов’ю.
    Нащо ділити,
    навпіл ділити
    все, що належить мені, а не світу?!

… Хай говорять, що розпалась сім’я.
Нехай винен буду в тім тільки я.
Віддаю тобі
все, що в мене є –
всі гроші витрать на кохання своє.

Приспів.

 

 

   

 

              Війна

Ти – неземний, незнаний.
Ти – інопланетянин.
Ти – викрадав мене щодня.
Я – вірила й літала.
Я – небо й зорі мала.
Я… – ма́буть, це була не я.

Приспів:  
        Досить таємниць!
    Я відкрила твій секрет:
            ти лише мій гість,
    ти гуляєш між чужих планет.

    Хочеш, так – на!
            буде зоряна війна,
                         війна!
    Ти у ній загинеш!
    Буду одна,
            знову буду я одна,
                         одна.
    Гріш тобі ціна!

– Я кохаю тебе, я кохаю тебе, кохаю.

Хай – ти мене кохаєш.
Хай – все про мене знаєш.
Хай… – це лише твоя біда.
Так – обхопи міцніше.
Так – обдури ще більше.
Так – покажи себе й продай.

Приспів.

                Буду одна…

                
                
            

 

 
                         Він

Зда́леку вітер доніс: служитель собору
б’є у дзвін.
Свято сьогодні, і я радітиму скоро – 
так, це він.

Він сходами вже підіймається,
він тихо знімає пальто…
Мить – і в квітах я й кімната вся!
Цього́ не міг ніхто. 
Цього не міг ніхто.
Цього не міг ніхто –
так зміг тільки він!

Приспів:  

      Так!
         Двоє злетіли ввись.
      Так!
         Двоє в одне злили́сь.
     А!
         Вирвалась я з пекельних стін
     до нього, до нього, до нього.
     То він б’є у дзвін!

Що́ я без нього?.. Ніщо!.. Наче тіло без крові.
Так – це я.
Створена я, як на гріх, лише для любові
з ним щодня.

Кохав до нестями, до стогону,
а я все ділила на сто.
Боже, ще не все враховано! –
Мене ж не знав ніхто!
Мене не знав ніхто,
мене не знав ніхто –
пізнав тільки він!

Приспів.

То він б’є у дзвін!

Серединка:  

                  Скільки наробили
                  ми в своїм житті помило́к,
                  поки зрозуміли,
                  як любити нам,
                       любити як!
                       любити як?!,
                  а тільки – так!

Приспів.

Моїм стане він!

Є…
       він мій.

       
       
       

 
         Дорогою у зоряний рай

Пролітають вітри від весни до весни.
Віддає все сповна нам земля восени.
А ми вдвох після шлюбу ще декілька днів,
але ти вже замерзла, а я зголоднів.

Живемо, мов орли на високій горі.
Полювати йдемо на ранковій зорі.
І, промчавши по колу і ускочивши в дім,
на байдужість твою я таке відповім:

Приспів:  
Дорогою у зоряний рай
піду я сам собі, ти – собі.
Дорогою у зоряний рай
я гратиму на срібній трубі.

Мелодію обжитих небес
намрію я, а ти пригадай,
як ніс тебе твій зоряний пес
дорогою у зоряний рай.

Буду вірним тобі від весни до весни.
А як зрадиш хоч раз, – не пробачу вини.
Тільки дім свій замкну і тебе проведу
до найближчої зірки, з якої впаду...

Приспів. 

 

 

 

                     Біля тебе (1)

Де літо
гойдає бірюзові віти,
де з неба 
в безодню падають зірки,
засну я,
немов ледь-ледь помітний вітер,
у вербах
навколо райської ріки.

Там тихо,
самотнім бути там не тяжко.
Там квіти,
які для іншої зірву.
Там зранку
мене розбудить райська пташка.
Там спокій,
що біля тебе не живу.

Приспів:  

    Я біля тебе. Я біля тебе –
                    не живу.
    Я біля тебе, біля тебе 
                    не живу!
                    Не живу.

