Марія Дем'янюк
СИЛА КОРІННЯ
Вітровій дуже сердився і від того дув щосили. Ще б пак! Адже якась польова ромашка виструнчилася посеред дороги! «І чому вона стовбичить тут, а не в полі. Ти глянь, як гордо стоїть! Провчу її! Нехай знає своє місце!», — невдоволено подумав він. А далі, набравши повні щоки повітря, повіяв так, що гілочки на деревах збентежено затремтіли, а листя посипалося додолу. Коли Вітровій припинив дути, то обуренню його не було меж. Адже ця тендітна квіточка, яка, здавалося, уже схилилася, знову випрямилася і радісно гляділа на сонечко!
«Поглянь, яка зухвала», — мовив він і почав дути ще сильніше. Від того птахи, що були на деревах, здійнялися і полетіли геть, а тваринки поховалися у свої нірки. Коли ж щоки Вітровія здулися, він зверхньо глянув на ромашку. «Ну як воно?», — збирався запитати, але від подиву на мить зупинився. Ніжна квіточка знову виструнчилася, ніби нічого й не було.
Тепер Вітровій набрав в щоки стільки повітря, що вони ледве не луснули, і провіяв з такою міццю, як ніколи. Від цього хмари повтікали геть і небо, що раніше було блакитне, стало схожим на сіре рядно.
Засмучене Сонечко не вдоволено поглядало з муругого небокраю. Коли ж Світило побачило, що Вітровій учетверте збирається дути, бо польова ромашка знову випрямилася, його терпінню прийшов край. «Що ти коїш, Вітровію?», — обурено запитало Сонце. «Навчаю ромашку знати своє місце», — відповів той. «А де її місце?», — здивовано запитало Сонечко. «У полі, а не на шляху», — мовив Вітровій і про себе подумав: «Певне, Сонце глузує з мене!»
Але Сонечко не сміялося з Вітровія, а навпаки, вирішило йому допомогти зрозуміти дещо надважливе. «Вітровію, у цієї тендітної квітоньки дуже потужне коріння, яке тримає її. Тож які б негоди не хилили її додолу, вона обов’язково випрямиться. У корінні її сила. А своїми марними потугами ти ще більше зміцнюєш його. І затям, жоден вітер не знищить того, хто плекає своє коріння», — переконливо мовило Сонце.
Вітровій, дослухаючись до цих слів, поступово стишився та вже з повагою поглядав на миловидну, але дуже хоробру ромашку, яка так доброзичливо усміхалася усім довкола.
Твір люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Марії Дем'янюк на "Малій Сторінці":
