"В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце."(Леся Українка)
"... Перед ними лежало безмежне синє море.Дитячі вірші Анатолія Качана, які увійшли до збірки "Листи з осіннього саду":
"Автограф на згадку",
"Бджолиний рій", "Білі ночі в Одесі",
"В зими є ягідка одна" (загадка),
"В’ється стежка", "Відлига",
"Вечір у степу" (безконечник),
"Вийшла річка з берегів" (безконечник),
"Гроза в Карпатах",
"Дзвонить осінь школярам",
"Дивні квіти розпустились" (загадка),
"Дивувалися ліси","До Сходу Сонця",
"За піщаною косою","Завиває завірюха",
"Зелений Шум",
"Зима щедрує по дворах",
"Зимові яблука" (загадка-недомовка),
"Квітка Сонця" (загадка),
"Ластівка над Лиманом",
"Летюча квітка" (загадка-безконечниця),
"Летять із гірки санки", "Листи із саду ",
"Маятник дитинства" (безконечник), "Мете метелиця" (спогад про літо),
"Мобільна розмова", "Море грає", "Морське ім’я",
"Одеський мериді@н" (розіграш), "Осіння борозна", "Охололи води",
"Пе-ре-віз-ник" (безконечник),
"Пісенька про півника" (за народними мотивами),
"Після бурі", "Пісня джерела", "Покровитель мореплавців",
"Походеньки лиса", "Приморська осінь",
"Проводи зими", "Прощання на причалі",
"Райський сад", "Райські дні",
"Рідні береги", "Річка сховалась", "Розливається Дунай",
"Світов@ п@вутин@" (загадка), "Сині очі лугів",
"Співучий сад" (Безконечник), "Степова дорога",
"Степова криниця", "Степова царівна", "Степовий вітряк",
"Телеграма", "Теплий край",
"У долині журавель",
"Хвилювалось море",
"Шумить у мушлі море" (спогад про Крим),
"Ще море тепле", "Щедра зима".
До книжки сучасного українського поета Анатолія Качана "Прощання з літом" увійшли вірші про багатство рідної природи, загадки, смішинки і скоромовки для кмітливих діток:
"Автовокзал",
"Берегові вогні", "Біле поле",
"В далекі мандри", "Вересневі дні",
веселинки, "Весняна пісня","Веснянка", "Випадок у гастрономі","Вітрила", "Ворота вирію",
"Гість зими", "Горнятка-двійнятка",
"Грамофончики",
"Два плюс два", "Дві качки",
"Дерево над морем","Дівчинка і море",
"До прильоту ластівок","Дорога через ліс",
"Дощові хмари",
"Забіліли сніги", загадки,
"Зелена школа", "Зелений острів",
"Зелений промінь", "Землемір",
"Зима будує літо", "Зимовий сад","Зимові квіти",
"Квіти степу", "Клює","Корабельні сосни",
"Крилате насіння", "Крихта хліба",
"Кукурузник", "Куличок","Кури насміхаються",
"Ластівки", "Летючий корабель", "Листи із саду",
"Маяк-ревун", "Місяць трав", "Морозко",
"На городі", "Налився колос", "Нельотна погода", "Новорічна пригода",
"Обхідник колії", "Ожеледиця", "Осінні поля",
"Павучок-рибачок", "Перші кроки", "Пісні лісу", "Пісня хвилі",
"Повернення космонавтів", "Полустанок", "Польова дорога","Пора медозбору", "Портальний кран", "Приморська осінь","Причал", "Проростай, зерно", "Прощання з літом",
"Рибальська казка", "Рибальське щастя", "Рухомі краєвиди",
"Світанок року", "Свято абрикос", "Сині дні", "Сліпий дощ",
"Солодкий сніг", "Соняшники", "Співучий лід", "Стара осика","Сто кульбабенят",
"Телеграма", "Теплий край", "Тихше, жаби", "Траляляй",
"Флюгер полів",
"Херсонські кавуни",
"Цвіте шипшина", "Цвітуть сади",
"Чайки над полями", "Чайки",
"Шторм",
"Ще зими не видно", "Ще море тепле", "Щедре сонце".