Волосся,
в якому я заплутав крила,
та й очі,
в яких я по́ночі літав,
та й тіло,
яким ти інших полонила,
просити
і повертати перестав.

Приспів:  

         Я біля тебе. Я біля тебе –
                    перестав.
         Я біля тебе, біля тебе 
                    перестав!
                    Перестав…

Не знаю,
чому так гину за тобою.
Не знаю,
чому одну тебе любив.
Ти впала,
мов рання зірка, Бог з тобою, –
бо й Бога
я біля тебе загубив.

Приспів:  

        Я біля тебе. Я біля тебе –
                    загубив!
        Я біля тебе, я біля тебе 
                    загубив,
                    загубив…

 

                    
        

 

 

             Біля тебе (2)

Я спав на вітах бірюзових літа.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я – ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.

Приспів:  Я біля тебе. (3 рази)

В твоїм волоссі я заплутав крила.
В твоїх очах заплющених літав.
Я бачив сон, де ти мене зігріла
духмяним тілом – на мої вуста.

Приспів.

 

 

 

 
                Мій коханець

Ти запросив до ранкової кави.
Далі з тобою стає нецікаво.
Сіпаєш вікна і постіль складаєш.
Куриш багато – ще більш набридаєш.

Надто жорстока твоя поведінка.
Я й не коханка тобі і не жінка.
Швидше, я схожа на добру знайому,
що забарилась і хоче додому.

Приспів:  
        Мій коханець – то сад,
        повний білих троянд.
        Мій коханець – то день,
        повний райських пісень.

        Мій коханець призве
        на любов, на віки́ –
       тільки нелюб живе
       там, де все навпаки.

Тичеш обручку, але непотрібно –
золото золотом – я люблю срібло.
Хай прикрашають мене власні очі
і компліменти від тих, кого хочу.

Приспів.

 

 

 
       За хмарами (1) 

Йшла вулицями неба
моя любов до тебе,
а ти мене не знав узагалі.
Повзли холодні хмари.
Дерева, мов примари,
блукали серед ночі по землі.

Ти розгубив дороги,
і до мого порогу
тебе спровадив місяць молодий.
Тоді я ще не знала,
навіщо відчиняла,
питаючи: "І звідки ти такий?"

Приспів:  

    За хмарами, за хмарами
    прозорими й безбарвними
    ховається любов,
    твоя й моя любов.
    За хмарами, за хмарами
    в сніжки´ з любов’ю грали ми,
    щоб чистий сніг пішов,
    небесний сніг пішов!

Йде вулицями неба 
моя любов до тебе.
Ти уяви, яка далека путь!
Якщо ти ще не знаєш, –
кохаєш чи чекаєш –
не поспішай, бо люди засміють.

Лежать сніги глибокі,
мов хмари гладкобокі,
і мерзне без любові білий світ.
Якщо тобі це треба –
я знаю шлях на небо.
Моє кохання – це завжди́ політ!

Приспів.

 

 

 

           За хмарами (2)

Йшла вулицями неба
моя любов до тебе,
далека й незнайома взагалі.
Пливли прозорі хмари.
Дерева, мов примари,
блукали серед ночі по землі.

А ти вже знав, мій любий,
які близькі ми люди,
якої пісні нам співати вдвох!
Ти взяв мене за душу,
і я любити мушу
за хмарами, де нас малює Бог.

Приспів:  

            За хмарами, за хмарами,
            за сонячними фарбами
            ховається твоя й моя любов.
            За хмарами, за хмарами
            кохання малювали ми –
            і довго кольоровий дощ ішов!

Йде вулицями неба 
моя любов до тебе,
як пісня, без якої я – не я.
Знайду твої малюнки,
троянди й поцілунки!
Знайду і повторю твоє ім’я. 

Приспів.

Ти будеш дивувати
і небо фарбувати,
за хмарами торкаючись мене.
Я так люблю ці ночі,
ці незбагненні очі,
це щастя, що ніколи не мине!

Приспів.

