Дитячі пісні композитора Миколи Ведмедері на слова Андрія М'ястківського

Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз —
Думав, що капуста.

Місяць скік та й утік
В небо синє-синє
Не кружок-колобок —
Тільки половина.

Заховався, повис,
Де хмарки, мов хустя...
Зайчик місяця надгриз —
Думав, що капуста.

Наче сіре зайченя,
У пухнатій шубці
Братик двері відчиня
Ніженьками тупці...

Я потупцяю сама,
Підбіжу до нього.
А на вулиці зима
Застеля дорогу.

Вирушає в путь щодня,
Ніженьками тупці.
Наше миле зайченя
У пухнатій шубці.

Киця прокидається —
Лапками вмивається.
Квітка прокидається —
Росами вмивається.

Сонце прокидається —
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиємось водичкою.

— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі...
Де ночуєш
Ти вночі?
— Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду...
Я ночую
У саду.
— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі...
Од садка
Віддай ключі.
— Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду...
Загубив
І не зайду.

Зайченятко в яму впало,
Задню лапку поламало.
Бідне, бігати не може.
Хто маленькому поможе?

Сунуть хмари волохаті,
Горе тому зайченяті...
Я візьму його додому,
Постелю йому солому.

Буду лапку лікувати,
Буду зайку годувати:
Дам капусточки пелюстку,
Потім — моркву на закуску.

Як стрибатиме у хаті,
Пущу в поле пострибати.
Чи повернеться, чи ні —
Буде радісно мені.

Котиків-воркотиків
Рясно на вербі.
Котиків-воркотиків
Я нарву собі.

Котики-воркотики
В мене на вікні.
Котики-воркотики —
Гості весняні.

Не глядить на котиків
Лиш вусатий кіт,
Бо вони не котики,
А вербовий цвіт.

Трави в пояс, земля, як на святі...
Тихо й сонячно на лану.
Над левадою бусли крилаті
Виміряють небес вишину.

Так далеко, так широко й високо,
Так гіллясто колишеться сад,
А на липі, неначе в колисанці,
У гнізді бусленята сидять.

Він сів собі на гілці,
Так гарно, до ладу
На дзьобику-сопілці
Заграв:
Ду-ду, ду-ду!
Як будете проходити
У лісі чи в саду,
Почуйте пісню одуда:
Ду-ду, ду-ду, ду-ду!

І коники-стрибунчики,
Хоча вони й малі,
Взяли зелені скрипочки:
Тілі-тілі-тілі!
Тілі-тілі про сонечко,
Про білі квіточки.
Співають лунко скрипочки,
Проміняться смички.

Павук до синіх дзвоників,
Що квітнуть на рові,
Вчепив шовкові ниточки,
Аж звисли по траві.
Потяг за нитку — дзвоники,
Мов срібло на гіллі...
Ще й скрипочки підспівують:
Тілі-тілі-тілі...

Ой, коники-стрибунчики,
Веселий чорний жук!
Дзвенить зелена музика —
Весняний перегук.
Тілі-тілі про сонечко,
Дзелень-тілі-тілі
Про цвіт весни погожої,
Про радість на землі!

Ховрах взяв соломинку,
На лапках двох стоїть —
І соломинка-дудочка
Висвистує: тю-фіть!
Мишей скликає в гості,
Скликає всіх пташок,
І все це дуже просто,
Коли ти ховрашок.

А тихий равлик-павлик
Доріжкою повзе,
Трубу гучну, велику
На спині він везе.
Комусь шепоче равлик,
Звернувши на город:
— Візьміть трубу, заграйте,
Бо я не знаю нот.

І сонечко в зеніті,
І долом — рясноцвіть,
І весело на світі
Від музики: тю-фіть!

Я — горобчик, ців-ців-ців,
Я на маківку присів,
А довкола маківоньки
Золотаві голівоньки,
Всюди листячко зелене...
Вчіться цівкати у мене:
Ців-ців-ців!

Пиріжечки, пиріжки,
Має кожен два ріжки.
Надкушу один ріжок...
Ой смачненький пиріжок!

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Крутиться, вертиться,
Одбіжить та й вернеться.

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Гримає, сердиться,
Попід ноги стелиться.

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Бігає, грається,
В хату добирається.

Хоче спати гілка,
Хоче спати бджілка.
Хоче спати...
Хоче спати...
Спить...

Хоче спати пташка
І мала мурашка.
Хоче спати...
Хоче спати...
Спить...

Хоче спати кізка,
Хоче вже й берізка.
Хоче спати...
Хоче спати...
Спить...

У зайчика лапки,
А у мене ніжки.
Зайчик ними — стриб-стриб,
А я ними — туп-туп!

Зайчик ходить босий,
А я в черевичках.
Зайчик собі — стриб-стриб,
А я собі — туп-туп!

Зайчик біг до лісу,
Я ішла додому.
Зайчик собі — стриб-стриб,
А я собі — туп-туп!

Зелений червень і тихий дуже
Соснові рами край пасік струже.
Край пасік струже, щоб мали бджоли
Куди вмістити солодке поле.

Солодке поле — то соки цвіту.
Як вийдеш з хати, вклонися літу.
Вклонися літу, колоссю, птиці,
Згадай потоки зерна-пшениці.

Зерна-пшениці і того проса,
З якого осінь золотокоса.
Золотокоса та ще й привітна.
Зелений червень червоним квітне.

Бджілок так багато —
Не порахувати...
Раз, два, три, чотири, п'ять…
Всі вони кудись летять.

Ті — назад, а ті — вперед,
В небі, наче вулиця.
Носять, носять бджілки мед
Од квіток до вулика.

Печу, печу папку,
Саджу на лопатку.
Печу, печу калачі —
Рум'яніють у печі.

Скоро, скоро на обід
Прийде татко, прийде дід.
Я їм папку покажу,
Я їм весело скажу:

«Печу, печу папку,
Саджу на лопатку,
Печу, печу калачі —
Рум'яніють у печі!»

Я барвиста веселочка,
Маю сім кольорів,
Засвітилась над селами,
Над лісами вгорі.

Житу жовтого кольору
Подарую в жнива,
Соковито-зеленого
Буде мати трава.

А ясного блакитного
Небу дам назавжди,
Світанкового синього
Залишу для води.

Непомітно погаснувши,
Упаду між дубів...
Так ніколи нічого я
Не лишаю собі.