Ім’я Володимира Дрозда асоціюється з творчими пошуками нової літературної генерації когорти шістдесятників, тих запальних українських інтелігентів, які виривалися за межі ідеологічного контролю, бунтували супроти офіційних канонів мистецтва соціалістичного реалізму, намагалися оприлюднити нестандартні форми і прийоми естетичного анти-конформізму.
Володимир Дрозд — неперевершений майстер творення своєї власної, оригінальної художньої реальності. Володіючи потужною естетичною енергією, письменник завдяки творчому використанню фольклорно-фантастичних елементів — небилиць, міфообразів, розгорнутих міфометафор, алегорій, травестії, легенд, сказань, сміху, гумору, іронії, сатири, гротеску, дотепу, жарту відкрив безмежні можливості для вигадливого і образно нестримного творення новаторської поетики національної словесної творчості. Парадоксальність образного мислення Володимира Дрозда зумовлена його природним даром химерно персоніфікувати елементи народної фантастики, «вирощені» на грунті історичного буття його Краю і трансформовані завдяки вигадливій фантазії письменника в конкретну українську дійсність.
Перу відомого українського письменника Володимира Дрозда (1939 — 2003 рр.) належить багато творів, які різняться за тематикою, настроєм та звучанням. Багатоликий Дрозд не вписується ні в які схеми, для нього не існує ніяких стереотипів. Автор вражає поєднанням фольклору з фантастикою, реальності з химерою, будь то лірична повість «Ирій», яка нагадує, що ми всі родом з дитинства, або гротескний, повний сарказму твір «Самотній вовк». Оповідання Володимира Дрозда викликають у читача сплеск емоцій, оскільки письменник вміє розмальовувати світ і, як писав його великий земляк Олександр Довженко, «бачити зорі навіть у буденних калюжах».
За матеріалами: Володимир Дрозд. "Ирій". Повісті. Оповідання. Художник-оформлювач А. С. Ленчик. Харків, видавництво «Фоліо», 2008, стор. 320.
Незважаючи на «критичні зауваження» тогочасних критиків на оповідання «Білий кінь Шептало» (1965 р.), Володимир Дрозд написав продовження — «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. У творах письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
«Білий кінь Шептало» — одне з ранніх оповідань Володимира Дрозда, написане в ті роки, коли після епохи жорстокої цензури література, як один з видів мистецтва, вперше розвивається в умовах практично повної свободи. В основі твору — проблема людини, особистості і натовпу, дійсності і мрії.
Повість Володимира Дрозда «Вовкулака», про всяк випадок переназвана у видавництві на «Самотнього вовка», йшла до читача дванадцять років. У повісті йдеться по те, як внаслідок вселення «я» Петра Харлана в Андрія Шишигу відбувається перевтілення пасивного, нерішучого сільського хлопця в енергійного, агресивного, соціального хижака, готового перегризти горло будь-кому на шляху до влади і багатства. Душа Андрія була вже підготовлена для переселення в нього «чорної Харланової сили», бо він рано замірився жити «затишно, тепло і сито», навчився блискавично пристосовуватися, вичікуючи свого «зоряного часу». І він настав. Несподівано помирає його старший товариш Харлак, і Шишига раптом успадковує його посаду, миттєво вхопивши символ влади — портфель, перебирає на себе його квартиру і вигідні зв’язки, навіть коханку, його спосіб думання і поведінки. Герої Дрозда постійно грають як актори, світ для них — сцена в театрі — чи приміщення установи із сходами нагору — низ і верх, і життя їхнє — спектакль, де і смерть — лише перевдягання за кулісами життєвого театру...
"Я вчув його, щойно ступив із сінешних сутінків на залитий окропом ранкового сонця рундук: тонкий, протяглий, наче далекий згук сурми, посвист рака в зарослім осокою Жерелі, зеленкуватого, з темними пупирцями на спині та клешнях, старого бувальця, який видряпувався навіть з відра, що в нім безнадійно копошилися його нещасливі побратими, шкеребчучи об цинк панцирами, перевалювався в траву, хапко повз до води та плюхався під карячкуватий вільховий пень..." (Володимир Дрозд)