Анатолій Леонтійович Качан — відомий український дитячий поет, громадський та культурний діяч. Він — автор 17 книжок для дітей. У цьому розділі читайте поезії зі збірок віршів Анатолія Качана: "Листи з осіннього саду", "Прощання з літом", "Світання року", "За нашим садом грає море", "Гуляє парус на Лимані".
"І ніч бува — чорнюща і тривожна.
Здається, її витримать не можна!
Та ранок і усміхнено, і щиро
Перемагає сумніви й зневіру."(Володимир Даник)
"Одного дня мене осяяло — те, що називають я, — це не лише оболонка, а й весь акваріум усередині неї. Я була в шоці, виявивши, що маю постійний обов’язок дбати про себе, тобто про посудину, якою я, виявляється, є. Цілком зрозуміло, що вода, з якої складаюсь, завжди має бути чистою, от тому, крім того, що мушу виконувати караван справ поза межами тіла, час від часу змушена стежити, щоб вона не занечищувалась, бо, як каже мій дідусь, який постійно виїжджає в гори, щоб збирати лікувальні трави, які в нашій сім’ї тільки сам і споживає: „Маємо лише те, про що дбаємо”. Те, що слід організм поїти та годувати, я, звичайно, знала завжди, і, чесно кажучи, не проти — це мені неабияк подобається, хоча ваги в мені, як бачите, забагато, а от промивати шлунок, пробачте, не люблю — через який отвір цю процедуру б не починати. Найкраще — лежати в ванні, тоді вода ззовні сама всім опікується. Море я теж люблю..." (Галина Мирослава)
"Досі, о Θεο, мій Боже, я пам'ятаю ту хвилю, ту пінну фалю, близьку до темного фіолету у своїй основі, ті бульки її слини, що прикидалися вовною, по її краях. Вона котилася навіжено по білому піску Теодосії, такому білому, як моє ще не віддане сонцю тіло першого в житті дня на морі. Пам'ятаю її непогамовність, її швидкість за спиною. Це перша у житті подія, яку легко й часто відчитую мимоволі з пам'яті. Пам'яті трирічної дівчинки, якою я давно вже не є. Вона поки вміє читати лише по губах, але після цього випадку втікатиме у книжку, аби ковтати світ складами. Тіло кує страх, під серцем загусає невитиснений назовні крик, птахи зі своїм "кр" над головою, о Θεο, це вперше побачений Крим, мить — і ця скажена фаля накриє, фалатне, не лишиться нічого, хіба маленькі фалати тіла на піску, переламані, як дерево на картині Юліана*. Я не знаю, що це, досі не знаю, але залишаю тіло на піску пляжу і підіймаюсь над ним вище хвилі, значно вище. Так високо, що бачу цілий пляж і перелякану маму, яка біжить до залишеного мною на піску тіла..." (Галина Мирослава)
Зміст другої частини "Казок на щодень" від Галини Римар:
Вірші Анатолія Качана зі збірки "За нашим садом грає море", що зачаровують своєю образністю, ліризмом та мелодійністю: "Гойдалка біля Дунаю", "Рідні береги", "Після бурі", "Білі ночі в Одесі", "Райські дні", "До синього моря", "Дорога на Південь", "Туманний ранок", "Морський Туман", "Козак з казоК", "Козацький степ", "Мобільна розмова", "Сад над морем".
"Морська елегія", "Політ над Чорним морем. Істамбул. Повернення", "Море. Ніч. І дельфіна голос", "В рожевій мушлі море привезу", "Під сивим волоссям, неначе під снігом, – тепло", "Давай-но, море, вийдем з берегів", "Вона хотіла зустріти море".