 

 

 

            За хмарами (3)

Йшла вулицями неба
моя любов до тебе.
Сліди – немов ліхтарики в імлі.
Пливли прозорі хмари.
Дерева, мов примари,
блукали серед ночі по землі.

Ти розгубив дороги,
і до мого порогу
тебе спровадив місяць молодий.
Тоді я ще не знала,
навіщо відчиняла,
питаючи: "І звідки ти такий?"

Приспів:  

                 За хмарами, за хмарами
                 з палітрами і фарбами
                 ховається твоя й моя любов.
                 За хмарами, за хмарами
                 кохання малювали ми –
                 а потім кольоровий дощ пішов!

Йде вулицями неба 
моя любов до тебе,
як пісня, без якої я – не я.
Лечу в твої малюнки,
троянди й поцілунки!
Лечу – і шепочу твоє ім’я. 

Приспів.

Ти вмієш здивувати,
я – хмари фарбувати,
цілуючи в таксі спітніле скло.
Лише кохання треба
й маленький клаптик неба,
і пригадати, як це в нас було...

Приспів.

 

 

 

                       Море

– А... я тебе не поцілую.
– А... а я тебе не торкнуся...
– Хвиля, хвиля, хвиля морська!
– Алілуя!

Приспів: 
           – Я тону. Ну, де твоя рука?
           – Я тону, ну, де ж твоя рука!
           – Порятуй від моря!
           – Порятуй від сонця!
           – Порятуй від неба і землі!

(Аріозо моря чи вокаліз)

– Хей, не повтори мої муки!
– Хей, а повтори оце щастя!
– Хоч на хвильку, хвильку морську!
– Алілуя!!!

Приспів.

Серединка або переспів:

– Як тепло нам обом!
   А! Як тепло нам обом!
   А! Як тепло нам обом!
– Я тепер без вуст німий і прісний.
– А тепер я несповнá очей!
– Я люблю тебе, розхвилюйся навічно!
– Море, море почуттів!
– Море, море почуттів!
– Ціле море почуттів!
– Алілуя!!! 

Приспів.

 

 

         

 

 

            Твоїм очам…

Якби ти знала, хто ти є така!..
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..

Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
Без тебе кожна ніч – мов в серце ніж.
З тобою – розцвітають дні веселі.
Як міг тебе не знати я раніш?!

В устах твоїх кохання наберу,
в очах бездонних відшукаю зорі,
і саму найвіддалену зорю
пущу, як рибку золоту, у море…
В твоїх очах натхнення я знайду.

В твоїх очах знайду своє натхнення,
і в очі ці віддам.
Я з вуст твоїх кохання наберу.
Пущу на щастя. 
Втоплю у морі.
І загадаю щастя море!..
Твоїм очам…
             Твоїй душі…
                            Твоїй любові…

 

 

 

          Ясноокий мій соко́ле…         

 Ти живеш на верховині,
          де холодний вітер нині
          у сумні трембіти дме.
          З буків осінь відлітає,
          а куди? – ніхто не знає.
         Ти звикаєш до розлуки
             і рубаєш сиві буки,
         бо ніщо вже не пройме.

А у мене рветься голос!
А у горах сніг – по пояс.
Ще й попереду зима!
Не така твоя провина,
щоб урвалась половина,
щоб лишилась я сама!

Приспів:  
                  Ясноокий мій соко́ле,
                  ти не зраджував ніколи,
                  і не зрадив би ніколи,
                  просто трапилась біда.

                  Сизокрилий мій голу́бе,
                  серце любе,
                  просто високо літав!
                  Як ти високо літав!

 

 

               

 

 

             Не спокушай мене

Ще зорі кружляли над морем утіхи,
й далеко розкладений одяг білів.
Але каяття підступало так тихо,
і голос розлуки вже нам шепотів.

Це наша провина, це тільки спокуса,
а там – за коханням – інакше життя.
Це чари якісь, мов недобрий примусив.
Мене обдурили мої почуття.

