Галина Римар
ПРО МАЛЕНЬКУ ПРУДКУ ЯЩІРОНЬКУ
Ящірка уважно оглянула гніздечко в нірці — там все як слід: тепло, сухо і чисто. Адже саме сьогодні на світ мають з'явитися її перші дитинчата! Яка це радість! І відповідальність!
"Маю негайно пошукати чогось смачненького для маляток! І відразу привчати їх до виживання-полювання!" — намислила вона й помчала надвір.
І скоро притягла черв'ячка. Та й подумала: "Восьмеро малят — певно, цього їм буде замало..."
Тож щодуху подалася з хатки ще надибати корму. Дуженько поспішала, аби не проґавити щасливої, довгоочікуваної миті появи її маленьких дітоньок.
Поки мами не було, пролупилася перша ящіронька — прорвала шкіряну плівку яєчка, виглянула — і помітила малого черв'ячка. Наблизилася до нього та й питає:
— Вітаю! А ти хто?
А він:
— Черв'як!
— А я ж хто?
— Ти — ящірка.
Черв'ячок ще був маленьким, але вже встиг трішки познайомитися з життям, і ящірка була маленькою. От вони й подружилися.
— А який цей світ? — запитав первісток.
— Я трішки бачив... — одказав черв'як. Тоді про щось на хвилечку замислився і радо повідомив:
— Там така земля після дощику! М'яка, пухкесенька! А на ній, а на ній зростає дуже смачна травичка!
— Покажи мені це! — загорівся малюк.
— Не можу, бо не маю таких жвавих ніжок, як у тебе!
— А давай я тобі допоможу!
Бережно підняла ящірка черв'ячка і винесла на ранкове сонечко. Зрадів черв'ячок, роздивляється:
— Ось дивися: кульбабки цвітуть. А оця травичка молоденька — дуже смачненька й солоденька — скуштуй!
Ящіронька гризнула:
— Так, смачно! Дуже смачно!!
— А отут я живу, приходь до мене, покличеш — і я помаленьку вилізу! — показав черв'ячок на маленький отвір у землиці й поповз додому.
— Згода! — гукнула ящіронька й повернулася у свою хатинку.
Аж тут і мама примчала. І принесла метелика. Побачила синочка й дуже зраділа. Черв'ячка нема, отже, поїв маленький. Та й знову за харчем побігла.
Ящіронька підійшла до метелика та й питає:
— А ти хто?
— Я — метелик. Звуся Білан Жилкуватий.
— У тебе крила? — запитав малюк і уважно оглянув себе. — А у мене чомусь немає!
— Ну то й що! Зате у тебе є такі моторні ніжки!
— А як це воно — літати?..
— Ходімо надвір — покажу!
Ящіронька обережно взяла метелика й винесла на вулицю.
Метелик розправив і підняв одне крило:
— Ось праве крильце.
Потім підняв і друге:
— А ось ліве крильце! Я їх піднімаю і одночасно змахую! Піднімаю-опускаю...
І жваво затріпотів ними, політав над другом трішки по колу, тоді присів на квітоньці білої конюшинки і показав на капустяну грядку:
— Он там — моя улюблена місцина. Як засумуєш — поклич мене — і ми пограємося!
— Добре, бувай, друже! — мовила ящірка.
І метелик полетів у своїх справах, а ящіронька заскочила до своєї нірки.
Мама знову прибігла і принесла коника-стрибунця. Бачить — нема метелика.
"Молодчина дитинка, — думає, — швидко ростиме, бо гарно їсть!"
Та й поспішила знову шукати їжу.
А мала ящірка потоваришувала і з коником. Вони так весело награлися на травиці! Коник так високо стрибає! А найбільше сподобався ящіроньці новий друг тим, що вміє премило награвати ніжні мелодії! І вона, вражена дивом, довго й незрушно сиділа і слухала. Потім подякувала за таку радість!
Тваринки розпрощалися і домовилися разом гратися.
Поки не було матусі, ящіронька зустріла появу своїх братиків і сестричок. Вивела їх надвір і познайомила з черв'ячком, і метеликом, і талановитим коником-стрибунцем. І вони вволю награлися зі славними друзями й досхочу наласувалися соковитою й запашною травицею!
Коли повернулася перевтомлена матуся, ще й без настрою — бо вже не мала сил і нічого не вполювала, дітки в захваті, навперебій розповіли їй про веселу гру з прекрасними друзями. І про те, яка смачнюща травиця біля їхньої хатинки!
Мама зраділа за своїх дружних малят. І їй нічого не лишалося, як теж перейти на харчування травицею.
І люди, у яких у ягіднику живуть ці ящірки, подружилися з тваринками. Люди знають, що планета не тільки для них, і оберігають родину!
Ось так.
Матеріали надіслані пані Галиною Римар спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на нашому сайті:
