ВОВЧАНИ

Хто нас збере по всіх уламках
Із міст далеких, чужих країн,
І привезе туди, де пам’ять —
На попелищі наших стін?
 
Так всі раділи та дружили,
І кашу ми варили у дворі
Свободи щиро ми хотіли,
І мріяли не жити у журбі.
 
Ми не забудемо шахеди,
Що прилетіли нам у дім.
Залишивши одні руїни
І як нам далі жити з цим?
 
Як кожен день ми помирали,
Прощались з рідними людьми.
Куди втекти — не уявляли,
Від цієї клятої війни.
 
 
Одного дня — страх подолали,
Залишивши усе, що є,
І поглядом обнявши хату,
Лишили там життя своє.
 
Згоріли вулиці і храми,
Все місто чорне, як смола.
І все те, що любили ми роками,
Забрала в нас чужа орда.
 
І хто ми нині — по цім світі
Всіх розкидало по містах..
ВОВЧАНИ, як же вас зігріти?
Можливо, словом у віршах.
 
Ми б повернулись - та не в змозі.
Зцілити все, що в нас було.
І кожний день ми у дорозі
Шукаємо втрачене тепло...
Валентинка Харченко