Приспів:  
           Не спокушай мене –
           якщо не маєш чарів ти.
           Не спокушай мене –
           знайди сміливість геть піти.
        
           Даремно час не гай,
           прощай в усій своїй красі.
           Мене не спокушай.
           Розмило море барви всі.

Я іншу люблю, а тобою красуюсь.
Хто ж перший кохання таке прокляне?
Я зрадив раніше – і зраджую зараз,
бо ти спокушаєш безбожно мене.

Приспів.

До ранку тримаю відчинені двері,
та серце – на за́суві впертих думок!
А десь у воді, в зачарованій сфері,
дві тіні цілуються в сяйві зірок!

Приспів.

 

 

       

 

 

              Некрасива

Переслідуєш ціль полюбити.
Переслідуєш ціль.
Допоможуть хіба що молитви
через біль, через біль.

Переслідуєш ціль покохати,
тільки мучиш себе. 
А любов буде знов обирати
не тебе, не тебе.

Приспів:  
             Некрасива.
             Ти це знаєш. Це знають усі.
             Некрасива.
             І печаль, мов тавро на лиці.
             Некрасива 
             одинокою за́вжди була.
             Некрасива,
             але сповнена віри й тепла. 

Ти свою половину шукаєш,
а знаходиш – чужу.
У самотності вперто долаєш
за межею межу.

Ходиш слідом за тим, хто не бачить
сяй твого почуття.
Хтось тобі неодмінно віддячить,
присвятивши життя. 

Приспів.

Не сумуй, що красою не вийшла.
Посміхнись, як колись.
Ти кохаєш, а значить – не грішна.
Лиш чекати навчись.

Приспів.

 

 

 

 

    Протистояння

Мрія знову несе –
між мелодій і слів.
Ні про що і про все
ти мені розповів.

Між мелодій і слів –
всюди наша любов!
Розказав – загубив,
промовчавши – знайшов.
       Промовчавши – знайшов.
              Промовчавши – знайшов!

Приспів:  

             Хай знов і знов
             наше протистояння
             призве любов,
             ніби спершу – востаннє!

             Люблю – й боюсь,
             і не боюся!
             По правді б’юсь,
             і не по правді б’юся!

             За всю любов,
             за святе надкохання – 
             протистояння в нас.         
             Протистояння!!!             
             Протистояння…

Ти тривожиш дощем 
таїну моїх мрій.
Я не скорена ще,
але ти зрозумій:

що в раптових листах
не чорнила, а кров –
бо в відпущених днях
зволікаєш любов!
      Зволікаєш любов…
             Зволікаєш любов.
Приспів.

А любов скрізь-поскрізь
хоче зустрічі знов,
мріє вмерти від сліз
від промов до відмов!..

Твоє рідне лице –
уві сні ночі й дні!
Ні про що і про все
глибині́й у мені! 
        Глибиній у мені!!
               Глибиній у мені!!

Приспів.

 

 

           

 
            Рубінове яблуко

Далеко по той бік добра і зла,
на пагорбі, засіяному сонцем,
гуляла ти, а яблуня цвіла
й легкий серпанок плив то тій сторонці.

Казали всі: даремно йти туди,
бо то ж не рай, а марево та й годі.
Але бажання раяло: піди
і знову все віддай дівочій вроді.

Приспів 1:  

           Рубінове яблуко 
           ти мені обіцяла.
           Рубінове яблуко 
           вже достигло і впало.

           До тебе я здалеку 
           прилетів аж над осінь.
           З рубіновим яблуком 
           нам ще солодко й досі.

Ти уривала ніч – я довжив дні,
щоб у коханні довше бути разом.
Твій райський сад сподобався мені.
Але чогось не вистачало часом.

Приспів 2.  

           Рубінове яблуко 
           ти мені обіцяла.
           Рубінове яблуко 
           стало серцем і впало.

           До тебе я здалеку 
           прилетів аж над осінь.
           З рубіновим яблуком 
           нам ще солодко й досі?

– А яблуко рубінове – то гріх, –
призналась ти, і зникла загадково.
І я його знайшов, та вже не зміг
своє життя переробити знову.