"Часто, лежачи над самісіньким морем, під навислим каменем, і дивлячись на фаланги хвиль, на ясний горизонт, здавалось мені, що я опинилась у такій країні, де ще не було чи вже нема людей. Мушу признатись, така мрія була мені мила. Мізантропія не в моїй натурі, але часом буває, що хочеться на який час втекти від людей власне для того, щоб не почати ненавидіти їх. Десь я чула вираз, ніби сама природа, самий краєвид, без людей, – то все одно що рамка без картини; але я часами думаю, що се картина – без плями. Здалека дивлячись, навіть місто, що розсипалось по долині над морем, не здавалось мені ділом людських рук, а просто тільки частиною пейзажу; увечері, коли видко було тільки міські вогні, а будинки ховались у темряву, мені спогадувались казки про чарівну гору, повну червоного золота і дорогих самоцвітів, що відкривалась по слову закляття перед відважним мандрівцем..." (Леся Українка)
"По сей день Посейдон посідає свій трон.
У правиці тримає тризуба.
В голубій одіссеї реліктових крон
причаїлась і зваба, і згуба."(Ліна Костенко)
"Листя білої берізки
Шелестить під вітерцем.
Розмалюй берізці кіски
Зелененьким олівцем.
Розмалюєчко моя,
Будь весела, як і я,
Щоби білий світ заграв
В райдузі веселих барв."(Надія Кир'ян)
"Феодосія – трошки заспане курортне місто. Але там є великий порт і можна цілісінькими днями дивитися, як до нього приходять великі кораблі і як гігантські крани знімають вантажі. Чи поблукати кривенькими затишними вуличками. Або піднятися на Генуезьку фортецю, сидіти на широчезних стінах, дивитися, як від відкришуються від них шматочки і намагатися докинути ці камінчики у далекі густо-сині хвилі з білими баранцями. Море синє-синє. Сонце яскраво-сліпуче. Вода майже тепла. Тут чудово але… нудно. Особливо, коли ти тут знаєш тільки тітоньку – господиню будинку і свою маму, яка найбільше любить лежати на пляжі. Нууудно! З такими думками Марина крутилася на жорстких камінчиках пляжу, будувала з них вежі і цим шурхотом відволікала маму від нового детективу. Нарешті мама не витримала..." (Оксана Давидова)
"Море тихо плесь та плесь. Я розкажу вам казку про море. Слухайте!.. На далекому пустинному березі, куди рідко припливають кораблі, в маленькій рибальській хатинці жив старий-старий дід з своєю внучкою Ганкою. Дід ловив рибу, а Ганка пасла кози. Не любив дід землі, він змалку звик плавати по морях, і тільки коли під його ногами гойдався човен на хвилях, почував себе міцно і впевнено. Та тепер він був такий уже старий, що навіть рідко коли випливав у море, а тільки плів великі дивовижні сіті. Казали люди, що то щастя купити в діда невід. Риба йшла у той невід купами, як на найкращі заманки. Але дід рідко робив свої сіті на продаж; він казав, що плете їх для внучки. Багато див бачив старий на своєму віку за морями, за океанами. Він плів сіті і згадував срібні води, в яких плавав, золоті квіти в сонячних країнах, в яких бував, морські страшні бої, в яких воював. Сіті виходили від того різними, і чудові сни снилися Ганці, коли вона спала в шатрі, зробленому з цих сітей..." (Оксана Іваненко)
«Я — камбала Ба. Мешкаю у Морі на дні. Але буваю скрізь: і майже біля повітря, і там, де багато великих небезпечних істот. Звичайно, мені трохи лячно запливати далеко. Але ж так багато цікавого навколо!
— Бо, Бо, гайда разом до ставридок!
Це мої молодші сестрички. Вони ще схожі на більшість звичайних рибок, а в мене вже почало переміщатися око. Коли я стану дорослою, обидва моїх ока опиняться на одному боці, цей бік стане верхом, інший — низом. І я плаватиму інакше.
У променях вечірнього Сонця маленькі ставридки світилися у воді то сріблястим, то зеленавим світлом. Вони гралися у хованки. Гра-тренування у хованки — наша найулюбленіша. І серед рибок найпоширеніша. Напевно, тому, що на риб полює чимало хижаків...» (Олена Більчук)
"Вода шумить!.. Вода гуля!..
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить и примовля:
«Ловіться, рибочки, великі і маленькі!»"(Петро Гулак-Артемовський)
Двоє в бронзовому камуфляжі
Вирішив Амур — зробив нам Love
Я мов капітан, а ти штурвал..."(адаптація українською — Аlex Marti)