Езоп
ПАСТУХ-ЖАРТІВНИК
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Колись та десь був собі пастух, пас у горах вівці. Розкладав часом багаття під деревом, а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи пильнували свої отари.
Одного дня пастух геть занудився біля овець, і схотілося вигадати йому якусь забавку. Думав, думав — і надумав. Став на великий камінь і закричав:
— Вовки! Вовки! Рятуйте!
Почувши крик, ближчий пастух побіг на допомогу. Хлопець побачив його і зрадів.
«Ну, тепер посміюся,— думає. — Хай ще й інші прийдуть». І знову загукав:
— Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте!
Почули його інші пастухи та кинулися щодуху на крик.
— Де вони? — питали в хлопця. — Де?
— Хто? — здивувався пастух, що сидів собі спокійно на камені.
— Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!
Але пастух зареготав.
— Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді повірили, що вовки? То ж я хотів тільки налякати вас та пожартувати!
— Добрий мені жарт! — гнівно промовив один пастух.
— То це ти змусив нас бігти, мов навіжених, аби посміятися? — підхопив другий. Батогом би тебе почастувати, щоб сам так побігав! Ходімо, хлопці, хай йому грець!
І пастухи подалися до своїх овець.
А хлопець дуже тішився зі своєї витівки та сміявся з недотеп.
— Пождіть трохи — я ще з вами пожартую. Вдалося раз, то вдасться й вдруге.
І справді, за кілька день хлопець, пасучи вівці, знову закричав:
— Вовки! Вовки! Рятуйте!
Пастухи зачули крик та й кажуть один одному:
— Чуєш, знову кричить?
— Та чую! Та, може, він знову жартує?
— А коли ні?
— Ну, то біжімо!
— Хутчій!
І щосили кинулися бігти. А прибігши, побачили — хлопець заходиться сміхом.
— Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!
— Ти знову смієшся з нас, негіднику?
— Тут мало серця не повискакували, поки добігли!
— А я що, вас гнав? Були б розумніші — змикитили б. Ха-ха-ха!
Пастухи розгнівалися не на жарт, але нічого не сказали й мовчки повернулися до своїх овець.
Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух під деревом біля багаття і раптом, глянувши на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга, вишкіривши зуби, мчав просто на овець.
— Ой матінко моя! Вовк! — вигукнув хлопець і кинувся бігти геть.
— Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі! Сюди!
А пастухи, зачувши крик, засміялися.
— Чуєте цього брехуна?
— Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних. Годі вже.
А пастух не вгавав:
— Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій біжіть, бо овець пороздирає!
— Гукай когось іншого! — крикнув один пастух. — Ми вже знаємо твої жарти.
— Правду кажу! Правду! Ходіть побачите! Мерщій біжіть! Пробі!
— Знову нас дуриш? — гукнув інший пастух. — Бери когось іншого на кпини.
Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу.
А вовк роздер кілька овець та й зник у лісі.
Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі вірили, — ніколи не кажи неправди.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 106 – 109.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.