Приспіви 1, 2.

 

 

 

 

         Пошепки

Сивіє вечір зимовий.
Сніжинки тануть на склі.
У мене в гостях ти знову, 
але ця зустріч без слів.

Ти спиш, мов стомлений анґел,
а сон колише свічу.
Кохання ладаном пахне –
й молитву я шепочу.

Приспів:  

           Пошепки, пошепки
           я признаюсь тепер,
           як чекала тебе.

           Пошепки, пошепки
           я відкрию себе –
           я кохаю тебе.

У ніч морозну і сніжну
любов нас гріє обох.
Ти спиш так легко і ніжно,
але все чуєш, як Бог.

Я шепочу без упину
про те, що вже Новий рік,
що ти зайшов на хвилину,
щоб залишитись навік.

Приспів.

Нехай недовгою буде
моя щаслива зима,
але без тебе нікуди
я вже не хочу сама!

Сивіє вечір зимовий.
Сніжинки сплять на вікні.
Ти слухав цю колискову
і посміхався мені. 

Приспів.

 

 

 

              Бе́з вісті зникле кохання 

Я від ревнощів рік не знахо́див ліків.
Тільки згодом прийшло це страшне признання,
що між нами – війна, що без вісті зникло
непостійне твоє і моє кохання!

Виростав у тривогу малий неспокій.
Долітали до мене листи з "незвідки".
Біг, як пес, як дитя, на знайомі кроки –
співчували мені одинокі свідки.

Приспів:  
          Без вісті зникле кохання
          не поспішає додому.
          Без вісті зникле бажання
          вже не потрібне нікому. 

          Канули в Лету портрети:
          зустріч, весілля, вінчання.
          Мало звичайні прикмети
          без вісті зникле кохання.

Так давно не ходив у твої обійми,
у квітки́ запашні, у високі трави!
Так давно, що тепер я відчув так зримо
всю відсутність твою крізь ману́ яскраву!

Приспів.

Я від ревнощів рік не знаходив ліків,
ще пізнішим було нелегке́ признання,
що між нами – віки́, що без вісті зникло
незабутнє твоє і моє кохання.

Приспів.

 

 

           

 

                     Висота

Ми згоріли у полум’ї щастя свого.
Ми, коханням окрилені, йшли на вогонь.
Ми літали над містом, над часом, над снами.
А сьогодні немає нічого між нами…
                    … немає.

Ти для мене створив небеса золоті.
Ти навчив мене жити на цій висоті.
Твій самотній кораблик внизу пропливає, 
бо віднині між нами нічого немає…
                    … не-ма-є.

Приспів:  
             Немає рук твоїх, холодних чи жагучих.
             Немає вуст твоїх, грайливих чи беззвучних.
             Нема тепла в морози злі.
             Нема ні сонця, ні землі.
             Є тільки сум і самота,
             і ця смертельна висота… 
                         і висота!

Була повною квітів, а зараз пуста
ця квартира, ця перша моя висота.
Я в минулому часі замкнуся надовго –
адже більше між нами немає нічого…
                    … нема-є.

Приспів.

 

 

 
       Дощ цілує нам кінчики пальців

Прийди, в мій дім старий постукай,
спочинок дай душі.
Стає нестерпною розлука,
коли ідуть дощі.

Приспів:  
        Є тут у мене тобі сюрприз:
        серце, що тоне в шаленому танці,
        руки – назустріч і крок – на карниз.
        Хай дощ цілує нам кінчики пальців.

        Дощ цілує нам кінчики пальців,
        дощ цілує нам кінчики пальців,
        дощ цілує нам кінчики пальців,
        дощ…

Вночі тут затишно і тепло,
тут ще живе любов.
Все, що, здавалося, померло,
назви коханням знов. 

Приспів.

Нехай погасне мокре місто
в далекій суєті.
Хай серце молотом іскристим
проб’є по темноті.

Я був веселим – став монахом
твоїх сумних очей. 
Твій поцілунок повен страху,
бо ти хотіла б ще.

