На відео: Галина Римар. "Легенда про сучасного Котигорошка" (читає авторка).
Галина Римар
Легенда про сучасного Котигорошка
В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба.
Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк.
Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся.
А коли виріс до семи літ, то став справжнім помічником: ранесенько встане — з річки води наносить, корів, овець, курей погодує, у хлівах поприбирає, двір чисто вимете, весь город пересапає, тоді з'їсть три миски борщу, горщик каші з печі, зап'є квасом — і на теплу піч, коли дощ чи сніг. А влітку ще й квіти в підвечірок поллє.
Дивуються люди: "Справжній Котигорошко!"
А весь наш люд давно страждав від жорстокого червоного дракона, що жив у сусідній державі й намагався захопити наші землі, людей у полон — щоб понищити український рід.
Тисячі найхоробріших гинули за честь і волю свого народу.
Найсміливіші відбивали напади. Крила ворогу обсмалили, та поки ще не знищили.
Як підріс Котигорошко до 14 літ, не втримався і попросив батьків:
— Благословіть, татусю й матінко-нене, піду землю рідну боронити!
І наснився батькові сон, як його предок до нього мовив: "Моя пора настала, маю знову прислужити своїй землі. Зрубайте дуба, на честь мого народження батьком моїм посадженого, та змайструйте синочку справжню семипудову булаву. Синочка ж перед походом ось таким Цілющим зіллям умийте, щоб він і вночі, і навіть спиною ворога бачив, та пильно сім днів перед тим за нього помоліться. Ще змайструйте для нього плуга, такого, як для семи волів, міцного, залізного. Він від сусіди нечестивого за одну ніч яр вириє, замаскує — і поганий лишиться ні з чим! Та й все добре буде".
Тож поблагословили батьки на ратне Діло свою кровинку.
А найкращі теслі-майстри з усіх усюд зійшлися та з тисячолітнього дуба булаву тесали. А ковалі з сусідніх сіл назбирали металу на велетенського плуга...
Сім днів молилися за Котигорошка, за його Перемогу усією громадою.
Тож зранечку узяв на плече булаву хлопець, наче іграшку, та й пішов.
Аж уночі чують люди — земля двигтить. А то наш богатир булаву по ворогу кинув — так той з переляку стрімголов та у свою чорну державу й помчав, аж за ним лиш мокра смуга лягла! Хай честь знає.
А тоді Котигорошко на межі з тим поганцем-сусідом та його лихими прислужниками глибокий яр вирив, ще й спритно замаскував його. То ворог тільки на нашу землю ступить, як у провалля й потрапить, що й сліду не лишається.
Дякують люди рятівникові. І живуть у мирі, злагоді й достатку.
А в славного Котигорошка вже діти-онуки зростають, такі ж міцні, витривалі й сміливі. І більшає ліс дубовий славний...
Не зрубуймо дуби, бо ще не одну булаву доведеться тесати!
Легенда люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
