Марія Дем'янюк
МИХАЙЛИКОВЕ ДОЗВІЛЛЯ
Мишко сидів перед комп’ютером вже більше години. Так-так! Грав у гру.
Гарненький невидимий Віршик, що знаходився поруч уже стомився дивитися на його згорблену від тривалого сидіння спину і слухати постійні вигуки: «Ой!», «Анумо!», «Давай!». І вирішив поближче підійти до хлопчика. «Може відчує, що я поруч і відволочеться», — обнадійливо думав Віршик. Та, на жаль, цього не сталося. Михайлик уперто дивився в монітор і його окрім гри анічогісінько не цікавило. Отож Віршик походив навколо нього і пішов геть.
Та минуло якихось двадцять хвилин як до Мишка завітала Мелодія. Вона на тендітних крильцях пурхала біля нього і понад усе прагнула бути почутою. Та хлопчик чув лише вигуки героїв комп’ютерної гри і емоційно доповнював їх власними коментарями. Тому Мелодія також покинула Михайлика.
А далі до Михайлика завітала Уявна Картина. Вона була пречудова! Літо яскравими барвами вигравало на полотні. Картина так прагнула зазирнути Михайлику в вічі! Вона дуже хотіла, щоби саме він зробив її видимою усім – намалював. Та зрештою зрозуміла, що марно витрачає зусилля і пішла далі.
Аж ось до Мишка завітав баскетбольний м’яч. Егеж, саме він! Радо стрибав навколо хлопчика: «Піймай мене! Нумо до кошика! Закинеш м’яч! Будеш міцним і прудким!». Та і його зусилля були даремними.
Линув час. Вірш знайшов свого маленького майбутнього поета, мелодія — композитора, картина — художника, а баскетбольний м’яч — спортсмена. А стомлений Михайлик зрештою припинив гру, відійшов від комп’ютера і вкотре сумно подумав про те, що чомусь йому бракує часу й сил, щоб урізноманітнити своє таке одноманітне дозвілля… А може підкажемо хлопчику, чому так?
Твір люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Ілюстрація — blogspot.com
Більше творів Марії Дем'янюк на "Малій Сторінці":