Приспів.

 

 

 

      Любов уві сні

Ти малював любов уві сні.
Ти цілував у вуста ясні.
Випий мої сльози – і лети.
Вітер – мій художник, а не ти.

Там, уві сні, коханим ти став мені.

Ти, мов огнем, мене обіймав –
ніч стала днем, ти коханим став.
Рано перший дотик, перший звук.
Ранок після тебе йде до рук.

Приспів 1:  
           Не сон мій прийшов.
           Не сон, а любов.
           Дозволь, мій коханий,
           я засну в твоїх обіймах знов.

           Любов уві сні. 
           Любов уві сні.
           Мовчи, я благаю – 
           залишай себе у мені.

Кожен твій день – це свято моє.
Ясно одне – ти насправді є.
Ма́буть, тільки анґели і Бог
знають те, куди йдемо ми вдвох.

Приспів 1.

Зорі впали нам до ніг – 
тихо спитаю: я́к ти зміг? 
Кохай мене так, ніби це останній раз!
Сон відходить.
Бачиш, 
    сонце сходить, сонце сходить 
                для нас!
Приспів 2:  
           Не сон – а любов.
           Не сон – а любов.
           Тепер, мій коханий,
           я засну в твоїх обіймах знов.

           Любов уві сні. 
           Любов уві сні.
           Мовчи, я благаю – 
           ти залишай себе,
            ти залишай,
                   ти залишай себе у мені!

… Не залишай мене́ уві сні.
              … уві сні.

 

 

              

 

 
              На крилах вітру!

Промчалося кохання. Почався горизонт.
Є поворот наліво й направо поворот.
А мерс летить у прірву, кудись на дно землі.
Душа – на крилах вітру. А в небі – журавлі.

Приспів 1:  
    На крилах вітру! На крилах вітру! 
    Минає все, минає все на крилах вітру.
    Лихого вітру не перехи́трю́.
    Життя і крах, любов і страх на крилах вітру!

Штани – не парашути. Страшить не смерть, а біль.
А підсвідомість крутить дитячий діафільм –
спотворені портрети, заховані в імлі,
і вітром напівстерті у небі журавлі.

Приспів 2:    
    На крилах вітру! На крилах вітру! 
    Зникає все, зникає все на крилах вітру.
    Лихого вітру не перехи́трю́.
    Життя і крах, любов і страх – на крилах вітру!

У вільному падінні я вже чогось досяг.
Одне крило – терпіння, а друге – вічний шлях.
Я на́двоє розбитий на крила, на свої.
Тепер, коли я – вітер, у небі журавлі! 

Приспів 3:  
    На крилах вітру! На крилах вітру! 
    Мчать журавлі, мчать журавлі на крилах вітру.
    А вітер впертий. А вітер хитрий.
    Усе нове, усе нове на крилах вітру!

    На крилах вітру! На крилах вітру! 
    Усе мине, усе мине на крилах вітру.
    А вітер впертий. А вітер хитрий.
    Знайдеш мене, знайди мене на крилах вітру!

 

 

 

 

           Луна засніжених гір

Був сніг – як день, а день – як сніг,
і я сховатися не зміг
ані від слів, ані від сліз твоїх.

Тоді я нагадав тобі
далекі гори голубі
і попросив не забувати їх.

Приспів 1:  

              Луна засніжених гір
              нас кличе ввись до сих пір.
              Там світ – маленький згори,
              там інші кольори!

              Луна засніжених гір
              твій голос має, повір.
              Повір, не знаю я сам, 
              чому я ще не там!

Ти говорила – ти права –
любов – лавина снігова,
я чув одну засніжену луну.

Ти просто звикла до землі –
а мрії вже такі малі,
що гріх мені складати їм ціну.

Приспів 1.

Я поцілую твій портрет
і покладу його в конверт,
ще допишу силенну силу слів.

Читай-читай хоч цілий вік
про мить любові й щастя пік –
а я орлом у гори полетів!

Приспів 1.

