У плеяду талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім’я знаного українського письменника, лауреата Шевченківської премії, мандрівника і природолюба Анатолія Дімарова вписувалось повільно і важко. Причин цьому багато, і не всі вони позамистецькі: сама література теж не дуже охоче міняє свої тематичні й стильові пріоритети. Феномен дімаровського стилю має дві найвиразніші ознаки: глибоко народний психоколорит і пов ’язану з ним оповідність, виражені через слово і в слові. Недарма найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали ним тільки у прозі узаконені «історії»: сільські, містечкові, міські - себто художні структури, де авторство розчиняється у матеріалі, що виповідає себе «сам». Анатолій Дімаров написав багато серйозних і проникливих оповідань, повістей та романів з глибин життя українського народу. Та є в нього ще низка цікавих і своєрідних творів для дітей та юнацтва - казки, пригодницькі, фантастичні повісті. Через неймовірні, часом екстремально небезпечні, а часом веселі пригоди й випробування герої науково-фантастичних повістей проникають у безмір минулого і майбуття людства, Космосу і, певна ж річ, — людської душі... І саме це робить ці повісті цікавими та привабливими ось уже для кількох поколінь юних читачів. За понад п’ятдесят років літературної роботи він написав немало. Йому присуджено найавторитетнішу в Україні премію, що носить ім’я Тараса Шевченка. Цікаво, що довгий час Дімаров був тільки «дорослим» письменником, тобто свої оповідання, повісті й романи автор писав саме для дорослих. Та в письменника підростав син Сергій, який вимагав: «Напиши, тату, щось і для мене!..» Отак батько одержав літературне «домашнє завдання», що його, ясна річ, не міг не виконати. І тоді з’явилися його прекрасні книжки «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Блакитна дитина». У своїх дитячих творах Дімаров дуже схожий на самого себе - він і дивовижно вигадливий, творячи одну за одною комічні чи драматичні ситуації, і ліричний, коли розповідає про великі-великі дитячі таємниці, про сподівання та мрії юних героїв і про одвічні тайни життя.
Казка Анатолія Дімарова "Для чого людині серце" — про дерев’яних чоловічків, які не знали, що таке радість, горе, співчуття. І тільки один з них — той, якому випадково дісталося людське серце, — пізнав радість живих почуттів і ціною свого життя врятував хлопчика від загибелі у морозному лісі.
Автобіографічна повість «На коні й під конем» — весела історія про збитошного хлопця, з яким увесь час трапляються кумедні пригоди.
Повісті «Три грані часу» могло б не бути ніколи або вона була б трохи іншою за сюжетом, якби не одне велике життєве захоплення Анатолія Дімарова - це колекціонування каміння. Поміж геологів та колекціонерів Анатолія Дімарова знають не тільки як письменника, а як натхненного мандрівника та шукача цього прекрасного дивотвору природи під час подорожей в Сибір, Казахстан, на Урал, Памір і в Крим. Саме ті походи подарували йому враження, що, звичайно ж, благотворно вплинули на письменника, подарувавши йому ідеї, сюжети, людські типажи, які й ожили на сторінках його книг. ... Юний герой «Трьох граней часу» Юрко, якого батько взяв із собою «полювати» в горах на каміння, фантастичним чином зустрічається з плем’ям розумних істот. І починаються його дивні, захоплюючі пригоди. Одне слово, починається те, без чого просто не буває фантастичного твору...
У фантастичній повісті Анатолія Дімарова «Друга планета» органічно поєднуються так звана жуль-вернівська традиція і гострий пригодницький сюжет. До того ж, вся оповідь ненав’язливо забарвлена неповторним дімаровським гумором. Драматичні перипетії в «Другій планеті» часто мають комічні подробиці. Страшне, сумне й смішне, як це часто бачимо в Анатолія Дімарова, органічно сусідують і в цьому творі. ... Так ідилічно починалася родинна мандрівка на Венеру. І такі несподіванки підстерігали їх усіх тут. Вони не знали, що на планеті запанував профашистський режим орангів. Потім з’ясується: штучний ген інтелекту, який одержали оранги, виявився нетривким, і оранги здеградували. Їхній біснуватий фюрер мріяв про всесвітнє панування. Вітя з батьками та тіткою Павлиною вступають у нерівну боротьбу з озброєними до зубів орангами. Здавалося б, земляни приречені, бо співвідношення сил для них безнадійне. Але мужність, інтелект і солідарність творять диво перемоги. Полонені орангами земляни не тільки вириваються на волю, а й наводять лад на планеті. З фашизмом тут покінчено. У цієї доброї книги - винятково щаслива доля. Її читають від покоління до покоління, вона немов несе світло далекої зірки через простір у час.
"Блакитна дитина" Анатолія Дімарова - це весела повість про дотепного й вигадливого сільського хлопчака. Багато трапляється з ним різних пригод - і веселих, і сумних, бо кипуча невгасима енергія так і бурхає в ньому, як у вулкані, і часом проривається в зовсім несподіваному навіть для нього самого напрямі.