Приспів 2:  

              Луна засніжених гір
              нас кличе ввись до сих пір.
              Там світ – маленький згори,
              там інші кольори!

              Луна засніжених гір
              твій голос має, повір.
              Повір, не знаю я сам, 
              чому я знову там!

 

 

              

 
              День любові

День найкращий для твого кохання,
день, коли здивуєш ти мене,
не забуду, бо щодня бажання є –
бажання є!

День любові, не зійди ніколи
з теплих рук і пожаданих вуст.
Повсякденності, яка навколо,
не боюсь!!

Приспів:  

        День любові – 
        поцілунок троянд.
        Будьмо в змові 
        тільки вдвох,
        щоб здолати все 
        в цей день любові…

                Поцілунок троянд!
                Ми у змові
                тільки вдвох,
                щоб здолати все!..

Не звертай уваги на стороннє
і минулим більше не хворій.
Ця любов – вершина великодніх мрій,
наших мрій!

Хай душа твоя пречиста буде –
я вином проллюсь в її кришталь.
Пий мене, коханий, хай забуду теж
я свій минулий жаль.

Приспів.

Достигають осінню троянди.
– Де любов? – спитаю я тебе.
Серце рветься у дикі мандри –
знову в любов, у будь-який день!!!

Приспів.

 

 

      

 

      Зоряний коханий

Намалює місяць східці в океан.
Спалахне зірками ніч сновида.
Ти мене ще вчора в повний штиль гукав,
але я лише сьогодні вийду.

Може, з першим вітром інші почуття
нам народять нескінченну хвилю?
І на ній з тобою помандрую я,
й будь-які негоди пересилю!

Приспів:  
        Зоряний коханий! 
        Зоряний коханий!
        Я тобі на хвилях постелю!
        Зоряний коханий! 
        Я твоєю стану –
        і не перестану, 
        бо люблю!

А за океаном ночі океан
намалює всі свої сузір’я.
Ти мене під зорі знову погукав,
квітами засипавши подвір’я!

Приспів.

А коли до ранку згаснеш на очах –
я не засміюся й не заплачу.
Ти коханням сяєш по моїх ночах!
завтра знову я тебе побачу!

Приспів (2 рази).

 

 

 
Гладіолуси в осіннім саду

Квітка за квіткою здіймається.
Обрій цвіте, роса зливається.
Квітка за квіткою – до осені.
Літо ще спить у гладіолусі.

Зрада пройшла грозою тихою.
Чуєш, як холодно я дихаю?
Мов каяття в твоєму голосі,
бджоли гудуть у гладіолусі!

Приспів:  

             Гладіолуси в осіннім саду
             не скоро відцвітуть,
             бо йду від тебе, йду!

             Гладіолуси в осіннім саду
             за вітром упадуть
             у відчай і біду!

Поки блукав я у розчуленні,
хто вас плекав, мої улюблені?
Руки чиї, як не коханої!?
Сльози чиї, як не жаданої!?

Приспів.

Мій гладіолусе, наляканий,
ти, як і я, дощем заплаканий…
Квітка багряна та й за квіткою
вишита в серці, та не ниткою!...

Приспів.

 

 

 

 
     На тім прощальному містку

На тім прощальному містку
мене лише зима вітала,
обійми білі розгорта́ла,
скрізь кригу сте́лючи жорстку́.
На тім прощальному містку…

Там говорили ясени,
що їх зрубає смерті вітер
десь у наступні осени,
але всміхалися крозь віти.
Так говорили ясени…

Шуміла ти у голові.
Пускала толк, але запі́зно.
Життя зі смертю візаві,
як ти і я, скопали тризну.
Шуміла ти по голові…

Ось як буває на землі!
Знаходиш молодість і губиш!
Не відчуваєш взагалі!
Бо ще не любиш – вже не любиш!
Ось, як буває … на землі…

На тім прощальному містку
зі мною пам’ять говорила, 
туманом світ довкола вкрила,
тебе тримаючи чітку…
ген … на прощальному містку…